Постанова

від 15.07.2020 по справі 638/20682/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/20682/15-ц Головуючий суддя І інстанції Штих Т. В.

Провадження № 22-ц/818/2530/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, пов`язані із застосуванням Закону України "Про захист прав споживачів"

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря :Семикрас О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 13 січня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Штих Т.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про захист прав споживача шляхом визнання укладених правочинів недійсними,

встановив:

17 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про захист прав споживача шляхом визнання укладених правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 28.09.2006 року між ним і відповідачем був укладений кредитний договір № 11046120000. Пізніше до вказаного договору були укладені додаткові угоди: № 1 від 04.03.2009 року, № 1 від 22.02.2011 року, № б/н від 28.04.2011 року, № 2 від 26.03.2012 року. Також було укладено договір банківського рахунку № 85-275С від 25.09.2006 року з додатковою угодою № 1 від 16.07.2007 року та додатковою угодою № 2 від 21.09.2009 року. Всі тексти договорів були розроблені і запропоновані відповідачем. Відповідач укрив від позивача істотну інформацію, яка необхідна була для здійснення останнім свідомого вибору, а також щодо неякісного характеру його послуг, а саме того, що запропоновані договори не відповідають вимогам чинного законодавства. За таких умов формування волі позичальника щодо укладення спірних правочинів відбулось під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала у нього помилкове уявлення про зміст, якість та ціну фінансових послуг.

Порушуючи вимоги ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів запропонував для підписання кредитний договір, якій не містив дані щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Внаслідок цього порушення ОСОБА_1 підписав договір на умовах, які ним не погоджувались, тобто з порушенням вільного волевиявлення, внаслідок чого йому була завдана істотна шкода, яка полягала у сплаті ним прихованих від нього додаткових витрат в зв`язку з укладенням кредитного договору, які є прихованим від споживача доходом ПАТ УкрСиббанк .

У відповідності до п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені вказаною Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168), у разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов`язані під час укладання кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач, а також надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Від позивача було приховано, що виконання зобов`язань за кредитним договором шляхом внесення коштів на поточний рахунок для погашення кредитних зобов`язань буде супроводжуватись стягненням комісійної винагороди банка з кожної внесеної на рахунок суми коштів, а зараховані гривневі кошти будуть перераховуватись в валюту кредиту за комерційним курсом відповідача, а не офіційним курсом НБУ. Ці витрати утворюють прихований додатковий дохід банку та відповідно приховані додаткові витрати споживача, які збільшують сукупну вартість кредиту та реальну відсоткову ставку за кредитом для споживача.

Вказав, що у 2015 році ПАТ УкрСиббанк звернулось до ОСОБА_1 із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитом. В ході ознайомлення з позовною заявою ПАТ УкрСиббанк та доданими до неї документами ОСОБА_1 усвідомив (дізнався) про порушення його прав з боку фінансової установи. Так при укладанні договорів та оформленні видачі грошових коштів відповідні документи щодо руху грошових коштів позивачу не надавались, отже ОСОБА_1 їх зміст не досліджував. Сума заявленої банком заборгованості явно не відповідала тим сумам, які були сплачені ОСОБА_1 в зв`язку з виконанням обов`язків за кредитним договором.

Згідно усних роз`яснень працівників банку ОСОБА_1 був впевнений, що кредит видається в гривні і має сплачуватись в гривні за курсом НБУ гривні до швейцарського франку. Саме так він і отримував кошти в банку. Валютних коштів позивач не отримував.

Із доданих до позовної заяви ПАТ УкрСиббанк документів ОСОБА_1 в 2015 році дізнався, що йому начебто були видані саме швейцарські франки.

Зазначив, що договір на відкриття поточного рахунку в іноземній валюті не відкривав, а укладав лише один договір про відкриття поточного рахунку в гривні.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним з моменту укладання договір банківського рахунку № 85-275С від 25.09.2006 року, укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (код ЄДРПОУ 09807750), визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 11046120000 від 28 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (код ЄДРПОУ 09807750).

Відповідач позов не визнав. На обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що при укладанні кредитного договору вимоги Закону України Про захист прав споживачів не порушувались. Посилання позивача на відсутність обізнаності та інформації з приводу валютних ризиків є такими, що не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. При укладанні спірного кредитного договору позивачу були відомі усі умови кредитного договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладання договорів банківського рахунку № 85-275С від 25 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк .

Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № 11046120000 від 28 вересня 2006 року. укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк .

В апеляційній скарзі представник ПАТ Укрсиббанк Шевчук С.В. просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Перерозподілити судові витрати між сторонами справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.

Вказав, що суд не взяв до уваги, що при укладенні спірного Договору рахунку ОСОБА_1 у своїй заяві встановленої форми про відкриття рахунку, де визначено статус (вид) рахунку, його валюту, номер відкритого рахунку вказується у Додатку № 1 до спірного Договору, який є невід`ємною його частино, що відповідало вимогами пункту 1.19 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.1..2003 року за № 492.

ОСОБА_1 на момент укладення спірного Кредитного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови. Про те, що банк надав ОСОБА_1 всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальника підтверджено п. 8.2. Кредитного договору. Підписанням вказаного договору, ОСОБА_1 , підтвердив, що він повністю розуміє всі його умови свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними.

Зазначив, що оспорюваний Позичальником ОСОБА_1 . Кредитний договір є укладеним в письмовій формі (у формі єдиного документу), є підписаним обома Сторонами (підписи Сторін містяться на кожній сторінці документу), при цьому Сторони досягли згоди з усіх істотних умов даного Договору, Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Банк свої зобов`язання за договором виконав, позичальник отримав грошові кошти для поповнення оборотних коштів Приватного Підприємства приватна фірма Корал (ідентифікац3ійний код 14084868), засновником якої він є. А отже у відносинах з банком ОСОБА_1 не є споживачем, оскільки кредит згідно п. 1.4 Кредитного договору був наданий для поповнення оборотних коштів, тобто його підприємницької діяльності. Тому відповідно до норми п. 22 частини першої статті Закону України Про захист прав споживачів позивач не є споживачем і тому суд помилково застосував норми ст. 11 згаданого Закону України та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.07.2007р. за № 168, які до того ж були затверджені вже після укладення спірного договору Кредиту.

З огляду на те, що ОСОБА_1 , здійснював підприємницьку діяльність через приватне підприємство в якості засновника та директора ПФ Корал , у зв`язку з чим був особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності на підприємстві - суд безпідставно вважав, що він неправильно розумів умови кредитування.

Вказав, що дії позивача, який є відповідачем у справі № 638/2243/15-ц за позовом банку до ОСОБА_1 та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка перебуває на розгляді Дзержинського районного суду м. Харкова, щодо визнання недійсними Кредитного договору та Договору рахунку з підстав незрозумілості для позивача певних умов кредитування більш, ніж через 9 років з дати їх укладання спрямовані на уникнення цивільної відповідальності та суперечать його попередній поведінці і порушує принцип добросовісності, що необхідно врахувати суду згідно постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 по справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду від 09.10.2019 по справі № 204/1646/16.

Суд не встановив визначених у ст. 215 ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними.

На підтвердження доводів скарги про те, що позичальник ОСОБА_1 виступав директором ПФ Корал та був відповідальним за ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності за на підприємстві представник банку надав нові докази: інформаційну довідку про ПФ Корал з ЄДР юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, а також - копії договорів іпотеки від 28.09.2006р. та поруки від 28.09.2006р., якими забезпечувалися від імені ПФ Корал в особі її директора ОСОБА_1 виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 28.09.2006 № 1046120000, фінансові звіти згаданого підприємства, протоколи рішення засновків ПФ Корал , листування директора ПФ Корал ОСОБА_1. (а.с. 8-48 т. 3).

У письмовому відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк - залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року - без змін.

Вказав, що суд апеляційної інстанції не має приймати до розгляду копії документів, які додані до апеляційної скарги та послатись на них при ухвалені свого рішення за результатами розгляду апеляційної скарги, оскільки вони є неналежними, недопустимими та невчасно поданими доказами. Відповідач мав можливість у встановленому порядку та терміни подати до суду будь-які належні докази на обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Зазначив, що відповідачем також жодним чином не спростовуються висновки судово-економічної експертизи щодо відсутності документального підтвердження операції з видачі кредитних коштів за кредитним договором. Експертом та судом витребовувались відповідні документи у відповідача, проте він їх не надав.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи за відсутності усіх учасників судового засідання, належним чином повідомлених про розгляд справи, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, стаття 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно з частиною третьою статті 18 Закону України Про захист прав споживачів є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Частиною другою статті 19 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Закон України Про захист прав споживачів застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.14, 1.18, 1.23 Інструкції про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 року: умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком та його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї інструкції; днем відкриття поточного рахунку клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунку в розділі відмітки банку ; У разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку; Банки та їх клієнти зобов`язані дотримуватись вимог законодавства України з питань відкриття та ведення рахунків і цієї Інструкції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у додатку до договору банківського рахунку під одним номером вказані поточні рахунки в різних валютах, що не відповідає наведеним вимогам законодавства на час укладення договору. Крім того, відсутня заява клієнта банка (позивача) про відкриття відповідного поточного рахунку у швейцарських франках або американських доларах. Тому суд вважав, що спірний договір банківського рахунку № 85-275С від 25.09.2006 року не відповідав вимогам законодавства, яке було чинним на час його укладення. Крім того, зазначення в договорі під одним і тим самим номером різних за видом рахунків, об`єктивно могло сприяти неправильному розумінню споживачем, який не є фахівцем в галузі фінансів та банківської справи, змісту узгоджених сторонами зобов`язань.

Що стосується кредитного договору, суд зазначив наступне. Зміст додатку № 1 до нього та відсутність інших додатків на час укладення кредитного договору свідчать про порушення банком (відповідачем) вимог ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, що є істотним порушенням прав споживача.

Нормативними актами НБУ на час укладення кредитного договору не була передбачена можливість приймання банками від клієнтів готівки іноземної валюти на рахунки типу 3739, як це зазначено в кредитному договорі.

Положення пункту 1.5 кредитного договору про видачу кредиту шляхом зарахування валютних коштів на неіснуючий поточний рахунок клієнта № НОМЕР_2 , а також положення пункту 1.2.2 кредитного договору про обов`язок позичальника погашати кредит, сплачувати відсотки та пеню на рахунок № НОМЕР_3, який не є клієнтським рахунком, є такими, що не відповідають вимогам законодавства, чинного на час укладання договору. Відповідні положення також об`єктивно могли сприяти неправильному розумінню споживачем, який не є фахівцем в галузі фінансів та банківської справи, змісту узгоджених сторонами зобов`язань.

Суд також врахував, що відповідач не надав належну виписку по особовому рахунку клієнта (позивача) в іноземній валюті. За таких обставин відомості про рух коштів згідно наданої банком виписки за кредитним договором не можуть свідчити про те, що відповідні операції здійснювались за розпорядженням, тобто за особистим волевиявленням клієнта.

При цьому суд слався на висновки № 28 від 04.10.2018 експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Завдов`євої І.Г.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Частиною першою статті 1054 ЦК України и передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконувати належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Судом встановлено, 25.09.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк укладено договір банківського рахунку № 85-275С. Згідно п. 1.1. договору банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнта (надання послуг, які пов`язані з переказом коштів з/на рахунку(ок) клієнта. Видачею йому коштів у готівковій формі, а також із здійсненням інших розрахунково-касових операцій) за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства України.

Згідно п. 2.1. вказаного договору банк відкриває клієнту рахунок(ки) на підставі поданої ним заяви встановленої форми про відкриття рахунку та інших документів відповідно до вимог чинного законодавства України і нормативних актів Національного банку України. При відкритті рахунку(ів) Клієнт визначає статус (вид) рахунку й валюту рахунку, про що вказує в заяві про відкриття рахунку. Номер відкритого рахунку вказується в додатку № 1 до договору. Режим функціонування рахунку(ів) Клієнта визначається законодавством України. Відкриття клієнту поточного рахунку(ів) в іноземній валюті можливе тільки за умови попереднього відкриття поточного рахунку в національній валюті, для здійснення клієнтом операцій по оплаті послуг банку згідно діючих тарифів.

В додатку № 1 до договору банківського рахунку № 85-275С від 25.09.2006 року зазначено, що банк відкриває клієнту 1. Поточний рахунок у гривні Базовий за № НОМЕР_2, 2. Поточний рахунок у шв. франках за № НОМЕР_2, 3. Поточний рахунок у дол. США за № НОМЕР_2, 4. Поточний рахунок у шв. франках за № НОМЕР_5, 5. Поточний рахунок у гривні за № НОМЕР_6, 6. Поточний рахунок у гривні Аукціон за № НОМЕР_4.

28.09.2006 року сторонами укладено кредитний договір № 11046120000. Згідно п. 1.1 договору банк зобов`язується надавати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 136980,00 швейцарських франків у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 555466,23 гривень за курсом НБУ на день укладання цього договору.

Згідно п. 1.2.2 кредитного договору позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі - в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, але не пізніше 28.09.2017 року. Позичальник зобов`язується повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_3 в АКБ УкрСиббанк .

Згідно п. 1.5 кредитного договору кредит надається шляхом: зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

В додатку № 1 до кредитного договору міститься Графік погашення кредиту , в якому інформація розміщена в трьох стовбцях: №, дата , Залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом, сума (Шв. франк) . Останньою датою погашення кредиту зазначено 28.09.2017 року.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому висновки суду про те, що згідно п. 1.4 спірного кредитного договору цільове призначення кредиту: споживчі потреби, всупереч вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України не ґрунтуються на доказах і є помилковими. Суд не звернув уваги, що згідно умов п. 1.4 кредитного договору цільове призначення кредиту інше - поповнення оборотних коштів (а.с. 14 т. 1 ).

За змістом ст. 1-1 Закону України Про захист прав споживачів цей Закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо стороною договору є споживач. А відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З огляду на те, що спірний кредит був наданий не для особистих потреб, а для поповнення оборотних коштів підприємства, суд першої помилково застосував до спірних правовідносин норми згаданого Закону України та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.07.2007р. за № 168, які до того ж були затверджені вже після укладення спірного договору Кредиту та вважав їх порушеними. Наведені з цього приводу доводи скарги про відсутність підстав для застосування згаданих норм матеріального права та ст.ст. 203, 215 ЦК України також є обґрунтованими.

Посилання позивача на відсутність інформації з приводу валютних ризиків є такими, що не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки такі ризики завжди існують і для обох сторін договору кредиту. Зі змісту спірного договору вбачається, що при його укладанні договору позивач ознайомився та погодився з усіма істотними умовами кредитного договору. Згідно доданого до позову копії позовної заяви про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором від 28 вересня 2006 року № 1104610000, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ УкрСиббанк , вбачається, що він був у лютому 2015 року заявлений банком у солідарному порядку як до ОСОБА_1 , так і до ОСОБА_2 та приватної фірми Корал , з якими банк для забезпечення виконання спірного договору кредиту уклав відповідні договори поруки (а.с. 37-38 т. 1). Тому колегія суддів відхиляє заперечення ОСОБА_1 проти дослідження судом апеляційної інстанції вказаних договорів поруки від 28.09.2006, про які позивачу було відомо під час розгляду судом першої інстанції і тому ці докази не є для нього новими. Так, згідно договору поруки від 28.09.2006 № 114066120000-П його уклали ПФ Корал в особі директора ОСОБА_1 . та ПрАТ Ук4рСиббанк для забезпечення виконання спірного договору кредиту, який уклав з банком ОСОБА_1 , що спростовує висновки суду про необізнаність ОСОБА_1 з можливими наслідками від зміни валютного курсу та особливостей укладення та юридичних наслідків від укладення спірних договорів (а.с. 17-20 т.3)

За змістом статті 230 ЦК України у взаємозв`язку із загальним засадами цивільного судочинства щодо змагальності сторін, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів , позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.

Суд першої інстанції у своїх висновках помилково не взяв до уваги, що оспорюваний Позичальником ОСОБА_1 . Кредитний договір є укладеним в письмовій формі (у формі єдиного документу), підписаним обома Сторонами (підписи Сторін містяться на кожній сторінці документу), при цьому Сторони досягли згоди з усіх істотних умов даного Договору, Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Висновки суду першої інстанції про відсутність заяви клієнта банка (позивача) про відкриття відповідного поточного рахунку у швейцарських франках або американських доларах всупереч положенням ст.ст. 89, 263, 264 ЦПК України матеріалами справи не обґрунтовані і належним чином не вмотивовані .

Суд також помилково оцінив не надання відповідачем належної виписки по особовому рахунку клієнта (позивача) в іноземній валюті, що має значення лише для виконання договору, в якості доказу відсутності волевиявлення позивача на укладення спірного договору кредиту в іноземній валюті. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З цих же мотивів колегія суддів також не вважає обґрунтованими посилання суду на висновки № 28 від 04.10.2018 експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Завдов`євою І.Г., оскільки у експерта не було достатніх доказів для розрахунку реальної процентної ставки, загальної вартості кредиту та абсолютного подорожчання кредиту для ОСОБА_1 за спірним кредитним договором № 11046120000 від 28.09.2006 року та щодо видачі кредиту та його виконання. Крім того, висновки експерта щодо невидачі кредиту та розміру здійснених позивачем загальних платежів, а також - операції з видачі кредитних коштів стосуються виконанню спірного договору кредиту, з приводу чого розглядається спір в іншій справі, а не його укладення.

Позивач погодився на отримання кредиту та був ознайомлений з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписи позивача в договорі свідчать про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені, що спростовує доводи про ненадання йому інформації, як споживачу послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту. Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у додатках до договору споживчого кредиту міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Отримавши кредит, ОСОБА_1 виконував його умови.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга стаття 627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя стаття 1054 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду, що укладений договір є споживчим договором, оскільки відповідно до п.1.4 кредитного договору цільове призначення (мета) кредиту: поповнення оборотних коштів (а.с.14 т.1). Тому не такий договір не поширюється Закон України Про захист прав споживачів .

Таким чином, позивач всупереч передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов`язку не спростував, що він свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору повністю розумів усі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погодився з ними, що підтверджується його особистим підписом під договором, і цей факт він не оспорював.

Доводи позивача про невідповідність сум зазначених в оскаржуваних договорах щодо зазначення суми у швейцарських франках не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено незаконність таких вимог чи порушення внаслідок цього його прав та обов`язків, адже сума кредиту наданого позивачу банком відповідно до п 1.1 кредитного договору № 11046120000 від 28.09.2006 року становить 136980,00 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 555466грн.23 коп., що відповідає сумі, яку позивач просив надати йому.

Протягом дії кредитного договору позивач не звертався до банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а його виконував, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Доводи заявника про те банк під час укладання договору приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості належним чином не доведені та не підтверджуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач був ознайомлений з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, та інші відомості, які повідомив йому банк перед укладенням кредитних договорів, про що свідчить його підпис на договорі кредиту, додатковому договорі та в додатку до договору № 1, який є невід`ємною частиною кредитного договору, договорах іпотеки та поруки.

Посилання позивача на те, що банк не надав жодної інформації та не попередив про валютні ризики, є необґрунтованими, оскільки коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник діючи розумно, виходячи з принципу справедливості, розумності, добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 1 ЦК України) та при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначені ризики стосується обох сторін договору.

У справі відсутні достатні належні і допустимі докази у розумінні ст. 76 ЦПК України про те, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору зашкодили вільному волевиявленню позивача.

Позивач не спростував передбачену у ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, при цьому характер правочину і всі його істотні умови.

Колегія суддів погоджується з доводами скарги, що дії позивача, який є відповідачем у справі № 638/2243/15-ц за позовом банку до ОСОБА_1 та поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка наразі перебуває на розгляді Дзержинського районного суду м. Харкова, щодо визнання недійсними Кредитного договору та Договору рахунку з підстав незрозумілості для позивача певних умов кредитування більш, ніж через 9 років з дати їх укладання спрямовані на уникнення цивільної відповідальності та суперечать його попередній поведінці і порушує принцип добросовісності, внаслідок чого позивач втрачає можливість захисту такої недобросовісної поведінки судом.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2015 року було відкрите провадження у справі № 638/2243/15-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватної фірми Корал про стягнення заборгованості.

Ухвалою Дзержинський районний суд міста Харкова від 08 грудня 2015 року по справі № 638/2243/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватної фірми Корал про стягнення заборгованості було задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_1 та повернуто зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк та треті особи ОСОБА_2 та Приватна фірма Корал про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Позов по справі, що наразі переглядається в апеляційному порядку, про визнання недійними кредитного договору та договору рахунку був ОСОБА_1 поданий до суду 17.12.2015, провадження по цій справі було відкрито ухвалою суду 26 квітня 2016 року (а.с. 46 т.1).

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2018 року на підставі заяви представника відповідачів ОСОБА_1 , та ПП Корал - адвоката була задоволена заява ОСОБА_4 про зупинення розгляду справи у зв`язку з тим, що в провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова перебуває цивільна справа 638/20682/15-ц за позовом ОСОБА_1 , до ПАТ УкрСиббанк про визнання недійсним кредитного договору та договору банківського рахунку. Було зупинено провадження по справі № 638/2243/15-ц за позовом ПАТ Укрсиббанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Приватної фірми Корал про стягнення заборгованості за кредитним договором до набрання законної сили рішення по цивільній справі № 638/20682/15-ц за позовом ОСОБА_1 , до ПАТ УкрСиббанк про визнання недійсним кредитного договору та договору банківського рахунку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року по справі № 638/2243/15-ц апеляційну скаргу Акціонерного товариства Укрсиббанк - задоволено.

Ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 26 листопада 2018 року - скасовано. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі- відмовлено. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, який наразі не закінчено.

Наведений рух по справам свідчить, що позивач, підписавши спірні договори 9 років тому та виконуючи їх, а згодом отримавши позов від банку у справі № 638/2243/15-ц про стягнення заборгованості, штучно залишив зустрічний позов у справі № 638/2243/15-ц без розгляду та звернувся до суду з аналогічним позовом по цій справі, за рахунок чого домігся зупинення провадження у справі про стягнення боргу на тривалий строк, тобто діяв у процесуальному плані недобросовісно.

Тому колегія суддів вважає за необхідне також застосувати у цій справі доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та в основі якої знаходиться принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та врахувати в цьому контексті правові висновки, які були висловлені у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 по справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду від 09.10.2019 по справі № 204/1646/16, згідно з якими недобросовісна поведінка позивача не надає йому права на судовий захист.

Таким чином доводи скарги знайшли своє підтвердження, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання договорів недійсними. Позивачем не було надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення оспорюваного правочину з порушення закону та навмисним введенням його в оману, у зв`язку з чим, відсутні передбачені у ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України підстави для визнання вказаного правочину недійсними.

Оскільки суд не повністю з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, внаслідок чого помилився із застосування норм матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, із ухваленням нового рішення про залишення позову без задоволення, за його недоведеністю.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь банку сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1461,60 грн (а.с.7 т. 3)

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк - задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства УкрСиббанк , ідентифікаційний код 09807750, 04070, м. Київ, вул. Андріївська, б.2/12 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1461,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.