Рішення

від 20.07.2020 по справі 120/2031/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 липня 2020 р. Справа № 120/2031/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРС Україна" до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРС Україна" (надалі - ТОВ ТРС Україна , позивач) до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (надалі також - відповідач), в якій позивач просить скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу за № 189016 від 24.03.2020 року.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на те, що 14.05.2020 року на його електронну адресу надійшов лист від органу ДВС, в якому містилася копія постанови Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування до ТОВ "ТРС Україна" адміністративно - господарського штрафу за № 189016 від 24.03.2020 року. Ознайомившись зі змістом вище зазначеної постанови йому стало відомо про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" (відсутність необхідних документів про здійсненні автомобільних перевезень), відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону. На переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який хоч і належав позивачу на праві приватної власності, однак перебував в законному володінні іншої особи, яка в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" і є автомобільним перевізником. Тому, за твердженнями позивача, він у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої ст. 60 "Про автомобільний транспорт". За таких обставин вважає прийняту відносно нього постанову протиправною та просить її скасувати.

Окрім того, представником позивача одночасно із позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення адміністративного позову, яку ухвалою суду від 20.05.2020 року задоволено та забезпечено адміністративний позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 189016 від 24.03.2020 року, у межах виконавчого провадження ВП № 62072471, до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.

Надалі, ухвалою суду від 21.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

У подальшому, ухвалою суду від 01.06.2020 року за клопотанням представника ТОВ "ТРС Україна" вжиті заходи забезпечення позову судом були скасовані.

09.06.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ТОВ "ТРС Україна" порушило вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, за що встановлено штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зокрема, представник відповідача зауважує, що водій під час перевірки надав інспекторам реєстраційні документи, в яких зазначено власником даного транспортного засобу саме ТОВ "ТРС Україна". Водночас, про наявність договору оренди або інших документів дана особа не повідомила та взагалі відмовилась від отримання копій матеріалів перевірки. За наслідком встановленого порушення складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 183854 від 31.01.2020 року, що і стало підставою для винесення спірної постанови. Вважає, що, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області діяло на підставі, в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що позивач - ТОВ ТРС Україна згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань зареєстрований як юридична особа 08.10.2007 року, основними видами діяльності якого є, зокрема: 45.19 торгівля іншими автотранспортними засобами .

Із матеріалів справи слідує, що 31.01.2020 року у пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовська , 120 км., посадовими особами Миколаївського Управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки DAF, модель XF 105.510 (спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач), реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний на праві власності ТОВ ТРС Україна , під керуванням водія - ОСОБА_1 .

За результатами габаритно-вагового контролю посадовими особами Укртрансбезпеки встановлено факт перевезення вантажу даним транспортним засобом із перевищенням габаритних обмежень, визначених п. 22.5 ПДР України (без дозволу, виданого компетентними уповноваженими органами, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів - у разі неподільного вантажу). Зокрема, було встановлено фактичне перевищення габаритів за шириною при нормативно допустимих 2,6 м., фактичне зафіксовано 3,5 м, що свідчить про перевищення параметру нормативу на 34,6%

Таким чином за результатами проведеної перевірки посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 183854 від 31.01.2020 року із висновком про порушення ТОВ ТРС Україна вимог законодавства про автомобільний транспорт, за що передбачена відповідальність згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України про автомобільний транспорт ; довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №035584 від 31.01.2020 року; акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів №0006897 від 31.01.2020 року та розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування б/н від 31.01.2020 року, яким нараховано плату за проїзд на суму 3,87 євро.

Вказані матеріали для розгляду були направлені в орган державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання, тобто в Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Так, 24.03.2020 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову № 189016 про застосування до ТОВ ТРС Україна адміністративно-господарського штрафу за допущене порушення ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт , згідно санкції абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 17 000 грн.

При цьому судом встановлено, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт проводився відповідачем у відсутність позивача, оскільки рекомендований лист з повідомленням про розгляд останнім не був отриманий та повернувся на адресу Управління без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання . Теж саме стосується і обставин направлення на адресу позивача постанови № 189016 від 24.03.2020 року, яка також не була фізично вручена позивачу з аналогічних причин.

Тобто, в даному випадку суд погоджується із доводами позивача, що про наявність оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу він дізнався лише в межах процедури її примусового виконання через органи державно-виконавчої служби.

Незгода позивача із винесеною постановою № 189016 від 24.03.2020 року, зумовило звернення товариства до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-ІІІ). Так, цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частини 11 статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

За приписами частини 3 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення № 103).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону N 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 N 1567 (далі - Порядок N 1567).

Згідно з пунктом 15 Порядку 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Абзацом 16 частини першої статті 60 Закону № 2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України (далі - ПКУ) якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17,0 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 ст. 169 розділу IV ПКУ для відповідного року.

Тобто, визначений абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III розмір штрафу має становити 34000 грн. (2000 х 17).

У той же час оскаржуваною постановою № 189016 від 24.03.2020 року до позивача застосовано штраф в розмірі, що не відповідає санкції зазначеної вище норми, у зв`язку з чим така постанова вочевидь прийнята не на підставі, визначених Законом, а тому уже є протиправною.

Разом із тим, надаючи оцінку іншим обставинам, на які безпосередньо посилається позивач у своєму адміністративному позові, суд враховує, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників. Тобто, суб`єктом юридичної відповідальності згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону N 2344 є автомобільний перевізник.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Статтею 33 Закону № 2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Таким чином, суд вкотре наголошує, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього у відповідності до статті 1 Правил дорожнього руху.

Судом встановлено, що станом на день проведення перевірки та складання відповідного акту про виявлене порушення № 183854 від 31.01.2020 року, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, ТОВ "ТРС Україна" дійсно було власником транспортного засобу: DAF модель: НОМЕР_2 (спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач); 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 01.08.2019 року Серії НОМЕР_3 .

Однак із матеріалів справи вбачається, що за довго до цього, 24.10.2019 року між ТОВ "ТРС Україна", як Орендодавцем з одного боку та ПП "Агрогруп-БРВ", як Орендарем з іншого боку, укладено договір оренди транспортного засобу № 42, відповідно до умов якого Орендодавець передає в оренду Орендареві транспортний засіб - DAF модель: XF 105.510 державний номерний знак НОМЕР_1 , з метою його використання Орендарем у своїй діяльності (пп.1.1, 1.2, 10 Договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору зокрема зазначено, що приймання Орендарем транспортного засобу в оренду оформляється шляхом складання Акту приймання-передачі транспортного засобу, що підтверджують якість, комплектність, справність транспортного засобу і відповідність його техніко-економічним показникам та умовам Договору.

Згідно п. 4.1. Термін оренди складає 60 діб з моменту прийняття транспортного засобу, що орендується, за Актом приймання-передачі.

Так, 24.10.2019 року між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ "ТРС Україна", як Орендодавець передав, а ПП "Агрогруп-БРВ", як Орендар прийняв відповідний транспортний засіб.

В той же час після спливу терміну оренди, сторонами складено та підписано Додаткову угоду № 1 від 23.12.2019 до Договору оренди транспортного засобу № 42 від 24.10.2019 року, відповідно до якої ТОВ "ТРС Україна", як Орендодавець та ПП "Агрогруп-БРВ" як Орендарем прийшли до взаємної згоди продовжити строк користування Орендарем майном ще на 60 діб. Інші умови договору залишаються незмінними (п.п. 1 та 2 Додаткової угоди).

Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що вищезазначений транспортний засіб марки DAF, модель: XF 105.510, 2010 року випуску, державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 на момент проведення контролюючим органом перевірки - 31.01.2020 року перебував у законному користуванні на умовах оренди у ПП Агрогруп- БРВ , яке використовувало його у своїй діяльності. Додатковим підтвердженням цих обставин слугує і той факт, що водій, який керував даним транспортним засобом - ОСОБА_1 , згідно копії наказу (розпорядження) ПП Агрогруп-БРВ №05/06/19 від 05.06.2019 року, перебував у трудових відносинах з ПП Агрогруп-БРВ , тобто виконував обов`язки по перевезенню вантажу в межах діяльності такого підприємства.

Суд звертає увагу на те, що основним нормативно-правовим актом, що визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, є Господарський кодекс України (далі ГК України).

Відносини оренди та лізингу між суб`єктами господарювання регулюються статтями 283, 292 ГКУ. Зазначені статті не містять жодної вимоги щодо обов`язковості нотаріального посвідчення договорів оренди транспортного засобу, що укладаються між суб`єктами господарювання.

Отже, договір оренди транспортного засобу № 42 від 24.10.2019 року та Додаткова угода № 1 до нього від 23.12.2019 року оформлені належним чином та є належним доказом того, що позивач передав в оренду транспортний засіб, який був предметом перевірки 31.01.2020 року.

Враховуючи викладені вище обставини суд доходить висновку, що позивач в розумінні вимог Закону N 2344 в межах спірної ситуації не є автомобільним перевізником, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст. 48 Закону N 2344, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно господарського штрафу згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону, не має.

Відносно доводів відповідача про те, що згаданий вище договір оренди транспортного засобу був наданий позивачем лише до позовної заяви, а не під час розгляду ним матеріалів про виявлене порушення та винесення оскаржуваної постанови № 189016 від 24.03.2020 року, що, на його думку, свідчить про намір товариства уникнути від відповідальності, то такі судом відхиляються.

В цьому контексті суд вкотре звертає увагу на те, що повідомлення про участь у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 18.02.2020р. №15017/20/24-20 позивач фізично не отримував, так як відповідне поштове відправлення не було вручено за його адресою, а тому, відповідно, останній не мав можливості брати участь в розгляді справи та подати відповідні докази. Більше того, судом з`ясовано, що на момент винесення відповідачем оскаржуваної постанови - 24.03.2020 року, ТОВ ТРС Україна ще 18.02.2020 року відчужило належний йому транспортний засіб DAF, модель: XF 105.510, 2010 року випуску особі, яка його до цього часу орендувала, тобто ПП Агрогруп-БРВ , в підтвердженням чого слугує копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (а.с. 12). Тобто, викладені вище обставини вказують на те, що на той час позивач не використовував даний транспортний засіб та не був обізнаний про наявність у відношенні до нього будь-яких матеріалів про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Також не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що згідно видів діяльності позивача за КВЕД, що містяться в відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в останнього відсутній запис про КВЕД 2010: клас 77.11, що включає надання в оренду й операційний лізинг автотранспортних засобів, позаяк такі обставини жодним чином не ставлять під сумнів дійсність укладеного договору оренди та взагалі не є предметом, який підлягав би дослідженню відповідачем в межах спірних правовідносин.

Отже, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач в межах спірних правовідносин не вважався автомобільним перевізником в розумінні статтей 1, 48 Закону N 2344, тому оскаржувана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № 189016 від 24.03.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2102 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 274 від 18.05.2020. Розмір сплаченого судового збору відповідає положенням частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". Відтак, ця сума знайшла своє підтвердження в матеріалах справи, а тому підлягає відшкодуванню позивачу.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача - адвокатом Борусевичем Сергієм Йосиповичем надано копію договору про надання послуг адвоката від 14.05.2020 року № 59, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 25.05.2020 року, копію акту №1 від 22.05.2020р. про наданні послуги (виконанні роботи) в період з 12.05.2020 року по 21.05.2020 року по договору про надання послуг адвоката № 59 від 14.05.2020 року, платіжне доручення за № 283 від 22.05.2020 року про сплату позивачем на користь адвоката 3345,16 грн.

Як видно з матеріалів справи, 14.05.2020 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРС Україна" в особі директора ОСОБА_2 та адвокатом Борусевичем Сергієм Йосиповичем, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 000330 (рішення Ради адвокатів Вінницької області від 19.09.2018 року № 9) укладено Договір про надання послуг адвоката № 59.

Предметом договору визначено надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (п. 1.1. та п. 1.2. Договору).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Вартість та кількість годин роботи адвоката відображається в акті наданих послуг. Факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг (п.п. 4.1., 4.3. та 4.4. Розділу 4. Гонорар Договору).

Тобто, вартість правової допомоги (гонорар) за цим Договором зазначається в акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 року по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.

У цьому випадку доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є платіжне доручення № 283 від 22.05.2020 року, згідно якого на виконання умов Договору № 59 від 14.05.2020 року позивач сплатив гонорар у розмірі 3345,16 грн.

Як видно з Акту № 1 про наданні послуги (виконанні роботи в період з 12.05.2020 року по 21.05.2020 року по Договору про надання послуг адвоката № 59 від 14.05.2020 року, адвокатом - Борусевичем С.Й. надано позивачеві такі юридичні послуги:

- 14.05.2020 року: попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції та узгодження її з клієнтом (одиниця - годинна; ціна - 1051 грн.; кількість год./хв. - 30 хв.; сума - 525,50 грн.);

- 16.05.2020 року: складання та надсилання адвокатського запиту, в тому числі, витрати на поштові послуги 17 грн. (одиниця - годинна; ціна - 1051 грн.; кількість год./хв. - 20 хв.; сума - 367,33 грн.);

- 18.05.2020 року: підготовка подання до суду адміністративного позову та заяви про забезпечення позову (одиниця - годинна; ціна - 1051 грн.; кількість год./хв. - 2 год.; сума - 2102 грн.);

- підготовка та подання до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (одиниця - годинна; ціна - 1051 грн.; кількість год./хв. - 20 хв.; сума - 350,33 грн.).

Таким чином, загальна вартість наданих послуг відповідно до Договору становить 3345,16 грн. та розраховувалось наступним чином: (525,50 грн. + 367,33 грн. + 2102 грн. + 350,33 грн. = 3345,16 грн.).

Надання вказаних адвокатських послуг повністю підтверджується матеріалами справи і, на думку суду, є доведеним, їхній розмір - обґрунтованим та співмірним.

Крім того, суд враховує і те, що відповідачем не надано своїх заперечень щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3345,16 грн.

За таких обставин та враховуючи положення ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, тобто - Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3345,16 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 90, 134, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 189016 від 24.03.2020 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРС Україна" понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривні), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3345 грн. 16 коп. (три тисячі триста сорок п`ять гривень 16 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРС Україна" (код ЄДРПОУ: 35445770, вул. Хмельницьке шосе, буд. 114/2, м. Вінниця, 21029);

Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (код ЄДРПОУ юридичної особи - Укртрансбезпеки: 39816845, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович