Постанова

від 21.07.2020 по справі 200/1383/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року справа №200/1383/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сіваченка І.В.

за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: не з`явився

відповідач: Груєнко Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Чучко В.М.) від 20 березня 2020 року (повний текст складено 20 березня 2020 року у м.Слов`янську) по справі №200/1383/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2018 року за формою Ф №57442-4812-0540 у сумі 119 504 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2018 року за формою Ф №57442-4812-0540, яким нараховано земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 119 504 грн..

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.04.2018 року № 57442-4812-0540 в частині нарахування податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у сумі 82 506,87 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що до набрання рішенням Першотравневого районного суду Донецької області законної сили (24.04.2018 року) у нього існував об`єкт оподаткування - право користування землею. На думку позивача, скасування рішення ради та визнання недійсним державного акту створює юридичну презумпцію, відповідно до якої такі рішення й акт не існували взагалі. Вони визнаються протиправними від самого початку та їх дії не створюють жодних юридичних наслідків, таким чином не може бути стягнуто земельний податок на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ДН №003708, який визнано недійсним. Крім того, позивач заперечує факт отримання спірного податкового повідомлення-рішення та вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення не було надіслано у встановленому законом порядку. У порушення вимог Порядку №1204 у корінці оскаржуваного ППР відсутня відмітка про надсилання або вручення, доданий фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не можуть вважатися доказами надсилання саме цього ППР, оскільки у них відсутні відомості про вид і зміст направлених документів. Крім того, ППР прийнято 28.04.2018 року, у той час як вказані чек та повідомлення свідчать про направлення якихось документів через місяць - 22.05.2018 року та 23.05.2018 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач зазначив, що відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Судом першої інстанції не було враховано, що запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено не було про що свідчить лист Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 06.07.2018 року №225/106-18 (вх.№506/8/05-40-03-13-2 від 06.07.2018 року) відповідно до якого станом на 06.07.2018 року за позивачем у власності рахувалася земельна ділянка для будівництва ринка у смт Ялта загальною площею 0,7 га на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія І-ДН №003708 за номером реєстрації 247, кадастровий номер 1423955500:01:003:0676.

Позивач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області листом від 06.07.2018 року № 225/106-18 повідомило про те, що згідно даних Реєстру других примірників та книг реєстрації договорів оренди землі, державних актів на землю, на території Мангушського району, за позивачем зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку серії І-ДН №003708 для будівництва ринку у смт. Ялта, загальною площею 0,7 га (а.с. 43).

Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми Ф від 28 квітня 2018 року №57442-4812-0540, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 119504,00 грн. (а.с. 15, 42).

Позивач у 2018 році звернувся до Першотравневого районного суду Донецької області із позовом до Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 12.12.2001 року №287 та державного акту на право постійного користування землею.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2018 року у справі № 241/1186/17 (а.с. 12-14) рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної Ради від 12 грудня 2001 року № 287 визнано протиправним та скасовано, визнано державний акт на право постійного користування землею серії I-ДН № 003708 на земельну ділянку площею 0,70 га, розташовану по АДРЕСА_1 , виданий фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 недійсним. Рішення набрало законної сили 24.04.2018 року.

Рішенням Ялтинської селищної ради від 22.08.2018р. №7/45-758 переведено земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,7 га, право постійного користування якою було визнано недійсним на підставі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2018 року по справі №241/1186/17, до земель запасу комунальної власності Ялтинської міської ради.

На підставі наведеного рішення Ялтинської селищної ради від 22.08.2018р. №7/45-758 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 23.08.2018р. було внесений відповідний запис, що засвідчується Витягом з Державного реєстру.

Позивач вважає, що у нього відсутній об`єкт оподаткування на підставі рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2018 року у справі № 241/1186/17, а тому відсутні правові підстави для нарахування йому земельного податку з фізичних осіб.

Згідно розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення, сума податку з 01.01.2018р. по 23.04.2018р. (включно) складає 36997,13 грн. (113*327,41, де 113 кількість днів, а 327,41 грн. сума податку на 2018 рік за один день користування земельною ділянкою); з 24.04.2018р. по 31.12.2018 р. (включно) сума податку складає 82506,87 грн. (252*327,41, де 252 кількість днів, а 327,41 грн. сума податку на 2018 рік за один день користування земельною ділянкою).

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктами 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

За приписами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У відповідності до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення цього права.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, рішенням Ялтинської селищної ради від 12.12.2001р. № 287 надано ПП ОСОБА_1 у постійне користування із земель запасу ради земельну ділянку площею 0,70 га, розташовану по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,7 га.

Позивач у 2018 році (через 17 років) звернувся до Першотравневого районного суду Донецької області із позовом до Ялтинської селищної ради Мангушського району Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної ради від 12.12.2001 року №287 та державного акту на право постійного користування землею.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2018 року у справі № 241/1186/17 визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної Ради від 12 грудня 2001 року № 287, визнано державний акт на право постійного користування землею серії I-ДН № 003708 на земельну ділянку площею 0,70 га, розташовану по АДРЕСА_1 , виданий фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 недійсним. Рішення набрало законної сили 24.04.2018 року.

У відповідності до вимог пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У постанові Верховного Суду України від 08.12.2009р. у справі № 21-1573во09 зазначено, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Також в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.08.2018р. у справі №265/6419/16-а та від 31.08.2018р. у справі №822/1815/16 була викладена аналогічна правова позиція, що у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної Ради від 12 грудня 2001 року №287, яким йому було виділено спірну земельну ділянку на праві постійного користування, та на підставі якого було видано державний акт на право постійного користування землею серії I-ДН № 003708, є таким, що не діє з моменту його прийняття.

Водночас, колегія суддів вважає, що набрання законної сили рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2018 року у справі № 241/1186/17, не скасовує наявність у позивача зобов`язання щодо сплати земельного податку за період користування спірною земельною ділянкою.

Посилання позивача на положення статті 216 Цивільного кодексу України, за приписами якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до п.1.1 статті 1 Податкового кодекс України, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За таких обставин, положення статті 216 Цивільного кодексу не можуть бути підставою для вирішення питання про наявність у позивача обов`язку щодо сплати земельного податку.

Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно пункту 37.2 статті 37 Податкового кодексу України податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що за змістом вищевказаних норм Податкового кодексу України обов`язок сплати земельного податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Принцип економічної обґрунтованості справляння плати за землю як майнового податку полягає в покладенні обов`язку з його сплати на особу, яка має юридичну можливість отримувати прибуток від використання землі, тобто обов`язок із перерахування до бюджету земельного податку пов`язується саме з фактичним отриманням особою права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов`язок зі сплати земельного податку у позивача припинився з дня набрання законної сили рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 23.03.2018 року у справі № 241/1186/17 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Ялтинської селищної Ради від 12 грудня 2001 року № 287, та визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серії I-ДН № 003708.

До прийняття наведеного судового рішення позивач не був позбавлений права користування спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині нарахування суми податкового зобов`язання з земельного податку за період з 01.01.2018 року по 23.04.2018 року здійснено відповідачем законно і обґрунтовано, а тому правомірно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

Посилання позивача на порушення відповідачем порядку надіслання спірного податкового повідомлення-рішення, колегією суддів не прийнято до уваги з огляду на наявність в матеріалах справи відповідного поштового відправлення (а.с.15) .Окрім того, колегія суддів вважає, що навіть порушення відповідачем порядку надіслання податкового повідомлення-рішення, це не є підставою для скасування правильного по суті рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційні скарги і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року по справі №200/1383/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного від 20 березня 2020 року по справі №200/1383/20-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 21 липня 2020 року.

Повне судове рішення складено 22 липня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 21 липня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко