Рішення

від 23.07.2020 по справі 420/2752/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року м. Одеса справа № 420/2752/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.,

за участі секретаря Ягенської К.О., представників: позивача Ігоніна В.К.. відповідача Ліпської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради (далі - Управління) про визнання протиправними дії відповідача щодо надання позивачу неякісної правової допомоги з правових питань порушених у зверненні від 18.02.2020 року (вх.№01-26/1-72 від 20.02.2020 року); зобов`язання відповідача надати позивачу роз`яснення з правових питань порушених у зазначеному зверненні відповідно до Закону України Про безоплатну правову допомогу та діючого законодавства; зобов`язання відповідача вирішити питання, щодо якого звернулась позивачка у зазначеному зверненні з урахуванням її правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що вона та ОСОБА_2 18.12.2019 року звернулися до Управління зі зверненням про надання безоплатної первинної правової допомоги відповідно до Закону України Про безоплатну правову допомогу , з проханням надати роз`яснення з правових питань, а саме, чи є пам`ятка культурної спадщини місцевого значення за охоронним номером 4-Од, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, об`єктом природно-заповідного фонду , історико-культурного та оздоровчого призначення, що має особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність. В розумінні ст.9, ч.1 та 4 ст.10 Закону України Про безоплатну правову допомогу , суб`єктом надання безоплатної первинної правової допомоги з питань порушених у зверненні є саме Управління.

Позивач зазначила, що вона та ОСОБА_2 є власниками жилого будинку в рівних частках на праві спільної часткової власності, розташованого на земельних ділянках (кадастрові номера 5110137500:14:002:0005, 5110137500:14:002:0006) за адресою: АДРЕСА_3 , а також є користувачами земельних ділянок на яких розташована ця пам`ятка на підставі договорів оренди. Даний жилий будинок є пам`яткою культурної спадщини, відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини та є частиною будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 та занесена наказом Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України під охоронним номером №4-Од. Крім того, пам`ятка, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, не занесена та не є пам`яткою археології. Земельний кодекс України в ч.4 ст.83 визначає вичерпний перелік земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, до яких пунктом в) віднесені землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. При цьому Земельний кодекс України, Закон України Про охорону культурної спадщини та інші нормативно-правові акти у сфері культурної спадщини, не мають визначення термінів, зазначених у пункті в ч.4 ст.83 Земельного кодексу України та не містять процедури встановлення особливої наукової, історико-культурної цінності об`єктів історико-культурного призначення та критеріїв їх визначення. Позивач вважає, що відповідачем листом від 18.03.2020 року №01-30/138 не надано роз`яснень з правових питань, викладених у зверненні, чим порушено її права передбачені Законом України Про безоплатну правову допомогу , а саме право кожного на якісну безоплатну первинну правову допомогу та за таких обставин позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що, Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, який здійснює у м. Одесі функції уповноваженого органу охорони культурної спадщини. Управління розглянуло звернення позивача від 18.02.2020 року за Вх.№01-26/1-72 від 20.02.2020 року та 18.03.2020 року надало відповідь за №01-30/138 в межах повноважень та за наявною інформацією, а саме в частині інформування про права і свободи позивача у сфері охорони об`єктів культурної спадщини та порядок їх реалізації. Повноваження управління як виконавчого органу міської ради відповідно до його компетенції у сфері охорони культурної спадщини встановлені ч.2 ст.6 Закону, Положенням про управління, серед яких відсутні повноваження у сфері земельних та приватизаційних відносин, повноваження щодо тлумачення законів, правових норм, нормативно-правових актів, а також управління не є уповноваженим органом Державного кадастру.

Крім того відповідач зазначив, що об`єкт за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію об`єкта культурної спадщини серія ОД№1/2019 є частиною пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення (житлового будинку, спорудженого у 1824-1826 рр.), та наказом Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, охоронний номер: 4-Од, тип об`єкта: споруда, вид об`єкта: пам`ятка архітектури та містобудування. Вказана будівля, відповідно до графічної частини Історико-архітектурного опорного плану, проекту зон охорони, визначення меж історичних ареалів м. Одеси , затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 р. №728/0/16-08, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, на території комплексної охоронної зони історичного центру, а також в зоні охорони археологічного культурного шару об`єкта археологічної спадщини - Поселення та некрополь античного часу , Приморський бульвар (південно-західна частина), який рішеннями Одеського облвиконкому від 27.07.1971 р. №381 та від 21.06.1988 р. №241 прийнятий під охорону держави, як пам`ятка археології місцевого значення, та наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008р. №728/0/16-08 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, охоронний номер: 682-Од.Частина територій історичних ареалів, а саме території пам`яток та їх охоронних зон належать до земель історико-культурного призначення та відповідно до ст.18 Закону об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, можуть бути відчужені фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Враховуючи надані роз`яснення, відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 06.04.2020 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 10.06.2020 року вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 09.07.2020 року представнику позивача відмовлено в призначенні експертизи.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18.02.2020 року звернулися до відповідача зі зверненням про надання безоплатної первинної правової допомоги відповідно до Закону України Про безоплатну правову допомогу , з проханням надати роз`яснення з правових питань, а саме, чи є пам`ятка культурної спадщини місцевого значення за охоронним номером 4-Од, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, об`єктом природно-заповідного фонду , історико-культурного та оздоровчого призначення, що має особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність (а.с.10-11, 115-116).

Подання вказаного звернення позивачем обґрунтовано її наміром в подальшому звернутися до Одеської міської ради з клопотанням про передачу у приватну власність із земель комунальної власності земельних ділянок загальною площею 263 кв.м. (кадастровий номер 5110137500:14:002:0005 - 120 кв.м., кадастровий номер 5110137500:14:002:0006 - 143 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, без зміни їх цільового призначення, враховуючи, що п. в ч.4 ст.83 Земельного кодексу України визначено, що землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, які перебувають в комунальній власності, не можуть передаватись у приватну власність.

Управлінням вказане звернення отримано 20.02.2020 року за Вх.№01-26/1-72 та за результатами його розгляду 18.03.2020 року позивачу надано відповідь №01-30/138 (а.с.13-15, 117-120).

У вказаній відповіді зазначено, що Управління є виконавчим органом Одеської міської ради, який здійснює у м. Одесі функції уповноваженого органу охорони культурної спадщини та повноваження управління відповідно до його компетенції у сфері охорони культурної спадщини встановлені ч.2 ст.6 Закону України Про охорону культурної спадщини , Положенням про управління, серед яких відсутні повноваження у сфері земельних та приватизаційних відносин, повноваження щодо тлумачення законів, правових норм, нормативно-правових актів, а також управління не є уповноваженим органом Державного кадастру.

Крім того вказано, що будівля за адресою: АДРЕСА_3, належить до об`єктів культурної спадщини, прийнята під охорону держави рішенням Одеського облвиконкому від 17.04.2020 року №167, як пам`ятка архітектури та містобудування місцевого значення ( Особняк 1830-1840 рр.), та наказом Міністерства культури і туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07 занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, охоронний номер: 4-Од. Об`єкт за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію об`єкта культурної спадщини серія ОД№1/2019 є частиною пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення (житловий будинок, споруджений у 1824-1826 рр.), тип об`єкта: споруда, вид об`єкта: пам`ятка архітектури та містобудування.

Також додатково поінформовано ОСОБА_1 , що вказана будівля, відповідно до графічної частини Історико-архітектурного опорного плану, проекту зон охорони, визначення меж історичних ареалів м. Одеси , затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 року №728/0/16-08, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, на території комплексної охоронної зони історичного центру, а також в зоні охорони археологічного культурного шару об`єкта археологічної спадщини - Поселення та некрополь античного часу , Приморський бульвар (південно-західна частина), який рішеннями Одеського облвиконкому від 27.07.1971 року №381 та від 21.06.1988 року №241 прийнятий під охорону держави, як пам`ятка археології місцевого значення, та наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 року №728/0/16-08 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, охоронний номер: 682-Од. Частина територій історичних ареалів, а саме території пам`яток та їх охоронних зон належать до земель історико-культурного призначення та відповідно до ч.1 ст.34 Закону України Про охорону культурної спадщини землі, на яких розташовані пам`ятки належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Відповідно до ст.18 Закону України Про охорону культурної спадщини об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, можуть бути відчужені фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності в цілому належить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з одного жилого будинку, загальною площею 454,1 кв.м., жилою площею 206,2 кв.м., що підтверджується копіями Свідоцтва про право власності від 19.10.2004 року серії НОМЕР_3, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.10.2004 року №5210572 (а.с.20-21).

26.11.2009 року між Одеською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_3 (Орендар) укладено Договір оренди землі серії ВМО №666060, за умовами якого Орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі , та рішення Одеської міської ради №4666-V від 07.07.2009 року надає, а Орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку, площею 143 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для обслуговування жилого будинку, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору (кадастровий номер 5110137500:14:002:0006) (а.с.22-27).

26.11.2009 року між Одеською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) укладено Договір оренди землі серії ВМО №666051, за умовами якого Орендодавець на підставі Закону України Про оренду землі , та рішення Одеської міської ради №4665-V від 07.07.2009 року надає, а Орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку, площею 120 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, для обслуговування жилого будинку, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору (кадастровий номер 5110137500:14:002:0005) (а.с.32-37).

З метою виконання умов договорів Орендодавцем передано, а Орендарями прийнято земельні ділянки, площею 143 кв.м. і 120 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , в оренду, терміном до 50 років, для обслуговування жилого будинку, що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами приймання-передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , що передається в оренду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 26.10.2009 року (а.с.30-31, 40-41). За спільною заявою, зареєстрованою приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І. в реєстрі за №7719, 7720 між позивачем та ОСОБА_2 встановлено порядок користування земельними ділянками (а.с.42).

Як вбачається з Актів визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 26.10.2009 року за цільовим призначенням земельні ділянки відносяться до земель історико-культурного призначення (а.с.28-29, 38-39).

05.10.2005 року між Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини обласної державної адміністрації (Орган охорони) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (Власники) укладено Охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини №05-10/А-1, за умовами якого Власники беруть на себе зобов`язання щодо охорони будівлі-пам`ятки (загальною площею 454,1 кв.м) по АДРЕСА_3 (житловий будинок, споруджений у 1824-1826 рр., під охорону держави прийнятий рішенням Одеського облвиконкому від 17.04.1987 року №167 як пам`ятка архітектури місцевого значення), яка знаходиться у їх власності на підставі Свідоцтва про право власності від 19.10.2004 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради та зареєстрованого МБТІ та РОН 27.10.2004 року, реєстраційний №8106589, № запису 41361 в книзі: 270-116 (а.с.43-45).

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки серії НОМЕР_4, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення, охоронний номер пам`ятки 4-Од (а.с.50).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 змінено власні прізвище та ім`я на ОСОБА_1 , про що 07.11.2017 року складено відповідний актовий запис №99, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 07.11.2017 року (а.с.46).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Ратифікувавши Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Україною взято на себе зобов`язання створити умови та можливості для надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим особам.

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначені Законом України Про безоплатну правову допомогу від 02.06.2011 року №3460-VI (далі - Закон №3460-VI).

Статтею 3 Закону №3460-VI визначено, що право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Положеннями ст.7 Закону №3460-VI передбачено, що безоплатна первинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг, зокрема надання правової інформації; надання консультацій і роз`яснень з правових питань.

Частиною 1 ст.8 Закону №3460-VI встановлено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Відповідно до ст.9 Закону №3460-VI, суб`єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: 1) органи виконавчої влади; 2) органи місцевого самоврядування; 3) фізичні та юридичні особи приватного права; 4) спеціалізовані установи; 5) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Порядок розгляду звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги визначений ст.10 Закону №3460-VI, згідно якої звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених ч.2 ст.7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

Згідно з ч.4, 5 ст.10 Закону №3460-VI. органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі письмового звернення осіб про надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених ч.2 ст.7 цього Закону, з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов`язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення. Якщо у зверненні особи міститься лише прохання про надання відповідної правової інформації, така правова допомога надається не пізніше п`ятнадцятиденного терміну з дня отримання звернення.

Якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення особи, такий орган протягом п`яти календарних днів повинен надіслати це звернення до відповідного органу та повідомити про це особу, яка подала звернення (ч.7 ст.10 Закону №3460-VI).

Відповідно до ч.9 ст.10 Закону №3460-VI, звернення, що не стосуються надання первинної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян.

Таким чином, діючим законодавством України встановлено обов`язок суб`єкта надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні надати відповідь на звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги у встановлений Законом строк, а саме: з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов`язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення та/або якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення особи, такий орган протягом п`яти календарних днів повинен надіслати це звернення до відповідного органу та повідомити про це особу, яка подала звернення.

Як встановлено судом, звертаючись до Управління позивач просила суб`єкта владних повноважень надати роз`яснення з правових питань, чи є пам`ятка культурної спадщини місцевого значення за охоронним номером 4-Од, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, об`єктом природно-заповідного фонду , історико-культурного та оздоровчого призначення, що має особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність

Проте, за наслідками дослідження змісту Листа-відповіді Управління №01-30/138 від 18.03.2020 року, судом встановлено, що чіткої, та однозначної відповіді на поставлене ОСОБА_1 у зверненні від 18.02.2020 року про надання безоплатної первинної правової допомоги, питання, вказаний лист не містить.

Водночас у відповіді №01-30/138 від 18.03.2020 року Управлінням не вказано, що питання, порушені у зверненні, не належать до їх компетенції та звернення не передавалося до іншого органу.

Крім того в судовому засіданні представник відповідача повідомив суду, що питання викладені в зверненні позивача підпадають під дію Закону №3460-VI.

Таким чином, суд доходить висновку, що відсутність чіткої відповіді на поставлене у зверненні про надання безоплатної первинної правової допомоги відповідно до Закону №3460-VI питання, що належить до компетенції відповідача, не зважаючи на надсилання ОСОБА_1 листа №01-30/138 від 18.03.2020 року, свідчить про те, що відповідач не надав правової допомоги з правових питань поставлений у зверненні. За таких обставин має місце протиправна бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно розгляду поданого позивачем звернення.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Тобто ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи вищевикладене, та те, що протиправна бездіяльність відповідача полягає у ненадання ОСОБА_1 правової допомоги з правових питань порушених у зверненні від 18.02.2020 року, суд доходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання управління повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 18.02.2020 року.

Водночас, оскільки судом зобов`язано відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 18.02.2020 року про надання безоплатної первинної правової допомоги у порядку визначеному Законом України Про безоплатну правову допомогу , позовні вимоги про зобов`язання відповідача вирішити питання, щодо якого звернулась позивач у зазначеному зверненні з урахуванням її правової оцінки, наданої судом у рішенні, є передчасним та задоволенню не підлягає.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов`язати відповідача подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приписами ч.1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення ст.382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи, тобто встановлення зобов`язання надати до суду звіт про виконання рішення суб`єкта владних повноважень за змістом цитованої норми є правом, а не обов`язком суду. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин, суд вважає, що відсутня необхідність зобов`язати Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради подати до суду звіт про виконання судового рішення.

У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Катерининська, 14 код ЄДРПОУ 26343789) щодо ненадання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 іпн НОМЕР_2 ) правової допомоги з правових питань порушених у зверненні від 18.02.2020 року (вх..01-26/1-72 від 20.02.2020 року).

Зобов`язати Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 18.02.2020 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у порядку та строки встановлені ст.ст. 295-297 та п.15-5 розділу Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 23.07.2020 року.

Суддя Іванов Е.А.

.