Постанова

від 22.07.2020 по справі 640/24206/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24206/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства ГРАН на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства ГРАН до Головного управління Держпраці у Київській області, про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року позивач, Приватне підприємство ГРАН , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 12.11.2019р. №КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649 про накладення штрафу у розмірі 250 380, 00 грн.

Одночасно позивачем до суду першої інстанції подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019р. у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

21 квітня 2020 року позивачем було повторно подано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови від 12.11.2019р. №КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649 про накладення штрафу у розмірі 250380, 00 грн до набрання законної сили судовим рішенням по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у задоволенні заяви Приватного підприємства ГРАН про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Головного управління Держпраці у Київській області від 12.11.2019 № КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649 на Приватне підприємство ГРАН накладено штраф у розмірі 250 380, 00 грн.

Постановою від 24.01.2020 ВП № 61009234 відкрито виконавче провадження про стягнення з Приватного підприємства ГРАН на користь держави штрафу 250 380, 00 грн.; постановою від 26.03.2020 ВП № 61009234 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення із врахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження тощо у сумі 275 987,00 грн; постановою від 24.01.2020 ВП № 61009234 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, в межах суми 275 987 грн.; постановою від 24.01.2020 ВП № 61009234 з боржника стягнуто виконавчий збір у сумі 69,00 грн.

Суд першої інстанції у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів та не доведено обставини, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено щляхом: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Колегія суддів звертає увагу, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, суд у кожному випадку повинен встановити, виходячи з конкретних доказів, чи є хоча б одна з зазначених обставин у наведеній нормі, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ зазначено, що суд, при розгляді заяв про забезпечення позову має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

За своєю суттю інститут забезпечення і адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Так, на обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивачем зазначено, що не дивлячись на подання адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 12.11.2019р. №КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649 про накладення штрафу, відповідач у справі звернувся до виконавчої служби про примусове виконання оскаржуваної постанови про стягнення з підприємства штрафу.

Відповідно до норм чинного законодавства, оскарження постанови органів держпраці не зупиняє її дії та виконання , у зв`язку з чим, позивачу доведеться докласти значних зусиль, для відновлення порушеного права.

Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому та не надано об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що згідно з пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509 (далі - Порядок № 509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

При цьому, відповідно до пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються - органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)).

Статтею 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу.

Частиною 6 статті 265 КЗпП України встановлено, що виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.

Законом України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

На підставі заяви відповідача про примусове виконання оскаржуваної постанови від 12.11.2019 № КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649, 25.03.2019 року державним виконавцем Києво-Святошнського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичною Вітою Володимирівною було відкрито виконавче провадження ВП № 61009234 про стягнення з позивача на користь держави штрафу в розмірі 250 380, 00 гривень.

Крім того, відповідно до наданих позивачем додаткових доказів, постановами від 26.03.2020 державного виконавця Києво-Святошнського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичною Вітою Володимирівною було накладено арешт на все майно, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику Приватному підприємству ГРАН .

У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції керівник Приватного підприємства ГРАН Гріненко О .М . звертав увагу суду, що у зв`язку з накладенням арештів, унеможливлюється виплата заробітної плати працівникам підприємства та фактично зупиняється робота суб`єкта господарювання в цілому.

Згідно зі статтею 10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на оскарження постанови Держпраці, відповідач вчинив дії щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, що, в свою чергу, ускладнює здійснення господарської діяльності та може спричинити виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, а також свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

До того ж, колегія суддів наголошує, що таке вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті .

У контексті наведеного судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року ) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, викладені у заяві про забезпечення позову вимоги у розрізі наявних у матеріалах справи документів дають об`єктивні підстави вважати про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у межах розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням у ній.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена у постанові Верхоного Суду від 10.10.2019 у справі № 640/7046/19, яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви Приватного підприємства ГРАН про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 12.11.2019р. №КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649 про накладення штрафу у розмірі 250 380, 00 грн.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову - задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства ГРАН на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2020 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким заяву Приватного підприємства ГРАН про забезпечення позову - задовольнити.

Зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 12.11.2019 року № КВ1768/1520/АВ/ТД/ФС-649 про стягнення з Приватного підприємства ГРАН (ЄДРПОУ 32740162) штрафу у розмірі 250 380, 00 грн. (двісті п`ятдесят тисяч триста вісімдесят гривень) - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 22.07.2020 року

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна