Рішення

від 22.07.2020 по справі 522/21761/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/21761/16-ц

Провадження №2/522/3305/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про співробітництво, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в процесі розгляду справи уточнив, до Відкритого акціонерного товариства Одеський домобудівельний комбінат (далі по тексту - ВАТ Одеський домобудівельний комбінат ), ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі по тексту - виконком ОМР), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про співробітництво, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності та витребування майна, посилаючись на те, що він, позивач, як інвестор, 29.04.2005 року уклав з ВАТ Одеський домобудівельний комбінат , як підрядник, Договір №28/7 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків (далі по тексту - Договір №28/7 від 29.04.2005 року), згідно п.2.1.1 якого є інвестування будівництва сторонами договору двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (далі по тексту - квартира) , згідно пунктів 2.1.1, 2.1.2, 2.2.2 якого інвестор має сплатити за квартиру 193 925,79 гривень, що відповідає вартості квартири загальною площею 74,64 кв.м. При цьому інвестор сплатив підряднику суму інвестиції всього у розмірі 208 376, 00 гривень і з цього моменту набув майнових прав на квартиру і отримав права вимоги переходу права власності на зазначений об`єкт будівництва. Крім того, відповідно до умов Договору №28/7 від 29.04.2005 року підрядник зобов`язався передати квартиру у власність інвестору, для чого протягом одного місяця з моменту здачі будинку в експлуатацію надати інвестору акт прийому-передачі квартири та передати йому права власності. Згідно Акту готовності об`єкту до експлуатації №1895 від 02.02.2010 року об`єкт вважається закінчений будівництвом і готовим до експлуатації.

Проте підрядник ВАТ Одеський домобудівельний комбінат умови Договору №28/7 від 29.04.2005 року не виконав, акт прийому-передачі квартири не склав, квартиру не передав, а 30.09.2006 року Дочірнє підприємство ВАТ Одеський домобудівельний комбінат Жилбуд (далі по тексту - ДП Жилбуд ) в особі директора Могильнікова В.Д. уклало Договір №7/28 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків (далі по тексту - Договір №7/28 від 30.09.2006 року), за умовами якого предметом інвестування є та ж квартира під АДРЕСА_1 , що і за Договором №28/7 від 29.04.2005 року, на яку відповідач ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане виконкомом ОМР 21.03.2011 року (далі по тексту - свідоцтво про право власності від 21.03.2011 року), а потім 01.10.2018 року за договором купівлі-продажу продав відповідачці ОСОБА_3 .

Позивач просить суд:

- визнати Договір №7/28 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків, укладений ДП Жилбуд і ОСОБА_2 30.09.2006 року недійсним;

- визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане виконкомом ОМР 21.03.2011 року на ім`я ОСОБА_2 , незаконним та недійсним;

- визнати за ним, позивачем, право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 із володіння ОСОБА_3 шляхом вселення ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 , виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення;

- встановити порядок виконання рішення суду, визначивши це рішення підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , здійснену 09.04.2011 року КП ОМБТІ та РОН номер запису 3431 в Книзі 774пр-98 та 09.04.2011 року внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 33375835 та для скасування реєстрації права власності на зазначену квартиру на ім`я ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно набувається особою, яка створила це майно з моменту завершення будівництва. А тому слід вважати, що з моменту Акту готовності об`єкту до експлуатації №1895 від 02.02.2010 року виникла правова передумова необхідна і достатня для набуття інвестором ОСОБА_1 права на квартиру, таким чином 02.02.2010 року є датою виникнення у інвестора права власності на квартиру. При цьому позивач вважає передбачені Законом дії, спрямовані на реєстрацію права власності, а саме: одержання свідоцтва про право власності є лише офіційним визнанням уже належного ОСОБА_1 права власності на квартиру. Крім того, невиконання ВАТ Одеський домобудівельний комбінат обов`язку передбаченого Договором №28/7 від 29.04.2005 року виготовити і передати інвестору документи, необхідні для оформлення права власності на квартиру на ім`я ОСОБА_1 , позбавили його, позивача, можливості зареєструвати набуте ним право власності на квартиру.

Позивач вважає, що Договір №7/28 від 30.09.2006 року та свідоцтво про право власності від 21.03.2011 року є недійсними з тих підстав, що відповідно до частини 7 п.6.2. статуту ДП Жилбуд передбачає затвердження договорів, що укладаються на суму 50% розміру статутного фонду ДП Жилбуд , засновником цього підприємства, а так як статутний фонд складає 14000,00 гривень, до Договір №7/28 від 30.09.2006 року на суму 284012,00 гривень повинен був затверджуватися засновником ДП Жилбуд . При цьому загальними зборами ВАТ Одеський домобудівельний комбінат від 21.08.2006 року було прийнято рішення про ліквідацію ДП Жилбуд , створена ліквідаційна комісія, розпочато ліквідаційну процедуру й повноваження щодо укладення договорів перейшли до голови ліквідаційної комісії Ткача Л.П. Крім того, рішенням апеляційного суду Одеської області від 24.06.2016 року за позовом ОСОБА_1 до виконкому ОМР, ОСОБА_2 , ВАТ Одеський домобудівельний комбінат , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ВАТ Одеський домобудівельний комбінат про визнання договору недійсним, встановлено, що на момент укладення договору від 30.09.2006 року ОСОБА_4 директор ДП Жилбуд не мав повноважень укладати угоди від імені ДП Жилбуд . Судове рішення набрало законної сили і відповідно до ст.82 ЦПК України зазначена обставина не потребує доказування.

Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до положень ст.655 ЦК України договір купівлі-продажу є відплатним договором, але відповідач ОСОБА_5 зазначену в Договорі №7/28 від 30.09.2006 року суму інвестиції 284012,00 гривень не сплатив. Згідно приписів статті 4 Закону України Про інвестиційну діяльність , що набрали чинності з 14.01.2006 року, об`єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об`єкти житлового будівництва, спорудження яких здійснюється з використанням коштів, залучених від фізичних осіб, а може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва.

Позивач також стверджує, що сторони Договору №7/28 від 30.09.2006 року при його укладені порушили вимоги частини першої ст.203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст.215 ЦК України правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК України. Таким чином, Договір №7/28 від 30.09.2006 року не відповідає вимогам ст.215 ЦК України, має ознаки домовленості, яка не створює юридичних наслідків. Однак відповідачі використали цей Договір №7/28 від 30.09.2006 року й зареєстрували право власності на квартиру за ОСОБА_2 й виконкомом ОМР на його ім`я було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, в той час як він, позивач, не надавав згоди на укладення цього договору.

Позивач також посилається на положення ст.330 ЦК України, згідно з якими якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього; положення ч.1 ст.388 ЦК України, згідно якої якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; та ч. 3 цієї статті, згідно якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

При цьому позивач вважає, що так як він 16.01.2007 року набув майнові права на квартиру і право вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва; 02.02.2010 року будинок АДРЕСА_1 введено в експлуатацію, то ця дата є моментом виникнення у нього права власності на квартиру, він має право на реєстрацію права власності на квартиру й витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.

Крім того, позивач зазначає, що 01.10.2018 року відповідач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчивши його у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гордої І.В., й при цьому незважаючи на наявність судового спору щодо квартири, відповідач ОСОБА_2 не сповістив про це нотаріуса. Тому квартира вибула з його, позивача, володіння не з його волі і згідно ст.388 ЦК України він має право витребувати її у добросовісного набувача.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просять суд задовольнити їх у повному обсязі на підставі викладених у позову доводів та отриманих в процесі судового розгляду доказів.

Відповідач ВАТ Одеський домобудівельний комбінат (код ЄДРПОУ 01271830) припинив свою діяльність 06.08.2019 року й за заявою позивача ухвалою суду від 11.02.2020 року виключений зі складу відповідачів.

Представник відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, просив відмовити у його задоволені, посилаючись на те, що позивач за Договором №28/7 від 29.04.2005 року отримав лише право на набуття права власності, але не отримав права власності на квартиру, як на спірне нерухоме майно, тобто права власності на спірне нерухоме майно у нього в установленому законом порядку не виникло, а тому він не має права визнавати недійсним Договір №7/28 від 30.09.2006 року, так як не є стороною цього договору, й вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння за цих обставин спору є безпідставними.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник та його представник позов не визнали, просять відмовити у його задоволені, посилаючись на те, ОСОБА_3 набула право власності на законних підставах, при укладенні договору купівлі-продажу були дотриманні усі норми закону, й вона є добросовісним набувачем нерухомого майна.

Представник Виконавчого комітету Одеської міської ради в судове засідання суду не з`явився. Про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.

Суд розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено , що 29.04.2005 року позивач ОСОБА_1 , як інвестор, та ВАТ Одеський домобудівельний комбінат , як підрядник, уклали Договір №28/7 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків, за умовами якого є інвестування та здійснення будівництва сторонами будинку будівельний АДРЕСА_1 (п.1.1. Договору №28/7 від 29.04.2005 року). Згідно п.2.1.1 Договору №28/7 від 29.04.2005 року Інвестор зобов`язався здійснити інвестування будівництва двокімнатної квартири АДРЕСА_1 в загальній сумі 193 925,79 гривень, що становить в загальному площу 74,64 кв.м; згідно п.2.1.4. цього договору здійснити оформлення переходу права власності на квартиру після завершення будівництва будинку і сплатити усі збори та платежі, що необхідні для цього по державним розцінкам у відповідних установах, а також замовити і оформити технічний паспорт та свідоцтво про право власності на передану квартиру.

Згідно п.2.2.2 Договору №28/7 від 29.04.2005 року підрядник зобов`язався після введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1 в 1-му кварталі 2007 року передати у власність інвестору двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 74,64 кв.м, розташовану на 7-му поверсі в 1-й парадній вказаного будинку.

Відповідно до ст.1 Закону України Про інвестиційну діяльність в редакції від 25.03.2005 року, яка діяла на дату укладення Договору №28/7 від 29.04.2005 року, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Згідно п. 2 ст. 2 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестиційна діяльність здійснюється на основі інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності.

Статтею 4 Закону України Про інвестиційну діяльність встановлено, що об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до ст.5 Закону України Про інвестиційну діяльність суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Згідно ст. 9 Закону України Про інвестиційну діяльність основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про інвестиційну діяльність захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об`єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій.

Спори, що виникають в результаті здійснення інвестиційної діяльності, розглядаються відповідно судом або третейським судом.

Відповідно до ст.20 Закону України Про інвестиційну діяльність при недодержанні договірних зобов`язань суб`єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами. Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов`язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Акту готовності об`єкта до експлуатації № 1895 будівництво 10-ти поверхового 2-х секційного житлового будинку в АДРЕСА_1 було завершено 02.02.2010 року, тобто після спливу трьох років від строку, який був визначений в п.2.2.2. Договору №28/7 від 29.04.2005 року, з настанням якого підрядник ВАТ Одеський домобудівельний комбінат зобов`язався ввести в експлуатацію об`єкт будівництва в 1-му кварталі 2007 року.

При цьому позивачем не надано суду жодного вмотивованого доводу з приводу його, позивача, звернення/незвернення до підрядника за захистом своїх порушених прав стосовно неналежного невиконання умов Договору №28/7 від 29.04.2005 року, як це передбачено розділом 3 цього договору та Законом України Про інвестиційну діяльність .

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Відкритого акціонерного товариства Одеський домобудівельний комбінат (код ЄДРПОУ 01271830) стан суб`єкта: припинено; дата запису: 06.08.2019 року; номер запису: 15561170018013992.

Крім того, суд відмовляючи у позові, виходить із правової природи інвестиційної діяльності та інвестиційних прав, які є одним із видів майнових прав.

Згідно ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, на яку позивач посилається як на обґрунтування своїх позовних вимоги, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно. Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що право власності у позивача за Договором №28/7 від 29.04.2005 року відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений домовленістю сторін (п. 93 Постанови ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

У постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року N 6-244цс14, від 24 червня 2015 року № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року N 6-2124цс15 висловлена правова позиція, відповідно до якої частиною першою статті 328 ЦК України висловлено правові висновки, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Тобто, зазначеними нормами не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення, як це просить позивач ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах. Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкту до експлуатації визначено зазначеними нормами, а також цілою низкою підзаконних актів.

При цьому, позивач в обґрунтування своєї позовної вимоги не надав жодних належних та допустимих доказів того, що він є власником нерухомого майна, а сам по собі Договір №28/7 від 29.04.2005 року жодним чином таке право власності не доводить.

Беручи до уваги, що моментом виникнення права власності на нерухоме майно є момент його державної реєстрації, позивач не набув у встановленому законом та договором порядку прав саме на квартиру як на об`єкт нерухомого майна. Отже, вимоги позивача щодо визнання його власником квартири АДРЕСА_1 , не ґрунтуються на законі, а в їх задоволенні має бути відмовлено.

Щодо вимог про визнання недійсним Договору №7/28 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків, укладеного ДП Жилбуд і ОСОБА_2 від 30.09.2006 року, та визнання незаконним і недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, яке видано виконкомом ОМР 21.03.2011 року на ім`я ОСОБА_2 , то правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Так, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Фактично ж, аргументи у позовній заяві позивача, який не є стороною Договору №7/28 від 30.09.2006 року, зведені до тверджень, що засновник ДП Жилбуд не затвердив Договір №7/28 від 30.09.2006 року; на день укладення цього договору було прийнято рішення про ліквідацію ДП Жилбуд й створена ліквідаційна комісія з обраним головою ліквідаційної комісії; про відсутність певної інформації щодо ДП Жилбуд , яке припинило свою діяльність 05.12.2006 року.

Втім, жодних належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний правочин не відповідає вимогам встановленим ст.203 ЦК України, та іншим нормам матеріального закону не наведено.

При цьому, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що Договір №7/28 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків від 30.09.2006 рокубув укладений у повній відповідності до вимог чинного законодавства та в подальшому став підставою для отримання всіх необхідних документів та реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, обидві вимоги позивача є необґрунтованими, відтак не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про витребування майна, то суд виходить з наступного.

Статтею 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Втім, як було наведено вище, позивач не довів свого права власності на нерухоме майно. Крім того, позивач зазначає, що його права та інтереси порушені саме невиконанням зобов`язань за Договором №28/7 про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків від 29.04.2005 року, які стосуються передання позивачу новозбудованого майна та документів необхідних для реєстрації за ним права власності на це майно. Отже, враховуючи те, що позивач стверджує про перебування у зобов`язальних відносинах, то права позивача мають захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 , як власник нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , на законних підставах розпорядився своїм майно, уклавши 01.10.2018 року договір купівлі-продажу зазначеної квартири з відповідачкою ОСОБА_3 , посвідчивши його у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гордої І.В. за номером в реєстрі №1558.

А відтак - позовні вимоги позивача про витребування квартири АДРЕСА_1 із володіння ОСОБА_3 є безпідставними і необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви в повному обсязі.

Керуючись ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259,263-265,268,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про співробітництво, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності та витребування майна - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 23.07.2020 року.

Суддя:

22.07.2020