Постанова

від 01.07.2020 по справі 303/903/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

місто Київ

справа № 303/903/18

провадження № 61-46288св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Чуднівська районна державна адміністрація Житомирської області як орган опіки та піклування в інтересах малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2018 року у складі судді Пак М. М. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 рокуу складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2018 року Чуднівська районна державна адміністрація Житомирської області (далі - ЧРДА, Адміністрація), діючи як орган опіки та піклування в інтересах малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пред`явила позов до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є біологічним батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати дітей ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштовані до Комунальної установи Обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей Сонячний дім (далі - КУ ОЦСПРД ) Житомирської обласної ради. Після смерті матері ОСОБА_5 ОСОБА_3 повідомлено про те, що на території району залишилися діти без батьківського піклування, однак відповідач відмовився від виконання своїх обов`язків з виховання дітей та 03 листопада 2017 року написав заяву про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно з інформацією Великокоровинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Чуднівської районної ради Житомирської області від 06 листопада 2017 року № 110 ОСОБА_3 за період навчання дітей у цій школі участі у їх розвитку та вихованні не брав. ОСОБА_3 батьківських обов`язків стосовно своїх малолітніх дітей не виконує та не здійснює жодних дій, спрямованих на їх виконання, причому робить це свідомо, без будь-яких поважних причин.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити. Звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив виключити відомості про нього як батька з актового запису про народження дітей.

Зустрічний позов обґрунтовував тим, що з 2002 року однією сім`єю з ОСОБА_6 не проживав і з того часу жодних зв`язків не підтримував, оскільки вона проживала у Вінницькій області, а він залишився проживати у Закарпатській області. Актові записи про народження дітей у графі батько вписані з власної ініціативи колишньою дружиною за відсутності кровного споріднення з дітьми На думку ОСОБА_3 , він до народження дітей жодного відношення не має, а тому відсутні будь-які правові підстави для стягнення аліментів на їх утримання.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2018 року первісні позовні вимоги задоволено. Суд позбавив батьківських прав ОСОБА_3 стосовно його дітей. Стягнуто зОСОБА_3 , аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50, 0 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, щонеповнолітні діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом зі своєю матір`ю і після її смерті діти залишилися без батьківського піклування, про що повідомлено відповідача. Відповідач відмовився від виконання своїх обов`язків з виховання дітей та 03 листопада 2017 року написав заяву про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей. У подальшому ці діти були влаштовані до КУ ОЦСПРД . ОСОБА_3 участі у їх розвитку та вихованні не бере, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 не надав жодних відомостей, що запис про нього як батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, заяву про витребування такого суду не подавав. Надіслав на адресу суду клопотання про призначення судової-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, однак таке клопотання ухвалою суду від 15 травня 2018 року повернуто йому на підставі частини четвертої статті 117 ЦПК України. Таким чином, ОСОБА_3 доведено, що відповідно до копії рішення Мукачівського міськрайонного суду від 08 квітня 2004 року, шлюб зареєстрований між ним ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_6 зареєстрований 04 січня 1994 року у Мукачівському міськвідділі ЗАГСу Закарпатської області, за актовим записом розірвано, про що також свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міського управління юстиції, за актовим записом № 114, однак ним не доведено, що після розірвання шлюбу він припинив проживати з ОСОБА_6 і не може бути батьком дітей.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 рокурішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 подав суду заяву про забезпечення доказів, у якій просив призначити судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу, однак у заяві не зазначив, з якої причини ним не було виконано вимог суду, викладених в ухвалі від 15 травня 2018 року, заперечень щодо цієї ухвали не подав.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 , не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини у справі, що мають суттєве значення. Суди безпідставно не задовольнили клопотання позивача про проведення судової експертизи, яка мала би довести факт відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Суди не звернули увагу, що 25 травня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та дружиною ОСОБА_6 розірвано. Отже, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не є таким, що народжений у шлюбі, а тому відповідно до положень частини другої статті 125 СК України походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, однак він такої заяви не подавав.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , у свідоцтві про народження якого у графі Батьки зазначені: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_6

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , у свідоцтві про народження якого у графі Батьки зазначені: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міськрайонного управління юстиції 16 травня 2006 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 шлюб розірвано, про що у книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис від 25 травня 2004 року № 114.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 43 років .

ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_3 власноручно написав заяву про те, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки не має можливості займатися їхнім вихованням .

Відповідно до заяви, посвідченої приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Щербан О. П., зареєстрованої в реєстрі № 536 від 23 липня 2013 року, ОСОБА_3 відмовляється від батьківських прав відносно дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до інформації, наданої Великокоровинецькою ЗОШ І-ІІІ ступенів Чуднівської районної ради Житомирської області від 06 листопада 2017 року № 110, ОСОБА_3 за період навчання дітей у цій школі участі у розвитку та вихованні в шкільному житті дітей не брав.

Відповідно до направлення від 28 серпня 2017 року № 2002 служби у справах дітей Житомирської обласної державної адміністрації дітей направлено до КУ ОЦСПРД . Діти залишилися без батьківського піклування.

15 березня 2018 року Чуднівською районною державною адміністрацією надано висновок № 01-46/379 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Згідно з усталеною судовою практикою предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів ).

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, зокрема висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 108 ЦПК України експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться за замовленням учасника справи.

Згідно з матеріалами справи заявник 12 квітня 2018 року звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про призначення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Того ж дня подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

05 травня 2018 року повторно звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2018 року клопотання ОСОБА_3 про призначення судової-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи повернуто заявнику через невідповідність поданої заяви вимогам процесуального законодавства.

Згідно із частинами першою, другою, четвертою, восьмою статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, досліджуючи підстави зустрічного позову щодо відсутності кровного споріднення між заявником та дітьми, дійшли висновку, що ОСОБА_3 не надав належних доказів на підтвердження доводів зустрічного позову.

Верховний Суд не може повною мірою погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у зустрічному позові про виключення відомостей з актового запису про відповідача як про батька ОСОБА_1 з огляду на таке.

Щодо вимог про виключення відомостей з актового запису про відповідача як про батька ОСОБА_1 .

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_2 , виданого Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Мукачівського міськрайонного управління юстиції 16 травня 2006 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 шлюб розірвано, про що у Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис від 25 травня 2004 року № 114.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто майже через два роки після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Відповідно до статті 121 СК України (тут і далі - у редакції, станом на момент народження ОСОБА_1 ) права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122

та 125 цього Кодексу.

За правилом статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя, крім випадку, передбаченого статтею 124 цього Кодексу. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У цьому разі походження дитини визначається відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що відносно дитини, яка народжена до спливу 10 місяців після розірвання шлюбу, діє презумпція батьківства чоловіка, який перебував у шлюбі із матір`ю дитини.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли відсутня спільна заява батьків, заява батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Отже, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Причому матір вправі здійснити запис про батька на власний розсуд, вказавши як справжнє його ім`я та по батькові, так і вигадане. Такий запис є юридичною фікцією.

Фікція визначається як неіснуюче положення, що визнається законодавством таким, що існує, і стає в силу цього загальнообов`язковим; засіб юридичної техніки, за допомогою якого конструюється завідомо неіснуюче становище (відношення або стан), що визнається існуючим і таким, що має імперативність, що виконує роль відбраковуючого юридичного факту в ситуації нездоланної невідомості, закріплене нормою права; уявна юридична конструкція, яка є продуктом абстрактного мислення, прийнятого правовою доктриною та/або закріпленого у праві у формі норми-фікції, інституту права і використовується з метою заповнення певного сегменту у правовому полі; універсальний техніко-юридичний прийом розробки та реалізації норм права, який полягає у визнанні неіснуючого положення існуючим і навпаки, що має особливе цільове призначення в механізмі правового регулювання суспільних відносин і є одним із засобів подолання стану невизначеності в правовому регулюванні; засіб нормотворчої техніки, який виражається у нормативному закріпленні можливості визнання юридично значущими неіснуючих чи недоведених фактів.

З урахуванням наведених положень, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що дитина ОСОБА_1 народилася не у шлюбі, а за спливом більше десяти місяців з моменту його припинення; судами не встановлено, що позивачем подавалася заява відповідно до положень частини другої статті 125 СК України або наявне відповідне судове рішення про походження дитини, з огляду на що дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з відповідача стосовно дитини ОСОБА_1 . У такому випадку запис про батька дитини повинен був бути вчинений за правилами статті 135 СК України.

При цьому у матеріалах справи наявна відповідь Головного територіального управління юстиції у Вінницької області Калинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 27 червня 2018 року № 1434/16.9-104, що державна реєстрація народження ОСОБА_1 за заявою ОСОБА_6 вчинена на підставі статті 133 СК України.

За правилом статті 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Наведена норма закону регламентує порядок вчинення запису про батька дитини, якщо вона народилася у подружжя, однак у справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 народжений за спливом двох років після припинення шлюбу згаданих осіб.

Щодо вимог про виключення відомостей з актового запису про відповідача як про батька ОСОБА_2 .

Стосовно доводів про виключення відомостей з актового запису про відповідача як про батька ОСОБА_2 . Верховний Суд також не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. Судом враховано, що ухвалу про повернення клопотання про призначення судової-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи постановлено 15 травня 2018 року, у матеріалах справи відсутні відомості про отримання зазначеної ухвали відповідачем до моменту ухвалення рішення суду по суті, яке постановлене 22 травня 2018 року, тобто через 7 днів після повернення відповідачу клопотання про проведення експертизи.

Наведені обставини виключають доведеність недобросовісності процесуальної поведінки відповідача, що знайшло прояв у невиконанні ухвали суду, оскільки до моменту ухвалення рішення по суті відповідач не отримав ухвалу про повернення клопотання, й, відповідно, не міг звернутися у такі стислі строки із належним чином оформленим клопотанням.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам процесуального закону, не здійснили повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи, не надали оцінку наявним у справі доказам, не навели мотивів їх прийняття чи відхилення, що має наслідком невстановлення фактичних обставин справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Suominen v. Finland від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

В оцінці доводів касаційної скарги, обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що основним завданням суду є вирішення спору між сторонами, тобто здійснення судом своєї базової функції - це ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не створює новий спір для цих самих сторін, які не можуть між собою дійти порозуміння у позасудовому порядку.

Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не виконали основне завдання - здійснення правосуддя, а тому відповідно до статті 411 ЦПК України рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін, дати оцінку усім доказам у справі, ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко