Ухвала

від 20.07.2020 по справі 381/3902/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

20 липня 2020 року

м. Київ

справа № 381/3902/19

провадження № 61-9545ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду від 25 листопада 2019 року у складі судді Осаулової Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько

ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 0,119 га, цільове призначення для ведення садівництва, розташовану на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Вона звернулася до нотаріальної контори для оформлення спадщини, однак нотаріусом винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, оскільки позивачем пропущено строк у шість місяців для подання заяви про прийняття спадщини.

Посилаючись на те, що шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, оскільки після смерті батька отримала травму колінного суглоба та з 09 квітня 2013 року по 10 травня

2013 року перебувала на стаціонарному лікування в Інституті травматології та ортопедії національної академії медичних наук України (далі - Інститут травматології та ортопедії НАМН України) , а тому не могла самостійно пересуватися, позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від

02 червня 2020 року, позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надала належних доказів наявності поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для вчинення дій щодо подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 1270, 1272 ЦК України, неврахування правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/28103/16-ц та від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2883/16-ц , а також порушення норм процесуального права, зокрема суд першої інстанції розглянув справу у підготовчому судовому засіданні та не врахував заяву відповідача про визнання позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки її доводам про те, що шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, зокрема у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні, а тому дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення її позовних вимог. Безпідставними є посилання судів на ненадання нею доказів поважності причин неподання заяви про прийняття спадщини у період з 05 травня 2013 року по 18 травня

2017 року, оскільки зазначений період не стосується спірних правовідносин і законом не передбачено обов`язку підтверджувати поважність причин несвоєчасного звернення до нотаріуса після спливу шести місяців з дня смерті спадкодавця.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частинипершої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною першою статті 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі

№ 766/14595/16 (провадження N 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі

№ 487/2375/18 (провадження N 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі

№ 450/1383/18 (провадження N 61-21447св19).

Аналізуючи наведене, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Законодавство України не містить переліку поважних причин, а тому суд у кожному конкретному випадку оцінює поважність чи неповажність таких причин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

За життя, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 склав заповіт, яким все його майно (рухоме та нерухоме) де б воно не знаходилося та з чого воно не складалося і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті і на що він матиме право за законом, заповів ОСОБА_1 .

Згідно з відомостями довідки-виписки з історії хвороби стаціонарно хворого від 10 травня 2013 року Інституту травматології та ортопедії НАМН України, номер медичної карти НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , 1966 року народження, перебувала у на лікуванні з 09 квітня 2013 року по 10 травня 2013 року у відділенні захворювань суглобів у дорослих.

У травні 2017 року позивач, з метою оформлення спадщини після смерті батька, звернулася до Другої Київської державної нотаріальної контори однак, постановою нотаріуса від 18 травня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском строку прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви у межах, передбаченого законодавством шестимісячного строку.

Верховний Суд зазначає, що визначення позивачеві додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, який сплив 04 травня 2013 року, тоді як із відповідною заявою до нотаріуса вона звернулася у травні 2017 року, за відсутності встановлених судами об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для вчинення нею таких дій, суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, одними з яких є добросовісність та розумність.

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня

2018 року у справі № 757/28103/16-ц та від 19 грудня 2018 року у справі

№ 372/2883/16-цє необгрунтованими, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.

Щодо доводів касаційної скарги про те, суд першої інстанції у порушення положень частини четвертої статті 206 ЦПК України ухвалив судове рішення про відмову у задоволенні позову у підготовчому судовому засіданні, без розгляду справи по суті та дослідження доказів, Верховний Суд зазначає.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції убачається, що у судовому засіданні, під час ухвалення судового рішення, був присутнім представник позивача - ОСОБА_3 та надавав пояснення по суті спору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 скористалася своїм правом на оскарження судового рішення та звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

За результатами апеляційного перегляду справи, суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надала доказів наявності поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для вчинення дій щодо подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги дає підстави вважати, що доводи, якими заявник обгрунтовувала свої вимоги у всіх судових інстанціях є ідентичними, по своїй суті зводяться до власного тлумачення нею положень статей 1270, 1272 ЦК України, ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження поважності причин незвернення до нотаріуса у період з травня 2013 року по травень 2017 року, а лише вказувала на те, що зазначений період не стосується спірних правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що право на прийняття спадщини не є безмежним, а визначається конкретно визначеним законом строком - протягом шести місяців з часу відкриття спадщини і лише за наявності поважних причин, яких у цій справі заявник не навела ні під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій ні посиланнями у касаційній скарзі, суд може надати додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Аналіз зазначеної процесуальної норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обгрунтування касаційної скарги наявністю підстав передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обгрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аналізуючи наведене, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, оскільки посилання заявника на не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 757/28103/16-ц та від 19 грудня 2018 року у справі № 372/2883/16-ц є необгрунтованими, а саме по собі посилання заявника на ухвалення судом правильного по суті судового рішення у підготовчому судовому засіданні не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Суди повно та всебічно з`ясували обставини справи в межах заявлених позовних вимог, правильно застосували норми матеріального права та ухвалили судові рішення, відповідно до висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах .

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня

1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від

19 грудня 1997 року).

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду від 25 листопада

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак