Постанова

від 01.07.2020 по справі 289/832/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

місто Київ

справа № 289/832/16-ц

провадження № 61-10710св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О .,

суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави,

відповідачі: Відділ Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області, ОСОБА_1 , Кримоцька сільська рада Радомишльського району Житомирської області,

третя особа - Радомишльська районна державна адміністрація Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року у складі судді Сіренко Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2016 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до відділу Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року у справі № 620/249/12 задоволено позов прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки, площею 0, 1750 га, на АДРЕСА_1 , укладеного 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_1 Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Під час виконання рішення суду встановлено, що 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2010 року № 225 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 740500, з кадастровим номером 1825084900:02:000:0010, площею 0, 1750 га, на АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності на цю земельну ділянку у ОСОБА_1 став визнаний у судовому порядку недійсним договір купівлі-продажу № 225, укладений 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_1 .

Враховуючи, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 виникло на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який у судовому порядку визнаний недійсним, підлягає визнанню недійсним і державний акт, який виданий на підставі цього договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 1750 га, з кадастровим номером 1825084900:02:000:0010, серії ЯЛ № 740500, виданий 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 , та зобов`язати останнього повернути спірну земельну ділянку до земель запасу Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

Стислий виклад зустрічного позову

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, третя особа - Радомишльська районна державна адміністрація Житомирської області, про стягнення грошових коштів, у якому просив стягнути з Кримоцької сільської ради 31 500, 00 грн безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позову зазначив, що 28 березня 2010 року між ним та Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 1750 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2 договору купівлю-продаж земельної ділянки здійснено за 31 500, 00 грн, які він перерахував на рахунок Кримоцької сільської ради. Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року, залишеним в силі після перегляду судом апеляційної інстанції, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 1750 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, припинила існувати правова підстава, на якій Кримоцька сільська рада Радомишльського району Житомирської області отримала від нього грошові кошти в сумі 31 500, 00 грн, так як при недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_1 , на підставі якого 27 грудня 2010 року на ім`я останнього видано державний акт на право власності на земельну ділянку, визнано судом недійсним, тому правові підстави для збереження цього майна у відповідача ОСОБА_1 відсутні і зазначена земельна ділянка підлягає поверненню до земель запасу Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області. Проте, суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, визначної статтею 257 ЦК України, на застосуванні якої наполягав ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив висновок про те, що вимоги цього позову є похідними від задоволення позовних вимог заступника прокурора Житомирської області, а їх відхилено судом.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, заступник прокурора Житомирської області подала до суду апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилено, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та виходив із того, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року в частині розгляду вимог зустрічного позову ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції не переглядалося.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2016 року заступник прокурора Житомирської області із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог заступника прокурора в інтересах держави та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не надали належної оцінки доводам заявника про те, що позовна давність для звернення до суду зі цим позовом розпочала свій відлік лише з моменту постановлення 22 вересня 2015 року Апеляційним судом Житомирської області ухвали про залишення без змін рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року в справі № 620/249/12 та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, зокрема договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 1750 га, в с. Кримок Радомишльського району Житомирської області, укладеного 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_1 ;

- не звернули уваги на те, що позов подано в строк, визначений статтею 257 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області , в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів та правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Також у липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду аналогічний за змістом відзив на касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року передано на розгляд судді-доповідачу Завгородній І. М.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року; витребувано матеріали справи № 289/832/16-ц із Радомишльського районного суду Житомирської області та надано учасникам справи строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 грудня 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області та матеріали справи № 289/832/16-ц передано на розгляд до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 лютого 2018 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області та матеріали справи № 289/832/16-ц передано на розгляд судді-доповідачу Курило В. П.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

15 квітня 2020 року розпорядженням в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 1094/0/226-20 на підставі рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року № 3 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги заступника прокурора Житомирської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області та матеріали справи № 289/832/16-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до апеляційного суду не оскаржувалося, судом апеляційної інстанції не переглядалося, заявник у цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржує, тому суд касаційної інстанції справу в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 не переглядає.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням Радомишльської районної державної адміністрації від 21 березня 2006 року № 74 надано дозвіл громадянам, у тому числі ОСОБА_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки рекреаційного призначення, загальною площею 1, 1 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, у власність цим громадянам для дачного будівництва.

Розпорядженням Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області від 23 серпня 2006 року № 236 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, у тому числі у власність ОСОБА_1 , 0, 3532 га (в рівних частках по 0, 0883 га) для дачного будівництва, земельної ділянки, площею 0, 0468 га (в рівних частках по 0, 0117 га) у спільну власність для дачного будівництва та відведення в оренду земельних ділянок площею 0, 7000 га (в рівних частках по 0, 1750 га) для рекреаційного використання із земель запасу Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

Радомишльською районною державною адміністрацією видано розпорядження від 26 березня 2010 року № 100 про продаж земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0, 1750 га.

На виконання зазначеного розпорядження 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, який зареєстрований за № 255 нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області, і на його підставі 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 1750 га, серії ЯЛ № 740500, кадастровий номер земельної ділянки 1825084900:02:000:0010.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року у справі № 620/249/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2015 року, позов Житомирського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації, Радомишльської районної державної адміністрації, Головного управління Держземагентства у Житомирській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок задоволено, зокрема, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 1750 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Радомишльського нотаріального округу Бойко В. М., укладений 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією в особі голови Павленка A. A. та ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України ЦПК 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 27 грудня 2010 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який у судовому порядку визнаний недійсним.

Щодо визнання недійсним державного акта

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що судам підсудні справи за позовами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Відповідно, у спірних правовідносинах, враховуючи, що судом вже визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, тому виданий на його виконання державний акт на право власності на землю не потрібно визнавати незаконним та скасовувати. У разі застосування реституції до протиправно проданої земельної ділянки таке майно підлягає поверненню як у власність, так і у фактичне володіння продавця в силу застосування наслідків недійсності оспореного правочину. Таким чином, застосування цього способу захисту цивільних прав не є ефективним способом захисту порушеного права, є зайвим і недоцільним для дієвого відновлення порушеного права.

Отже, застосувавши у цій частині позовну давність, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про обґрунтованість заявлених позовних вимог та відмову у позові у зв`язку з пропуском позовної давності.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.

Щодо повернення земельної ділянки у власність держави

Звертаючись до суду з позовом, заступник прокурора зазначала, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 виникло на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який у судовому порядку визнаний недійсним, тому підлягає визнанню недійсним і державний акт, який виданий на підставі цього договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 1750 га, з кадастровим номером 1825084900:02:000:0010, серії ЯЛ № 740500, виданий 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 , та зобов`язати останнього повернути спірну земельну ділянку до земель запасу Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями глави 16 ЦК України, правочин може бути визнано недійсним з підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про те, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню державі на підставі статті 1212 ЦК України, проте до спірних правовідносин необхідно застосувати позовну давність.

В оцінці застосування до спірних правовідносин правил статей 216 та 1212 ЦК України Верховний Суд врахував таке.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення і виконання такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Одночасно згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми права можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 2-2828/11

(провадження № 61-37984св18).

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли із договору купівлі-продажу від 28 березня 2010 року, на підставі якого держава, від імені якої діяла Радомишльська районна державна адміністрація Житомирської області, відчужила, а ОСОБА_1 набув у власність спірну земельну ділянку. Заступник прокурора, вважаючи, що порушені права держави укладеним правочином, у липні 2011 року звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, позивач обґрунтовувала позов недійсністю правочину, що, на її переконання, є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення цієї земельної ділянки у власність держави.

Отже, заступник прокурора, діючи в інтересах держави, звернулася до суду з позовом, посилаючись на недійсність договору купівлі-продажу, а тому Верховний Суд робить висновок про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин правил статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд врахував, що кондикція може бути субсидіарним способом захисту у спорах про повернення майна, набутого за недійсним правочином. Проте, за загальним правилом, належним та ефективним способом захисту у випадку повернення отриманого стороною за недійсним правочином є реституція.

Зважаючи на наведене, висновок апеляційного суду про те, що єдиним належним способом захисту порушених прав є пред`явлення кондикційного позову, є помилковим.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України 2004 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України 2004 року; аналогічний припис закріплений у частині першій статті 2 ЦПК України).

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Щодо застосування позовної давності в частині повернення земельної ділянки

В оцінці наявності підстав для застосування позовної давності в частині вирішення позовних вимог про повернення земельної ділянки Верховний Суд врахував таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Позов у цій справі прокурор подала до суду 24 травня 2016 року.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у справі, яка переглядається, Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017року у справі № 369/6601/15-ц, відповідно до якого положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Верховний Суд врахував, що земельна ділянка тривалий час є предметом спору, судами у межах іншого судового провадження з`ясовувалося питання про правомірність набуття ОСОБА_1 у власність цієї земельної ділянки. Зокрема, як встановлено судами, з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки прокурор звернувся до суду у липні 2011 року, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року у справі № 620/249/12 про визнання договору купівлі-продажу від 28 березня 2010 року набрало законної сили 22 вересня 2015 року. Необхідно враховувати, що кінцевою метою інших спорів є повернення земельної ділянки у власність держави, прокурором вживалися заходи з оскарження (оспорення) права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, а тому відсутні підстави стверджувати, що позовна давність сплинула саме з вини позивача чи в силу безпідставно тривалої нереалізації ним права на позов.

Зазначений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, за своєю правовою природою, не є нікчемним, а є оспорюваним. Відповідно, правова оцінка його недійсності пов`язується саме з висновками рішення суду про таке, що є способом захисту цивільного права та інтересу. Саме з набранням таким судовим рішенням (про визнання такого правочину недійсним) законної сили і остаточним вирішення такого спору судами пов`язується спростування презумпції правомірності укладеного правочину та презумпції його чинності.

Отже, застосовуючи до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017року у справі № 369/6601/15-ц, у цій справі Верховний Суд констатує з урахуванням особливостей конкретних правовідносин, що початок перебігу позовної давності пов`язаний з наведеними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою, сформульованою в рішенні Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року у справі № 620/249/12 про визнання договору купівлі-продажу від 28 березня 2010 року, що набрало законної сили 22 вересня 2015 року.

Верховний Суд врахував, що застосування наслідків недійсного правочину є окремим самостійним способом захисту порушених прав позивача та може застосовуватися як разом, так і окремо від оскарження у судовому порядку дійсності правочину. Звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним та одночасно застосування наслідків недійсності правочину чи звернення до суду з окремими позовами залежить від розсуду позивача, оскільки позивач наділений правом пред`являти такі позовні вимоги як в одному судовому провадженні, так і в різних.

Тривалість розгляду справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки вийшла за межі розумних строків, що не повинно впливати на права позивача й призводити до позбавлення особи, права якої порушені, також й права на судовий захист. ОСОБА_1 протягом усього періоду часу, починаючи з 2011 року, знав, що його право власності на спірну земельну ділянку оспорюється та заперечується іншими особами та правомочними органами, а тому не виникло жодної передумови для висновку, що спірна річ стала задавненою.

При цьому відповідач, звертаючись до суду із зустрічним позовом, фактично визнав виникнення у нього обов`язку з повернення майна, набутого за недійсним правочином, шляхом констатації обов`язку у іншої сторони з повернення набутих за недійсним правочином коштів у сумі 31 500, 00 грн.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки повноважні особи, зокрема й прокурор, тривалий час вживали всіх можливих заходів задля досягнення кінцевої правової мети - повернення спірного майна у власність держави.

Враховуючи встановлені судами обставини справи, зокрема, що обставини, які є підставою для повернення майна за недійсним правочином, виникли лише 22 вересня 2015 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, а з позовом у цьому провадженні заступник прокурора звернувся 24 травня 2016 року, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск позовної давності у частині позовних вимог про повернення земельної ділянки є помилковими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи зазначені доводи касаційної скарги та заперечення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у державну власність до складу земель запасу лісового фонду Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, а також про відмову у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з підстав, викладених у цій постанові.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядається у межах, в яких справу переглянуто у суді апеляційної інстанції, тобто у частині зустрічного позову ОСОБА_1 справа не переглядалася.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позову заступника прокурора Житомирської області (в частині повернення земельної ділянки), то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 на користь позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року у частині вирішення позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави про повернення земельної ділянки задовольнити.

Повернути від ОСОБА_1 у державну власність земельну ділянку, площею 0, 1750 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1825084900:02:000:0010.

У задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Житомирської області судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 1 378, 00 грн; у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 1 506, 80 грн; у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції - 1 656, 60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко

Постанова складена іншим суддею Погрібним С. О. відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України.