Окрема думка

від 01.07.2020 по справі 289/832/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 289/832/16-ц

провадження № 61-10710св18

за касаційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року в справі за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до відділу Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Постановою Верховного Суду від 01 липня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задоволено частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2016 року у частині вирішення позову заступника прокурора Житомирської областів інтересах держави про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави про повернення земельної ділянки задоволено.

Вирішено повернути від ОСОБА_1 у державну власність земельну ділянку площею 0,1750 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Кримоцької сільської ради Радомишльського району Житомирської області за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1825084900:02:000:0010.

У задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Житомирської області судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 1 378,00 грн; у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 1 506,80 грн; у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції - 1 656,60 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянкиплощею 0,1750 га по АДРЕСА_1 , укладеного 28 березня 2010 року між Радомишльською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_1 , є самостійною підставою для повернення цієї земельної ділянки у фактичне володіння власника в порядку реституції, тому позовна вимога заступника прокурора Житомирської області про визнання недійним державного акта на право власності на вказану земельну ділянку є неефективним способом захисту порушеного права. Суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до цієї частини вимог позову позовну давність, на вказане уваги не завернули та дійшли помилкових висновків про обґрунтованість заявлених позовних вимог заступника прокурора Житомирської області та відмову у позові у зв`язку з пропуском позовної давності.

Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що правові підстави для застосування до спірних правовідносин правил статті 1212 ЦК України відсутні, оскільки заступник прокурора, діючи в інтересах держави, звернулася до суду з позовом, посилаючись на недійсність договору купівлі-продажу.

Крім того, Верховний Суд, констатував, що обставини, які є підставою для повернення спірного майна за недійсним правочином, виникли лише 22 вересня 2015 року, тобто з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, а з позовом у цьому провадженні заступник прокурора звернувся 24 травня 2016 року, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск заступником прокурора позовної давності у частині позовних вимог про повернення земельної ділянки є помилковими.

Не можемо погодитися із висновками, викладеними в постанові колегії, щодо моменту початку перебігу строку позовної давності у частині позовних вимог про повернення земельної ділянки з огляду на наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року по справі № 369/6892/15-ц.

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Звертаючись до суду із цим позовом прокурор зазначив, що про отримання ОСОБА_1 державного акта на земельну ділянку від 27 жовтня 2010 року серії ЯА № 740500 йому стало відомо під час виконання рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 квітня 2013 року у справі № 620/249/12, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 вересня 2015 року.

Разом з тим, такі твердження прокурора спростовуються дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції матеріалами архівної адміністративної справи № 0670/8521/12 за позовом Житомирського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави до Житомирської обласної державної адміністрації, головного управління Держкомзему у Житомирській області до Радомишльської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування розпорядження від 26 березня 2010 року № 100, з яких вбачається, що ОСОБА_1 в своїх запереченнях від 28 вересня 2012 року посилається на факт отримання ним державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА № 740500 та подавав до матеріалів справи копію зазначеного державного акту на право власності на землю (а. с. 92-99).

Отже органам прокуратури було відомо про існування оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 ще з вересня 2012 року.

Позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування того, що з вересня 2012 року існували якісь обставини, які позбавили його можливості протягом трьох років звернутися до суду за захистом інтересів держави з позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 та зобов`язати останнього повернути спірну земельну ділянку.

Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що позов заступником прокурора Житомирської області до суду подано з пропуском позовної давності, про застосування якої заявив відповідач ОСОБА_1 , відтак у Верховного Суду були відсутні підстави для задоволення касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій підлягали залишенню без змін.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак