Постанова

від 20.07.2020 по справі 916/1635/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2020 р. Справа№ 916/1635/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Попікової О.В.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.07.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" та Міністерства охорони здоров`я України,

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020, повний текст якого складено 29.01.2020,

у справі №916/1635/19 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України"

до Одеської обласної Ради,

треті особи:

1. Міністерство охорони здоров`я України,

2. Фонд державного майна України,

3. Кабінет Міністрів України,

про визнання протиправними та скасування рішень,

за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Міністерства охорони здоров`я України,

до Одеської обласної Ради,

треті особи:

1. Державна установа "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України",

2. Фонд державного майна України,

3. Кабінет Міністрів України,

про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Державна установа "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" (надалі - позивач, Державна установа) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської обласної ради (надалі - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 № 449-ХХІ "Про заходи з охорони та використання нерухомих пам`яток історії та культури в Одеській області" (надалі також - Рішення № 449-ХХІ);

- визнання протиправним та скасування підпункту 168 пункту 1 розділу 11 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" (надалі також - Рішення № 73-V);

- визнання протиправним та скасування виданого Одеською обласною радою 24.12.2012 свідоцтва серії САА №273185 про право власності на нерухоме майно - на будівлі та споруди загальною площею 3 299, 8 кв.м, які відображені у технічних паспортах від 10.07.1996, виготовлених Одеським міським бюро технічної інвентаризації та знаходяться за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Лермонтовський, 6 (надалі також - спірне/оспорюване свідоцтво).

Відповідно до ухвали Господарського суду Одеської області від 18.06.2019 позовну заяву передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2019 залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Міністерство охорони здоров`я України. (надалі також - третя особа, Міністерство)

24.10.2019 від Міністерства охорони здоров`я України (надалі - Міністерство) до суду надійшла заява третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору до Одеської обласної ради, в якій Міністерство просило суд визнати протиправним та скасувати:

- пункт другий рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 № 449-ХХІ "Про заходи охорони та використання нерухомих пам`яток історії та культури в Одеській області";

- підпункт 168 пункту 1 розділу 11 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V"Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області";

- видане Одеською обласною радою 24.12.2012 свідоцтво серії САА № 273185 про право власності на нерухоме майно - на будівлі та споруди загальною площею 3 299, 8 кв.м, які відображені у технічних паспортах від 10.07.1996 року, виготовлених Одеським міським бюро технічної інвентаризації та знаходяться за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Лермонтовський, 6.

Позовні вимоги Державної установи та Міністерства є аналогічними та мотивовані тим, що оспорені рішення відповідачем прийняті з порушенням вимог діючого законодавста та з перевищенням повноважень.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що зазначені рішення відмовідають вимогам чинного законодавства, а позивачі пропустили строк позовної давності.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі №916/1635/19 у задоволенні позовних вимог Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" до Одеської обласної ради відмовлено. У задоволенні позовних вимог третьої особи - Міністерства охорони здоров`я України до Одеської обласної ради - відмовлено.

Судове рішення мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 17.02.2020 Державна установа "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі №916/1635/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 25.02.2020 Міністерство охорони здоров`я України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі №916/1635/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставами для скасування судових рішень скаржники зазначаєють неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Скаржники посилались на те, що оспорені рішення ради та свідоцтво про право власності були прийнятті Одеською обласною Радою з перевищенням повноважень та порушенням закону. Спірне майно є державним, упованожений від імені держави орган не надав згоди на передачу цього майна у комунальну власність.

Серед іншого, Державна установа та Міністерство у доводах апеляційної скарги посилались на те, що строк позовної давності ними не пропущено.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020 апеляційну скаргу Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.02.2020 апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі №916/1635/19. Поновлено Міністерству охорони здоров`я України пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі №916/1635/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі № 916/1635/19. Об`єднано розгляд апеляційних скарг в одне апеляційне провадження. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційних скарг призначено на 13.04.2020 о 14:20 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 08.04.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 08.04.2020. Доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційних скарг Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" та Міністерства охорони здоров`я України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 у справі №916/1635/19 не відбудеться 13.04.2020. Розгляд апеляційних скарг №916/1635/19 призначено на 13.05.2020 о 16 год. 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2020 задоволено клопотання Міністерства охорони здоров`я України про відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд справи №916/1635/19 на 01.06.2020 на 16 год. 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, ідентифікаційний код: 00032945). Задоволено клопотання Міністерства охорони здоров`я України та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2). Відкладено розгляд справи №916/1635/19 на 06.07.2020 на 16:40 год. Зобов`язано Державну установу "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" направити Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України у строк до 15.06.2020 копію апеляційної скарги з додатками, позовної заяви та оскаржуваного рішення у даній справі, на підтвердження чого надати суду відповідні докази. Зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України направити Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України у строк до 15.06.2020 копію апеляційної скарги з додатками, на підтвердження чого надати суду відповідні докази. Роз`яснено Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України право подати до суду апеляційної інстанції пояснення та міркування щодо оскаржуваного рішення та апеляційних скарг у строк до 01.07.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 відкладено розгляд справи №916/1635/19 на 20.07.2020 на 15:40 год. Зобов`язано повторно Державну установу "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" та Міністерство охорони здоров`я України направити Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України у строк до 15.07.2020: копію своєї апеляційної скарги з додатками, докази чого надати до суду; копію позовної заяви та оскаржуваного рішення у даній справі, докази чого надати до суду; роз`яснено Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України право подати до суду апеляційної інстанції пояснення та міркування щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги у строк до 15.07.2020.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просили скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Кабінет Міністрів України у письмових поясненнях просив оскаржене рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Фонд державного майна України у поясненнях просив суд прийняти законне та обгрунтоване судове рішення.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 20.07.2020 з`явився представник Державної установи, Міністерства та Кабінету Міністрів України.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення.

Крім того, Фонд державного майна України просив здійснити розгляд справи без його участі.

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення дійшов такого висновку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.1993 Одеською обласною радою народних депутатів, правонаступником якої є відповідач, було прийнято рішення №449-ХХІ "Про заходи для охорони та використання нерухомих пам`яток історії і культури в Одеській області", яким, зокрема, вирішено наступне:

1. Відзначити незадовільний стан охорони та використання нерухомих пам`яток історії та культури в Одеській області;

2. До прийняття Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України законодавчих та нормативних актів, які розмежовують права власності на нерухомі пам`ятки історії та культури, прийнято в комунальну власність Одеської обласної Ради народних депутатів нерухомі пам`ятки;

3. Заявлено прохання до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України прийняти відповідні нормативні акти, які забезпечують закріплення права власності на об`єкти національної культурної спадщини за суб`єктами власності, а також акти, які забезпечують створення відповідних державних органів охорони національної культурної спадщини, передбачені Міжнародною конвенцією про охорону культурної та природної спадщини;

4. Рекомендовано Одеській обласній державній адміністрації, міським, селищним та сільським Радам народних депутатів за участі спеціально уповноважених органів охорони пам`яток сформувати єдину систему державних органів охорони об`єктів національної культурної спадщини, розробити узгоджену концепцію охорони історичної спадщини в Одеській області, а також підготувати обласній Раді народних депутатів пропозиції зі створення ринкових механізмів охорони, відновлення та використання культурної спадщини;

5. Доручено секретаріату обласної Ради народних депутатів разом з Одеською обласною державною адміністрацією та міськрайвиконкомами до 1 вересня 1993р. здійснити комплексну інвентаризацію нерухомих пам`яток історії та культури в Одеській області з метою визначення суб`єктів власності на ці об`єкти та оформлення відповідних документів, закріплюючих їх права та обов`язки із забезпечення схоронності пам`яток, податковим та адміністративним пільгам, а також підготовки пропозицій з передачі нерухомих пам`яток історії та культури в комунальну власність Ради народних депутатів базового рівня.

Так, 24.04.2003 Одеською обласною радою прийнято рішення №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада", яким вирішено затвердити нову редакцію переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада, станом на 01.04.2003 згідно з додатком.

Підпунктом 168 пункту 1 частини 11 вказаного рішення №154-XXIV до переліку віднесено Інститут курортології, 1936 (пров. Лермонтовський, 6).

22.09.2006 рішенням Одеської обласної ради №73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" затверджена нова редакція переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада, станом на 01.09.2006 згідно з додатком 1.

Пунктом 8 додатку 1 до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 №73-V вказано об`єкти культурної спадщини в редакції п.11 рішення обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада".

24.12.2012 відповідачем, на підставі Рішення № 449-ХХІ та Рішення № 73-V, видане свідоцтво серії САА № 273185 про право власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради на будівлі та споруди Інституту. (т. 1 а.с. 29)

Державна установа та Міністерство, мотивуючи позовні вимоги, посилались на те, що Одеська обласна рада порушила вимоги чинного законодавства та незаконно перевела майно Державної установи, яке є загальнодержавною власністю, у комунальну власність з перевищенням своїх повноважень, без згоди держави в особі Кабінету Міністрів України.

Зазначені доводи в результаті дослідження сукупності належних та допустимих доказів, фактичних обставин справи, знайшли своє підтвердження.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішень Одеської обласної Ради від 12.05.1993 № 449-ХХІ та визнання протиправним та скасування підпункту 168 пункту 1 розділу 11 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Державної установи Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.05.2013 № 68-о (далі - Статут), Державна установа Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України (далі - Інститут) є державною науково-дослідною установою, заснованою на державній власності, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

Згідно пунктів 1.2 та 1.3 Статуту уповноваженим органом управління Інститутом є Міністерство охорони здоров`я України (далі - Уповноважений орган управління).

Інститут є правонаступником прав і обов`язків Одеського науково- дослідного інституту курортології та медичної реабілітації на підставі Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 07.08.1992 за № 122 Про перейменування наукових установ , про що зазначено в Статуті. (т. 1 а.с. 176-182)

Інститут є користувачем будівель та споруд загальною площею 3299,8 кв.м, що складаються з: літ. "А" площею 1686,0 кв.м літ. "Б" площею 739,0 кв.м, літ. "В" площею 334,3 кв.м, літ. "Г" площею 375,0 кв.м, літ. "Д" площею 28,5 кв.м, літ. "Е" площею 137,0 кв.м, огорожі № 1-3, мостіння І, які відображені у технічних паспортах від 10 липня 1996 року, виготовлених Одеським міським бюро технічної інвентаризації та знаходяться за адресою: Одеська область, місто Одеса, провулок Лермонтовський, 6 (далі - спірні будівлі та споруди або будівлі та споруди Інституту). Вказані будівлі та споруди використовуються Інститутом як основні засоби. До 20 червня 2015 року будівлі та споруди знаходились на балансі Інституту.

Згідно пунктів 4.1 - 4.3 Статуту Інститут є юридичною особою публічного права. Інститут включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (код 02012125).

Інститут є бюджетною неприбутковою установою.

Інститут користується закріпленим за ним державним майном на праві оперативного управління.

Одночасно пунктами 5.2 - 5.4 Статуту визначено, що майно Інституту є державною власністю та закріплене за ним, на праві оперативного управління.

Інститут володіє, користується закріпленим за ним майном та здійснює право користування відведеною йому земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства. Усі питання, які стосуються відмови від права на земельну ділянку, що знаходиться на балансі Інституту, або її відчуження вирішується виключно Уповноваженим органом управління.

Контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за Інститутом майна здійснює Уповноважений орган управління.

Інститут не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законодавством.

Будівлі та споруди Інституту збудовані за часів СРСР - в 1936 році.

Будівлі та споруди Інституту розташовані на земельній ділянці площею 0,381 га, яка знаходиться у власності територіальної громади міста Одеси.

Одеською міською Радою народних депутатів 23.09.1996 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ОД №31-37-009 згідно з яким Українському науково-дослідному інститутові медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України Одеською міською радою надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,381 га з призначенням для об`єктів, які належать Українському науково-дослідного Інституту медичної реабілітації та курортології , що розташована за адресою: м. Одеса, провулок Лермонтовський, 6.

Державний акт виданий на підставі рішення Одеської міської Ради народних депутатів від 16 вересня 1995 року № 395.

Оспорені рішення Одеської обласної ради та свідоцтво серії САА № 273185 про право власності на нерухоме майно є протиправними, прийнятими з порушенням вимог законодавства, тому підлягають скасуванню, з огляду на таке.

Відповідно до положень частини другої статті 167 Цивільного кодексу України держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Разом з тим, згідно зі статтею 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Закон УРСР Про власність , згідно статті 31 якого до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність), був прийнятий 07.02.1991.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради УРСР Про введення в зію Закону Української РСР Про власність Раду Міністрів Української РСР зобов`язано до 1 травня 1991 року забезпечити з участю Уряду Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних, Київської міської Рад народних депутатів розмежування майна між власністю Української РСР і власністю відповідно Кримської АРСР, областей, міста Києва. При цьому виходити з того, що у власність Кримської АРСР, областей, міста Києва, крім майна підприємств, установ та організацій республіканського (АРСР), обласного, (міського) підпорядкування, повинно входити також майно підприємств, установ та організацій загальносоюзного і республіканського (Української РСР) підпорядкування, які передаються у власність Кримської АРСР, областей, міста Києва.

З вказаної норми вбачається, що майно до загальнодержавної (комунальної) власності передається Радою Міністрів Української РСР.

Після отримання Україною незалежності, з метою упорядкування питань розмежування державної та комунальної власності було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , яка передбачала процедуру передачі майна з державної до комунальної власності.

Відповідно до пункту 1 Постанови затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Згідно пунтку 2 постанови Міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Дослідивши цей перелік, колегія суддів встановила, що будівлі/майно Інституту не увійшли до цього переліку.

Пунктом 3 серед іншого установлено, що:

передача державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, інших органів, уповноважених управляти державним майном, до складу комунальної власності, а також від однієї адміністративно-територіальної одиниці до іншої здійснюється безоплатно стосовно порядку, передбаченого постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. N 285 ( 285-80-п ) "Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд" (ЗП УРСР, 1980 р., N 5, ст.43), з наступним повідомленням про це органів державної статистики, податкових та фінансових органів.

Відповідно до Постанови від 28 квітня 1980 N 285 Про порядок передачі підприємств, об`єднань, організацій, установ, будинків і споруд зазначений порядок серед іншого передбачав, що передача з республіканського підпорядкування в місцеве може відбуватися тільки на підставі рішення відповідного органу, в підпорядкуванні якого знаходиться це республіканське майно, що підлягає передачі. Одеська обласна рада, приймаючи рішення від 22.09.2006 № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області", посилалась на те, що підставою для прийняття цього рішення та передачі майна є постанова КМУ №311, але не надала до матеріалів справи доказів, що нею цей порядок було дотримано.

Рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області (далі - рішення № 266-ХХІ) було затверджено переліки державного майна, що передавалося у власність Одеської обласної ради народних депутатів та міст обласного підпорядкування, зокрема, місту Одеса.

Крім того, слід зазначити, що спірний об`єкт має статус пам`ятки архітектури місцевого значення, який надано будівлі на виконання Закону УРСР Про охорону та використання пам`яток історії та культури .

Згідно зі статтею 4 Закону УРСР Про охорону та використання пам`яток історії та культури пам`ятки історії та культури могли знаходитись у державній власності, у власності колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій. Крім того, спірна будівля не може вважатися комунальною власністю та не могла бути передана, оскільки згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 331 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю до власності адміністративно-територіальних одиниць повинні були бути передані підприємства, організації та установи охорони здоров`я, соціального забезпечення, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Рішення Одеської обласної ради народних депутатів 1983 року № 409 Про затвердження додаткового переліку пам`яток архітектури і деяких засобів-щодо покращення їх збереження передбачало лише утворення переліку будівель та споруд, що підлягають взяттю під охорону держави, як пам`ятники архітектури місцевого значення.

Згідно з вказаними переліками пам`ятки історії та культури як окремі об`єкти права власності до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів не передавалися.

Таким чином, на момент прийняття рішення № 449-ХХ1 будівлі та споруди Інституту залишались у загальнодержавній (республіканській) власності (частина перша статті 32 Закону України Про власність ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що сам по собі факт присвоєння об`єкту статусу пам`ятки культри не є підставою для передачі об`єкту з державного до комунального. Присвоєння такого статусу є додатковою ознакою об`єкта нерухомості, яка тягне за собою додаткові вимоги щодо правомочності користування цим об`єктом з метою його збереження та вчинення інших дій, передбачених законом. Визначення пам`ятки культури місцевого значення не скасовує порядку передачі майна з державної власності до комунальної. Наявність такого статусу впливає тільки на правомочність користування. Факт надання такого статусу сам по собі не є підставою передачі майна з державного до комунального. В той же час, Одеська обласна рада зазначених обставин не врахувала.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України від 10.09.1991 майно та фінансові ресурси підприємств, установ та організацій та інших суб`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю.

У 1998 році прийнято Закон України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , згідно положень статей 2, 4 якого (в редакції, що діяла на період дії спірних правовідносин) передача нерухомого майна (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення) з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном. Аналогічна норма міститься у Положенні про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482.

Статтею 3 вищезазначеного Закону передбачено, що ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності передбачено, що передача об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди, у тому числі об`єкти незавершеного будівництва, приміщення) здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Цією статтею передбачено порядок передачі об`єктів з державної до комунальної власності. А саме передбачено, що пропозиція щодо передачі об`єктів з державної у комунальну масність, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджується з органом, уповноваженим управляти державним майном, тобто, у даному випадку Міністерством охорони здоров`я України, яке є органом управління у відповідності до вимог статті 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності . Потім зазначені пропозиції щодо передачі об`єкту з державної до комунальної власності погоджуються ініціатором такої передачі та подаються до Міністерства економіки України.

Передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном.

Статтею 7 вищезазначеного Закону закріплено, що передача об`єктів з державної у комунальну власність оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами Комісії з питань передачі об`єктів. Форма акта затверджується Кабінетом Міністрів України. Право комунальної власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі об`єкта.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про управління об`єктами державної власності управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно положень пункту 8.1 Статуту Державної установи уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого Інституту, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

При розгляді справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо дотримання процедури передачі спірного об`єкту з державної до комунальної власності, також не подано доказів щодо наявності рішення уповноваженого органу щодо передачі спірного майна з державної власності у комунальну.

Крім того, колегія звертає увагу на те, що спірні рішення, пов`язані з передачею майна з державної у комунальну власність, були прийняті у 1993 та 2006 роках, а свідоцтво про право власності Одеською обласно радою видано у 2012 році.

В той же час до матеріалів справи долучені копії договорів оренди з актами-приймання передачі, які свідчать про те, що у період з 2007 по червень 2015 роки частина приміщень Державної установи передавалась в оренду іншим юридичним особам і відповідно до цих договорів орендодавцем виступало - Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській області. (т.1 а.с. 31-83) У договорах оренди зазначено, що в оренду передавалось державне, а не комуальне майно. А самі договори оренди мають назву Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності .

Зазначені обставини свідчать про те, що держава в особі Регіонального відділення відділення Фонду державного майна розпоряджалась цим майном Державної установи саме як державним майном, а не комунальним, після прийняття спірних рішень облрадою та видачі свідоцтва про право власності.

Відповідно до статті 128 ЦК (в редакції 1963 року, який діяв на момент виникнення правовідносин) право власності (право оперативного управління) у набувача майна виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Колегією суддів встановлено, що при прийнятті оспорених рішень Одеською обласною Радою порушено зазначені вимоги Конституції України, які є нормами прямої дії, та інші нормативні акти, що регулюють спірні правові відносини.

В той же час, в позовних вимогах позивачі просять визнати протиправним та скасувати рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 № 449-ХХІ "Про заходи з охорони та використання нерухомих пам`яток історії та культури в Одеській області" в повному обсязі. Враховуючи той факт, що це рішення стосується багатьох об`єктів, а в даному випадку предметом спору є нерухоме майно Державної установи, то позов підлягає частковому задоволенню щодо передачі з державної в комунальну власність майна Державної установи - "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України", яке є предметом цього судового спору.

Позовна вимога яка стосується визнання протиправним та скасування підпункту 168 пункту 1 розділу 11 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області", є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Як було встановлено судом, на підставі означених рішень Одеською обласною радою було видано Свідоцтво серії САА № 273185 про право власності на нерухоме майно - на будівлі та споруди загальною площею 3 299, 8 кв.м, які відображені у технічних паспортах від 10.07.1996, виготовлених Одеським міським бюро технічної інвентаризації та знаходяться за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Лермонтовський, 6 (надалі також - спірне/оспорюване свідоцтво).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування виданого Одеською обласною радою 24.12.2012 свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності Одеської обласної Ради, є належним способом захисту порушеного права і не суперечить вимогам статті 16 ЦК України. Тому позовні вимоги про визнання Свідоцтва про право власності на нерухоме майно підлягають задоволенню.

Щодо строків позовної давності.

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Що стосується позовних вимог Державної установи, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Представник Державної установи у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції пояснив, що про факт переоформлення майна з державної власності на комунальну Державна установа дізналась у квітні 2014 року.

Крім того, до справи долучено Акт приймання-передачі від 30.06.2015, відповідно до якого будівлі та споруди, що знаходились у користуванні Державної установи за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський,6, були передані з балансу Державної установи до управління обласної ради з майнових відносин. Цей Акт підписано дректором Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України" - Бобовим К.Д. З цього Акта випливає, що передача майна з балансу на баланс була здійснена на підставі Свідоцтва серії САА №273185 від 24.12.2012 про право власності на нерухоме майно, що відображено в цьому акті.

Зазначені обставини підтверджують той факт, що Державній установі станом на 30.06.2015 було достовірно відомо про наявність свідоцтва про право власності, відповідно до якого майно було передано до комунальної власності.

Враховуючи пояснення представника Державної установи, а також наявний акт приймання-передачі будівель і споруд Державної установи, ці обставини свідчать про те, що про порушене право Державної установи як користувача майна позивач дізнався у квітні 2014 року.

Позов Державної установи подано у червні 2019 року, тобто з попуском позовної давності, що відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у його задоволенні.

Що стосується позову Міністества охорони здоров`я, який подано у грудні 2019 року, судом апеляційної інстанції встановлено таке.

Мінстерство охорони здоров`я України є уповноваженим органом управління Інститутом, який заснований на державній власності та належнить до сфери управління Мінстерства охорони здоров`я України. Статут підписано заступником Міністра і затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я. Таким чином, в даному судовому спорі, Міністерство захищає свої права, як орган управління, до сфери якого належить майно Державної установи, яке було предметом оскаржених рішень Одеської обласної Ради.

Представник Міністерства охорони здоров`я щодо застосування строків позовної давності пояснив, що про наявність оскаржених рішень та свідоцтва Міністерству стало відомо у жовтні 2019 року, коли було отримано ухвалу Господарського суму міста Києва від 27.09.2019 про залучення Міністерства до участі у справі третьою особою та отримання копії позовної заяви Інституту із додатками.

Крім того, Міністерство зазначило, що оскаржувані рішення Одеської обласної ради народних депутатів та Одеської обласної ради не були належним чином оприлюднені, що підтверджується листом ООКП Редакція газети Одеські вісті від 11.06.2019 № 124. Про прийняття цих рішень Міністерство охорони здоров`я України не повідомлялось.

Зазначені доводи Міністерства відповідачем не спростовано. До матеріалів справи не долучено доказів того, що Міністерство повідомлялось про прийняття спірних рішень та видачу свідоцтва про право власності. Таким чином, строк позовної давності щодо подачі позову Міністерством не пропущено та його позов як третьої особи із самостійними вимогами, котра набула статусу позивача, підлягає задоволенню з підстав, зазначених у мотивувальній частині даної постанови.

Доводи відповідача про те, що оспорені рішення були предметом інших судових проваджень і при розгляді цих справ судами не виявлено порушень при їх прийнятті, колегія суддів не приймає до уваги.

Судові рішення, на які посилається відповідач, не мають преюдиціального значення для розгляду даної справи, оскільки при їх розгляді не розглядались факти, пов`язані з порушенням прав позивача і третьої особи із самостійними вимогами, які були предметом розгляду у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часкове задоволення позову.

Судові витрати.

Враховуючи те, що апеляційна скарга Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" залишена без задоволення, судовий збір за розгляд скарги залишається за Державною установою.

Оскільки апеляційна скарга Міністерства охорони здоров`я України задоволена, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подачу позову третьої особи із самостійними вимогами та апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 в частині відмови у задоволенні позову Державної установи "Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України" залишити без змін з підстав, викладених у даній постанові.

3. Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України задовольнити.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Міністерства охорони здоров`я України задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт другий рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 № 449-ХХІ "Про заходи з охорони та використання нерухомих пам`яток історії та культури в Одеській області" в частині передання з державної до комунальної власності нерухомого майна - будівлі та споруди загальною площею 3 299, 8 кв. м, які відображені у технічних паспортах від 10.07.1996, виготовлених Одеським міським бюро технічної інвентаризації та знаходяться за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Лермонтовський, 6.

Визнати протиправним та скасувати підпункт 168 пункту 1 розділу 11 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 № 73-V "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області".

Визнати протиправним та скасувати виданане Одеською обласною радою 24.12.2012 свідоцтво серії САА №273185 про право власності на нерухоме майно - на будівлі та споруди загальною площею 3 299, 8 кв.м, які відображені у технічних паспортах від 10.07.1996, виготовлених Одеським міським бюро технічної інвентаризації та знаходяться за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Лермонтовський, 6.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Cтягнути з Одеської обласної Ради (65032, м. Одеса, просп.. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 25042882) на користь Міністерства охорони здоров`я України (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925) 5763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 8 644 (вісім тисяч шістсот сорок чотири) грн 50 коп витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.07.2020.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

О.В. Попікова