Рішення

від 17.07.2020 по справі 361/2018/19

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/2018/19

Провадження № 2/361/331/20

17.07.2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарях - Мищенко С.Л., Смірновій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації Київської області, служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та визначення місця проживання неповнолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини,

установив:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації Київської області, служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та визначення місця проживання неповнолітньої дитини .

Позивач зазначала, що уклала шлюб з ОСОБА_2 15 травня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №471.

У шлюбі у них народилася дитина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з моменту народження та на даний час проживає разом з позивачем.

Після реєстрації шлюбу та до листопада 2018 року вони з відповідачем жили в АДРЕСА_1 у помешканні її матері. 3 2014 року вони жили як у будинку матері позивача, так і періодично, на вихідні та святкові дні, в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який побудували, перебуваючи у шлюбі.

З листопада 2018 року та до сьогодення ведення між ними спільного господарства припинено, не підтримують ніяких відносин.

Позивач разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 весь час проживає в помешканні своєї матері.

Первинно, ними було погоджено, що відповідач не заперечує та в подальшому не буде заперечувати, щоб неповнолітній син залишився проживати з позивачем, як його мамою. Таке прийняте солідарне рішення відповідало волевиявленню їх обох та жодним чином не впливає на права їхнього сина.

Однак, відповідач у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 участі не бере та постійно шантажує позивача грошовими коштами. Добровільно коштів на утримання дитини відповідач не надає, домовленості про участь відповідача в утриманні дитини досягнути неможливо.

Неповнолітній син є обдарованою дитиною, має відповідні задатки та здібності в сфері народної творчості, спорті та вивченні іноземних мов, дуже здібний та різносторонній хлопчик. Навчається в спеціалізованій середній загальноосвітній школі №312 з поглибленим вивченням іноземної мови за програмою Інтелект України , яка передбачає щомісячні витрати на книги та зошити. Також, для розвитку його здібностей, відвідує позакласні заняття, які вимагають додаткових майнових витрат: на оплату наданих послуг, спортивного спорядження та інших індивідуальних речей для відповідних занять. Так, ОСОБА_4 відвідує гурток писанкарства, декілька разів перемагав у конкурсах. Для відповідних досягнень ОСОБА_4 потрібні додаткові посібники та матеріали.

Водночас, дитина займається плаванням, для чого йому необхідне спортивне спорядження. Нещодавно став відвідувати гурток з радіоелектроніки. Позивач за власні кошти купує йому якісне спорядження та все необхідне для занять, що потребує додаткових коштів. Відповідач нехтує потребами сина та рідко робить подарунки сину.

Також, неповнолітня дитина має слабке здоров`я та перебуває на диспансерному обліку з приводу вродженої вади серця та потребує щорічного оздоровлення та санаторно-курортного лікування, що підтверджується довідкою з районної поліклініки Деснянського району м. Києва, консультаційними висновками Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова та Інституту серця МОЗ країни .

На даний час відповідач працює в ТОВ Мехедово на посаді директора та має постійний високий дохід, який складає від 50000 грн. та більше щомісяця, але відповідач приховує свої реальні доходи, оскільки таким чином ухиляється від сплати податків.

Зазначала, що за період шлюбу вони по декілька разів на рік відпочивали за кордоном. Також, ними обома велося будівництво відразу двох заміських будинків двоповерхового та триповерхового, один з яких повністю побудований та у 2018 році введений в експлуатацію, загальною площею приблизно 260-280 кв.м., який наразі належить відповідачу на праві приватної власності та розташований за адресою: АДРЕСА_3 , де і проживає відповідач. Другий будинок на даний час не добудований та не введений в експлуатацію.

Все це підтверджує матеріальну забезпеченість як відповідача, так і позивача, оскільки на мінімальну заробітну плату їм було б неможливо щороку відпочивати за кордоном та будувати такі будинки.

Окрім цього, відповідач використовує їхній спільний автомобіль ОСОБА_5 , який був оформлений на позивача, але є у повному володінні та користуванні відповідача. Також, має інше рухоме та нерухоме майно, оформлене на інших осіб, з якого має дохід з оренди.

Таким чином, оскільки відповідач працездатний, отримує високий дохід, має нерухоме майно, його здоров`я дозволяє працювати, а тому вважає, що він може сплачувати аліменти у сумі 7000 грн.

Малолітній ОСОБА_3 зареєстрований разом з батьком ОСОБА_2 у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_2 , проте, постійно мешкає в трикімнатній квартирі матері позивача в АДРЕСА_1 , з усіма зручностями, маючи в своєму розпорядженні повноцінну велику, простору кімнату, яка облаштована меблями та побутовою технікою, утримується в чистоті та порядку.

До свого сина відповідач з листопада 2018 року по 06 листопада 2019 року жодного разу не приходив, матеріально не допомагав та не цікавився його життям.

Тільки 06.11.2019 р. відповідач ОСОБА_2 прийшов до школи, де навчається син та приніс йому: 1 кг. мандарин, 0,5 кг. винограду, 1 ш. памело, 1 шт. гранат, 200 г. горішків, упаковку печива Барні та 300 г. сухих сніданків. Зустріч відбулася біля школи по дорозі додому, коли матір позивача забирала дитину зі школи додому. Під час візиту відповідача до сина, останній його не впізнав та відмовлявся з ним спілкуватися., на пропозицію поїхати до батька категорично відмовився. Відповідач шантажував дитину пакетом, не віддаючи його без поцілунку. Все спілкування відбувалося протягом 2-3 хвилин, після чого відповідач віддав пакет та пішов. В січні відповідач приходив до сина 4 рази та приносив гостинці у вигляді фруктів, печива та горішків.

Вважає, що для виховання та розвитку дитини нею та її родиною створені належні умови, є окрема дитяча кімната, облаштована відповідно до віку та потреб дитини. У дитини в достатній кількості є одяг, взуття, продукти харчування, іграшки тощо.

Позивач тимчасово офіційно не працювала, а працювала неофіційно та дитина перебуває на повному її утриманні, так як у неї був сталий дохід, який цілковито та повністю забезпечує їх проживання, а також їй допомагає її мама. Проте, з 2020 року позивачка вже офіційно була оформлена на роботу та працює вчителем інформатики у школі №248 Деснянського району м. Києва.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути аліменти з відповідача на її користь на утримання неповнолітньої дитини, щомісячно, починаючи з березня 2019 року у твердій грошовій сумі до досягнення дитиною повноліття в розмірі 7000 грн., визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із позивачем ОСОБА_1 , стягнути судові витрати.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації Київської області із зустрічним позовом про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, в якому зазначав, що в інтересах сина проживати саме з ним, а не з його матір`ю. Він на цей час має постійне робоче місце, робочий день ненормований, тому має час відводити дитину до школи, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про нього. Останні 2 роки відповідач водив сина до Деснянського центру навчання плаванню та сплачував за ці навчання. Зі слів його ОСОБА_6 , син показує хороші результати цих занять. Відповідач має стабільний дохід, яким може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Має свій власний будинок, де кімната сина облаштована належним чином і де він до недавнього часу проживав.

Позивач ніде не працює, тому не має доходу для матеріального забезпечення умов проживання їхнього сина, мешкає невідомо де, оскільки немає особистого житла. Ці обставини вказують, що їхня дитина немає своєї кімнати, яка облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини. З огляду на це, вона не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його навчання.

Окрім цього, позивач грубо відноситься до сина, психологічно та морально тисне на нього. При вихованні сина використовує ненормативну лексику та б`є ременем. З привиду його психічного стану неодноразово зверталися до психолога, в нього з`явився необґрунтований страх, він постійно кусає губи та порушення міміки. Він просто боїться позивача. Коли відповідач спілкується з сином окремо від позивача, то він говорить що, боїться матері та не хоче повертатися до неї додому.

Спиртними напоями відповідач не зловживає, не палить та добре відноситься до сина.

Посилаючись на викладене, просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з відповідачем ОСОБА_2 , тобто за його місцем реєстрації проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 первісні позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні позовній заяві, просили про задоволення позову в повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, вважають їх помстою за проведення досудового розслідування кримінального правопорушення щодо фізичного та морального насильства зі сторони відповідача ОСОБА_2 по відношенню до позивача ОСОБА_1

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 первісні позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, просили про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/6 частини від усіх його доходів, зустрічні позовні вимоги підтримали, просили про їх задоволення в повному обсязі.

В судовому засіданні представник третьої особи за первісним та зустрічним позовами служби у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації Київської області Калініченко А.О. покладалася на розсуд суду.

В судове засідання представник третьої особи за первісним позовом служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, направили до суду листа про розгляд справи у відсутність представника на підставі письмових матеріалів справи з урахуванням висновку органу опіки та піклування.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що є подругою позивача ОСОБА_1 , неповнолітня дитина проживає разом з позивачем у квартирі її матері, відповідач дитину не відвідує, життям дитини не цікавиться, вихованням та утриманням сина займається позивач, яка є гарною матір`ю, алкогольними напоями не зловживає. Позивач разом із сином відпочивали в Болгарії, відповідач не цікавився та грошовими коштами не допоміг.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що є матір`ю позивача ОСОБА_1 та тещею відповідача ОСОБА_2 , в 2001 році придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій з 2009 року проживає її дочка, з народження - внук, а з моменту одруження і до 2018 року проживав також відповідач. Внук ходить в м. Києві до школи, відвідує різні гуртки, відповідач до дитини не приходить, розвитком сина не цікавиться, позивач самостійно утримує сина, ставиться до дитини добре, алкогольними напоями не зловживає. Одного разу відповідач наніс позивачу тілесні ушкодження в присутності неповнолітнього сина, з даного приводу відкрито кримінальне провадження.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що є товаришем позивача ОСОБА_1 з 1995 року, відповідача ОСОБА_2 останній раз бачив в 2018 році, вихованням та утриманням, забезпеченням дитини всім необхідним займаються в основному матір та бабуся.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що є сусідкою позивача ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 в 2018 році пішов від дружини, вихованням дитини не займається, шкільні батьківські збори не відвідує.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показала, що неповнолітня дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 , в квартирі належні умови для проживання дитини, з батьком дитина не проживала.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показала, що є близькою подругою позивача ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 вихованням та утриманням сина не займається, дитина жодного дня не жила з батьком, відповідач грошових коштів на утримання дитини не надає, позивач самостійно забезпечує дитини всім необхідним, хлопчик є відмінником в школі, позивач гарна матір.

Судом встановлено, що 15 травня 2010 року між позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 та відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 у відділі реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб, актовий запис №471 (а.с.5 том І).

Від спільного подружнього життя мають одного неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6 том І).

Спільне життя у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не склалося, тому з листопада 2018 року вони припинили ведення спільного господарства, сімейних відносин не підтримують.

Після припинення подружніх відносин, неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , навчається в спеціалізованій школі 1 ступеня №312 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва за програмою Інтелект - України . Протягом 2018-2019 навчального року відвідував гурток з боротьби, вартість якого становила 300 грн. на місяць, знаходиться після уроків на групі продовженого дня та обідає в школі, вартість обідів у минулі роки складала 25 грн., з вересня 2019 року - 30 грн. Протягом періоду навчання батько дитини ОСОБА_2 жодного разу не цікавився успіхами сина та не відвідував батьківські збори. Дитина також займається плаванням в Центрі навчання плаванню Деснянського району м. Києва, вартість місячного абонементу на 2019/2020 навчальний рік складає 500 грн. (а.с.79-89 том І).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається в гуртку Писанкарство Центру дитячої та юнацької творчості Деснянського району м. Києва з вересня 2016 року і по теперішній час та в гуртку ІНФОРМАЦІЯ_2 на базі школи №270 з вересня 2019 року по теперішній час (а.с.123 том І).

Зареєстроване місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.61 том І), проте, в судовому засіданні було встановлено, що жодного дня дитина за вказаною адресою разом з батьком ОСОБА_2 не проживала.

Неповнолітня дитина з народження перебуває на диспансерному обліку з приводу вродженої вади серця та потребує щорічного оздоровлення та санаторно-курортного лікування, що підтверджується довідкою з районної поліклініки Деснянського району м. Києва, консультаційними висновками Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова та Інституту серця МОЗ країни . Дитина приходить на огляди в супроводі матері (а.с.10-11,124 том І).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 вказує на те, що позивач ОСОБА_1 обмежує його у спілкуванні з дитиною, не дозволяє бачитися з сином, приймати участь у його вихованні, дарувати подарунки, грубо ставиться до дитини, вживає ненормативну лексику та застосовує фізичне насильство по відношенню до сина .

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті , тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція, ЄСПЛ відповідно) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що жодних доказів на підтвердження зазначених у зустрічній позовній заяві обставин щодо грубого ставлення позивача ОСОБА_1 до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вживання нецензурної лексики та застосування фізичної сили по відношенню до дитини, відповідачем ОСОБА_2 суду не надано та судом не здобуто.

Натомість, згідно протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 06 лютого 2019 року, відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи в квартирі, де проживає позивач ОСОБА_1 з неповнолітньою дитиною в м. Києві, наніс їй тілесні ушкодження. На розгляді у Деснянському районному суді м. Києва перебуває кримінальна справа №754/2594/20 з обвинувачення ОСОБА_2 (а.с.155,211 том І).

Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 6 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю , вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, ґрунтуючись на рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа №402/428/16-ц).

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява №2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

До рішення Європейського Суду з прав людини в справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду додана окрема думка судді Карло Ранзоні, яка зводиться до наступного.

Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за виняткових обставин більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. справу Цаунеґґер проти Німеччини з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року).

Декларація ООН не є юридично обов`язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов`язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про розлучення дитини з матір`ю лише за виняткових обставин існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування (див., наприклад, ОСОБА_15 , Конвенція Організації Об`єднаних Націй про права дитини, Путівник до Travaux Preparatoires , 1992 р., і ОСОБА_16 , Основи прав у Африканській хартії про права та добробут дитини , Африканський журнал правових досліджень, листопад 2009).

Як зазначалося в справі Цаунеґґер проти Німеччини (цитувалася вище, § 60), спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. Палата Лордів, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип переваги матері в питаннях опіки. Більше того, він підкреслив, що перевага маленької дитини бути зі своєю матір`ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (див. справу М.Л. проти Великобританії , заява № 35705/97, 20 березня 2001 року).

Насамкінець, Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька Парламентська Асамблея наголосила на важливості подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї як відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї .

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 61-23861св18.

Предметом розгляду в даному випадку є не участь батька у вихованні дитини та усунення перешкод в спілкуванні з дитиною. У даному випадку подано позова про визначення місця проживання дитини.

При цьому, визначення такого місця проживання разом з матір`ю дитини жодним чином не свідчить про розлучення дитини з батьком і як результат настання певних негативних наслідків для самої дитини.

Суд зазначає, що в інтересах хлопчика батькам важливо турбуватися про умови для психоемоційної безпеки дитини; натомість колишнє подружжя в інтересах дитини може зосередитися на пошуках порозуміння та налагодженні безконфліктних стосунків на основі взаємної поваги; батькам варто усвідомити, що малолітня дитина - це не іграшка, якою можна гратися по черзі та не інструмент для вияснення стосунків.

Згідно акту обстеження умов проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 17 січня 2020 року, складеного головними спеціалістами ССДС Деснянської РДА в м. Києві, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , 1978 р.н. (без реєстрації), ОСОБА_3 , 2011 р.н. (без реєстрації), ОСОБА_10 , 1954 р.н. (зареєстрована), а також за вказаною адресою зареєстрована, але не проживає ОСОБА_17 , 2000 р.н. Стосунки в сім`ї доброзичливі, для проживання малолітньої дитини створені всі необхідні умови, під час проведення обстеження ОСОБА_4 зазначив, що хоче й надалі проживати з матір`ю (а.с.206 том І).

Відповідно до довідки №61 від 10.03.2020 р., позивач ОСОБА_1 працює в школі №248 Деснянського району міста Києва на посаді вчителя інформатики, дохід за січень-квітень 2020 року становить в розмірі 60954,53 грн. За період виконання своїх посадових обов`язків у керівництва та педагогічного колективу учбового закладу конфліктних ситуацій з ОСОБА_1 не було, трудову дисципліну ніколи не порушувала, інтелігентна, ввічлива людина, легко знаходить спільну мову з співробітниками, не палить, алкогольні напої не вживає, що підтверджується характеристикою позивача (а.с.208,234,235 том І).

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в житловому будинку 2017 року побудови, новий ремонт, централізоване електропостачання, опалення електро-, твердотопливними котлами, індивідуальна свердловина. Кімнати світлі, просторі, облаштовані необхідними меблями, в будинку 2 санвузли. Для неповнолітнього сина виділено 3 кімнати на другому поверсі, окремий санвузол, для життя, навчання та розвитку дитини створено всі необхідні умови, що підтверджується актами обстеження умов проживання №59 від 02 серпня 2019 року та №39 від 21 травня 2020 року (а.с.63-64 том І, а.с.3-4 том ІІ).

Відповідач ОСОБА_2 працює на посаді директора ТОВ Мехедово з 01 жовтня 2000 року по теперішній час, загальна сума доходу за період липень 2016 року - червень 2019 року становить 132291,59 грн., липень 2019 року - червень 2020 року - 49763,33 грн. (а.с.156 том І).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 09 березня 2020 року, на все нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 накладено арешт (а.с.24-27 том ІІ).

Орган опіки та піклування в особі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 18.06.2020 р. №13), що підтверджується відповідним висновком №102/02/37-4041 від 22 червня 2020 року.

Дослідивши письмові матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін та покази свідків, суд дійшов висновку, що у позивача та відповідача склалися складні сімейні відносини і припинення сімейних відносин заручником ситуації, яка склалася між колишнім подружжям, опинилася малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого його батьківських прав у вихованні, утриманні та спілкуванні з дитиною. І позивачем, і відповідачем створено належні умови життя та розвитку дитини, сторони намагаються створити якнайкращі умови для малолітнього сина.

Враховуючи малий вік дитини (8 років), постійне проживання хлопчика з матір`ю, психологічний стан та емоційну прив`язаність дитини до матері, сталість соціальних зв`язків та відносин дитини в суспільстві, суд дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом на утримання неповнолітнього сина, суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною пятою статті 157 цього Кодексу.

Як розяснено п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15.05.2006 р. №3, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Даним рішенням суд вважає за необхідне визначити місце проживання неповнолітньої дитини з матір`ю, а тому стягнення аліментів на її користь на утримання неповнолітньої дитини є обґрунтованим та законним.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789XІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, моральної соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України Про охорону дитинства визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Частино 1 статті 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

В ст. 182 СК України, зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та матеріальним становищем сторін, а також виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Таким чином, встановивши у судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_2 має офіційне місце працевлаштування, отримує постійний дохід, суд вважає за доцільне стягувати з нього аліменти на утримання неповнолітніх дітей не в твердій грошовій формі, як просила позивач, а в частці від отриманого доходу.

Доказів на отримання відповідачем щомісячного доходу в розмірі 50000 грн. позивачем суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

За таких обставин, з розрахунку на одну дитину та урахуванням матеріального стану сторін, стану здоров`я неповнолітньої дитини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів в розмірі ј частини від усіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, тобто з 20 березня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Щодо стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частини першої, пункту першого частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, обов`язковою умовою для вирішення питання про стягнення судових витрат має бути відповідна про це заява сторони, зроблена або подана до судових дебатів у справі.

Оскільки даним судовим рішенням первісний позов задоволено та відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог в повному обсязі, суд вважає за можливе розглянути питання щодо стягнення з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 на користь позивача за первісним позовом ОСОБА_1 витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу.

У рахунок судових витрат позивач ОСОБА_1 просила стягнути із відповідача ОСОБА_2 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20000 грн.

Стаття 137 вказаного Кодексу детально описує порядок відшкодування та визначення вказаних витрат, зокрема: - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша); - за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга); - для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя); - розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта); - у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята); - обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста).

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 2).

Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З огляду на задоволення позовних вимог за первісним позовом, вказані витрати підлягають стягненню із відповідача.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер на надання правової допомоги серії КВ №395813 від 29 липня 2019 року, договір про надання правничої допомоги від 29 липня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Масловським І.А., додаткові угоди до договору про надання правничої допомоги №№1,2 від 29 липня 2019 року та додаткову угоду №3 від 01 грудня 2019 року, акт надання правничої допомоги (виконаних робіт) від 01 листопада 2019 року, акт надання правничої допомоги (виконаних робіт) від 01 грудня 2019 року, в яких зазначений перелік правових послуг, що надаються адвокатом при розгляду справи №361/2018/19, попередній розрахунок витрат, розрахункові квитанції серії НОМЕР_1 , 394182 на суму по 10000 грн. (а.с.32-41,72-77,171-175 том І).

Суд вважає, що у цій справі наявний передбачений частиною третьою статті 137 ЦПК детальний опис робіт (послуг), виконаних адвокатом. Крім того, відсутнє передбачене частиною п`ятою статті 137 ЦПК України клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Представник відповідача адвокат Данилов С.А. заперечував в судовому засіданні проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, про захист прав людини заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

Дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи, ціну позову та значення справи для сторони, кількість судових засідань, присутність на них адвоката позивача, а також тривалість судових засідань, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позивач має право на часткове відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп. При цьому суд враховує, що час, як такий, що витрачений на виконання зазначених робіт, взагалі не вказаний адвокатом та вартість такого обсягу робіт є дещо завищеною.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом.

Керуючись ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, таким чином суд вважає необхідним стягнути із відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. (задоволення позовних вимог про стягнення аліментів).

Керуючись ст.ст. 19, 161, 179-184 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 3, 4, 12, 76, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 350, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем її проживання: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , уродженця села Троєщина Броварського району Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , працюючого на посаді директора в Товаристві з обмеженою відповідальністю Мехедово (код ЗКПО 31129477, юридична адреса: Київська область, Броварський район, село Рожни, Торфопідприємство, 2), аліменти в розмірі ј частини від усіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, тобто з 20 березня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь матері дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. та витрати по сплаті судового з бору в розмірі 768,40 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Броварської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - відмовити .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Сердинський