Постанова

від 02.07.2020 по справі 604/1250/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/1250/18Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б. Провадження № 22-ц/817/280/20 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 304030000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Дикун С. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

з участю сторін - відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача

ОСОБА_2 - адвоката Федчишина Г.С.,

розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Агро Ком" на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року, постановне суддею Сташківим Н.Б. у цивільній справі № 604/1250/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Агро Ком" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Тернопільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання недійсним договору оренди, усунення перешкод в користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ТОВ "Софія Агро Ком" звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 02 січня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали між собою договір оренди нежитлового приміщення, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв на строк 35 місяців за плату в розмірі 1000 грн. в місяць будівлю корівника АДРЕСА_1 7 є. У зв`язку з невиконанням у добровільному порядку ОСОБА_1 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2012 року та рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року, на прилюдних торгах, що відбулись 08 травня 2018 року, нерухоме майно, яке було предметом вищевказаного договору оренди, продано ОСОБА_3 за кошти в розмірі 370 670 грн. У подальшому, набувши у встановленому законом порядку право власності на вказане майно, ТОВ "Софія Агро Ком" не має змоги ним користуватись з причини наявності чинного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договору оренди. Враховуючи те, що договір оренди ОСОБА_1 укладено за умови обізнаності про наявність судових рішень, якими з нього в користь ОСОБА_3 стягнуто грошові кошти в значній сумі, та за умови обізнаності про примусове виконання таких рішень, вважає, що такий договір укладено з метою приховування належного боржнику майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення, на яке (майно) до моменту укладення договору було накладено арешт ухвалою суду від 12.01.2012 року в справі № 2-8497/11 та постановою головного державного виконавця Підволочиського районного відділу ДВС від 07.11.2017 року, а відтак є фіктивним, то такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Також, у зв`язку з відмовою відповідачів добровільно звільнити належне Товариству на праві власності майно, просило в судовому порядку усунути перешкоди в користуванні останнім.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ "Софія Агро Ком" просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди, вважаючи його в цій частині незаконним, прийнятим з недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими; з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та постановити нове, яким позов у цій частині задовольнити.

Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звільнити займані ними будівлі корівників в„–в„– 1, 2, 3, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 є апелянтом не оскаржується, оскільки відповідачі добровільно звільнили спірні приміщення під час розгляду справи в суді першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір оренди будівель корівників АДРЕСА_4 є, як такий, що містить ознаки фіктивності, підлягає визнанню недійсним.

На думку апелянта, судом не дано належної правової оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 , передаючи майно в довготривале користування на підставі договору на користь свого близького друга ОСОБА_2 перед його реалізацією на прилюдних торгах, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення переходу права користування на нього до нового власника.

При цьому, посилається на безпідставне неврахування судом при вирішенні даної справи правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 19 жовтня 2016 року за результатами розгляду справи № 6-1873цс16, а також правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), які передбачають підставність права позивача на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також з посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

У своєму відзиві ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відносно задоволення апеляційної скарги заперечили. Також, заперечили й твердження апеляційної скарги щодо самостійного звільнення ними спірних приміщень з посиланням на те, що в процесі розгляду справи судом першої інстанції представниками позивача стали вчинятися дії пов`язані зі знищенням орендованого ОСОБА_4 майна, що стало підставою для звернення останнього до суду з заявою про забезпечення позову шляхом заборони пошкоджувати, знищувати орендоване майно та забезпечити безперешкодний доступ до майна, яка ухвалою суду від 25 вересня 2019 року була задоволена. Однак, директор ТОВ "Софія Агро" ОСОБА_3 зняв пластикові вікна з приміщення корівника, де знаходилися свині та вивіз їх у невідомому напрямку, за допомогою бульдозера зламав двері в приміщенні свинарника, зламавши всі клітки та випустивши з приміщення всіх свиней, які порозбігалися, спричинивши ОСОБА_4 значну матеріальну шкоду. На даний час за заявою ОСОБА_4 про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 поліцією проводяться перевірка та розслідування.

Звертають увагу, що зазначені в апеляційній скарзі обставини повністю дублюють факти, викладені в позовній заяві, яким судом першої інстанції вже надано правову оцінку.

Також, звертають увагу на свідоме замовчування апелянтом обставин, що мають значення для справи, а саме - факту скасування апеляційним судом 09.10.2018 року рішення Шумського районного суду від 19.09.2017 року, внаслідок примусового виконання якого ОСОБА_3 і було набуто спірне майно, та факту неоскарження ним рішення апеляційного суду в касаційному порядку; факту існування ухвали Шумського районного суду від 22.01.2019 року (справа № 607/15057/16-ц; 2-з/609/1/2019) про заборону ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії зі спірним тваринницьким комплексом, яка (ухвала) була направлена на примусове виконання у відділ ДВС, а також - факту фіктивного відчуження ОСОБА_3 , який особисто брав участь в розгляді справи № 607/15207/18, після прийняття апеляційним судом 09.10.2018 року рішення в ній, спірного майна ТОВ "Софія Агро Ком", директором і засновником якого він є, тобто передання такого майно самому собі.

Вказують, що договір оренди від 02.01.2018 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є реальним і виконується сторонами до даного часу, що підтверджується, в тому числі й таким, що набрало законної сили, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24.09.2018 року в справі № 607/15207/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яким договір оренди № 1/2018 від 02.01.2018 року визнано таким, що відповідає вимогам законодавства України. Про дане рішення ОСОБА_3 також було відомо, так як останній був стороною в справі й брав участь у судових засіданнях.

Вважають, що значення має й та обставина, що будучи засновником і директором ТОВ "Софія Агро Ком", ОСОБА_3 незаконно, з метою фіктивної перереєстрації належного ОСОБА_1 майна, передав на підставі Акту прийому-передачі незрозумілій особі спірні нежитлові приміщення у статутний фонд та власність даного товариства, щоб в подальшому перешкодити його поверненню законному власнику.

У судовому засіданні представник позивача ТОВ "Софія Агро Ком" адвокат Варода П.Б. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній. Після оголошеної судом перерви, будучи належним чином повідомленим про час проведення судового засідання, що стверрджується наявною в матеріалах справи письмовою розпискою, 02.07.2020 року в судове засідання не з`явився, що у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України дає суду підстави для продовження розгляду справи в його відсутності.

Відповідачі ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Федчишин Г.С. апеляційної скарги не визнали з підстав, наведених у письмовому відзиві. Додатково пояснили, що нежитлові приміщення, власником яких на даний час є ТОВ "Софія Агро Ком", були набуті ОСОБА_3 внаслідок їх реалізації на прилюдних торгах на виконання рішення Шумського районного суду від 19.09.2017 року, про існування якого ОСОБА_1 нічого не було відомо та яке в подальшому було скасовано з прийняттям судом нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3 . Тому, передача саме ОСОБА_3 вказаних приміщень у статутний фонд ТОВ "Софія Агро Ком", єдиним власником якого він є, в той час, коли існувала заборона суду на вчинення будь-яких дій по відношенню до вказаного майна, про що ОСОБА_3 , який брав участь в справі № 607/15207/18-ц було достеменно відомо, свідчить про штучне створення ним передумов Товариству "Софія Агро Ком" для звернення з даним позовом.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 12 січня 2012 року в справі № 2-8497/11 задоволено заяву ОСОБА_3 та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 на праві власності, що за адресою АДРЕСА_2 є в межах суми боргу (34 091, 15 грн) за договором позики (т. 1 а.с. 15).

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2012 року в справі № 2-8497/11 з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 стягнуто 15 156, 30 грн боргу за договором грошової позики та 18 934, 73 грн відсотків, а також 340,91 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення (т. 1 а.с. 14).

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року у справі № 607/15057/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 195 109, 92 грн відсотків та інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Дане рішення було звернуто до примусового виконання й перебувало на виконанні в Підволочиському районному відділі ДВС.

07 листопада 2017 року постановою державного виконавця Підволочиського районного відділу ДВС накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа, що виданий 01 листопада 2017 року Шумським районним судом Тернопільської області № 607/15057/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 195 109, 92 грн та судових витрат в розмірі 1 951, 09 грн (т. 1 а.с. 16).

У зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_1 рішення суду в справі № 607/15057/16-ц було проведено електронні торги, за результатами яких 08.05.2018 року ОСОБА_3 придбав належне боржнику нерухоме майно (приміщення корівників) у с. Коршилівка Підволочиського району, сплативши 370 670 грн (т. 1 а.с. 21-24).

13.06.2018 року право власності ОСОБА_3 на придбане майно було зареєстровано у встановленому законом порядку (т. 1 а.с. 21).

Відповідно до розписки від 27 липня 2018 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 30 000 грн., які останній повинен був додатково віддати згідно рішення суду - різницю між сумою, стягнутою за рішенням суду та сумою, повернутою йому виконавчою службою після продажу його майно та задоволення вимог інших кредиторів у порядку черговості. Стягнуті рішенням Шумського районного суду від 19.09.2017 року кошти ОСОБА_3 повернуто у повному обсязі. Претензій не має.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року, яка набрала законної сили, рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_3 у стягненні з ОСОБА_1 195 109, 92 грн., стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 2 926, 63 грн. судового збору (т. 1 а.с. 75).

06 листопада 2018 року ОСОБА_3 згідно акта приймання-передачі нерухомого майна здійснив перереєстрацію права власності на придбане через електронні торги нерухоме майно на ТОВ СОФІЯ АГРО КОМ , засновником якого і являється (т. 1 а.с. 25).

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 20 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 про поворот виконання щодо повернення майна за скасованим рішенням Шумського районного суду від 19 вересня 2017 року задоволено та повернуто ОСОБА_1 будівлю корівника в„– 1 площею 1 310, 1 кв .м , будівлю корівника в„– 2 площею 924, 2 кв . м, будівлю корівника в„– 3 площею 707, 5 кв . м розташовані у АДРЕСА_2 є (т. 1 а.с. 120-122).

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 травня 2019 року ухвалу Шумського районного суду від 20 лютого 2019 року скасовано та постановлено нову, якою допущено поворот виконання рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 19 вересня 2017 року в справі № 607/15057/16-ц, стягнувши з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 195 109, 92 грн. та 1951 грн. судових витрат (т. 1 а.с. 153-156).

Разом з тим, 02 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір оренди № 1/2018 строком на 35 місяців, за яким останній, як орендодавець, передав, а орендар ОСОБА_2 прийняв у строкове платне користування будівлю корівника АДРЕСА_11 є (т. 1 а.с. 10).

Згідно з п. 2 вказаного договору орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату щомісячно до 10-го числа поточного місяця у грошовій формі в розмірі 1 000 грн. Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у готівковій формі. Сторони підтвердили, що даний договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, і жодна зі сторін не посилатиметься у майбутньому на недосягнення згоди щодо істотних умов договору, як на підставу вважати його неукладеним чи недійсним.

Факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 не заперечувався сторонами договірних зобов`язань.

Відповідно до акту приймання-передачі від 02 січня 2018 року, орендодавець передав, а орендар прийняв у платне строкове користування об`єкт оренди. На момент передання об`єкт оренди не потребує проведення поточного або капітального ремонту, будь-які пошкодження відсутні. Стан об`єкта оренди належний та придатний до використання за призначенням (т. 1 а.с. 13).

Після укладення договору оренди ОСОБА_2 придбав у СГ ТОВ Україна 15 порід свиней у вигодівлі, кількість яких зросла до 55 одиниць. Вказані породи свиней орендар вирощував та розводив у орендованих приміщеннях.

ОСОБА_2 перевіз до орендованого приміщення особисте майно: металеву буржуйку, бетономішалку, холодильник, оприскувач, мікрохвильову піч, тощо (т. 1 а.с. 71-74).

Згідно акту державного виконавця від 11 липня 2018 року новому власнику тваринницьких приміщень по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 чинять перешкоди у користуванні даними приміщеннями, а саме не впускають в середину. Людина, котра доглядає за приміщеннями, відмовляється добровільно відчинити двері.

ОСОБА_2 був вимушений перевезти свиней із орендованого приміщення.

Доказів повідомлення відповідача ОСОБА_1 про накладення постановою державного виконавця арешту на усе його майно, повідомлення про проведення електронних торгів нежитлових приміщень сторона позивача суду не представила.

В ході апеляційного розгляду справи також встановлено, що належні, допустимі та достатні докази факту ознайомлення відповідача ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору оренди з рішенням Шумського районного суду від 19.09.2017 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат і 3 % річних на загальну суму 195 109, 92 грн в матеріалах даної справи також відсутні.

Самі по собі пояснення державного виконавця на підтвердження вищевказаного факту, допит якого як свідка з приводу вказаних обставин судом не проводився й письмові докази з приводу чого в матеріалах виконавчого провадження відсутні, не можуть вважатися достатнім доказом на підтвердження вищезазначеного факту.

Не містять матеріали даної справи й відомостей про те, чи зверталася до виконання ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 12 січня 2012 року про накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві власності, за адресою АДРЕСА_2 є в межах суми боргу (34 091, 15 грн.) за договором позики згідно заяви ОСОБА_3 .

У відповідності до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно вимог ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року за результатами розгляду справи № 6-197цс14.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням вимог ч.ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Крім цього, у своїй постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду України також підтвердила висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року в справі № 646/3972/16-ц щодо права позивача на звернення з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а також, з посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути, як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено, а судом не здобуто належних та допустимих доказів фіктивності укладеного спірного правочину.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком Тернопільського міськрайонного суду, як таким, що зроблений з урахуванням вимог закону та відповідає наявним у справі доказам.

Так, встановивши, що арешт на майно (приміщення корівників) ОСОБА_1 , накладений державним виконавцем 07.11.2017 року мав місце в зв`язку з виконанням рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 19.09.2017 року в справі № 607/15057/16-ц, про існування якого відповідачу ОСОБА_1 (боржнику за вказаним рішенням) не було відомо та яке в подальшому постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року було скасоване з прийняттям нового рішення про відмову в позові ОСОБА_3 ; беручи до уваги відсутність в матеріалах справи відомостей про звернення до виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 12 січня 2012 року, якою накладено арешт на те ж саме майно у межах розгляду справи № 2-8497/11, в якій приймалося заочне рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 про стягнення боргу в розмірі 34 091, 15 грн., а також - те, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір оренди приміщень корівників був спрямований на реальне настання правових наслідків і використання орендарем приміщень за призначенням (після його укладення ОСОБА_2 придбав свині, кількість яких зросла; перевіз до орендованого приміщення значну кількість особистого майна), суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю та задоволення позовних вимог ТОВ "Софія Агро Ком".

З урахуванням тривалого проміжку часу, який минув від дня прийняття Тернопільським міськрайонним судом рішення у справі № 2-8497/11, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 було стягнуто стягнуто 15 156, 30 грн боргу за договором грошової позики та 18 934, 73 грн відсотків, а також 340,91 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення до дня укладення оспорюваного договору оренди нежитлових приміщень (5 років і 11 місяців); відсутності даних про звернення до примусового виконання ухвали суду про накладення арешту на нежитлові приміщення в цій справі; відсутності доказів про те, що ОСОБА_1 було відомо про рішення суду в справі № 607/15057/16-ц, на виконання якого 07.11.2017 року державним виконавцем і було накладено арешт на корівники та в подальшому проведено електронні торги, а також - відсутності даних про наявність у ОСОБА_1 будь-якої інформації щодо примусового виконання вказаного рішення, сам по собі факт ознайомлення ОСОБА_1 лише з існуванням рішення Тернопільського міськрайонного суду від 27 лютого 2012 року в справі № 2-8497/11, яким з нього на користь ОСОБА_3 було стягнуто стягнуто 15 156, 30 грн боргу за договором грошової позики та 18 934, 73 грн відсотків, а також 340,91 грн сплаченого судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення, на думку колегії суддів, не може свідчити про фіктивність укладеного з ОСОБА_2 договору оренди.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом обставин, які мають значення для справи й свідчать про фіктивність укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору оренди будівель корівників, а також щодо неврахування правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 19 жовтня 2016 року за результатами розгляду справи № 6-1873цс16, а також правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) в частині надання оцінки діям ОСОБА_1 , який діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб і передаючи майно в довготривале користування свого близького товариша ОСОБА_2 з метою уникнення переходу права користування на нього до нового власника, колегія суддів відхиляє, як такі, що спростовуються матеріалами справи, посилання на які містяться вище та яким судом першої інстанції дано вірну оцінку.

Крім цього, беручи до уваги ту обставину, що ТОВ "Софія Агро Ком" не було кредитором по відношенню до боржника ОСОБА_1 й останній жодних боргових зобов`язань перед даним Товариством не мав, а власником приміщень Товариство стало внаслідок дій безпосередньо ОСОБА_3 , який їх відчужив Товариству, знаючи про існування договору оренди, що підтверджується рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24.09.2018 року в справі № 607/15207/18 (а.с. 71-74) та після набрання законної сили постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 жовтня 2018 року, якою скасовано рішення Шумського районного суду від 19.09.2017 року (в зв`язку з примусовим виконанням якого ОСОБА_3 були придбані з електронних торгів вказані приміщення), достеменно знаючи про розгляд справи судом, подальше звернення ОСОБА_1 з заявою до суду про поворот виконання рішення Шумського районного суду, на думку колегії суддів, права позивача ТОВ "Софія Агро Ком" діями відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть вважатися порушеними з підстав, заявлених у даному позові.

У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За ч. 1ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення в даній справі прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права й доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у ній.

Керуючись ст.ст. 35 ч.ч 1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Агро Ком"- залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 07 липня 2020 року.

Головуючий

Судді