Рішення

від 16.07.2020 по справі 752/5000/19

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/5000/19

Провадження № 2/752/1592/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.07.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,

за участю секретаря - Воробйова І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Київ заяву позивача по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивача було призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент відповідно до протоколу № 7 загальних зборів учасників Товариства від 12.08.2015 року. Про своє звільнення та державну реєстрацію відповідних змін до Товариства позивач випадково дізнався з відомостей ЄДРПОУ 01.03.2019 року. Позивач зазначає, що в період з 13.08.2015 року на час подання даної позовної заяви відповідач не сплатив йому заробітну плату у розмірі 107098,84 грн, а саме: за 2015 рік починаючи з 13.08.2015 -2077,84 грн, за 2016 рік - 17322 грн, за 2017 рік - 38400 грн, за 2018 рік - 40953 грн, з урахуванням виплаченої заробітної плати за серпень 2018 року у розмірі 3220 грн, січень-лютий 2019 року у розмірі 8346 грн. Також позивач зауважує, що на день звільнення йому не було виплачено належну вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку у сумі 25038 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 107098,84 грн, та невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 25038 грн, а також витрати на правову допомогу у зв`язку з судовим розглядом у розмірі 5000 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 11.03.2019 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, надав відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що в грудні 2018 року учасникам Товариства стало відомо про існування рішення загальних зборів Товариства від 12.08.2015, яке оформлене протоколом № 7, згідно з яким відбулося звільнення ОСОБА_2 з посади директора та призначення на посаду директора Товариства ОСОБА_1 . Підпис у протоколі № 7 вчинений не ОСОБА_3 , а іншою особою, що підтверджується висновком експерта. Також в протоколі № 7 вказано, що його підписала ОСОБА_4 , хоча учасником Товариства є ОСОБА_5 . В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа за позовною заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до ТОВ Кримфундамент , третя особа ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ Кримфундамент від 12.08.2015 року, яке оформлене протоколом № 7. Також у відзиві, зауважили, що учасники відповідача не призначали ОСОБА_1 на посаду генерального директора, а протокол загальних зборів був підроблений та використаний ОСОБА_1 для отримання повноважень директора. Окрім того, як заявляє позивач він виконував функції директора Товариства, а отже він був зобов`язаний вести облік, нарахування і виплату заробітної плати. Враховуючи зазначені обставини, просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що протокол № 7 від 21.08.2015 року відповідає внутрішній волі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , так як цей протокол не оспорювався останніми більше п`яти років, також ніяких заперечень від них не надходило. Належним чином завірені копії реєстраційних дій на підставі оспорюваного зараз Статуту знаходяться в матеріалах справи ТОВ ДрилТех . З 30.01.2016 року до 09.08.2016 року ОСОБА_3 здійснював повноваження керівника ТОВ ДрилТех . Його призначення на цю посаду відбулось на підставі оспорюваних зараз в Господарському суді м. Києва Статуту і Протоколу. Окрім того, відповідач здійснював нарахування заробітної плати позивачу та лише загальні збори учасників відповідача мають право на звільнення позивача з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент . Тому просив позовні вимоги задовольнити на підставі наданих доказів та пояснень.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу від 13.08.2015 року № 23 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент з 13 серпня 2015 року з посадовим окладом згідно штатного розпису, підставою став протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент № 7 від 12 серпня 2015 року.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відбулась державна реєстрація змін до Товариства від 13.08.2015 року.

Разом з тим позивач зазначає, що відповідач не провів розрахунок з ним шляхом виплати всіх сум, що належать до виплати за законодавством при звільненні працівника, а саме, що відповідач не сплатив йому заробітну плату у розмірі 107098,84 грн, а саме: за 2015 рік починаючи з 13.08.2015 -2077,84 грн, за 2016 рік - 17322 грн, за 2017 рік - 38400 грн, за 2018 рік - 40953 грн, з урахуванням виплаченої заробітної плати за серпень 2018 року у розмірі 3220 грн, січень-лютий 2019 року у розмірі 8346 грн. Також позивач зауважує, що на день звільнення йому не було виплачено належну вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку у сумі 25038 грн.

В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа за позовною заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до ТОВ Кримфундамент , третя особа ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ Кримфундамент від 12.08.2015 року, яке оформлене протоколом № 7, на підставі якого позивач ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків генерального директора ТОВ Кримфундамент .

Згідно висновку експерта № 15/19 від 11.03.2019 року підпис на протоколі № 7 вчинений не ОСОБА_8 а іншою особою. Окрім того, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 і ОСОБА_5 не підписували протокол № 7, що підтверджується висновком експерта № 16/19 від 11.03.2019 року.

Проте, як зазначає позивач зазначені висновки були складені з грубим відступленням від пунктів 1.1, 1.5, 1.6, 1.8, 1.13 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, в редакції наказа Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці ).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

У частині другій статті 233 КЗпП України, передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 вказується, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-331цс17 вказано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат .

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з абзацом п`ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обов`язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст. 36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.12.2019 року закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового процесу. Витребувано у відповідача завірені належним чином копії документів, проте відповідач зазначену ухвалу суду не виконав, будь-яких затребуваних документів до суду не надав.

Позивач зазначає, що в період з 13.08.2015 року на час подання даної позовної заяви відповідач не сплатив йому заробітну плату у розмірі 107098,84 грн, а саме: за 2015 рік починаючи з 13.08.2015 -2077,84 грн, за 2016 рік - 17322 грн, за 2017 рік - 38400 грн, за 2018 рік - 40953 грн, з урахуванням виплаченої заробітної плати за серпень 2018 року у розмірі 3220 грн, січень-лютий 2019 року у розмірі 8346 грн. Також позивач зауважує, що на день звільнення йому не було виплачено належну вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку у сумі 25038 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України, встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України Про оплату праці , передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Частиною 3 статті 129 Конституції України, визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, то позивачем не надано доказів, що на день звільнення у позивача ще залишалась невикористана відпустка.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Щодо вимог позивача про відшкодування понесених судових витрат на супроводження розгляду справи судом встановлено наступне.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем та його представником не надано всі підтверджуючі документи, передбачені чинним законодавством України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: …На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат .

У відповідності до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, та є такими, що не спростовані відповідачем в повному обсязі, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, та стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату в розмірі 107098,84 грн, та невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 25038 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати в розмірі 2176 грн. 86 коп.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент (код ЄДРПОУ: 34835753, місцезнаходження: м. Київ, пров. Московський, буд. 2-Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) нараховану, але невиплачену заробітну за період: 2015 рік починаючи з 13.08.2015 - 2077,84 грн, за 2016 рік - 17322 грн, за 2017 рік - 38400 грн, за 2018 рік - 40953 грн, з урахуванням виплаченої заробітної плати за серпень 2018 року у розмірі 3220 грн, січень-лютий 2019 року у розмірі 8346 грн., а всього 107098 (сто сім тисяч дев`яносто вісім) 84 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент (код ЄДРПОУ: 34835753, місцезнаходження: м. Київ, пров. Московський, буд. 2-Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 25038 (двадцять п`ять тисяч тридцять вісім) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кримфундамент (код ЄДРПОУ: 34835753, місцезнаходження: м. Київ, пров. Московський, буд. 2-Б) на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 2392 (дві тисячі триста дев`яносто дві) гривні 34 коп.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Голосіївський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.Ю. Мазур