Рішення

від 23.07.2020 по справі 640/9234/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2020 року м. Київ № 640/9234/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доШевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет споруОСОБА_2 провизнання протиправною та скасування постанови представники позивача - Каращенко Ю.В.;

учасників справи: відповідача - не з`явилися;

третя особа - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 13.07.1999 Ленінським РВ УМВС України в Одеській області) (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд 110) (надалі - відповідач або ДВС), в якому просила суд:

- визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича, що виразились у винесенні постанови про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн. від 21 травня 2019 року - неправомірними, а постанову про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн. від 21 травня 2019 року - незаконною;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн. від 21 травня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 58189424.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 640/9234/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 640/9234/19 скасовано і направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

В якості підстав направлення справи на новий розгляд судом зазначено, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявності факту відсутності поважних причин невиконання позивачем рішення суду у встановлений строк. Також не встановлено чи дійсно боржником до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві подавалося клопотання про відкладення виконавчих дій із обґрунтування про неможливість їх проведення з додаванням на підтвердження цього листа Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 23 квітня 2019 року № 06/0428 та висновку судово-психіатричного експерта № 9 від 12 лютого 2019 року, та чи були вказані документи отримані та досліджені відповідачем.

Окрім того зазначено, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що мотивами винесення оскаржуваної постанови державного виконавця було те, що позивачем не було забезпечено явки малолітньої дитини 20 травня 2019 року о 15:00 годині до Міського центру дитини, відповідно до акту державного виконавця від 20 травня 2019 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, справу № 640/9234/19 передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2020 адміністративну справу № 640/9234/19 прийнято до провадження, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), у відкрите судове засідання на 19.02.2020; залучено до участі у справі ОСОБА_2 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору; витребувано у відповідача належним чином завірену копію акту, що свідчить про не забезпечення явки малолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 року о 15:00 годині до Міського центру дитини; письмові пояснення щодо залучення відповідачем понятих чи свідків для підтвердження чи спростування зафіксованих в акті даних.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 витребувано у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 58189424; розгляд справи відкладено до 16.03.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 витребувано у Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (адреса: 03057, м. Київ, вул. О. Довженка, 2, ідентифікаційний код 19137032) належним чином завірені копії: матеріалів, складених залученим спеціалістом - психологом ОСОБА_3 під час та у результаті діагностики та соціальної роботи з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за первинним зверненням матері - ОСОБА_1 від 31.07.2018; положень, інших документів, що визначають та уповноважують Київський міський центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на здійснення відповідної діяльності з проведення психологічної діагностики та психокорекційних занять; документів, що підтверджують кваліфікацію ОСОБА_3 як спеціаліста - психолога; у судовому засіданні оголошено перерву до 23.04.2020.

Вказаної дати розгляд справи відкладено до 16.07.2020.

Призначеного дня у судовому засіданні судом оголошено перерву до 23.07.2020.

Цього дня представник позивачки підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що спірна постанова прийнята з порушенням приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Третя особа, у наданих 02.03.2020 письмових пояснення, просить суд відмовити у задоволенні позову. Зокрема акцентує необґрунтованість позовних вимог.

Разом з цим суд відмічає, що представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про час і місце розгляд справи ДВС було повідомлено належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на наведений процесуальний припис, суд вважає, що неявка ДВС не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 повернуто без розгляду заяву б/н від 22.07.2020 Про залишення позову без розгляду ОСОБА_2 .

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

28.01.2019 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Д.О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58189424, згідно виконавчого листа № 752/21544/18, виданого 22.01.2019 Голосіївським районним судом міста Києва, про зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Міського центру дитини, розташованого по вул . Дегтярівській, 3-А в місті Києві, кожного понеділка з 15 год. до 16-30 год. для проведення спільних зустрічей (контактів) з ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та фахівця Міського центру дитини (за згодою) без участі будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення цієї хвали до ухвалення остаточного рішення у справі.

Згідно постанови стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником ОСОБА_1

21.05.2019 вказаним державним виконавцем прийнято постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 3 400,00 грн., за повторне невиконання рішення суду боржником без поважних причин (нижче - Постанова або Спірна постанова).

Як відмічає позивачка, підставою для винесення Постанови став встановлений державним виконавцем факт невиконання рішення суду.

При цьому оскільки рішення суду має виконуватись щопонеділка, а 21 травня 2019 року припало на вівторок, вихід державного виконавця у цей день за місцем виконання рішення та встановлення факту виконання чи невиконання рішення не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім цього Спірну постанову винесено не зважаючи на те, що до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві боржником подано клопотання про відкладення виконавчих дій із повідомленням та обґрунтування про неможливість їх проведення.

Так у поданому клопотанні, серед іншого, наголошено, що відповідно до листа Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 23 квітня 2019 року № 06/0428, зі слів малолітньої ОСОБА_4 , вона боїться батька (стягувача у виконавчому провадженні), не виявляє бажання зустрітись з ним, заявляє, що не хоче його бачити. Спеціалістом-психологом рекомендовано продовжувати створювати стабільне психологічне середовище для повного відновлення після психологічних травматичних ситуацій, в яких дитина була свідком. Задля цього врегулювати стабільний режим активності та відпочинку, утриматись від спілкування з батьком до повної стабілізації психоемоційного стану дитини.

Водночас з малолітньою ОСОБА_4 проводиться постійна, довготривала та результативна психокорекційна робота.

У зв`язку з вищенаведеним ОСОБА_1 зауважує, що Законом України Про виконавче провадження передбачено, що в разі невиконання рішення суду, державний виконавець може накласти на боржника штраф у розмірі 1 700 грн. В разі повторного невиконання рішення суду, державний виконавець може накласти на боржника штраф у подвійному розмірі, а саме в розмірі 3 400 грн.

Однак, не зважаючи на те, що боржником вищевказане рішення суду виконується добровільно та в повному обсязі, боржник не чинить жодних перешкод у спілкуванні дитини зі стягувачем, державним виконавцем Ковальчуком Д.О. безпідставно винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн.

Позивачка наголошує, що про об`єктивну неможливість прибути на виконавчі дії боржник особисто або через представників належним чином повідомляє державного виконавця письмовою заявою з доданими підтверджуючими документами або усно з подальшим долученням доказів до матеріалів виконавчого провадження.

Третя особа у своїх письмових поясненнях, зауважуючи на правомірності Постанови, примітила на уникнення позивачки від відповідальності, яка передбачена законодавством.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень , та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 2, 3, 4, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

З наведених положень Закону випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги до виконавчого документа.

Як видно з матеріалів справи, 28.01.2019 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Д.О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58189424, згідно виконавчого листа № 752/21544/18, виданого 22.01.2019 Голосіївським районним судом міста Києва.

Зі змісту виконавчого листа випливає, що ОСОБА_1 зобов`язано забезпечити явку малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Міського центру дитини, розташованого по вул. Дегтярівській, 3-А в місті Києві, кожного понеділка з 15 год. до 16-30 год. для проведення спільних зустрічей (контактів) з ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та фахівця Міського центру дитини (за згодою) без участі будь-яких інших осіб, починаючи з наступного понеділка з дати постановлення цієї хвали до ухвалення остаточного рішення у цивільній справі.

Пізніше вказаним державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову.

Наразі в аспекті вчинення відповідачем дій з примусового виконання рішення, суд відмічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже для встановлення обставин протиправності оспорюваної постанови, необхідним є перевірка судом окресленого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Суд акцентує, що в силу ст. 63 Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно ст. 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Так з приписів ст.ст. 63, 75 Закону витікає про повноваження виконавця наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, здійснювати перевірку виконання рішення боржником за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

При цьому у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність, що обумовлює настання відповідальності за невиконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Тобто у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.

Поряд з цим у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Суд відмічає, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16.

Отже державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Тотожна правова позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.

З матеріалів справи убачається, що 19.02.2019 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Д.О. прийнято постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1 700,00 грн.

26.02.2019 цим же державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 3 400,00 грн., за повторне невиконання рішення суду.

20.05.2019, з урахуванням постанови про виправлення описки від 24.05.2019, відповідним державним виконавцем прийнята Спірна постанова.

Поряд з цим цього дня позивачка звернулася до відповідача з клопотанням про відкладення виконавчих дій, з причин відсутності бажання у малолітньої ОСОБА_4 бачитися з ОСОБА_2 .

Як видно з матеріалів справи, дане клопотання ОСОБА_1 не було задоволено ДВС, а разом з тим складено акт від 20.05.2019 про повторне невиконання рішення суду.

З огляду на наведене, в раках питання повторності невиконання позивачкою рішення суду, слід виокремити, що за ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 по справі № 640/6947/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 , з підстав протиправності оскаржуваних постанов про накладення штрафу, - задоволено частково; визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року та від 26 лютого 2019 року, винесені в рамках виконавчого провадження № 58189424.

Таким чином враховуючи, що під час розгляду справи № 640/6947/19 встановленими є обставини протиправності постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року та від 26 лютого 2019 року, що винесені в рамках виконавчого провадження № 58189424, наявні підстави, в силу ст. 78 КАС України, для звільнення від доказування ОСОБА_1 обставин неправомірності прийняття ДВС відповідних рішень про накладення штрафу, у тому числі, через повторне невиконання рішення суду (постанова від 26.02.2019).

Отже беручи до уваги винесення ДВС Спірної постанови за відсутності реальних обставин повторності невиконання рішення ОСОБА_1 , обґрунтованими, на думку суду, є доводи позивачки щодо протиправності прийнятої ДВС Постанови.

При цьому доводи позивачки щодо неправомірності дій державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Д.О. з винесення оспорюваного рішення, суд вважає недоведеними, оскільки факт встановлення протиправності прийняття ДВС постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року та від 26 лютого 2019 року станом на момент прийняття Постанови був відсутній.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Таким чином приймаючи до уваги приписи 63 та 75 Закону та Інструкції, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що прийняття Постанови відбулося не у відповідності до приписів п.п. 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такого рішення, як невмотивованого, що зумовлює скасування Постанови у судовому порядку.

Щодо викладених ОСОБА_1 тверджень про подання 20.05.2019 до ДВС клопотання про відкладення виконавчих дій через обставини відсутності бажання у малолітньої ОСОБА_4 бачитися з ОСОБА_2 , суд, приймаючи до уваги викладені в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 640/9234/19 висновки про встановлення дійсності подання боржником до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві клопотання про відкладення виконавчих дій із обґрунтування про неможливість їх проведення з додаванням на підтвердження цього листа Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 23 квітня 2019 року № 06/0428 та висновку судово-психіатричного експерта № 19 від 12 лютого 2019 року, примічає, що 20.05.2019 позивачкою подано до відповідача клопотання про відкладення виконавчих дій, яке зареєстровано останнім за вхідним номером 19283.

В додаток до даного клопотання ОСОБА_1 долучено лист № 06/0428 від 23 квітня 2019 року Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, в якому зазначено, серед іншого, про його інформаційний характер щодо обставин утримання спілкування малолітньої ОСОБА_4 з ОСОБА_2 .

Водночас доказів подання позивачкою, за відповідним клопотанням, до відповідача висновку судово-психіатричного експерта № 19 від 12 лютого 2019 року до суду не представленою.

Таким чином зважаючи, що лист № 06/0428 від 23 квітня 2019 Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді видано за результатами послуг соціально-психологічного консультування, і такий лист носить виключно інформаційний характер, тобто є таким, що, в контексті змісту виконавчого листа № 752/21544/18, виданого 22.01.2019 Голосіївським районним судом міста Києва, не пов`язаний з питаннями здійснення позивачкою дій із забезпечення явки малолітньої ОСОБА_4 до Міського центру дитини, враховуючи відсутність доказів подання ОСОБА_1 до ДВС висновку судово-психіатричного експерта № 19 від 12 лютого 2019 року конкретно 20.05.2019, судом відхиляються, як невмотивовані, зазначені позивачкою окреслені твердження.

Стосовно викладених в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 640/9234/19 висновків про те, що під час вчинення виконавчих дій та складання акту державного виконавця, державним виконавцем Ковальчуком Д .О. не залучалося понятих чи свідків для підтвердження чи спростування зафіксованих в акті даних, беручи до уваги викладені позивачкою позиції щодо складання ДВС акту від 20.05.2019 про невиконання рішення суду, суд вказує наступне.

За ч. 2 ст. 14 Закону для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих.

Присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна (ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону).

З вказаної норми Закону видно випадки, за яких присутність понятих є обов`язковою, а саме:

- при вилученні готівки та майна, що належать боржнику від інших осіб;

- у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на: а) земельні ділянки, б) до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, в) до житла, г) іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, д) під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.

З огляду на відмічене, зважаючи, що згідно виконавчого листа № 752/21544/18, виданого 22.01.2019 Голосіївським районним судом міста Києва, проведення спільних зустрічей (контактів) ОСОБА_4 з ОСОБА_2 відбувається у присутності ОСОБА_1 та здійснюється за участі фахівця Міського центру дитини, і лише за його згодою, з урахуванням необов`язковості проведення відповідної виконавчої дії за участі понятих, зазначення ДВС у акті директора міського центру, як понятого не протирічить положенням Закону, а тому суд не приймає до уваги доводу позивачки щодо неможливості залучення понятих для підтвердження чи спростування зафіксованих в акті даних.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Суд відзначає, що за правилами частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, з огляду на прийняття Спірної постанови не у відповідності до приписів п.п. 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає про обґрунтованість позову та задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною та скасування Постанови, і даний спосіб захисту порушеного права, за висновками суду, є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як-то відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн. від 21 травня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 58189424.

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 13.07.1999 Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний номер - відсутній) за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд 110, ідентифікаційний код - 34967593) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Суддя К.С. Пащенко