Постанова

від 01.09.2020 по справі 640/9234/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9234/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року, суддя Пащенко К.С., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила:

- визнати дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича, що виразились у винесенні постанови про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року - неправомірними, а постанову про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року - незаконною;

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. від 21 травня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 58189424.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова винесена не в день, в який мало виконуватися рішення суду 20 травня, а наступного дня. Також позивач вказує, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року по справі №752/21544/18 про зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 до Міського центру дитини кожного понеділка з 15 години до 16 години 30 хвилин для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та фахівця Міського центру дитини (за згодою), без участі будь-яких інших осіб, не виконується з поважних причин, отже у відповідача були відсутні підстави, визначені стаття 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", для накладення штрафів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 640/9234/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 640/9234/19 скасовано і направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 липня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн від 21 травня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 58189424. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення просить залишити без змін.

Крім того, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та зобов`язати відповідача в постанові про наладення штрафу від 21.05.2019 року ВП №58189424 переглянути своє рішення на предмет суми винесеного штрафу з 3400 грн до 1700 грн.

В судовому засіданні колегія суддів відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про залишення апеляційної скарги без розгляду з тих підстав, що питання прийняття апеляційної скарги, в т.ч. і щодо строків її подання, було вирішено судом під час відкриття провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича від 28 січня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58189424 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва 22 січня 2019 року № 752/21544/18, про зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_3 до Міського центру дитини кожного понеділка з 15 години до 16 години 30 хвилин для проведення спільних зустрічей з ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_1 та фахівця Міського центру дитини (за згодою), без участі будь-яких інших осіб.

18 лютого 2019 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчуком Дмитром Олександровичем складений акт державного виконавця про те, що 18 лютого 2019 року о 15:00 години ОСОБА_1 з дитиною до Міського центру дитини не з`явились. При цьому, 18 лютого 2019 року зустріч не відбулась.

У зв`язку з викладеним, державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчуком Дмитром Олександровичем прийнято постанову про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року, якою на позивача відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" накладений штраф в сумі 1700,00 грн.

В подальшому, 25 лютого 2019 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчуком Дмитром Олександровичем складений акт державного виконавця про те, що 25 лютого 2019 року о 15:00 години ОСОБА_1 з дитиною до Міського центру дитини не з`явились. 25 лютого 2019 року зустріч не відбулась.

Державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчуком Дмитром Олександровичем прийнято постанову про накладення штрафу від 26 лютого 2019 року, якою на позивача відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" накладений штраф в сумі 3400,00 грн.

Вказані про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року та від 26 лютого 2019 року були оскаржені позивачем до суду.

В подальшому, відповідно до постанови про виправлення помилки від 24 травня 2019 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчуком Дмитром Олександровичем прийнято постанову про накладення штрафу від 21 травня 2019 року, якою на позивача відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" накладений штраф в сумі 3400,00 грн, в зв`язку з тим, що позивачем не було забезпечено явки малолітньої дитини 20 травня 2019 року о 15:00 годині до Міського центру дитини.

Позивач стверджує про наявність поважних причин, якими обумовлюється виконання рішення суду, посилаючись при цьому на висновок судово-психіатричного експерта № 9 від 12 лютого 2019 року.

Даним висновком стверджується, що психоемоційний стан малолітньої ОСОБА_3 характеризується негативним емоційними змінами у вигляді нестійкого настрою, емоційної лабільності, наявності вираженої тривоги та страху з регресивною поведінкою та актуалізацію негативних емоційних переживань страхітливих спогадів під час обговорення особистості батька, що є свідченням психотравматичного впливу на психіку дитини. Виявлені негативні емоційні прояви співставні з обставинами щодо наявності випадків насилля з боку батька по відношенню до матері у присутності дитини, які викладені у наданих для дослідження матеріалах. До батька дитина виявляє виражене негативне ставлення, прихильності до нього вона не виявляє, а навпаки під час обговорення особистості батька у дитини спостерігається виражена тривога, страх з регресивною поведінкою та негативізм. ОСОБА_3 виявляє стійке бажання до спільного проживання з матір`ю та значуще позитивне ставлення до неї. Дитина категорично відкидає будь-який варіант спільного проживання з батьком та на обговорення будь-яких умов проживання з батьком реагує з вираженим підвищенням тривоги та негативізму, що є проявом пережитої психотравми.

Також, позивач посилається на лист Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 23 квітня 2019 року № 06/0428, за змістом якого підтверджується проведення занять та діагностики малолітньої, та її небажання зустрічатися з батьком.

Зазначені обставини, на думку позивачки, є поважними причинами невиконання рішення суду.

Надаючи правоу оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з статтею 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Згідно із статтею 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту статей 63, 75 Закону України від 02 червня 2016 року №1403 вбачається, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Державний виконавець зобов`язаний перед застосуванням штрафних санкцій встановити, зокрема, наявність або відсутність поважності причин невиконання рішення і обов`язку виконати певні дії лише боржником.

Виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом (пункти 1, 2 розділу IX Інструкції №512/5).

З 28 серпня 2018 року відповідно до пунктів 8, 9 розділу IX Інструкції №512/5 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Згідно з пунктом 3 розділу ХІV Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання. У постанові про накладення на боржника штрафу виконавець зазначає норму Закону, якою передбачена відповідальність боржника, зміст вчинених боржником дій, суму штрафу. Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилається боржнику. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 821/1568/16.

Таким чином, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 127/3770/17.

Як убачається із матеріалів справи, 19.02.2019 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчук Д.О. прийнято постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1 700,00 грн.

26.02.2019 року державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Д.О. також винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 3 400,00 грн, за повторне невиконання рішення суду.

20.05.2019 року, з урахуванням постанови про виправлення описки від 24.05.2019 року, відповідним державним виконавцем прийнята оскаржувана постанова.

20.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з клопотанням про відкладення виконавчих дій, з причин відсутності бажання у малолітньої ОСОБА_3 бачитися з батьком - ОСОБА_2 , проте вказане клопотання не було задоволено та складено акт від 20.05.2019 року про повторне невиконання рішення суду.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2019 року по справі № 640/6947/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 року, визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року та від 26 лютого 2019 року, винесені в рамках виконавчого провадження № 58189424.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що під час розгляду справи № 640/6947/19 встановленими є обставини протиправності постанов про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року та від 26 лютого 2019 року, що винесені в рамках виконавчого провадження № 58189424, наявні підстави, в силу ст. 78 КАС України, для звільнення від доказування ОСОБА_1 обставин неправомірності прийняття ДВС відповідних рішень про накладення штрафу, у тому числі, через повторне невиконання рішення суду (постанова від 26.02.2019 року).

Таким чином, колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн від 21 травня 2019 року, винесену в рамках виконавчого провадження № 58189424.

Доводи ОСОБА_2 щодо правомірності оскаржуваної постанови, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищезазначеними обставинами, а тому є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги.

Вимоги третьої особи про наявність підстав для зобов`язання відповідача в постанові про наладення штрафу від 21.05.2019 року ВП №58189424 переглянути своє рішення на предмет суми винесеного штрафу з 3400 грн до 1700 грн, а також, посилання, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 640/6947/19, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки постанова про накладення штрафу в розмірі 3400 грн. 00 коп. державним виконавцем винесена 21 травня 2019 року, тоді як судове рішення в зазначеній справі було постановлено після винесення відповідачем оскаржуваної постанови.

Безпідставними є доводи третьої особи і про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку КАС України.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас згідно з частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) , № 382/389/17 від 19 лютого 2020 року.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання дії державного виконавця, що виразились у винесенні постанови про накладення штрафу в розмірі 3400,00 грн від 21 травня 2019 року неправомірними, а постанову про накладення штрафу - незаконною, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Оскільки наслідком дій державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ковальчука Дмитра Олександровича що виразились у винесенні постанови про накладення штрафу є прийняття такої постанови, тому належним та ефективни способом захисту прав позивачки є скасування постанов про накладення штрафу від 21 травня 2019 року, а позо в частині визнання протиправним дій щодо прийняття постанов про накладення штрафу задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи в рамках виконавчого провадження відповідні постанови, державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження , тобто діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.