Постанова

від 15.07.2020 по справі 479/833/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 479/833/18

провадження № 61-15742св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агротехінвестиційний Союз ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агротехінвестиційний Союз (далі - ТОВ Агротехінвестиційний Союз ) про визнання правочинів недійсними.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона є власницею земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 3,9865 га, у межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області. Крім того, за рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2018 року вона набула в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,1944 га, у тій же місцевості. Земельні ділянки перебували у користуванні відповідача. У 2018 році вона звернулась до ТОВ Агротехінвестиційний Союз з вимогою повернути їй земельні ділянки та дізналась, що у 2014 року ОСОБА_3 , діючи від її імені та імені її покійної матері, уклав з відповідачем договори емфітевзису строком на 300 років. Посилаючись на те, що ні вона, ні ОСОБА_2 , спадкоємицею якої вона є, не уповноважували представника ОСОБА_3 на вчинення договорів емфітевзису, оскільки доручення вони видавали на укладення договорів оренди строком на сім років, просила визнати договори емфітевзису недійсними та скасувати їх державну реєстрацію.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 25 липня 2014 року № К-50, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 08 жовтня 2010 року, та ТОВ Агротехінвестиційний Союз , щодо земельної ділянки, площею 3,9865 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:1348, яка розташована за адресою: Берізківська сільська рада Кривоозерського району Миколаївської області, належної ОСОБА_1 , зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 липня 2014 року, номер запису 6494912, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14774666 від 29 липня 2014 року, та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 01 серпня 2014 року № У-8, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 08 жовтня 2010 року, та ТОВ Агротехінвестиційний Союз , щодо земельної ділянки площею 4,1944 га, кадастровий номер 4823980200:02:000:1491, яка розташована за адресою: Берізківська сільська рада Кривоозерського району Миколаївської області, належної ОСОБА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 серпня 2014 року, номер запису 6541945, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14870849, від 01 серпня 2014 року, та скасовано його державну реєстрацію.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що довіреності, видані 08 жовтня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представнику ОСОБА_3 , не містять повноважень на укладення договору емфітевзису, тому договори емфітевзису укладені представником від імені власників земельних ділянок, є недійсними відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Щодо позовної давності, то суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості про надання згоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на укладення ОСОБА_3 оспорюваних договорів емфітевзису. Відповідач не надавав доказів на підтвердження того, що повірений повідомив позивача та її покійну матір про укладення оспорюваних договорів, а тому позивач звернулася до суду у межах позовної давності.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач пред`явила позов не до всіх учасників спірних правовідносин, зокрема до ОСОБА_3 , якого до участі у справі залучено не було, тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки у ОСОБА_3 не було повноважень підписувати договір емфітевзису, то оспорювані правочини є недійсними. Щодо посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_3 не залучений до участі у справі, а рішення суду може вплинути на його права та обов`язки, є помилковими, оскільки ОСОБА_3 не позбавлений права на оскарження зазначеного рішення у разі порушення його прав.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 3,9865 га (кадастровий номер 4823980200:02:000:1348), що розташована в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 19).

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10 травня 2018 року за ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 4,1944 га (кадастровий номер 4823980200:02:000:1491), що розташована в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 11-12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (кожна окремо) видали довіреності на ім`я ОСОБА_3 представляти їхні інтереси з усіма необхідними повноваженнями в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях не залежно від їх підпорядкування, форм власності з усіх питань, пов`язаних з володінням та користуванням (укладення договору оренди, отримання належних грошових та натуральних виплат за договором оренди) належних їм земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в межах території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (а. с. 30, 31).

25 липня 2014 року ОСОБА_3 як представник ОСОБА_1 уклав з ТОВ Агротехінвестиційний Союз договір № К-50 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 300 років (а. с. 9). Державна реєстрація здійснена 29 липня 2014 року (а. с. 20)

01 серпня 2014 року ОСОБА_3 як представник ОСОБА_2 уклав з ТОВ Агротехінвестиційний Союз договір № У-8 про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на 300 років (а. с. 14). Державна реєстрація здійснена 01 серпня 2014 року (а. с. 18).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Згідно з частинами першою, другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними договорів емфітевзису: від 25 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агротехінвестиційний Союз ; від 01 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , та ТОВ Агротехінвестиційний Союз .

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

В оспорюваних правочинах його сторонами є відповідно: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як власники земельних ділянок, та ТОВ Агротехінвестиційний Союз як землекористувач. ОСОБА_3 , який хоча і був наділений певними повноваженням за довіреностями від власників землі, проте не є стороною оспорюваних правочинів, позивач до нього жодних вимог не пред`явила.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі ОСОБА_3 , який не є стороною оспорюванихправочинів.

Водночас апеляційний суд у порушення вимог статті 367 ЦПК України не переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не перевірив законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційний суд повинен переглянути справу в межах та у порядку, визначених статтями 367, 3687 ЦПК України.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко