Рішення

від 27.07.2020 по справі 160/4288/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року Справа № 160/4288/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ :

16.04.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якій позивач просить суд:

визнати протиправною вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №ф-7314-50/66 від 07 листопада 2019 р.

В обґрунтування позовної заяви позивач викладає обставини, з якими закон пов`язує відсутність обов`язку щодо сплати суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, нарахованої податковим органом спірною податковою вимогою. З огляду на що позивач вважає, що відповідач безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/4288/20 передана судді Віхровій В.С.

Згідно ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №160/4288/20 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 р. позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 р. позовну заяву прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

14.07.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не погоджується з вимогами позову, оскільки вважає вимогу законною. На дату формування податкової вимоги позивач не перебувала в процесі припинення підприємницької діяльності, податкова звітність не подавала, доходів не отримувала і як наслідок мала сплачувати суми єдиного внеску, яка не може перевищувати мінімального страхового внеску. Сума недоїмки станом на 07.11.2019 р. становила 26539,26 грн., про що свідчать дані інтегрованих карток платника податку. На цю суму у відповідності до Інструкції №449 було сформовано спірну вимогу, яку було направлено позивачу та нею отримано.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області було нараховано ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до сплати недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 26539,26 грн., про що складено податкову вимогу від 07.11.2019 р. за № Ф-7314-50/66.

Вимогу було направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням за ідентифікатором №4900300214962 та отримано 05.04.2020 р.

Вказані обставини сторонами по справі не спростовуються та підтверджується листом Дніпропетровської дирекції АТ Укрпошта від 02.06.2020 р. №39-С-02-2020052210459.

Отже, позивачем було оскаржено вимогу про сплату боргу у встановлений законом 10-денний строк шляхом надіслання позову поштою 15.04.2020 р.

Досліджуючи спірну вимогу на предмет її відповідності нормам закону суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 13.10.2014 р. за номером запису 2 224 000 0000 095954 .

Перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 14.10.2014 р.

За даними податкового органу, суму недоїмки 26539,26 грн., яка визначена у вимозі, нарахована

за 2017 р. у розмірі 8448,00 грн. (704,00 грн. (мінімальний страховий внесок) х 12 місяців);

за 2018 р. у розмірі 9828,72 грн. (819,06 грн. (мінімальний страховий внесок) х 12 місяців);

за 2019 р. у розмірі 8262,54 грн. (918,06 грн. (мінімальний страховий внесок) х 12 місяців).

Разом з тим, з вересня 2012 р. по листопад 2019 р. працювала на ТОВ Центр моди - академія перукарського мистецтва Людмили Абрамової (ЄДРПОУ 32228612).

Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 02.12.2019 р., копія якої наявна в матеріалах справи, протягом 2017 - 2019 рр. ТОВ Центр моди - академія перукарського мистецтва Людмили Абрамової (ЄДРПОУ 32228612) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

Отже, вказана юридична особа нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Відсутність доходу у спірний період від провадження підприємницької діяльності також підтвердив і відповідач у відзиві.

Також, як вказав контролюючий орган, при формуванні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач зареєстрована як фізична особа- підприємець.

Проте, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 рр.), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

За таких обставин, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, з огляду на що така вимога підлягає скасуванню.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, правомірність податкового повідомлення-рішення перед судом не доведена.

При цьому, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку розподілу судових витрат, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - задовольнити;

Визнати протиправною вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7314-50/66 від 07 листопада 2019 р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова