Постанова

від 21.07.2020 по справі 280/5762/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 р.Справа № 280/5762/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Сацький Р.В., м. Запоріжжя) від 27.12.2019 року по справі № 280/5762/19

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

третя особа Державна судова адміністрація України

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача належну їй заробітну плату у вигляді надбавки за вислугу років за період з 01.04.2007 по 31.12.2007 в розмірі 4357,10 грн., за період з 01.06.2008 по 31.12.2011 в розмірі 70856,91 грн., загалом 75214,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на день звільнення позивача з посади судді їй не виплачена заробітна плата в повному обсязі відповідно до вимог Закону України Про статус суддів . Вважає дії відповідача щодо нарахування надбавки за вислугу років не від розміру загальної суми щомісячного заробітку, а від розміру посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, та відповідно, нарахування та виплату заробітної плати у період з 01.04.2007 до 31.12.2007 та з 01.06.2008 до 31.12.2011 протиправними та такими, що порушують конституційні права позивача.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі № 280/5762/19 позовні вимоги задоволено частково: стягнути з Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 належну їй заробітну плату у вигляді надбавки за вислугу років за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 01 червня 2008 року по 31 грудня 2011 року у розмірі 72478,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу до Третього апеляційного адміністративного суду, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 р. справу № 280/5762/19 передано голові Третього апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.

Розпорядженням від 11.02.2020 р. № 280/5762/19 голова Третього апеляційного адміністративного суду передав до Верховного Суду матеріали апеляційної скарги по справі № 280/5762/19 для визначення підсудності.

Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2020 р. апеляційну скаргу у справі № 280/5762/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, третя особа - Державна судова адміністрація України, про зобов`язання вчинити певні дії - передано за підсудністю до Другого апеляційного адміністративного суду.,

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені.

Від позивача та відповідача до суду апеляційної інстанції надійшли заяви, в яких сторони просили розгляд справи проводити за їх відсутності.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.04.1993 Постановою Верховної Ради України № 3137-ХІІ ОСОБА_1 було призначено суддею Арбітражного суду Запорізької області (з 21.06.2001 - Господарський суд Запорізької області). Постановою Верховної Ради України від 08.02.2007 № 625-У Про обрання суддів ОСОБА_1 було обрано суддею Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Також судом першої інстанціїї встановлено, що згідно наказів голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2007 № 16 Про зарахування до складу суду судді ОСОБА_1 , від 28.03.2008 № 64 Про присвоєння судді ОСОБА_1 кваліфікаційного класу , від 23.05.2008 № 115 Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 , у період з 24.04.1996 по 06.03.2008 ОСОБА_1 мала другий кваліфікаційний клас судді, а з 06.03.2008 - перший кваліфікаційний клас судді відповідно. Названі накази також свідчать, що надбавка за вислугу років судді ОСОБА_1 складала 20% у період з березня; 2007 р. по 27.05.2008 та 25% з 27.05.2008 по грудень 2011 р.

На письмовий запит позивача до Третього апеляційного адміністративного суду, якому передано бухгалтерську документацію відповідача, отримано відповідь від 07.11.2019 № 10/2428/19 та довідки про заробітну плату, з яких позивачу стало відомо, що в періоди роботи на посаді судді з 01.04.2007 по 31.12.2007, а також з 01.06.2008 по 31.12.2011 щомісячна надбавка за вислугу років нараховувалась судді ОСОБА_1 лише від суми розміру посадового окладу та надбавки за кваліфікаційний клас, без урахування інших надбавок, премій, виплат та індексації.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, а саме з нарахуванням та виплатою надбавки за вислугу років, виходячи з розміру посадового окладу, а не з загальної суми щомісячного заробітку, як це передбачено ч. 4 статті 44 Закону України Про статус суддів , вважаючи, що відповідачем на день звільнення позивача з посади судді не виплачена заробітна плата в повному обсязі за період з 01.04.2007 по 31.12.2007 та з 01.06.2008 по 31.12.2011 у загальній сумі 75214,01 грн., позивач звернулася до суду із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 72478,90 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині (щодо стягнення суми 2735,11 грн.), суд першої інстанції зазначив, позивач вважає, що при розрахунку надбавки за вислугу років судді до суми щомісячного заробітку повинна бути включена сума індексації доходів населення, передбачена Законом Про індексацію грошових доходів населення . Проте, суд першої інстанції дійшов до висновку, що індексація не є складовою заробітної плати судді і не включається до бази нарахування надбавки за вислугу років.

Позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржувалося.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що на момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство України не містило визначення загальна сума щомісячного заробітку , а відтак Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд не вбачає за можливе ототожнювати поняття заробітна плата та загальна сума щомісячного заробітку . Також апелянт не погоджується з тим, що з дати прийняття рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. по справі № 10-рп/2008 надбавка за вислугу років позивачу мала нараховуватись з урахуванням посадового окладу, премій, доплати за кваліфікаційний оклад, надбавки за вислугу років та інших надбавок. Вважає, що у період з 04 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а також з 01 червня 2008 року по 31 грудня 2011 року діяли норми законодавства, що передбачали нарахування та виплату надбавки за вислугу років, виходячи із посадового окладу урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Матеріальне забезпечення суддів, у спірних періодах, було врегульовано ст. 44 Закону України Про статус суддів від 15.12.1992 року за № 2862-XII, який втратив чинність 01.01.2012 року (далі - Закон № 2862-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону № 2862-XII, заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Згідно з ч. 4 ст. 44 Закону № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Положеннями ч. 1 ст. 148 Закону України Про судоустрій та статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що фінансування всіх судів України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Судом встановлено, що надбавка за вислугу років за періоди роботи позивача з 01.04.2007 до 31.12.2007 та з 22.05.2008 до 31.12.2011 нараховувалася у відсотках лише від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас та президентської надбавки, без урахування інших складових.

Колегія суддів зазначає, що в Законі України Про Державний бюджет України на 2007 рік були відсутні обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям, а тому, 01.01.2007 р. вищезгадана надбавка мала нараховуватися відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону № 2862-ХІІ.

Згідно з пп. б пп. 2 п. 61 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 107-VI) були внесені відповідні зміни до Закону № 2862-ХІІ. Зокрема, в абзаці другому частини четвертої статті 44 Закону № 2862 слова загальної суми щомісячного заробітку замінено словами посадового окладу .

Рішенням від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (далі - Рішення № 10-рп/2008) Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, у тому числі й пункту 61 розділу ІІ Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін.

Таким чином, з 1 січня до 22 травня 2008 року (дати винесення Рішення № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 р. № 19 Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 (яка набрала чинності з 1 березня 2008 року) останню доповнено пунктом 2-2, яким передбачено, що суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Отже, після 22.05.2008 р., тобто з часу ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - Закон № 2862-XII та Постанова № 865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.

Разом з тим, виходячи із визначених у ч. 3 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вірним є висновок суду першої інстанції, що при визначенні бази обчислення суддям набавки за вислугу років після 22.05.2008 р. - дати винесення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 - слід застосовувати положення Закону № 2862-XII, який має вищу юридичну силу, а не підзаконний нормативний акт - Постанову № 865.

Законами про Державний бюджет України на 2007, 2009, 2010, 2011 роки не встановлювалися обмеження щодо нарахування надбавки за вислугу років суддям, як це було зроблено підпунктом б підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 р. № 107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 107-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Тому, виходячи із визначених у ч. 3 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача належної їй заробітної плати у вигляді надбавки за вислугу років за період з 01.04.2007 по 31.12.2007 та за період з 01.06.2008 по 31.12.2011.

Зазначені правові висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 821/481/18 .

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції відносно того, що оскільки позивачу не було включено до суддівської винагороди, з якої нараховувалася надбавка за вислугу років відсотки від загальної суми щомісячного заробітку, чим суттєво зменшено розмір її заробітної плати і грошового утримання, то позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, що надбавка за вислугу років ОСОБА_1 мала нараховуватись і виплачуватись з урахуванням ч. 1 ст. 123 Закону України Про судоустрій України , ч. 4 ст. 44 Закону України Про статус суддів , у відповідності до Бюджетного Кодексу, Законів України Про державний бюджет України (на відповідні роки), Про оплату праці , відповідно до затвердженого фонду заробітної плати та в межах кошторису, а не виключно Законом України Про статус суддів спростовуються наведеним вище обґрунтуванням.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не вбачає за можливе ототожнювати поняття заробітна плата та загальна сума щомісячного заробітку , колегія суддів зазначає, що поняття заробітної плати є комплексним, але вичерпний перелік її складових, на час спірних відносин, Законом визначений не був № 2862-XII.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при розрахунку надбавки за вислугу років враховується не лише посадовий оклад з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, а усі виплати, на які суддя має право та які фактично йому виплачувалися.

Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі № 280/5762/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі № 280/5762/19 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року по справі № 280/5762/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров

Повний текст постанови складено 27.07.2020 року