Ухвала

від 24.07.2020 по справі 369/12165/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12165/19

Провадження №2/369/720/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мазурик Д.С.,

розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

21.07.2020 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, шляхом заборонити ОСОБА_2 (закордонний паспорт серії НОМЕР_1 виданий 23 .01.2017 року, орган що видав 32.01) виїзд за межі території України та накласти арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: Вінницька обл., Іллінецький р., с/рада Росоховатська, кадастровий номер 0521286100:02:000:0027, площею 1,8705 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 28.03.2005, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держгеокадастру в Іллінецькому районі Вінницької області.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 24.11.2018 року, позивачем ОСОБА_1 , було надано у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 157 500 (сто п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) гривень, про що у присутності свідків складено відповідну розписку від 24.11.2018 року. За домовленістю, ОСОБА_2 мав би повернути його кошти у строк до 30.11.2018 року, що відображено в розписці.

Також позивачу стало відомо, з різних джерел, що дії ОСОБА_2 мають ознаки шахрайських і від таких дій чимало постраждалих.

В судовому засіданні 03.03.2020 року по справі №369/12165/19 позивачу стало відомо від адвоката ОСОБА_2 , що на даний час відповідач проживає за межами території України. Тобто своїми діями з неповернення грошових коштів, він фактично спричиняє позивачу моральні страждання, а позивач перебуває в складному матеріальному становищі, однак ОСОБА_2 на це абсолютно не зважає.

Враховуючи вищевикладене просив заяву про забезпечення позову задовольнити та заборонити ОСОБА_2 (закордонний паспорт серії НОМЕР_1 виданий 23.01.2017 року, орган що видав 32.01) виїзд за межі території України та накласти арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: Вінницька обл., Іллінецький р., с/рада Росоховатська, кадастровий номер 0521286100:02:000:0027, площею 1,8705 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 28.03.2005, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держгеокадастру в Іллінецькому районі Вінницької області.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до положень ст.41 Конституції України , кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України , суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з і урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК України ).

У вступній частині постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім того, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати/очевидний та об`єктивний характер (Постанова Верховного Суду|Касаційний цивільний суд, від ( 13.03.2019 року № 755/1357/18|61-31170св18).

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо і охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або/пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). (Постанови Верховного Суду Касаційний цивільний суд від 23.05.2018 року №766/18228/17|61-16044св18, від 17.10.2018 року № 183/5864/17-ц 61-38692св18).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (Постанова Верховного Суду Касаційний цивільний суд від 24.10.2018 року № / 308/2237/17/61 -34677св18).

Європейський суд у п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальний виклад кожного аргументу. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, пов`язані з законодавством, традиціями, юридичними висновками, формулюванням рішень, що існують у державах-учасницях. Таким чином, питання про те, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що вбачається зі ст. 6 Конвенції, може бути з`ясовано тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 ст. 81 ЦПК України ).

Щодо вимог заяви про обмеження відповідача на право на виїзду за кордон, то слід зазначити наступне.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (Частини 1-4 статті 441 ЦПК України ).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 та ч.2 ст. 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 року, громадянинові, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Отже, вбачається, що підставою для постановлення ухвали про обмеження громадянина у праві виїзду закордон можливе лише за наявності судового рішення про стягнення заборгованості та ухилення виконання цього рішення суду боржником.

Крім того, як вбачається, що у поданій до суду заяві позивач просив накласти арешт на земельну ділянку, розташовану за адресою: Вінницька обл., Іллінецький р., с/рада Росоховатська, кадастровий номер 0521286100:02:000:0027, площею 1,8705 га, дата державної реєстрації земельної ділянки: 28.03.2005, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: відділ Держгеокадастру в Іллінецькому районі Вінницької області, однак не надав суду доказів вартості такого майна, що у свою чергу не дає можливість суду, враховуючи вимоги ч.3 ст. 150 ЦПК України встановити співмірність такого майна із заявленими позовними вимогами.

Також, з матеріалів заяви не вбачається підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано необхідність забезпечення позову, не подано жодних доказів на підтвердження заяви, не вказані та не долучені докази, які підтверджують, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, чи може призвести до ускладнення виконання рішення суду, не надано підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у зв`язку з чим не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову.

За таких обставин, суд вважає, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 149 - 153 , ч. 1 ст. 260 Цивільного процесуального кодексу України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а також через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя: Т.В. Дубас