ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6438/20 Справа № 198/1022/19 Суддя у 1-й інстанції - Маренич С. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання припиненим договору оренди землі шляхом його розірвання
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року, -
В С Т А Н О В И В:
31 грудня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки шляхом його розірвання, в обгрунтування заявлених вимог вказуючи на те, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії III - ДП № 037042 є власником земельної ділянки площею 7, 527 га, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0295. 08.08.2014 року між позивачем та відповідачем по справі ТОВ Лан Юр`ївського району було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років. Пунктом 7 Договору оренди земельної ділянки було визначено, що орендар , кожні п`ять років, дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше як за 100 днів. На виконання положень п. 7 Договору оренди землі позивач заздалегідь, а саме 29.05.2019 року та повторно 04.06.2019 року повідомив відповідача про своє бажання розірвати укладений договір оренди землі з метою самостійного обробітку належної йому земельної ділянки.Однак, відповідач відмовив позивачу у розірванні укладеного між ними договору оренди землі, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди для розірвання укладеного договору. Посилаючись на ст. ст. 317, 387, 627 ЦК України, ст. ст. 33, 34, 35 Закону України Про оренду землі позивач просив визнати припиненим шляхом розірвання договір оренди земельної ділянки б/н від 08.08.2014 року, площею 7, 527 га, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0295, укладений між ним та відповідачем по справі ТОВ Лан , стягнувши з відповідача по справі на його користь понесені судові витрати по справі (а.с.2-4).
Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання припиненим договору оренди землі шляхом його розірвання - відмовлено (а.с. 105-112).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити (а.с. 123-127).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ "Лан" - Ануфрієва А.С. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії III-ДП № 037042, виданого Новов`язівською сільською радою Юр`ївського району 27.08.2001 року позивач по справі ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7, 527 га, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області (ас.6).
З договору оренди земельної ділянки, що долучений до матеріалів справи (ас.7) вбачається, що такий 08.08.2014 року був укладений між позивачем ОСОБА_1 ( орендодавець) та відповідачем по справі ТОВ Лан (орендар), при цьому відповідно до укладеного договору позивач передав відповідачу в оренду строком на 15 років належну йому земельну ділянку площею 7, 527 га, з кадастровим номером 1225982500:01:001:0295 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, копія якого долучена до матеріалів справи (ас.10), вбачається , що право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за орендарем ТОВ Лан Юр`ївського району на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 15245382 від 19.08.2014 року.
Згідно п.32 Договору останній набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
З пункту 7 договору оренди землі вбачається, що останній складається з двох абзаців наступного змісту:
- Договір укладено на 15 років.
Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично .
З огляду на дане в судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що сторони по справі по різному розуміють та тлумачать, кожен на свою користь, речення третє абзацу другого п.7 договору оренди землі, а відтак між останніми при укладенні договору не досягнуто згоди відносно положень абз. 2 п.7 Договору оренди землі.
Так, сторона позивача вважала, що на підставі п.7 договору оренди вправі розірвати договір в односторонньому порядку, виявивши для цього бажання чи наявну потребу, натомість сторона відповідача з даним не погоджувалась, зазначаючи, що п. 28 Договору оренди землі забороняє розірвання договору в односторонньому порядку без вагомої причини та рішення суду.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача не доведено можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .
Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 стю 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим до виконання (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч.1 та 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Положеннями статей 30, 31 Закону України Про оренду землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку, на який його було укладено; договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
За змістом частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз ст. 525, 651 ЦК України та статті 31 Закону України Про оренду землі свідчить про те, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.
Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Відтак, сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.
Разом з тим, абз. 2 п.7 договору оренди на який посилається сторона позивача як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання. Натомість, зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору все ж таки потрібна згода відповідача, яку останній має надати, що на думку суду виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов. Попри це, п. 28 договору оренди містить чітке зазначення, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, при цьому в п. 27 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що укладеним між сторонами договором оренди землі чітко та недвозначно не визначено можливості розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку та механізму (процедури) реалізації такого розірвання, при цьому п. 28 договору однозначно визначає неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.
Таким чином, аналізуючи вище викладене та норми чинного законодавства, розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише тоді, коли це прямо передбачено у договорі оренди землі.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Враховуючи те, що договір оренди землі було укладені строком на 15 років то і право розірвання договору оренди наступає за спливом зазначеного строку, що в свою чергу надає право позивачу не укладати новий.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт допускає підміну понять таких як "строк дії договору оренди" та "право перегляду умов договору оренди раз на 5 років".
Зважаючи, що жодних інших окремих підстав, як в сукупності так і окремо, необхідних та достатніх для розірвання договору оренди землі передбачених законом стороною позивача не наведено, при цьому єдиною підставою, якою користується позивач є спірне третє речення абзацу другого п.7 договору оренди, який, в свою чергу може бути трактовано по різному та до випадків, в тому числі, коли між сторонами вже поновлено договір оренди строк дії якого закінчується через 15 років, суд не вбачає правових підстав для розірвання договору.
Колегія суддів наголошує, що свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, враховуючи, що не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини у випадках коли така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч.1 та ч.13 ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді:
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 27.07.2020 |
Оприлюднено | 29.07.2020 |
Номер документу | 90639938 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Ткаченко І. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні