Рішення

від 16.07.2020 по справі 461/3072/19

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/3072/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю секретаря Кузьмич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896), Виконавчого комітету Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 26256622), Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Маркіяна Шашкевича, 1, код ЄДРПОУ 34942940), треті особи Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (адреса 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15), Товариство з обмеженою відповідальністю Дейлор Консалт (адреса 79008, м. Львів, вул. Вузька,3) про визнання недійсними та скасування рішення, свідоцтва про право власності, ухвали, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, треті особи Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю Дейлор Консалт про визнання недійсними та скасування рішення, свідоцтва про право власності, ухвали, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 . Стверджує, що Львівська міська рада прийняла ухвалу Про приватизацію способом продажу на аукціоні нежитлового приміщення на АДРЕСА_3 . Ринок, 37 від 20.09.2018 року №3886, відповідно до п.1 якої Львівська міська рада ухвалила приватизувати способом продажу на аукціоні нежитлове приміщення підвалу, першого поверху та антресолі загальною площею 246,9 кв.м. на пл. Ринок, 37. Про такий продаж даних приміщень позивачці не було відомо. Вважає, що нежитлове приміщення підвалу, першого поверху та антресолі загальною площею 246,9 кв.м. на пл. Ринок, 37 є спільною сумісною власністю мешканців (власників квартир) будинку, оскільки такі приміщення є допоміжними. На думку позивачки, у відповідачів не було підстав для видачі свідоцтва про право власності, вона не надавала згоди на виділення спірних приміщень із приміщень загального користування у самостійні об`єкти права власності, оформлення їх у власність Львівської міської ради та їх продаж. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 травня 2019 року відкрито провадження у справі.

8 липня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

18 листопада 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Товариство з обмеженою відповідальність Дейлор Консалт .

Представник Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради 30 травня 2019 року подав до суду відзив на позовну заяву. У відзиві представник Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради стверджує, що нежитлове приміщення підвалу, першого поверху та антресолі площею 246,9 кв.м. на АДРЕСА_3 . Ринок, АДРЕСА_4 . АДРЕСА_5 належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова. Зазначає, що спірні приміщення з 2009 року надавались в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 . Вважає, що спірні приміщення відносяться до нежитлових і не виконують функцій допоміжних приміщень та не відповідають за забезпечення належного функціонування житлового комплексу, а тому таке приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

10 жовтня 2019 року від третьої особи - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшли заперечення.

13 грудня 2019 року від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальність Дейлор Консалт надійшли пояснення.В поясненнях третя особа ТОВ Дейлор Консалт зазначає, що ТОВ Дейлор Консалт виявило бажання прийняти участь в аукціоні об`єкта на пл. Ринок, 37 та подало заяву на участь у приватизації. Стверджує, що позивач помилково ототожнює поняття нежитлове приміщення та допоміжне приміщення . Просить відмовити у задоволенні позову.

13 грудня 2019 року позивач подала відповідь на відзив.

В судові засідання 19.05.2020 р., 17.06.2020 р., 16.07.2020 р. позивач не з`явилась. Належним чином була повідомлена про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. 16.07.2020 року позивач подала до суду заяву, в якій просила призначити експертизу та розглянути у її відсутності. В задоволенні заяви про призначення експертизи суд відмовив.

Представник Львівської міської ради в судове засіданні не з`явилася. Належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. До суду подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник Виконавчого комітету Львівської міської ради в судове засіданні не з`явилася. Належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. До суду подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник Головного територіального управління юстиції у Львівській області в судове засіданні не з`явилася. Належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. До суду подала клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Представник Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в судове засіданні не з`явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. До суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Дейлор Консалт в судове засіданні не з`явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. До суду подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України , у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером на житлове приміщення №002569 від 11.02.2003 року, виданим Виконавчим комітетом Львівської міської ради.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_5 перебував у комунальній власності територіальної громади м. Львова на підставі рішення Ленінського райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 року №322, відповідно до якого будинок за адресою: АДРЕСА_5 включено в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам по Ленінському району м. Львова.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) до власності областей віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 року №728 Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів м. Львова.

Відповідно до пункту 10 Розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про місцеве самоврядування в Україні з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Відтак, житловий будинок по АДРЕСА_5 належав до житлового фонду рад народних депутатів і надалі перейшов у комунальну власність територіальної громади м. Львова. Таким чином, розташовані в даному житловому будинку нежитлові приміщення є об`єктами права комунальної власності територіальної громади м.Львова.

Згідно із ст.11 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, серед яких і управління об`єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Однією з підстав набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою (п.2 ст.60 Закону).

Відповідно до п.5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Ці правомочності відносяться до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що на підставі рішення №77 Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на площі АДРЕСА_6 , 37 відомості про спірне приміщення, як окремий об`єкт цивільних прав площею 246,9 кв.м., були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з інформацією з Державного реєстру на нерухоме майно спірне нежитлове приміщення загальною площею 246,9 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_6 було зареєстроване на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 36045247 від 07.04.2015, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції.

З матеріалів справи вбачається, що Львівська міська рада провела аукціон, об`єктом якого є нежитлове приміщення загальною площею 246,9 кв.м. Згідно з Протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2019-04-12-000033-1, затвердженого Наказом управління комунальної власності від 03.05.2019 року №86 Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону з умовами продажу об`єкта малої приватизації за адресою: АДРЕСА_6 , переможцем електронного аукціону є ТОВ Дейлор Консалт , код ЄДРПОУ: 42600098.

За змістом пункту 2 ст.10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до статті 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно офіціального тлумачення, що дане в рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року у справі за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Так, багатоквартирні житлові будинки мають житлові приміщення, приміщення загального користування (допоміжні) та нежилі приміщення. Відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир ставали одночасно і співвласниками допоміжних приміщень будинку (п.2 ст.10 Закону). Нежилі приміщення житлового фонду при приватизації об`єктом приватизації не були, оскільки підлягали передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (п.9 ст.8 Закону).

Судом не беруться до уваги твердження позивачки про те, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв.м. на пл. Ринок, 37 є допоміжними приміщеннями, а тому є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Натомість, нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відтак, визначальним для правильного вирішення даного спору є визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежилим приміщенням в структурі житлового будинку.

Судом враховується, що підвальні приміщення можуть бути обладнані для здійснення певного виду діяльності і не призначені для експлуатації будинку або побутового обслуговування мешканців (наприклад, при здійсненні торговельної діяльності, цивільної оборони тощо).

Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим в результаті приватизації квартир їх мешканцями право власності останніх на такі приміщення не виникає.

Відповідно до ч.4 ст.4 ЖК УРСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Так, наприклад, сходові клітини, кладові, вестибюлі можуть знаходитись як в окремих жилих, так і в нежилих приміщеннях (сходові клітини в двоповерхових квартирах або нежилих приміщеннях) та призначатись для експлуатації лише цих окремих приміщень та обслуговування їх мешканців, а не мешканців всього багатоквартирного будинку, а підвальні приміщення можуть бути обладнані для здійснення певного виду діяльності і не призначені для експлуатації будинку або побутового обслуговування мешканців.

Такий висновок зробив Верховний суд України у своїй постанові від 20.09.2017 року у справі №460/2530/13-ц, відповідно до якого одне і те ж приміщення може відноситись до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим право власності мешканців на них не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Аналогічна правова позиція щодо необхідності розмежування нежилих та допоміжних приміщень відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №598/175/15-ц.

Вказане також передбачено і в Ухвалі Львівської міської ради Про врегулювання питання розмежування допоміжних та нежитлових приміщень в багатоквартирних житлових будинках`від 11.10.2018 року №4044 (п.1.5).

Згідно з п.1.1 Ухвали Львівської міської ради Про врегулювання питання розмежування допоміжних та нежитлових приміщень в багатоквартирних житлових будинках`від 11.10.2018 року №4044 допоміжними є приміщення у багатоквартирних житлових будинках, які призначені для забезпечення експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, а саме: 1.1.1. Підвали. 1.1.2. Колясочні. 1.1.3. Комори. 1.1.4. Сміттєкамери. 1.1.5. Горища. 1.1.6. Шахти і машинні відділення ліфтів. 1.1.7. Вентиляційні камери. 1.1.8. Сходові клітки. 1.1.9. Вестибюлі. 1.1.10. Перехідні шлюзи. 1.1.11. Позаквартирні коридори. 1.1.12. Кладові. 1.1.13. Інші підсобні і технічні приміщення, через які проходять внутрішньобудинкові мережі комунікації (у тому числі у яких знаходяться загальнобудинкові ревізійні пристрої димових каналів та водовідведення, запірна арматура водопостачання та/або опалення, прилади, обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, системи протипожежного захисту).

За змістом п.1.2 Ухвали допоміжні приміщення є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до п.1.4 Ухвали приміщення у багатоквартирних житлових будинках, які належать до житлового комплексу, але не належать до житлового фонду, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, цільове призначення яких - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які не призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а також у разі наявності технічної документації на такі приміщення, договору оренди тощо та/або реєстрації права комунальної власності, є нежитловими та належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Також судом приймається до уваги, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв.м. з 2009 року надавались в оренду, зокрема фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , про що було укладено відповідний договір оренди нерухомого майна №Г-7015-9.

З огляду на вищезазначені факти та норми права, суд вважає, що спірні приміщення, площею 246,9кв.м, розташовані в будинку на АДРЕСА_6 , мають статус нежитлових, відтак не є приміщенням загального користування і право спільної сумісної власності у сенсі ч.2 ст.382 ЦК України та п.2 ст.10 Закону Про приватизацію державного житлового фонду на ці приміщення не виникли у позивача та інших співвласників житлового будинку. Будинок в цілому належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова, як і всі нежитлові приміщення, які розташовані в ньому.

Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004, на яке послалася позивачка, тлумачить право власників квартир багатоповерхового будинку на допоміжні приміщення, а не на нежилі. Допоміжні приміщення, поняття яких визначено в Законі України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Нежилі приміщення в багатоквартирному житловому будинку таку функцію не виконують. Нежилі приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Крім того, слід зазначити, що знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку. визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні нежитлові приміщення використовувались як приміщення об`єктів торгівлі, зокрема, спірні нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв.м. перебували в оренді ФОП ОСОБА_2 .

Крім цього, позивачка у поданому позові стверджує, що підставою для звернення до суду з відповідним позовом є порушення її майнових прав, оскільки вона вважає себе співвласником спірного майна, що на даний час перебуває у власності відповідачів та третьої особи.

Однак, всупереч положенням ст.ст.12, 81 ЦПК України позивачка не надала суду доказів, які вказують про те, що дане майно їй належить на праві спільної сумісної власності, жодним чином не обґрунтувала свого висновку, а матеріали справи не містять доказів, що це майно належить їй на праві спільної сумісної власності. Наведені норми законодавства та спростовують твердження позивачки про належність спірних нежитлових приміщень співвласникам багатоквартирного будинку.

З таких обставин суд вважає, що спірні приміщення, як нежитлові приміщення, належали територіальній громаді м.Львова і були передані у власність ТОВ Дейлор Консалт на законних підставах. Оскаржувана позивачем ухвала Львівської міської ради №3886 від 20.09.2018 року Про приватизацію способом продажу на аукціоні нежитлового приміщення на АДРЕСА_6 прийнята органом місцевого самоврядування в межах наданих законодавством повноважень.

Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підставність та обґрунтованість своїх позовних вимог, а відтак, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 89, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896), Виконавчого комітету Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 26256622), Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79000, м. Львів, пл. Маркіяна Шашкевича, 1, код ЄДРПОУ 34942940), треті особи Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (адреса 79008, м. Львів, пл. Галицька,15), Товариство з обмеженою відповідальністю Дейлор Консалт (адреса 79008, м.Львів, вул. Вузька, 3) про визнання недійсними та скасування рішення, свідоцтва про право власності, ухвали, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Є.Радченко