Рішення

від 28.07.2020 по справі 640/12892/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року м. Київ № 640/12892/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А. ідентифікаційний код 39393260) (надалі - відповідач або ГУ ДФС у Київській області), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134903-53 від 12 листопада 2018 року в сумі 15 819,54 грн.;

- вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134903-53 від 14 травня 2019 року в сумі 21 030,90 грн.

Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 наводить твердження про те, що у ГУ ДФС у Київській області відсутні правові підстави для нарахування сум єдиного соціального внеску та, відповідно, прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки). Позивач зазначив, що не здійснював підприємницьку діяльність, не був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не відноситься до осіб - платників податків, що обрали спрощену систему оподаткування.

Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення адміністративного позову, у якій останній просить суд забезпечити позов шляхом зупинення:

- стягнення боргу у розмірі 15 819,54 грн. на підставі вимоги Головного управління ДФС у Київській області № Ф-134903-53 від 12 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження № 58945468;

- стягнення боргу у розмірі 2 754,18 грн. на підставі вимоги Головного управління ДФС у Київській області № Ф-134903-53 від 14 травня 2019 року в межах виконавчого провадження № 59444436.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2019 відмовлено у задоволенні заяви б/н від 12.07.2019 Про забезпечення позову представника ОСОБА_1 - адвоката Коломійця І.О. у адміністративній справі за позовом б/н від 12.07.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання.

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив ГУ ДФС у Київській області у якому зазначено, що відповідно до даних ІТС Податковий блок позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 01.01.1996 та перебуває на обліку в ГУ ДФС у Київській області, при цьому, згідно з даними інтегрованих карток платника податків по єдиному внеску автоматично здійснено нарахування ЄСВ за 2017 та 2018 роки. Таким чином, відповідач вважає прийняті податкові вимоги про сплату боргу правомірними, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

02.09.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачем зазначено, що відповідачем доказів, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного внеску, надано не було. Позивач наголосив, що витяг з інтегрованої картки платника податків не є доказом того, що ОСОБА_1 мав або має статус фізичної особи-підприємця, а відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних рішень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у Київській області на підставі даних інтегрованої картки платника податків встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн. у зв`язку з чим сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134903-53 від 12.11.2018 та № Ф-134903-53 від 14.05.2019, що були направлені за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Богдана Хмельницького.

На підставі вказаних податкових вимог Вишгородським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавчі провадження № 58945468 та № 59444436.

Під час здійснення заходів щодо звернення стягнення на доходи у межах вказаних виконавчих проваджень позивач дізнався про обставини прийняття оскаржуваних податкових вимог.

Не погоджуючись з вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законами України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV).

Вирішуючи спірні питання щодо обліку позивача як фізичної особи-підприємця, суд зазначає, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань включено лише відомості, які зареєстровані після 01.07.2004 - дати набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" №755-IV.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 7, 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01.07.2010 № 2390-VI цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

Процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25 березня 2014 року №1155-VII пункти 2 - 4 і 7 - 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" було виключено.

Водночас, пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" викладено в такій редакції: "Усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Також, згідно з ч. 2 ст. 18 Закону №755-IV (у чинній редакції) для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру.

Отже, з вище наведених положень Закону слідує, що фізичні особи, які вчиняли відповідні реєстраційні дії щодо їх реєстрації як фізичних осіб-підприємців до 01.07.2004, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.

Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо здійснення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер № НОМЕР_1 ) підприємницької діяльності.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 09.07.2019 № 1005527929 підтверджується відсутність відомостей за запитом реєстраційного номеру облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проте, суд звертає увагу позивача на примітку, що міститься у вказаному витязі, яка передбачає:

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться у стані формування. Інформація про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованих до 01.07.2004 та не включених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація. .

Таким чином, враховуючи, що відомості інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 містять інформацію про реєстрацію останнього як фізичної особи-підприємця до 01.07.2007, беручи до уваги, відсутність пояснень позивача з посиланням на належні докази припиненням ним підприємницької діяльності, суд приходить до висновку, що останнім на момент прийняття оскаржуваних вимог та рішення у цій справі не припинено у встановленому законом порядку статусу фізичної особи-підприємця.

Поряд з цим, суд відмічає, що предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років була найманим працівником та його роботодавці сплачували за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі-ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що до оскаржуваних вимог увійшли суми єдиного внеску за 2017-2019 роки.

З відомостей довідки ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу щодо ОСОБА_1 вбачається, що на користь останнього страхувальником ТОВ Будівельна компанія Інкобуд (ідентифікаційний код 38842523) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за період з жовтня по листопад 2017 року та з листопада 2018 року по травень 2019 року відповідно сплачувались страхові внески на рівні мінімальних.

За інші періоди позивач мав сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Таким чином, окрім як з жовтня по листопад 2017 року та з листопада 2018 року по травень 2019 року відсутні докази отримання позивачем доходів та сплати з них єдиного внеску, однак чинним законодавством України визначено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

З урахуванням наведеного заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску за 2017 рік за виключенням жовтня та листопада становить 704 грн. х 10 місяців, отже 7040 грн.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що до оскаржуваної вимоги увійшли суми єдиного внеску за 2018 рік.

При розрахунку взято величину мінімального страхового внеску у 2018 році, що становив 819,06 грн (3723,00 грн (мінімальна заробітна плата згідно Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік") х 22%).

З матеріалів справи вбачається, що сплата єдиного внеску за 2018 рік окрім листопада та грудня не відбувалась.

З урахуванням наведеного заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску за 2017 рік за виключенням листопада становить 819,06 грн. х 10 місяців, отже 8190,60 грн.

Починаючи з січня 2019 позивач отримував заробітну плату, як найманий працівник. Реєстр містить відмітку про сплату страхових внесків роботодавцями та відмітку про зарахування до страхового стажу періодів, а відтак, підстави для нарахування заборгованості з єдиного внеску починаючи з 2019 року відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність нарахування відповідачем заборгованості у розмірі 15230,60 грн., отже визнанню протиправними та скасуванню підлягають податкові вимоги на суму 5800,30 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є певною мірою доведеними і обґрунтованими, а відтак - підлягають задоволенню частково.

Частиною 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та сплатою судового збору у мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно у розмірі 211,92 грн. (27,57%).

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А. ідентифікаційний код 39393260) про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134903-53 від 12 листопада 2018 року та № Ф-134903-53 від 14 травня 2019 року на суму 5800,30 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А. ідентифікаційний код 39393260) судові витрати в розмірі 211,92 грн. (двісті одинадцять гривень 92 копійки).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва .

Суддя К.С. Пащенко