Рішення

від 29.07.2020 по справі 918/352/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/352/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н.Ф., за участі секретаря судового засідання Оліфер С. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Західбудсервіс" до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення в сумі 393 262, 34 грн

у засіданні приймали участь:

від позивача:Хомяк О.Г.

від відповідача: Махаринець Н.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Західбудсервіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення в сумі 3393 262, 34 грн.

Ухвалою суду від 27 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 26 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 26.05.2020 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 16.06.2020 року. Водночас, цією ж ухвалою відхилено клопотання відповідача від 22.05.2020 року щодо залишення позовної заяви без руху оскільки остання відповідає вимогам ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, позивачем до позовної заяви, відповідно до положень ч. 1 ст. 162 ГПК України, було додано документи, які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів. Також судом наголошено, що представник відповідача не позбавлений можливості користуватися визначеними законом процесуальними правами, а саме: відповідно до ст.42 ГПК України, яка регулює права та обов`язки учасників справи, ознайомитись з матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача ознайомився з матеріалами справи 12.06.2020 року, відзив на позов станом на 16.06.2020 року суду не надав. У клопотанні від 15.06.2020 року №2024 відповідач повторно зазначив, що позовну заяву не отримав, однак ознайомився 12.06.2020 року з матеріалами справи та просив продовжити термін для написання обґрунтованого відзиву на позовну заяву. Окрім того, просив відкласти розгляд справи призначений на 16.06.2020 року на іншу дату у зв`язку з введеним на території України карантином.

Від представника позивача 09.06.2020 року надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме доказ повторного надіслання копії позовної заяви та копії доданих до неї документів відповідачу від 01.06.2020 року.

Ухвалою суду від 16.06.2020 року за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 30.06.2020 року . Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено. Продовжено строк для відповідача на подання відзиву на позовну заяву з ініціативи суду до 26.06.2020 року та відповідно до ст. 165 ГПК України відповідачу необхідно було надати суду відзив на позовну заяву і всі докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності); докази направлення відзиву позивачу.

30.06.2020 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву згідно якого останній не заперечує про наявність боргу та просить суд не застосовувати до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 30.06.2020 року розгляд справи відкладено на 29.07. 2020 року.

У судовому засіданні 29.07.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві. Представник відповідача просив суд не застосовувати штрафні санкції за несвоєчасне виконання зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю Науково- виробниче підприємство "Західбудсервіс" .

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково- виробниче підприємство "Західбудсервіс" (далі Позивач) та Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі Відповідач) укладено договір на закупівлю товарів №515 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору, постачальник зобов`язується протягом 2019 року поставити замовнику товар, що найменується 42130000-9 Арматура трубопровідна: крани, вентилі, клапани та подібні пристрої (далі - Товар), а замовник - прийняти та оплати цей товар на умовах даного договору.

Пунктом 5.1. договору визначено, що датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної на товар.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 614 027,78 грн, який останній прийняв без зауважень, що підтверджується підписаними первинними документами, копії яких залучено до матеріалів справи.

Так, на виконання умов договору позивачем здійснено чотири поставки товару, а саме:

- 23.08.2019 року на загальну суму 515 356,90 грн згідно товарно-транспортної накладної №13/23 від 23.08.2019 року та видаткової накладної №13/2308 від 23.08.2019 року на суму 515 356,90 грн;

- 10.09.2019 року на загальну суму 61546,04 грн згідно товарно-транспортної накладної №07/1009 від 10.09.2019 року та видаткових накладних:

№7/1009 від 10.09.2019 року на суму 4 941,58 грн;

№8/1009 від 10.09.2019 року на суму 15 982,24 грн;

№9/1009 від 10.09.2019 року на суму 4 941,58 грн;

№10/1009 від 10.09.2019 року на суму 7 336,40 грн;

№11/1009 від 10.09.2019 року на суму 6 551,16 грн;

№12/1009 від 10.09.2019 року на суму 21 793,34 грн;

- 23.09.2019 року на загальну суму 12 936,40 грн згідно товарно-транспортної накладної №015036595 від 23.09.2019 року та видаткових накладних:

№2/2309 від 23.09.2019 року на суму 2 905,55 грн;

№3/2309 від 23.09.2019 року на суму 2 905,55 грн;

№4/2309 від 23.09.2019 року на суму 2183,72 грн;

№5/2309 від 23.09.2019 року на суму 4 941,58 грн;

- 03.12.2019 року на загальну суму 24 188,44 грн згідно декларації №3006867938 від 03.12.2019 року та видаткових накладних:

№9/0312 від 03.12.2019 року на суму 7 991,12 грн;

№10/0312 від 03.12.2019 року на суму 4 575,12 грн;

№11/0312 від 03.12.2019 року на суму 2 905,55 грн;

№12/0312 від 03.12.2019 року на суму 5 811,10 грн;

№13/0312 від 03.12.2019 року на суму 2 905,55 грн

Пунктами 4.1., 4.3 договору передбачено, що розрахунок проводиться шляхом оплати замовником- відповідачем пред`явленого постачальником - позивачем рахунку на оплату товару. Розрахунок проводиться після поставки товару, шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у даному договорі, протягом 30 - ти банківських днів з дати відвантаження на користь відповідача оплачуваного товару.

Таким чином, за умовами договору, товар поставлений позивачем відповідачу:

- по першій поставці на суму 515 356,90 грн., підлягав до оплати до 07.10.2019 року включно;

- по другій поставці на суму 61 546,04 грн., підлягав до оплати до 23.10.2019 року включно;

- по третій поставці на суму 12 936,40 грн., підлягав до оплати до 05.11.2019 року включно;

- по четвертій поставці на суму 24188,44 грн., підлягав до оплати до 17.01.2020 року включно;

Позивач зазначає, що оплату за поставлений товар відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункти 4.1, 4.3 договору.

При цьому, позивачем у своїй позовній заяві зазначено, що відповідачем частково оплачено товар згідно умов договору, що також підтверджується доданими до матеріалів справи доказам (платіжними дорученнями):

від 14.08.2019 року №641 на суму 7 336,14 грн;

від 14.08.2019 року №668 на суму 6 551,16 грн;

від 02.09.2019 року №1084 на суму 15 982,24 грн;

від 03.09.2019 року №1124 на суму 4 941,58 грн;

від 06.09.2019 року №1189 на суму 4 941,58 грн;

від 10.09.2019 року №1267 на суму 4 941, 58 грн;

від 17.09.2019 року №1450 на суму 2 905,55 грн;

від 18.09.2019 року №1499 на суму 8 716,65 грн;

від 19.09.2019 року №1531 на суму 2183,72 гри;

від 20.09.2019 року №102 на суму 50 000,00 грн;

від 27.09.2019 року №104 на суму 50 000,00 грн;

від 01.10.2019 року №1898 на суму 2 905,55 грн;

від 03.10.2019 року №1977 на суму 5 811,10 грн;

(разом 167 216,85 до 07.10.2019 року включно, своєчасно)

від 17.10.2019 року №113 на суму 50 000,00 грн;

від 18.10.2019 року №2278 на суму 2 905,55 грн;

від 25.10.2019 року №114 на суму 32 147,96 грн;

від 18.11. 2019 року №3025 на суму 7 991,12 грн;

від 27.11.2019 року №3391 на суму 4 575,12 грн;

від 19.12.2019 року №4165 на суму 1 525,04 грн;

від 23.12.2019 року №4323 на суму 7 336,14 грн. (а.с. 61-80)

(разом 106 480,88 грн після 07.10.2019 року, з порушенням строку на оплату).

Отже, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором на момент звернення з позовом складала 340330,00грн.

У зв`язку із порушенням відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за договором поставки товару, позивачем, враховуючи часткові оплати заборгованості відповідачем, нараховано та заявлено до стягнення з останнього 340 330,00 грн. основного боргу, 43 995,46 грн - пені, 5 068,62 грн - 3% річних та 3 868,26 грн - інфляційних втрат згідно долученого розрахунку (а.с. 15-19). Вказані обставини підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступне.

Між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із виконанням договору постачання регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, доказів оплати основної заборгованості в сумі 340 330,00 грн відповідач суду не надав, відтак позовні вимоги про стягнення 340 330,00 грн є законними, обґрунтованими, та такими що підлягають до задоволення.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а відповідно до ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У відповідності до підпункту 7.3.2. п. 7.3 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Суд зазначає, що відповідач допустив порушення строків оплати поставки товару згідно договору, відтак повинен нести відповідальність за порушення зобов`язання передбачену Законом та договором. У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання позивач, враховуючи підпункт 7.3.2. п. 7.3 договору, нараховав відповідачу пеню в сумі 43 995,46 грн. Судом перевірено наданий розрахунок пені та визнано його арифметично правильним.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідач у відзиві просив суд скористатись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, не застосовувати до нього штрафних санкцій. При цьому, суд розцінює таку вимогу як зменшення суми пені, яка підлягає стягненню із врахуванням майнового стану відповідача. Крім того, відповідач зазначає, що заборгованість за поставлений товар, отриманий відповідачем від позивача виникла через несплату споживачами заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення населення, бюджетними організаціям, іншими організаціями. Просить також врахувати часткове виконання зобов`язання зі сплати боргу відповідачем та те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із заборгованістю, а також із врахуванням специфіки діяльності відповідача, яка є збитковою.

Зважаючи на наведені обставини справи, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50 %. При цьому суд враховує те, що на момент звернення позивача до суду сума основного боргу відповідачем була частково погашена. Позивач не надав суду доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості за поставлений природний газ.

В обґрунтування поданої заяви про зменшення розміру пені відповідач також зазначає про скрутне матеріальне становище відповідача, оскільки Підприємство існує лише за кошти від діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період.

За таких обставин, суд вважає можливим зменшити розмір пені до 50% від заявленої суми 43 995,46 грн., та стягнути її в сумі 21 997,73 грн., в частині стягнення з відповідача пені в сумі 21 997,73 грн. відмовити.

Крім того, з огляду на прострочення виконання зобов`язання позивач нарахував відповідачу передбачені ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних в сумі 5 068,62 грн та 3 868,26 грн інфляційних втрат.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE перевірено доданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрати, визнано його правильним та обґрунтованим.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5 068,62 грн та інфляційних втрат в розмірі 3 868,26 підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.

Пунктами 1 та 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 340 330,00 грн - основного боргу, 21 997,73 грн - пені, 5 068,62 грн - 3% річних та 3 868,26 грн - інфляційних втрат підлягають до задоволення. В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 21 997,73 грн слід відмовити.

Як роз`яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України" №7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, судом встановлено, що позивачем при подані позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 5 913, 94 грн згідно платіжного доручення № 3759 від 15.04.2020 року, коли мав сплатити 5 898,94 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В той же час, на момент прийняття рішення у справі позивач з клопотанням про повернення судового збору у вказаному розмірі не звертався. На підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача в сумі 5 898,94грн.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 233, 236- 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Західбудсервіс" до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про стягнення в сумі 393 262, 34 грнзадовольнити частково.

2. Стягнути з Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (33028, м. Рівне, вул. С. Бандери, буд. 2, код ЄДРПОУ 03361678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Західбудсервіс" (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, буд. 10 Б, код ЄДРПОУ 23953458): 340 330 (триста сорок тисяч триста тридцять) грн 00 коп. - основного боргу; 21 997 (двадцять одну тисячу дев`ятсот дев`яносто сім) грн 73 коп - пені; 5 068 (п`ять тисяч шістдесят вісім) грн 62 коп - 3 % річних; 3 868 (три тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 26 коп - інфляційних втрат; 5 898 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто вісім) 94 коп - судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 21 997 (двадцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто сім) грн 73 коп - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повний текст рішення складено та підписано 30 липня 2020 року.

Суддя Церковна Н.Ф.