Ухвала

від 29.07.2020 по справі 826/12996/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 липня 2020 року

Київ

справа №826/12996/17

адміністративне провадження №К/9901/17857/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 5 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лін Беккер до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправною бездіяльність,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лін Беккер звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо нездійснення розгляду по суті наданих ТОВ Лін Беккер 5 липня 2017 року письмових заперечень та додаткових документів на акт від 23 червня 2017 року № 234/26-15-14-02-02/35181499 та визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12 липня 2017 року № 0004681402, № 0004671402, №1240140303.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 5 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12 липня 2017 року № 0004681402, №1240140303, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 вересня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12 липня 2017 року № 0004671402 та прийнято в цій частині нове, яким позовні вимоги задоволено; в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 вересня 2019 року залишено без змін.

20 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 5 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року прийнята у відкритому судовому засіданні, повний текст складено 16 січня 2020 року, а касаційну скаргу подано 16 липня 2020 року.

В касаційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строків на касаційне оскарження, однак належного обґрунтування поважності причин пропуску строку скаржником не наведено.

Розглянувши вказане клопотання, Суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі по тексту в редакції на момент звернення з касаційною скаргою), який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Зважаючи на викладене, скаржнику слід надати до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з належним обґрунтуванням поважності пропуску такого строку та надати належні доказами, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою у строк, визначений законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Також, всупереч частини четвертої 330 Кодексу адміністративного судочинства України скаржником не додано документ про сплату судового збору.

В касаційні скарзі скаржником заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку із скрутним фінансовим становищем.

Надаючи оцінку доводам, викладеним у вказаному клопотанні, суд виходить з такого.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року №R (81): "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Згідно з статтею 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, наведеною нормою встановлено вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору, проте не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, або звільнити від сплати такого збору.

Відповідно до положень частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, які кореспондуються з приписами частин першої та другої статті 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI, єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи.

При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Разом з тим, з поданого заявником клопотання про звільнення від сплати судового збору вбачається, що викладені в ньому обґрунтування та доводи не відповідають умовам визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року №3674-VI.

Статтею 330 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок особи, яка подає касаційну скаргу, щодо одночасного надання документа про сплату судового збору.

Таким чином, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Враховуючи викладене вище, Суд дійшов висновку, що наведені у клопотанні обставини не є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору у даній справі задоволенню не підлягає.

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір".

Відповідно до частини першої, підпункту третього пункту третього частини другої статті 4 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб.

При цьому розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (пункт 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позовна заява у даній справі подана юридичною особою у 2018 році, а спір у справі носить майновий характер.

Згідно з пункту третього частини другої статті 4 Закону №3674-VI (в тій же редакції) ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 7 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено в розмірі 1762 гривні.

У справі подано позовну заяву, в якій заявлено вимогу визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві №0004681402, яким збільшено суму податкового зобов`язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 171905,00 грн. за основним платежем та на 85953,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0004671402, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 61 724 966 грн., № 1240140303, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 72465,25 грн.

Таким чином, судовий збір за подання до адміністративного суду цієї касаційної скарги складає 42 040 грн. ((62 055 289,25 грн. х 1,5 % )х200%, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб).

Судовий збір підлягає сплаті за реквізитами:

Отримувач коштівУК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030102 Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897 Банк отримувачаКазначейство України (ЕАП) Код банку отримувача (МФО) 899998 Рахунок отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007 Код класифікації доходів бюджету 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055") Призначення платежу *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від

---

(Дата оскарження справи) по справі

---

(Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа) Згідно з положеннями частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, яка передбачає, у такому випадку, залишення останньої без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Суд вважає за необхідне встановити скаржнику десятиденний строк від дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з належними доказами, які б підтверджували неможливість своєчасного вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою у строк, визначений законом, документа про сплату судового збору у розмірі, встановленому законом та зазначити належне обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга з визначення передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстав.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

Враховуючи викладене та керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Головному управлінню ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 5 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лін Беккер до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправною бездіяльність залишити без руху.

Роз`яснити, що відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 18 червня 2020 №731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх