Рішення

від 20.07.2020 по справі 632/616/19

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Первомайський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 632/616/19

провадження № 2/632/12/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"20" липня 2020 р. м. Первомайський

Первомайський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Библіва С.В., при секретарі судового засідання - Кузьменко М.В. та Бойченко С.В., позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Скребця О.М., відповідача ОСОБА_2 , його представника адвокати Лєдєньової С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Первомайського Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору емфітевзису,-

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про визнання недійсним договору емфітевзису. В позові позивач посилається на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), площею 5,9166 га в територіальних межах Киселівської сільської ради Первомайського району Харківської області, кадастровий номер 6324584500:07:000:0042. Між ним та ПП ТИТАН (керівник Тараченко В.А.) 04.06.2014 року був укладений договір оренди вказаної ділянки строком на 5 років. Також 29.03.2016 року він видав довіреність на ім`я відповідача на представлення його інтересів з питань, пов`язаних з укладанням, підписанням, реєстрацією договорів оренди, внесення до них змін та доповнень, розірвання цих договорів, отримання орендної плати, а також передав йому правовстановлюючий документ на земельну ділянку (державний акт). Заявою від 12.03.2019 року ОСОБА_1 скасував довіреність, про що повідомив ОСОБА_2 листами від 12.03.2019 року та 10.04.2019 року. Просив повернути йому оригінал державного акту на земельну ділянку. Також 12.03.2019 року та 10.04.2019 року направив листи на адресу ПП ТИТАН , в яких зазначив, що після закінчення дії договору оренди землі в подальшому буде особисто обробляти належну йому на праві власності земельну ділянку. 10.04.2019 року ОСОБА_2 приїхав до нього додому з документами для розірвання договору оренди, які підписали сторони. Проте, жодних документів він йому не залишив, не повернув державний акт на землю і це насторожило ОСОБА_1 12.04.2019 року він звернувся до Державного реєстратора із заявою про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належної йому земельної ділянки. Під час реєстрації вказаної заяви встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрував припинення дії договору оренди та зареєстрував 10.04.2019 року договір емфітевзису між ним, ОСОБА_2 , та позивачем, ОСОБА_1 , строком дії на 49 років. Вважає, що договір емфітевзису є недійсним, оскільки у ньому відсутній пункт, у якому сторони зазначають суму плати за земельну ділянку, але у п.5 договору вказано, що власник одноразово отримав плату в розмірі орендної плати до 2036 року. Стверджує, що договір емфітевзису ним підписано під впливом обману.

27.05.2019 року провадження у справі відкрито з призначенням справи до розгляду в порядку загального позовного провадження до підготовчого засідання. Після кількох відкладень 23.08.2019 року проведено підготовче засідання з призначенням справи до розгляду по суті на 02.10.2019 року. Ухвалою суду від 02.10.2019 року ухвалою суд залишив відзив відповідача ОСОБА_2 без розгляду через неповажність пропуску строку на його подання. Кілька разів справа слухалася із перервами, а також відкладалася через карантин.

В судовому засіданні сторона позивача повністю підтримала заявлені вимоги та просила задовольнити позов. При цьому доповнила свої пояснення посилаючись на закон України Про оренду землі , а саме, що договір емфітевзису не відповідає вимогам ч.ч.1,2,5 ст 203 ЦК України: договір не містить істотної умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, порядок сплати земельного податку, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, збереження стану об`єкта оренди, умови та строки передачі, повернення земельної ділянки орендарю; волевиявлення учасника правочину має бути вільним, а позивач не мав наміру укладати даний договір; відповідач не мав наміру використовувати самостійно земельну ділянку для власних виробничих потреб з метою отримання доходу; п.10 договору передбачає право ОСОБА_2 на відчуження права користування земельною ділянкою іншій особі, а в суборенду земельну ділянку можна передавати тільки зі згоди орендодавця та досі діє мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення; фактично договір емфітевзису від 10.04.2019 року укладено без розірвання договору оренди від 04.06.2014 року, який мав діяти на той час.

Сторона відповідача повністю заперечувала проти задоволення заявлених вимог, посилаючись на таке:

вона не заперечує укладення 04.06.2014 року договору оренди належної позивачеві земельної ділянки з ПП ТИТАН та оримання довіреності від 29.03.2016 року. Проте зазначає, що ані ОСОБА_2 , ані ПП Титан листи від 12.03.2019 року та 10.04.2019 року не отримували, як і не знали про анулювання 12.03.2019 року довіреності на ім`я ОСОБА_3 , проте, це не має суттєвого значення для вирішення спору, оскільки 10.04.2019 року між ОСОБА_2 , як фізичною особою, та ОСОБА_1 укладено договір емфітевзису, примірник якого залишено позивачеві, про що свідчить надання його копії разом із позовною заявою. Відсутність у договорі емфітевзису істотних умов, передбачених ЗУ Про оренду землі не тягне за собою визнання такого правочину недійсним, оскільки договір оренди земельної ділянки та емфітевзису мають між собою суттєві відмінності. Основними вимогами до договору емфітевзису є його форма (письмова форма та державна реєстрація), а цих вимог дотримано. Договір емфітевзису може бути як оплатним, так і безоплатним, а також може бути встановлено порядок та форма оплати за домовленістю сторін, а сума оплати за користування земельною ділянкою позивача та порядок її сплати у договорі прописана. Підписання договору емфітевзису ОСОБА_1 під впливом обману з боку ОСОБА_2 не знаходить підтвердження, бо цьому стороною позивача не надано жодного належного та допустимого доказу, оскільки правочин може бути визнаним вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої особи в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суд, вивчивши позовну заяву, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши письмові докази в сукупності, суд встановив обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) праві та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів закріплений в ст.16 ЦК України.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.5 ЦПК України).

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спосіб захисту порушеного права, відповідно до ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України, при зверненні до суду обирається позивачем. Перелік способів захисту, наведений у ч. 2 ст. 16 ЦК України не є вичерпним, оскільки суд може захистити порушене цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, у тому числі є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 81-82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, встановлено судом та не оспорюється сторонами, що 04.06.2014 року між ОСОБА_1 та ПП Титан був укладений договір оренди належної першому на праві власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), площею 5,9166 га в територіальних межах Киселівської сільської ради Первомайського району Харківської області, кадастровий номер 6324584500:07:000:0042, терміном дії на 5 років.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 174244818 (а.с.46-47), що була сформована 18.07.2019 року, 10.04.2019 року (номер запису 31154752) державним реєстратором Первомайської районної державної адміністрації Харківської області Курченко Оксани Анатоліївни, було проведено державну реєстрацію договору встановлення емфітевзису (предметом договору є земельна ділянка, кадастровий номер 6324584500:07:000:0042, площею 5,9166 га в територіальних межах Киселівської сільської ради Первомайського району Харківської області), б/н, підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46442439 від 12.04.2019 року; вид речового права: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); строк дії 49 років; правокористувач - ОСОБА_2 , власник земельної ділянки - ОСОБА_1 (а.с.11-12).

Сторона позивача посилається у своїй позовній заяві, письмових та усних поясненнях, а також у судових дебатах на порушення стороною відповідача норм матеріального права при укладенні договору емфітевзису, зокрема, щодо відсутності зазначення істотних умов у договорі, а саме щодо розміру та порядку сплати орендної плати, порядку сплати земельного податку, умов використання та цільове призначення земельної ділянки, збереження стану об`єкта оренди, умови та строки передачі, повернення земельної ділянки орендарю спираючись на норми ЗУ Про оренду землі . Крім того, посилається на літній вік ОСОБА_1 (повних 83 роки) і останній не мав би бажання укладати договір емфітевзису на 49 років.

Таке посилання сторони позивача, на думку суду, є хибним. Так, емфітевзис є правом користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Договір емфітевзису порівняно з договором оренди землі сільськогосподарського призначення має низку відмінності. На відміну від договору оренди землі, умови договору емфітевзису (в т.ч. істотні умови) є не настільки законодавчо визначені. При укладенні цього договору сторони перш за все повинні керуватися главою 33 Цивільного кодексу України та главою 161 Земельного кодексу України. Жодних типових договорів емфітевзису в Україні не затверджено. Спеціальне законодавство, яке б детально врегульовувало правові відносини, що виникають з договору емфітевзису, також відсутнє. Отже, сторони багато умов можуть визначити на свій власний розсуд. Як правило, емфітевзис укладається на невизначений строк або ж є довгостроковим (максимальний строк договору визначений лише у випадку, якщо об`єктом договору є землі державної або комунальної власності, і становить 50 років). Не встановлений також і мінімальний строк договору емфітевзису (як уже згадувалося, у випадку оренди землі сільськогосподарського призначення мінімальний строк оренди становить 7 років). Також ст. 408 ЦК України передбачено, що якщо договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від договору, попередньо попередивши про це другу сторону не менш як за один рік. Договір емфітевзису, як і договір оренди землі, має бути укладений у письмовій формі та відповідно державою зареєстрований. Нотаріальне посвідчення договору емфітевзису законодавством чітко не вимагається, проте на практиці, як правило, його здійснюють. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором емфітевзису. На відміну від договору оренди землі, розмір плати за договором емфітевзису не залежить від нормативної грошової оцінки землі. Оплата може здійснюватися як періодично, так і разовим платежем, або ж за будь-яким іншим принципом, визначеним сторонами. На відміну від договору оренди землі, законодавчо не встановлені межі розміру оплати за договором емфітевзису, який може бути на відміну від оренди - безоплатним. Суб`єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

На відміну від договору оренди землі, емфітевзис може відчужуватися іншій особі; землекористувачем; власник земельної ділянки має переважне право на купівлю емфітевзису; якщо за договором оренди землі сторони можуть бути замінені лише за спільною згодою (крім встановлених законодавством випадків), орендар має право передавати землю в суборенду лише якщо це передбачено в договорі оренди, то у випадку укладення договору емфітевзису землевласник, якщо землекористувач використовує землю за цільовим призначенням і не погіршує характеристик земельної ділянки, має достатньо обмежені засоби впливу на користування землекористувачем земельною ділянкою. Слід зазначити, що емфітевзис може передаватися землекористувачем у спадок. За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Отже, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що до форми договору емфітевзису претензій немає, оскільки порядок оплати, предмет договору, строк дії, порядок сплати податків у ньому передбачені. Щодо похилого віку позивача суд вище зазначив, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В ч. 4 ст. 202 вказано, що дво- або багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 і 5 постанови від 06.11.2009 р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Стосовно укладення договору емфітевзису під впливом обману слід зазначити, що відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При цьому, як зазначено у ППВСУ № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З практики Касаційного цивільного суду щодо тлумачення статті 230 ЦК України вбачається, що під обманом слід розуміти умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Для суду видається дивним той факт, що позивач ще з березня 2019 року почав у своїх листах від 12.03.2019 року та 10.04.2019 року на адресу ПП ТИТАН зазначати про те, що після закінчення дії договору оренди від 04.06.2014 року (строк дії договору оренди до 04.06.2019 року) в подальшому буде особисто обробляти належну йому на праві власності земельну ділянку, скористався достроковим правом на його розірвання, і уклав 10.04.2019 року договір емфітевзису із зазначенням що оплата проведена до 2036 року. Суд робить висновок про те, що у ОСОБА_1 таки була воля на укладення договору емфітевзису із ОСОБА_2 , оскільки про вказану дату зазначено у розписці ОСОБА_1 від 26.03.2016 року (а.с.68). Зокрема, у ній зазначено що він взяв у ОСОБА_2 на 20 років наперед оплату за землю, тобто до 2036 року, претензій не має та не матиме.

При цьому, посилання сторони позивача на листи від 12.03.2019 року та 10.04.2019 року про небажання продовжувати орендні правовідносини та анулювання 12.03.2019 року довіреності на ім`я ОСОБА_3 не має суттєвого значення для вирішення спору, оскільки 10.04.2019 року між ОСОБА_2 , вже як з фізичною особою, а не довіреною, та ОСОБА_1 укладено договір емфітевзису, примірник якого залишено позивачеві, про що свідчить надання його копії разом із позовною заявою.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ст.182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав.

Позивач та його представник не надали суду доказів того, що у момент вчинення відповідного правочину, були не додержані вимоги передбачені у ст. 203 ЦК України. При цьому, сторона позивача не довела перед судом, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача та його представника на те, що дія договору, який позивач просить визнати недійсним, порушує права ПП ТИТАН та його існування унеможливлює існування діючого договору оренди землі від 04.06.2014 року, оскільки вважає додаткову угоду про його дострокове розірванняго недійсною, не може свідчити про недійсність договору емфітевзису з підстав недотримання вимог ЦК України на момент його укладення. В даному випадку може йти мова лише про дотримання чи недотримання вимог законодавства під час укладення договору та проведення його реєстації, що не є предметом спору в даній справі.

При встановлених обставинах та досліджених доказах, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог. Позивачем та його представником не доведено факту порушення прав позивача, що свідчить про відсутність правових підстав для захисту цих прав шляхом визнання недійсним договору емфітевзису, укладеного 10.04.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати - це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов`язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства. Частиною 1 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати понесені позивачем слід залишити за останнім.

Відповідно до ст.ст. 4, 12, 13, 81-82, 141, 247, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 203, 15, 16, 203, 215, 230, 626-627 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору емфітевзису - залишити без задоволення.

Всі понесені позивачем судові витрати залишити за ним.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня отримання повного тексту рішення.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Шевченково Кілійського району Одеської області, і.н. НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.н. НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 30.07.2020 року.

Суддя: С. В. Библів