Рішення

від 10.07.2020 по справі 310/10754/18

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/10754/18

2/310/906/19

РІШЕННЯ

Іменем України

10 липня 2020 року м.Бердянськ

у складі головуючого судді Богомолової Л.В.

при секретарі Рибалка Н.М.

за участю представника позивача адвоката Лишенко С.С.

за участю представника відповідача адвоката Дон В.О.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат, пені та трьох процентів річних по заборгованості в сумі 698903,28 копійок , суд -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 03.11.2016 року по 31.10.2019 року інфляційних втрат в сумі 167 620,19 грн., пені в сумі 485 070,56 грн. та трьох процентів річних в сумі 46212,53 грн., посилаючись на наступні обставини.

Позивач вказав, що рішенням Бердянського міськрайонного суду від 11.10.2017 року стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання у розмірі 514 488 (п`ятсот чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень) 00 копійок.

До теперішнього часу рішення суду не виконано.

На момент отримання грошових коштів у позику ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , тому боржниками за зобов`язанням можуть визнаватися обоє подружжя, тому стягнення інфляційних втрат, пені та трьох процентів річних по заборгованості повинно бути стягнуто в солідарному порядку з обох подружжя.

Позивач просить визнати солідарну відповідальність спільним сумісним майном подружжя за борговим зобов`язанням за договором позики ОСОБА_3 та стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 03.11.2016 року по 03.12.2018 року на користь позивача 514 488,00 грн., що включає інфляційні втрати 167620,19 грн., 3% річних в сумі 46212,53 грн. та пені в сумі 485070, 56 грн.

Представник позивача в особі адвоката Лишенко С.С. цивільний позов підтримав у повному обсязі, просить суд його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до ст. 128 ЦПК України , у судове засідання не з`явилися, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача ОСОБА_3 в особі адвоката Дон В.О. позов не визнав, в задоволенні просить відмовити та застосувати строк позовної давності.

Дослідивши матеріали та оцінивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 11.10.2017 року стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2 ), суму грошового зобов`язання у розмірі 514 488 (п`ятсот чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень) 00 копійок.

Вказаним рішенням суду встановлено, що 03.11.2016 року позивачем була надіслана лист-вимога про повернення боргу ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наявність заборгованості в розмірі 514 488, 00 грн. за договором позики від 14.05.2016 року та надіслання листа-вимоги про повернення боргу Кідаловій 03.11.2016 року підтверджена належними та допустимими доказами та не спростована відповідачем.

Позивач, звертаючись до суду з первісним позовом просить визнати солідарну відповідальність спільним сумісним майном подружжя за борговим зобов`язанням за договором позики ОСОБА_3 та стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 03.11.2016 року по 03.12.2018 року на користь позивача 361808,84 грн., що включає інфляційні втрати 142380,04 грн., 3% річних в сумі 36187,78 грн. та пені в сумі 183241, 02 грн. (а.с.3-8).

Звертаючись до суду з уточненим позовом позивач просить визнати солідарну відповідальність спільним сумісним майном подружжя за борговим зобов`язанням за договором позики ОСОБА_3 та стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 03.11.2016 року по 03.12.2018 року на користь позивача 350096,26 грн., що включає інфляційні втрати 139705,90 грн., 3% річних в сумі 32180,17 грн. та пені в сумі 178210, 19 грн. (а.с.48-52).

В листопаді 2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, просить стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 03.11.2016 року по 31.10.2019 року на користь позивача 698903,28 грн., що включає інфляційні втрати 167620,19 грн., 3% річних в сумі 46212,53 грн. та пені в сумі 485070, 56 грн. (а.с.145-146).

Відділом державної виконавчої служби під час виконання рішення Бердянського міськрайонного суду від 11.10.2017 року перераховано на користь позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_3 платіжним дорученням № 11977 від 07.11.2019 року 256244,51 грн. (а.с.164), платіжним дорученням № 11976 від 07.11.2019 року 156936,66 грн. (а.с.165), а всього на загальну суму 413181 грн.17 коп.

Таким чином, рішення Бердянського міськрайонного суду від 11.10.2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь на користь ОСОБА_1 514 488, 00 грн. частково виконано 07.11.2019 року на суму 413181 грн.17 коп.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч.1 ст. 612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК ).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові і не є штрафними санкціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

У частині п`ятій цієї статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Отже, зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Зобов`язання, яке визначено у рішенні Бердянського міськрайонного суду від 11.10.2017 року зводиться до сплати грошей. При цьому грошовим визначено зобов`язання щодо сплати суми боргу.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Не виконуючи рішення суду відповідач мав розуміти, що за порушення ним обов`язку, який виник у нього на підставі рішення суду, для нього можуть наставати негативні наслідки у вигляді сплати стягувачу компенсаційних втрат від несвоєчасного повернення грошових коштів, при цьому від всієї суми грошових коштів, визначених у рішенні суду, а не лише будь - якої складової частини такого грошового зобов`язання.

Наявність правових підстав для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на всю суму грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду грошового зобов`язання відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011, від 05.12.2011, від 30.03.2016.

Щодо правильності визначення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних суд звертає увагу, що розрахунок, наданий позивачем, містить явні помилки при підрахунку середнього індексу інфляції за рік та подальшого розрахування 3% річних.

Так шляхом множення індексів споживчих цін за спірний період суд визначає, що інфляція з 03.11.2016 року по 31.10.2019 року становить грошову суму 81443,15 грн., 3% річних становить грошову сумму 32053,32 грн., а всього на загальну суму 113496,47 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Заявлені відповідачем вимоги про застосування строків спеціальної позовної давності до позовних вимог суд не приймає до уваги в частині заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних .

Згідно положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи представник відповідача адвокат Дон В.О. 10 січня 2020 року подав до суду заяву, у якій просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову (а. с. 162-163).

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (спеціальна позовна давність).

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В той же час частиною другою статті 625 ЦК України передбачено відповідальність боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3% річних (ч. 2 ст. 625 ЦК України ) не є санкцією (неустойкою в розумінні ст. 549 ЦК України ), а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, посилання представника відповідача про застосування вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних спеціальної позовної давності в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України ) є помилковим, оскільки до таких вимог застосовується загальна позовна давність у три роки, а тому вимоги представника позивача задоволенню не підлягають.

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки ( пені) - п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України .

Про порушене право позивач дізнався 03.11.2016 року .

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Виходячи з дати звернення до суду - 20 грудня 2018 року, позивач пропустив річний строк спеціальної давності для вимог про стягнення неустойки (пені), який закінчився 04.11.2017 року, а отже позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_3 пені в сумі 485070, 56 грн. задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги позивача в частині солідарного стягнення з (чоловіка відповідача по справі) ОСОБА_4 інфляційних втрат, пені та 3-х процентів річних по заборгованості боргу задоволенню не підлягають, оскільки позивач не вірно тлумачить положення ст. 65 СК України та в розумінні ст. 541 ЦК України солідарна вимога виникає у випадках встановлених договором або законом.

У відповідності до положень частини четвертої статті 202, частини другої статті 626, статті 1046 ЦК України, договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Частиною 4 статті 65 СК України визначено, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Позивач посилається на те, що договір позики який укладений між позивачем та ОСОБА_3 від 14.05.2016 року у вигляді розписці, укладався в інтересах сім`ї відповідачів, однак доказів, які підтверджували б зазначене не надав.

Позивач під час розгляду справи не скористався наданими йому правами, не обґрунтував позовні вимоги до ОСОБА_4 , не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню відповідно до ст.141 КПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1174 гривні 28 коп. Керуючись ст.ст. 4,12,13,76-82,141,258,259,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.ст.15,16,253,256,257, 258, 267, 509,530, 549, 610-611, 612,625, 1046,1050 ЦК України, суд

ВИРІШИВ :

Цивільний ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат, пені та трьох процентів річних по заборгованості в сумі 698903 гривні 28 копійок - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , інфляційні втрати в сумі 81443 (вісімдесят одна тисяча чотириста сорок чотири) гривні 15 копійок, три процента річних в сумі 32053 ( тридцять дві тисячі п`ятдесят три) гривні 32 копійки, а всього 113496 (сто тринадцять тисяч чотириста дев`яносто шість) гривень 47 копійок. В іншій частині позову-відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1174 (одну тисячу сто сімдесят чотири) гривні 70 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - за наступною веб-адресою сторінки https://court.gov.ua/sud0801/.

Повний текст рішення складений 21.07.2020 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області Л. В. Богомолова