Рішення

від 29.07.2020 по справі 910/3398/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2020Справа № 910/3398/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В .,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго-сервісна компанія

ЕСКО-ПІВНІЧ

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗ ПЕТРОЛІУМ

про стягнення 5 145 688, 24 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Жданова В.П. - довіреність № 1437-12/19-00380 від 13.12.2019;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Енерго-сервісна компанія ЕСКО-ПІВНІЧ (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗ ПЕТРОЛІУМ (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 5 145 688, 24 грн., з яких 3 172 998, 40 грн. основного боргу, 525 263, 98 грн. пені, 1 409 499, 84 грн. штрафу, а також 37 926, 02 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.12.2016 року між позивачем і відповідачем укладено Договір купівлі-продажу природного газу № ПГ08-12-16, а також Додаткові угоди до нього, відповідно до умов яких позивач зобов`язався передати у власність відповідачу природний газ, а відповідач прийняти та оплатити його. Відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого природного газу належним чином не виконав, внаслідок чого за ним виникла заборгованість. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2019 вищевказану позовну заяву передано на розгляд судді Блажівській О.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго-сервісна компанія ЕСКО-ПІВНІЧ про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/3398/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.04.2019 року.

02.04.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про повернення судового збору.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.04.2019 повернуто позивачу 960, 50 грн. судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

22.04.2019 до господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про виправлення технічної помилки, згідно з якою у пункті 1 прохальної частини позову слова та цифри суму заборгованості у розмірі 3 172 998, 40 грн., суму пені - 525 263,98 грн., суму 3% річних від простроченої суми - 38 37 926,02 грн. та суму штрафних санкцій у розмірі 10% - 1 409 499, 84 грн. замінити на суму заборгованості у розмірі 3 172 998, 40 грн., суму пені - 525 263, 98 грн., суму 3% річних від простроченої суми - 37 926,02 грн. та суму штрафних санкцій у розмірі 10% - 1 409 499, 84 грн. .

У підготовчому засіданні 24.04.2019 суд оголосив перерву до 22.05.2019.

14.05.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити позивачу у стягненні заборгованості у повному обсязі, мотивуючи це тим, що в порушення п. 2 ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю Додаткові угоди № 1 та № 2 до Договору укладено представником відповідача з перевищенням повноважень, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України тягне недійсність правочину.

31.05.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, згідно з якою позивач повністю відхилив заперечення відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.05.2019 продовжено строк підготовчого провадження та підготовче засідання відкладено на 12.06.2019.

06.06.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсними додаткових угод до Договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2019 зустрічну позовну заяву повернуто заявнику.

11.06.2019 до господарського суду міста Києва від відповідача надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.06.2019 зупинено провадження у справі № 910/3398/19 до повернення матеріалів справи до господарського суду міста Києва після завершення розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2019.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 апеляційну скаргу відповідача на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2019 про повернення зустрічної позовної заяви залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2019 про повернення зустрічної позовної заяви залишено без змін, матеріали справи повернуто до місцевого господарського суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.09.2019 поновлено провадження у справі № 910/3398/19, підготовче засідання у справі призначено на 25.09.2019 року.

18.09.2019 року до господарського суду міста Києва надійшов запит Північного апеляційного господарського суду щодо направлення матеріалів справи до вказаного суду у зв`язку з надходженням касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2019 зупинено провадження у справі до повернення матеріалів справи до господарського суду міста Києва після завершення розгляду Верховним Судом касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 23.10.2019 № 05-23/2643 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3398/19 у зв`язку з призначенням судді Блажівської О.Є. членом Вищої ради правосуддя. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/3398/19 передано на розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою Верховного Суду від 26.12.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 та ухвалу господарського суду міста Києва від 10.06.2019, а справу повернуто до господарського суду міста Києва.

Ухвалою судді господарського суду міста Києва Ломаки В.С. від 07.02.2020 справу № 910/3398/19 прийнято до свого провадження, провадження у справі поновлено, підготовче засідання призначено на 03.03.2020 року.

03.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2020 року підготовче засідання відкладено на 25.03.2020 року.

Проте, згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою від 19.03.2020 господарський суд міста Києва повідомив учасників справи про те, що підготовче засідання, призначене на 25.03.2020 року, не відбудеться та зазначив, що про дату і час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

25.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому він не визнав позовні вимоги та просив відмовити позивачу у стягненні заборгованості у повному обсязі з підстав, зазначених у попередньому відзиві. Крім того відповідач не погодився з нарахованою до стягнення позивачем сумою основного боргу, пені штрафу та 3% річних. Також заявив клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем суми неустойки, з огляду на засади справедливості, добросовісності та розумності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2020 підготовче засідання призначено на 03.06.2020 року.

У підготовчому засіданні 03.06.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, згідно з якою позивач повністю відхилив заперечення відповідача, у тому числі, щодо розрахунку сум основного боргу, пені, штрафу та 3% річних, мотивуючи це тим, що відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі строк виконання визначається до настання терміну, то останнім днем виконання зобов`язання буде день, що передує цьому терміну, тому платежі, які здійснені відповідачем в день настання терміну є простроченими. Крім того, заявив про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем суми неустойки.

Крім того, у підготовчому засіданні 03.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2020 підготовче засідання відкладено на 17.06.2020 року.

12.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач у повному обсязі підтримав свої доводи, наведені у відзиві на позовну заяву, та додатково вказав, що відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 позивач повинен був знати про обмеження повноважень представника позивача на підписання Додаткових угод № 1 та № 2, які є значними правочинами. Крім того, відповідач спростував аргументи позивача щодо схвалення відповідачем укладених угод, оскільки підписання актів приймання-передачі природного газу, на які позивач посилається як на докази схвалення відповідачем додаткових угод також здійснювалося директором відповідача з перевищенням повноважень, оскільки з огляду на вартість природного газу, що передавалася за цими актами, такі дії могли вчинятися лише за згодою учасника відповідача. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 190/8794/16.

17.06.2020 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3398/19 у зв`язку з тим, що ТОВ ГАЗ ПЕТРОЛІУМ 29.05.2020 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ Енерго-сервісна компанія Еско-Північ про визнання недійсними Додаткових угод № 18 від 19.09.2018 та № 19 від 19.10.2018 до Договору купівлі-продажу природного газу № ПГ 08-12-16 від 16.12.2016. 15.06.2020 року господарським судом міста Києва за зазначеним позовом відкрито провадження у справі № 910/7512/20, яку призначено до розгляду на 16.07.2020 року. Клопотання про зупинення провадження мотивовано тим, що визнання вказаних Додаткових угод недійсними виключить можливість стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу природного газу № ПГ 08-12-16 від 16.12.2016 у справі № 910/3398/19.

17.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 910/3398/19, оскільки взаємопов`язаність справ не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у справі № 910/7512/20, і незалежно від результату розгляду останньої, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи № 910/3398/19.

Розглянувши у підготовчому засіданні 17.06.2020 року клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 910/3398/19 суд ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки взаємопов`язаність справ не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у справі № 910/7512/20, і незалежно від результату розгляду останньої, зібрані докази дозволяють оцінити обставини, які є предметом розгляду справи № 910/3398/19, і зазначає, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призведе до затягування строків її розгляду і порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3398/19 до судового розгляду по суті на 08.07.2020 року.

07.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що Договір про надання адвокатських послуг адвокатом, який представляв інтереси відповідача у даній справі було розірвано, і наразі відповідач перебуває у стані активного пошуку фахового адвоката для здійснення представництва його інтересів. Крім того, відповідач зазначає, що наразі на території України запроваджено карантин, що передбачає ряд обмежень та зумовлює наявність певних труднощів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства, зокрема, пов`язаних з пошуком фахових спеціалістів.

У судовому засіданні 08.07.2020 року, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.07.2020 року.

21.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що Договір про надання адвокатських послуг адвокатом, який представляв інтереси відповідача у даній справі було розірвано, і наразі відповідач перебуває у стані активного пошуку фахового адвоката для здійснення представництва його інтересів. Крім того, відповідач зазначає, що наразі на території України запроваджено карантин, що передбачає ряд обмежень та зумовлює наявність певних труднощів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства, зокрема, пов`язаних з пошуком фахових спеціалістів.

Крім того, 21.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі № 910/3398/19 до вирішення пов`язаної з нею іншої справи № 910/7512/20 про визнання додаткових угод недійсними.

У судовому засіданні 22.07.2020 року судом розглянуто клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження та вирішено відмовити в його задоволенні, оскільки положеннями Господарського процесуального кодексу України, за виключенням частини 14 статті 32 цього кодексу, не передбачено підстав, за яких суд має право повернутись на попередню стадію розгляду справи після закриття підготовчого провадження.

Крім того, у судовому засіданні 22.07.2020 року судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/3398/19 до вирішення пов`язаної з нею іншої справи № 910/7512/20 про визнання недійсними додаткових угод № 18 та № 19 до спірного Договору.

Так, порядок та умови зупинення провадження у справі врегульованого нормами статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Крім цього, слід зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.

Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18 та від 29.04.2020 у справі № 903/611/19.

Разом з тим, всупереч наведених вимог законодавства, відповідач заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі не навів мотивів, які свідчать про об`єктивну неможливість розгляду даної справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд зазначає, що сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі.

Посилання відповідача на те, що у справі № 910/7512/20 оспорюється факт дійсності Додаткових угоди № 18 та № 19 до Договору не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові № 905/1728/14-908/4808/14 від 18.05.2020.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, тоді як відповідач просить суд зупинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У зв`язку цим, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.07.2020 року.

У судовому засіданні 29.07.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 29.07.2020 року не з`явився, однак 28.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що Договір про надання адвокатських послуг адвокатом, який представляв інтереси відповідача у даній справі було розірвано, і наразі відповідач перебуває у стані активного пошуку фахового адвоката для здійснення представництва його інтересів. Крім того, відповідач зазначає, що наразі на території України запроваджено карантин, що передбачає ряд обмежень та зумовлює наявність певних труднощів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства, зокрема, пов`язаних з пошуком фахових спеціалістів.

У судовому засіданні 29.07.2020 року судом розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

При цьому, частиною 3 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В даному випадку суд, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України, двічі оголошував перерву в судових засіданнях за клопотанням відповідача та надавав йому можливість визначитися з особою, яка буде представляти його інтереси під час розгляду даної справи.

Однак, незважаючи на це, відповідач втретє не з`явився у судове засідання та знову подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що наразі відповідач перебуває у стані активного пошуку фахового адвоката для здійснення представництва його інтересів.

Посилання відповідача на те, що пошук адвоката для здійснення представництва його інтересів ускладнений запровадженням на території України карантину, суд вважає безпідставними, оскільки згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 343 від 04.05.2020 та № 392 від 20.05.2020 послаблено карантинні обмеження, зокрема з 11.05.2020 дозволено діяльність адвокатів, а також дозволено з 22 травня 2020 року, зокрема, регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами за умови забезпечення перевізником контролю за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно.

За таких обставин, суд зазначає, що у відповідача було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України, та визначитися з адвокатом, який буде здійснювати представництво інтересів відповідача.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2016 між позивачем та відповідачем укладено Договір № ПГ08-12-16 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач - оплатити і прийняти природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.4 Договору, якість газу повинна відповідати вимогам ГОСТ 5542-87, а обсяги та місяці поставок газу визначаються Додатковими угодами, які є невід`ємними частинами даного Договору.

Згідно з п.п. 2.1, 2.3 Договору ціна та загальна вартість газу визначаються в Додаткових угодах, строки та порядок розрахунків за газ визначаються на кожен місяць поставок газу окремо, та також зазначаються у Додаткових угодах.

У відповідності до п. 3.3 Договору кількість газу, яка повинна передаватися позивачем та прийматися відповідачем, визначається у відповідності з обсягами, що вказані у додаткових угодах до Договору, передача фактичних обсягів газу за звітний період оформлюється Актами прийому-передачі.

Пунктом 8.1 Договору передбачається, що договір вступив в силу з моменту підписання та діяв до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

29.12.2017 позивач та відповідач уклали Додаткову угоду № 12 до Договору (надалі - Додаткова угода № 1), відповідно до пункту 1 якої було досягнуто взаємної згоди продовжити термін дії Договору до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

Згідно бухгалтерської довідки про вартість чистих активів відповідача від 13.05.2019 станом на 30.09.2018 вартість чистих активів відповідача становить 700,7 тис. грн.

19.09.2018 року сторони уклали Додаткову угоду № 18 до Договору, відповідно до пункту 1 якої позивач зобов`язався передати, а відповідач прийняти та оплатити природний газ видобутку жовтня 2018 року в обсягах 700 000 тис. м. куб. на суму 9 135 000 грн. (з ПДВ).

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди № 2 визначено порядок оплати вартості природного газу:

- 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 10.10.2018 року;

- 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 19.10.2018 року;

- 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 29.10.2018 року.

Відповідно до акту приймання- передачі природнього газу від 31.10.2018 Покупець отримав від Продавця природний газ, видобутий у жовтні 2018 року в кількості 700, 000 тис. м. куб. на загальну суму 9 135 000, 00 грн (з ПДВ).

19.10.2018 року позивач та відповідач уклали Додаткову угоду № 19 до Договору, відповідно до пункту 1 якої позивач зобов`язався передати, а відповідач прийняти та оплатити природний газ видобутку листопада 2018 року в обсягах 400, 000 тис. м. куб. на суму 4 959 998, 40 грн. (з ПДВ).

Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди № 19 було визначено порядок оплати вартості природного газу:

- 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 09.11.2018 року;

- 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 20.11.2018 року;

- 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 28.11.2018 року.

Відповідно до акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2018 позивач передав відповідачу природний газ, видобутий у листопаді 2018 року в кількості 400, 000 тис. м. куб. на загальну суму 4 959 998, 40 грн (з ПДВ).

Проте, взяті на себе зобов`язання з оплати придбаного газу відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 3 172 998, 40 грн.

У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи судом встановлено, що до Договору купівлі-продажу природного газу № ПГ08-12-16 від 16.12.2016, між сторонами були укладені додаткові угоди № 18 від 19.09.2018 та № 19 від 19.10.2018 на поставку природного газу у жовтні 2018 року на суму 9 135 000, 00 грн. та у листопаді 2018 року на суму 4 959 998, 40 грн.

Відповідач, у свою чергу, стверджує, що Додаткові угоди № 18 та № 19 до Договору є недійсними, оскільки з боку відповідача були укладені директором, який не мав повноважень на їх укладання, оскільки з огляду на вимоги частини 2 статті 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та положення Статуту директор мав отримати згоду учасника на укладання значних правочинів, проте такої згоди надано не було.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 у справі № 203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час як сам Договір № ПГ08-12-16 від 16.12.2016, так і Додаткові угоди № 18 та № 19 до нього у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не були. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

До того ж, слід звернути увагу на те, що нормою статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено коло питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення по справі.

Зокрема, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

В той же час, законодавцем надано суду право на визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону лише у випадку подання відповідної заяви позивачем до закінчення підготовчого провадження.

Проте, відповідної заяви протягом розгляду справи позивачем не заявлялось.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений положеннями статті 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір № ПГ08-12-16 від 16.12.2016 та Додаткові угоди № 18 та № 19 до нього як підставу у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що на виконання Додаткової угоди № 18 від 19.09.2018 позивач поставив відповідачу природній га в обсяг 700, 00 м. куб. на суму 9 135 000, 00 грн., що підтверджується Актом прийому-передачі від 31.10.2018.

Крім того, на виконання Додаткової угоди № 19 від 19.10.2018 позивач поставив відповідачу природній га в обсяг 400, 00 м. куб. на суму 4 959 998, 40 грн., що підтверджується Актом прийому-передачі від 30.11.2018.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виклав наступний правовий висновок:

"Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.".

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином вказані акти прийому-передачі від 31.10.2018 та 30.11.2018 є належними документами, що підтверджують факт поставки природного газу позивачем відповідачу.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути: договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи.

Судом встановлено, що надані позивачем акти прийому-передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, пунктом 2 Додаткової угоди № 18 передбачено порядок оплати вартості природного газу: 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 10.10.2018 року; 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 19.10.2018 року; 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 29.10.2018 року.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 19 було визначено порядок оплати вартості природного газу: 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 09.11.2018 року; 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 20.11.2018 року; 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 28.11.2018 року.

Проте, відповідач всупереч взятих на себе зобов`язань отриманий від позивача газ оплатив частково, тоді як залишок боргу в сумі 3 172 998, 40 грн. до теперішнього часу залишився неоплаченим.

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг за жовтень-листопад 2018 року у розмірі 3 172 998, 40 грн. (з ПДВ), який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Щодо вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 525 263, 98 грн. та штрафу в сумі 1 409 499, 84 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 5.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що при порушенні Покупцем строків розрахунків, обумовлених розділом 2 цього Договору, Покупець сплачує на користь Продавця, окрім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, а також додатково штраф у розмірі 5% від вартості об`єму газу, який передається у відповідному місяці поставки, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 10% від вартості об`єму газу, який передається у відповідному місяці поставки.

Проаналізувавши зміст пункту 5.2. Договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частина 1 статті 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Згідно з положеннями частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, законодавець наділяє суб`єктів господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на викладені положення законодавства сторони, керуючись принципом свободи договору, сторони у пункті 5.2. Договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 10% від вартості об`єму газу, який передається у відповідному місяці поставки.

При цьому, суд зазначає, що пункт 5.2. Договору, яким покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу у розмірі 10% від вартості об`єму газу за прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів не оспорюються відповідачем у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим в силу вимог статті 204 Цивільного кодексу України презюмується правомірність вказаного правочину.

Заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення штрафу відповідач вказує на те, що відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за Договором свідчить про недотримання положень статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Проте, суд вважає помилковими посилання відповідача на статтю 61 Конституції України в обґрунтування недопустимості застосування до нього подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, з огляду на наступне.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, як зазначалось вище, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду у справі № 911/2813/17 від 09.02.2018, у справі № 911/1351/17 від 22.03.2018, у справі № 922/1720/17 від 25.05.2018, у справі № 917/194/18 від 02.04.2019, у справі № 904/5770/18 від 19.09.2019.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок:

З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). .

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 10% від вартості об`єму газу, який передається у відповідному місяці поставки, як визначили сторони у п. 5.2 вищевказаного Договору, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства ы становить 1 409 499, 84 грн.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, у сумі 525 263, 98 грн. за період з 10.10.2018 по 11.03.2019, суд вважає його методологічно та арифметично невірним і таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до умов Додаткової угоди № 18 передбачено порядок оплати вартості природного газу: 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 10.10.2018; 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 19.10.2018; 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 29.10.2018.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 19 було визначено порядок оплати вартості природного газу: 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 09.11.2018; 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 20.11.2018; 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 28.11.2018.

Отже дата закінчення в даному випадку поєднана з прийменником "до", у зв`язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь. Тому вживати після цієї дати прислівник включно зайве.

Таким чином, до та включно слід вважати синонімами.

Згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом статті 2 цієї Конвенції термін dies a quo означає день, з якого починається відлік строку, а термін dies ad quem означає день, у який цей строк спливає.

Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.

З урахуванням наведеного граматичного аналізу вжиття у Додаткових угодах № 18 та № 19 кінцевої дати строку оплати та положень Конвенції, суд дійшов висновку, що останніми днями, коли відповідач мав сплатити відповідні суми є відповідно 10.10.2018, 19.10.2018, 29.10.2018, 09.11.2018, 20.11.2018, 28.11.2018.

Аналогічна правова позиція щодо вживання прийменника до вказана у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 810/2129/16, від 25.04.2018 у справі № 803/350/17, від 09.06.2020 у справі № 419/1965/18, від 08.10.2018 у справі № 927/490/18, від 20.12.2018 у справі № П/811/1397/17, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19.

Крім того, суд зазначає, що день фактичної суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Наведених приписів чинного законодавства позивачем під час здійснення розрахунку пені враховано не було, що призвело до неправильного встановлення початку прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання та, відповідно, невірного визначення періоду нарахування пені та її розміру.

Здійснивши власний розрахунок пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості, судом встановлено, що розмір пені складає 513 650, 78 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення суми 3% річних від простроченої суми у розмірі 37 926, 02 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту його майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (правова позиція Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 6-2829цс16), тобто не є штрафною санкцією.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 37 926, 02 грн. за період з 10.10.2018 по 11.03.2019, суд вважає його арифметично не вірним та таким, що не у повній мірі відповідає положенням чинного законодавства з тих самих підстав, що і розрахунок пені, у зв`язку з чим в силу допущених арифметичних помилок позивач нараховує 3% річних у меншому розмірі, ніж міг би, а тому в цій частині позов задовольняється в редакції його вимог в силу відсутності клопотання про вихід за межі позовних вимог.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В той же час, відповідачем в порядку визначеному процесуальним законом не надано належних та допустимих доказів про наявність істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.

При цьому, суд зазначає, що неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру неустойки, зокрема, не надано доказів, що підтверджують його скрутне фінансове становище, а також щодо вжиття ним заходів до належного виконання своїх зобов`язань.

При цьому, на переконання суду, наведена відповідачем у клопотанні обставина щодо відсутності у позивача збитків внаслідок наявної заборгованості за поставлений природний газ, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для зменшення розміру штрафу за відсутності інших істотних обставин, які б свідчили про таку необхідність.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 42 та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, а відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов`язань.

В будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення штрафу мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.

Посилання відповідача на те, що позивач не зазнав збитків з огляду на зниження ціни на газ самі по собі не є достатньою правовою підставою для зменшення розміру неустойки відповідно до приписів статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так само, не є достатньою правовою підставою для зменшення розміру заявленої позивачем неустойки посилання відповідача на те, що він намагався врегулювати питання та знизити настання будь-яких негативних наслідків для обох сторін правочину шляхом направлення позивачу листів про повернення залишку придбаного газу.

При цьому, суд зазначає, шо позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, доказів того, що порушення строків розрахунків за поставлений природний газ сталось не з вини відповідача суду не надано.

Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши заявлений до стягнення розмір неустойки, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення неустойки, суд визнає нараховану неустойку такою, що, є розумним стимулюванням боржника виконувати основне грошове зобов`язання, і не вважає її розмір несправедливо непомірним тягарем та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків. У зв`язку з цим, підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки не вбачається.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго-сервісна компанія ЕСКО-ПІВНІЧ до Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗ ПЕТРОЛІУМ про стягнення 5 145 688, 24 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗ ПЕТРОЛІУМ (02140 м. Київ, вул. Олександра Мишуги, буд. 12, офіс 357, код ЄДРПОУ 39839050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго-сервісна компанія ЕСКО-ПІВНІЧ (04073 м. Київ, вул. Рилєєва, 10-А, 5 поверх, офіс 518; код ЄДРПОУ 30732144) 3 172 998 (три мільйони сто сімдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) грн. 40 коп. основного боргу, 513 650 (п`ятсот тринадцять тисяч шістсот п`ятдесят) грн. 78 коп. пені, 1 409 499 (один мільйон чотириста дев`ять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн. 84 коп. штрафу, 37 926 (тридцять сім тисяч дев`ятсот двадцять шість) грн. 02 коп. 3% річних та 77 011 (сімдесят сім тисяч одинадцять) грн. 13 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 31.07.2020 року.

Суддя В.С. Ломака