Рішення

від 31.07.2020 по справі 922/1097/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1097/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м.Київ до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3, м.Ізюм про стягнення 32411,47 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" 09.04.2020 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 про стягнення 32411,47 грн. страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1097/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

15.06.2020 року відповідач надав до суду відзив (а.с.67-76), в якому просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову повністю.

30.06.2020 року позивач надав до суду відповідь на відзив (а.с.84-85), в якій заперечував сплив позовної давності, посилаючись на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по справі №623/882/18 від 04.02.2020 року, з якого позивач дізнався, що належним відповідачем (особою, яка порушила його права) є КНП ХОР ОШВД №3 , а не його співробітник Довгополий Р.Є.

10.07.2020 року відповідач надав заперечення на відповідь на відзив (а.с.89-97), в яких зазначає, що позивач знав, що під час завдання збитку ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в КНП ХОР ОШВД №3 , а датою скоєння ДТП є 03.12.2015 року, у зв`язку з чим, відповідач вважає, що строк позовної давності вже сплив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04.02.2020 року по справі №623/882/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного Акціонерного Товариства "Страхова компанія "АРКС" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - СК ПАТ "НАСК "Оранта" про стягнення суми страхового відшкодування, встановивши, що обов`язок по відшкодуванню суми страхової виплати лежить лише на підприємстві - КНП ХОР ОШВД №З , робітник якого завдав шкоду, а ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, роз`яснивши позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача у порядку належного судочинства.

03.12.2015 року по вул.Першотравневій в м.Ізюм сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: 1) ВАЗ 2107 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 ; 2)автомобіль Маzda 6 , державний номер НОМЕР_2 . Внаслідок зазначеного ДТП автомобіль Маzda 6 , державний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження згідно з Довідкою ДАІ та Актом огляду ТЗ (дефектної відомості) від 05.12.2015 року, доданих до позовної заяви.

На основі Рахунку №ВС-265 від 08.12.2015 року було складено страховий акт та розрахунок страхового відшкодування, було визначено суму страхового відшкодування у розмірі 65861,63 грн. та сплачено потерпілій суму страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №213562 від 22.12.2015 року. Зазначене страхове відшкодування виплачено позивачем в повному розмірі, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами, тобто, до роботодавця особи винної у скоєнні ДТП.

Сума виплати страхового відшкодування, яку повинен сплатити відповідач на користь позивача складає 32411,47 грн.

Згідно з ст.1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом.

Згідно із пунктом 22.1. статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" №1961-IV від 01 липня 2004 року (надалі - Закон №1961-IV), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

05.12.2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла Постанову №426/16825/16-ц. Предметом даної справи був регресний позов страховика до винуватця та його роботодавця, у зв`язку з неподанням заяви про настання страхового випадку та невідповідним технічним станом транспортного засобу вимогам ПДР. У зазначеній справі Верховний Суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статей 1187 та 1172 ЦК України шкода задана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а також, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У свою чергу після того, як роботодавець здійснить відшкодування шкоди він у порядку регресу (статті 1191 ЦК України) отримає право вимоги до свого працівника та зможе пред`явити до нього відповідну вимогу. Отже, Верховний Суд зазначив черговість відповідальності за шкоду: страхова компанія - роботодавець - працівник.

Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Зазначений правовий висновок був зазначений Верховним судом у складі суддів палати Касаційного господарського суду у Постанові №914/820/17 від 25.07.2018 року. Предметом розгляду справи був суброгаційний позов страхової компанії до роботодавця винної особи. Свої вимоги до юридичної особи страховик аргументував тим, що транспортний засіб належить на праві власності відповідачу, а винуватець перебуває з ним у трудових відносинах. Верховний Суд відхилив такі твердження страхової компанії та зазначив, що самого факту перебування у трудових відносинах винуватця недостатньо для пред`явлення вимоги до роботодавця, адже потрібно ще довести факти виконання працівником своїх трудових обов`язків при ДТП. При цьому суд акцентував, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. У випадку, якщо у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують виконання трудових обов`язків при настанні ДТП, то роботодавець не відповідає за шкоду завдану його працівником.

Підставами виникнення регресного зобов`язання є:

1) виконання боржником свого обов`язку перед кредитором;

2) виконання обов`язку за третю особу.

Відповідно до п. "в" 4.38.1.1. ст.38 Закону страховик після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо водій після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Враховуючи викладене, факт порушення водієм ОСОБА_1 . Правил дорожнього руху України, що стало підставою дорожньо-транспортної пригоди 03.12.2015 року, те, що водій працював під час ДТП на власника транспортного засобу - відповідача, те, що позивачем належним чином обґрунтована шкода та надано належні докази протиправної поведінки водія, докази наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою водія та спричиненням позивачу матеріальної шкоди, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази виплати відповідачем відшкодування в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми завданої матеріальної шкоди в порядку регресу нормативно та документально обґрунтованою.

Однак, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на спірні правовідносини.

В даному випадку позивач знав ще у 2015 році, що під час завдання збитку ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в КНП ХОР ОШВД №3 , датою скоєння ДТП є 03.12.2015 року. Таким чином, позивач міг довідатися, що КНП ХОР ОШВД №3 є належним відповідачем ще у 2015 році. Проте, з відповідним позовом до суду в межах даної справи позивач звернувся лише 09.04.2020 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Щодо визнання поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

В позовній заяві не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском. Не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. Розгляд Ізюмським міськрайонним судом Харківської області 04.02.2020 року справи №623/882/18 щодо позовних вимог Приватного Акціонерного Товариства "Страхова компанія "АРКС" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору СК ПАТ "НАСК "Оранта" про стягнення суми страхового відшкодування не є такою підставою.

За таких обставин, суд не вважає поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини, враховуючи, що з моменту ДТП до подання даного позову пройшло більш ніж 3 роки, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.124, 129-1 Конституції України, ст.ст.1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "31" липня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт