Постанова

від 23.11.2020 по справі 922/1097/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2020 р. Справа № 922/1097/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Фоміна В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м.Київ (вх.№ 2170 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2020, ухвалене суддею Аріт К.В. в приміщенні господарського суду Харківської області (повне рішення складено 31.07.2020) у справі №922/1097/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м.Київ

до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3, м.Ізюм

про стягнення 32411,47 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2020 року позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" 09.04.2020 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 про стягнення 32411,47 грн. збитків.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що 03.12.2015 року по вул.Першотравневій в м.Ізюм сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: 1)"ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 ; 2)автомобіль "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 . Внаслідок зазначеного ДТП автомобіль "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, чим його власнику (потерпілому від ДТП) спричинено збитки в сумі 65861,62 грн..

Внаслідок сплати позивачем потерпілій від ДТП особі -власнику пошкодженого автомобіля "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 , страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування від 29.07.2015 № 3710418 в сумі 65861,62 грн., відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування до нього перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи відповідальної за спричинені ДТП збитки, якою відповідно до чинного законодавства є відповідач- Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 як володілець джерела підвищеної небезпеки, експлуатацією якого спричинено ДТП та роботодавець водія, з вини якого його спричинено.Зважаючи на це, позивач звернувся до страховика цивільно-правової відповідальності відповідача при використанні транспортного засобу, що спричинив ДТП, яким є ПАТ НАСК Оранта згідно з полісом № АЕ/3486287 ВК з лімітом відповідальності 50 000 грн., із відповідною вимогою про сплату страхового відшкодування, за наслідками розгляду якої ПАТ НАСК Оранта сплатило страхове відшкодування в розмірі 33 450,15 грн. У зв`язку з недостатністю сплаченого позивачу ПАТ НАСК Оранта розміру страхового відшкодування для повного відшкодування заподіяної ДТП шкоди відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України відповідач, як особа відповідальна за шкоду, зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка становить 32411 грн.(65 861,62 грн. -33450,15 грн.= 32411 грн.)

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.07.2020 у справі № 922/1097/20 у позові відмовлено повністю.

Рішення обґрунтовано тим, що до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій від ДТП особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами, тобто, до роботодавця особи винної у скоєнні ДТП, яким є відповідач. Сума виплати страхового відшкодування, яку повинен сплатити відповідач на користь позивача складає 32411,47 грн. Проте, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

При цьому суд зазначив, що відповідно до ч. 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, в той час як позивач знав ще у 2015 році , під час завдання збитку, що ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в КНП ХОР "ОШВД №3", датою скоєння ДТП 03.12.2015 року, а тому міг довідатися, що КНП ХОР "ОШВД №3" є належним відповідачем ще у 2015 році.Проте, з відповідним позовом до суду в межах даної справи позивач звернувся лише 09.04.2020 року, тобто з пропуском встановленого статтею 271 Цивільного кодексу України загальної трирічної позовної давності.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на безпідставність висновку суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, оскільки суд неправильно визначив початок його перебігу, вказавши, що позивач знав ще у 2015 році , під час завдання збитку, що ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в КНП ХОР "ОШВД №3", датою скоєння ДТП 03.12.2015 року, а тому міг довідатися, що КНП ХОР "ОШВД №3" є належним відповідачем ще у 2015 році.

Скаржник стверджує, що про обставину завдання майнової шкоди ОСОБА_1 в момент виконання ним трудових обов`язків на посаді водія відповідача- Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 він дізнався лише з рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у справі № 623/882/18, в межах якої він звертався з позовом про стягнення спірної у даній справі суми страхового відшкодування до ОСОБА_1 та з КНП ХОР "ОШВД №3", оскільки ухвалою зазначеного суду від 04.02.2020 закрито провадження у зазначеній цивільній справі в частині вимог до КНП ХОР "ОШВД №3" через те, що вони не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, а рішеням суду у зазначеній справі цією ж датою в позові до ОСОБА_1 відмовлено через те, що останній є неналежним відповідачем, оскільки відповідно до чинного законодавства, особою, відповідальною за завдання ОСОБА_1 шкоди під час виконання ним трудових обов`язків є роботодавець -відповідач у даній справ.

При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив заявлене позивачем у відповіді на відзив на позов клопотання про поновлення пропущеної позовної давності, оскільки не врахував, що причини пропуску позовної давності позивачем пов`язані з обставинами, що залежали не тільки від позивача, але і з обставинами, які знаходяться поза межами його контролю, зокрема, з фактом прийняття Ізюмським міськрайонним судом Харківської області відповідної позовної заяви позивача до відповідача та її розгляду впродовж певного строку до моменту ухвалення рішення у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2020 для розгляду справи № 922/1097/20 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020, у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду справи № 922/1097/20 сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О, суддя Фоміна В.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", м. Київ (вх.№ 2170 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2020 у справі № 922/1097/20 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

08.10.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9634), згідно з яким просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, посилаючись на необґрунтованість викладених в скарзі доводів, непідтвердженість їх належними і допустимими доказами.

Зокрема, відповідач зазначає про невідповідність обставинам справи доводів позивача щодо того, що про завдання майнової шкоди ОСОБА_1 в момент виконання ним трудових обов`язків на посаді водія відповідача- Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 він дізнався лише з рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у справі № 623/882/18, оскільки: ще при зверненні з позовною заявою в межах зазначеної справи позивач в позовній заяві зазначив про те, що під час завдання збитків (ДТП) ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в КНП ХОР ОШВД № 3 ; в наданій позивачем до позовної заяви у даній справі довідці про ДТП № 79696564 зазначено відомості про те, що транспортний засіб, внаслідок керування яким ОСОБА_1 спричинив ДТП належить Ізюмському шкірно венерологічному диспансеру; згідно з постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29.12.2015 у справі № 623/5344/15-ц, яку також було надано позивачем до позовної заяви у даній справі визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП ОСОБА_1 , працюючого водієм ОШВД № 3.

Також відповідач зазначає, що оскільки відшкодована позивачем потерпілому від ДТП сума майнової шкоди становила 65861 грн., а страховиком цивільно- правової відповідальності відповідача - ПАТ НАСК Оранта повинно було сплачено позивачу з урахуванням ліміту відповідальності в розмірі 50000 грн. та безумовної франшизи в розмірі 510 грн. страхове відшкодування в розмірі 49490 грн., але сплачено лише 33450,15 грн., належним відповідачем щодо несплаченої частини в сумі 16039,85грн., яку включено до спірної суми, є ПАТ НАСК Оранта , а покладення обов`язку зі сплати цієї суми у межах ліміту відповідальності страховика на страхувальника -відповідача,суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Також відповідач зазначив про те, що наданий позивачем на підтвердження розміру спірної суми понесених збитків рахунок -фактура ТОВ Автотехцентр від 08.12.2015 № ВС-0000265 не є належним доказом, оскільки статтею 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" встановлено обов`язок з проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом, а тому належним доказом збитків може бути експертний висновок, складений суб`єктом оціночної діяльності відповідно до зазначеного Закону.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає,зважаючи на таке.

03.12.2015 по вул. Першотравневій в м.Ізюм сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: 1)"ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 ; 2)автомобіль "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою про ДТП № 79696564 та постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29.12.2015 у справі № 623/5344/15-п.

Внаслідок зазначеного ДТП автомобіль "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження згідно з Довідкою ДАІ та Актом огляду ТЗ (дефектної відомості) від 05.12.2015 року, доданих до позовної заяви.

На момент зазначеного ДТП між позивачем-ПрАТ Страхова компанія АРКС та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 29.07.2015 № 3710418, за яким позивач застрахував майнові інтереси ОСОБА_2 , пов`язані із володінням та експлуатацією наземного транспортного засобу-легкового автомобіля "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до умов зазначеного Договору на основі Рахунку №ВС-265 від 08.12.2015 було складено страховий акт та розрахунок страхового відшкодування, було визначено суму страхового відшкодування у розмірі 65861,63 грн. та сплачено її потерпілій, що підтверджується платіжним дорученням №213562 від 22.12.2015.

Розмір шкоди визначено на підставі рахунку -фактури ТОВ Авто центр від 08.12.2015, в якому зазначено вартість відновного ремонту належного ОСОБА_2 автомобіля "Маzda 6".

Разом з тим, постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 29.12.2015 у справі № 623/5344/15-ц, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого водієм в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3, визнано винним у скоєнні адміністративного порушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке мало місце під час згаданого ДТП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Під час вчинення ДТП ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 (відповідач у даній справі).

Володільцем транспортного засобу "ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП та яким керував водій ОСОБА_1 , виконуючи свої службові обов`язки водія Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 є зазначене Комунальне підприємство-відповідач у даній справі.

Цивільна правова відповідальність Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 щодо використання зазначеного транспортного засобу застрахована у страховика ПАТ НАСК Оранта за полісом № АЕ/3486287 з лімітом відповідальності 50 000 грн. та безумовною франшизою в розмірі 510 грн.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 Цивільного Кодексу України , джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України ).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За змістом цієї статті, умовою відповідальності за шкоду,завдану джерелом підвищеної небезпеки є склад правопорушення(спеціальний делікт), який складається з наступних елементів:

1) протиправність поведінки заподіювача шкоди;

2) наявність шкоди у потерпілого;

3) безпосередній причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

За змістом наведеної статті відповідальність за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу, для особи, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, настає незалежно від встановлення її вини.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 Цивільного кодексу України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювана, а на іншу вказану у законі особу - власника(володільця) джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювана.

Так, статтею 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, положення ст. ст. 1187,1188 Цивільного кодексу України є спеціальними по відношенню до ст. 1166 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Протиправність поведінки володільця джерела підвищеної небезпеки полягає не в самому факті поводження з таким джерелом, а в завданні шкоди потерпілому через таке поводження (експлуатацію).При цьому для кваліфікації поведінки як протиправної не має істотного значення, чи правомірно заподіювач шкоди здійснював експлуатацію відповідного джерела підвищеної небезпеки, тобто чи порушено правила дорожньо-транспортного руху, оскільки для кваліфікації поведінки заподіювача як протиправної достатнім є сам факт завдання шкоди саме внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки.

Як зазначено вище, пошкодження автомобіля потерпілого "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 відбулось внаслідок експлатації належного відповідачу автомобіля "ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , працівником відповідача-водієм ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зважаючи на наведене, відповідач є особою, відповідальною за збитки, завдані пошкодженням автомобіля "Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 в результаті ДТП, що мало місце 03.12.2015 року по вул.Першотравневій в м.Ізюм за участю зазначеного автомобіля та автомобіля "ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 988 Цивільного кодексу України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України Про страхування , страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтями 512 , 514 Цивільного кодексу України , кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування , відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією.

За змістом норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", у правовідносинах, що ними регулюються відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором майнового страхування. Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий -страхувальник за договором майнового страхування передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України Про страхування . Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України .

Таким чином позивач, як страховик за договором майнового страхування виступає замість потерпілого у зобов`язанні з відшкодування шкоди, у зв`язку з чим він має право на відшкодування лише тих витрат в межах здійсненого потерпілому страхового відшкодування , на відшкодування яких мав сам потерпілий від особи, відповідальної за збитки.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18) у пунктах 68-70 зроблено такий висновок, що стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України Про страхування , з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону , цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Разом з тим, згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України Про страхування , до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 зазанчено наступні висновки.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України ).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

У разі, якщо страховик на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в ДТП особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у ДТП майнову шкоду, виникають два види зобов`язань:

- деліктне зобов`язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та

- договірне зобов`язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП).

При цьому слід відрізняти поняття зобов`язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов`язків, які мають сторони такого зобов`язання.

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України , кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до статті 27 Закону України Про страхування та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України Про страхування та стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України Про страхування є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України Про страхування та статтею 993 Цивільного кодексу України , із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України , оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України , згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України , право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України Про страхування , йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України Про страхування та статтею 993 Цивільного кодексу України , а регрес - статтею 1191 ЦК України .

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У деліктному зобов`язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 Цивільного кодексу України . У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України Про страхування та статті 993 Цивільного кодексу України , які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.

Отже, до позивача у спірних правовідносинах суброгації, яка передбачена статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" перейшло саме те право на відшкодування збитків від ДТП , яке мав сам потерпілий до особи, відповідальної за збитки, а сума сплаченого страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування визначає межі такого відшкодування.

Зі змісту зазначених норм прямо вбачається, що страховик за договором майнового страхування не має права вимагати відшкодування збитків в розмірі, більшому ніж розмір, який підлягав відшкодуванню самому потерпілому від особи, відповідальної за збитки.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закону) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 37.4. статті 37 зазначеного Закону ( у редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування потерпілому у ДТП) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з відшкодування збитків.

Отже, за змістом наведеного Закону, особою, яка відшкодовує завдані внаслідок експлуатації наземного транспортного засобу збитки, в межах ліміту відповідальності є страхова компанія, у якої застрахована цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля.

Разом з тим, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України , ЦК України , Законом України "Про страхування" , Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Спеціальні норми зазначеного обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Зокрема, склад збитків, який відшкодовує страховик цивільно-правової відповідальності визначається статтею 29 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Положеннями зазначеної статті передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" , покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України , згідно з якою особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Такою особою у спірних правовідносинах є відповідач, як володілець наземного транспортного засобу внаслідок експлуатації якого спричинено ДТП та завдано збитки потерпілому, які відшкодовано позивачем за договором добровільного майнового страхування

Таким чином, страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 зі справи № 910/3650/16 та зі справи № 910/32969/15).

Отже, за змістом наведених норм, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до володільця автомобіля-джерела підвищеної небезпеки, внаслідок експлуатації якого завдано шкоду потерпілому від ДТП винної особи (тобто не до страховика заподіювача, а до самого заподіювача-володільця транспортного засобу) про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов`язаний (аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 №6-49цс14 та від 02.12.2015 №6-691цс15).

Зокрема, ті витрати від ДТП, які не передбачені статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", але увійшли в суму страхового відшкодування потерпілому за договором добровільного майнового страхування автомобіля можуть бути стягнуті на користь страховика за договором майнового страхування в порядку статті 1194 Цивільного кодексу України лише із самої особи, відповідальною за заподіяну ДТП шкоду в даному випадку відповідачача, а не з його страховика.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

При цьому, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України Про страхування , шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Як зазначено вище, володільцем транспортного засобу "ВАЗ 2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП та яким керував водій ОСОБА_1 , виконуючи свої службові обов`язки водія Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 є зазначене Комунальне підприємство.

Цивільна правова відповідальність Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 щодо використання зазначеного транспортного засобу застрахована за ПАТ НАСК Оранта за полісом № АЕ/3486287 з лімітом відповідальності 50 000 грн. та безумовною франшизою в розмірі 510 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що він звертався до страховика цивільно-правової відповідальності відповідача -ПАТ НАСК Оранта із вимогою про сплату страхового відшкодування, у зв`язку з відшкодуванням потерпілому шкоди внаслідок спірного ДТП, за наслідками розгляду якої ПАТ НАСК Оранта сплатило страхове відшкодування в сумі 33450,15 грн., застосувавши при визначенні суми відшкодування знос транспортного засобу.

Зважаючи на це, позивач стверджує про виникнення різниці між сумою фактичної шкоди, сплаченої ним потерпілому за договором майнового страхування-65 861,62 грн. і сумою страхового відшкодування 33450,15 грн., сплаченого ПАТ НАСК Оранта позивачу, розмір якої складає 32411,47 грн., яку він і просить стягнути в рамках даної справи.

Проте, в матеріалах справи відстуні докази такого звернення позивача до ПАТ НАСК Оранта із вимогою про сплату страхового відшкодування та здійснення ПАТ НАСК Оранта будь-якого відшкодування позивачеві.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що за полісом № АЕ/3486287 встановлено лімітом відповідальності ПАТ НАСК Оранта до 50 000 грн. та безумовну франшизу в розмірі 510 грн., на суму якої відповідно до статті 9 Закону України Про страхування та Закону Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів зменшується сума страхового відшкодування, а тому страхова сума-грошова сума, в межах якої ПАТ НАСК Оранта відповідно до умов Полісу зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку ( п. 1 ч. 1 статті 9 Закону України Про страхування , п. 9.1. статті 9 зазначеного Закону) становить 49490 грн., в той час як вищезазначена сума страхового відшкодування від ПАТ НАСК Оранта , на яку посилається позивач -33450,15 грн., є меншою страхової суми на 16039,85 грн.

При цьому позивач не надав жодних доказів показника зносу пошкодженого транспортного засобу потерпілого, на застосування якого страховиком ПАТ НАСК Оранта він посилається як на причину відшкодування йому страхового відшкодування в меншому розмірі, ніж страхова сума та включення відповідної суми-16039,85 грн. до суми позову, в той час як зазначено вище, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Як зазначено вище, позивач стверджує, що сума фактичної шкоди, сплаченої ним потерпілому за договором майнового страхування становить 65 861,62 грн.

Саме з фактичного розміру шкоди вираховується відповідний розмір невідшкодованої страховим відшкодуванням розмір шкоди, яку відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України сплачує особа, що застрахувала свою цивільну відповідальність.

Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюється положеннями (національними стандартами)оцінки майна.Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи,що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Позивачем на підтвердження фактичного розміру шкоди, відшкодованого потерпілому від ДТП за договором майнового страхування не надано звіту, складеного відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність"

З наданого позивачем до матеріалів справи рахунку -фактури від 08.12.2015 не вбачається відомостей щодо того, що зазначені в ньому роботи з відновлювального ремонту та їх вартість, обумовлені саме необхідністю усунення тих пошкоджень, які були спричинені спірним ДТП.

Так, в зазначеному рахунку-фактурі ТОВ Автотехцентр зазначено відомості щодо проведення відновлювального ремонту автомобіля Mazda 6, належного ОСОБА_2 , про виконавця робіт-ФОП Білоконь С.Ф., без зазначення відомостей щодо того, які роботи увійшли в такий ремонт, але міститься відсилка, щодо здійснення цього ремонту згідно з дефектовкою № 99777 від 07.12.2015, яка в матеріалах справи відсутня.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи надано Акт огляду автомобіля (дефектна відомість) від 05.12.2015 без номеру, складений ОСОБА_3 із описом пошкоджень автомобіля Маzda 6", державний номер НОМЕР_2 в результаті спірної ДТП.

Отже, позивачем не доведено у спірних правовідносинах ані фактичний розмір шкоди, ані розмір отриманого ним страхового відшкодування, з яких має обчислюватись відповідний розмір спірної суми невідшкодованої страховим відшкодуванням розміру шкоди, яку відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України сплачує особа, що застрахувала свою цивільну відповідальність (відповідач у спірних правовідносинах).

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Разом з тим, з матеріалів справи вабчається, що відповідач у відзиві на позов (а.с.67-76), просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив на позов позивач просив суд визнати причину пропуску позовної давності поважними, посилаючись на те, що про обставину завдання майнової шкоди ОСОБА_1 в момент виконання ним трудових обов`язків на посаді водія відповідача- Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради Обласний шкірно-венерологічний диспансер №3 він дізнався лише з рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у справі № 623/882/18, в межах якої він звертався з позовом про стягнення спірної у даній справі суми страхового відшкодування до ОСОБА_1 та з КНП ХОР "ОШВД №3".

Господарський суд першої інстанції задовольнив заяву відповідача про застосування позовної давності, пославшись на те, що відповідно до ч. 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, в той час як позивач знав ще у 2015 році , під час завдання збитку, що ОСОБА_1 виконував свої службові обов`язки, працюючи на посаді водія в КНП ХОР "ОШВД №3", датою скоєння ДТП 03.12.2015 року, а тому міг довідатися, що КНП ХОР "ОШВД №3" є належним відповідачем ще у 2015 році. Проте, з відповідним позовом до суду в межах даної справи позивач звернувся лише 09.04.2020 року, тобто з пропуском встановленого статтею 271 Цивільного кодексу України загальної трирічної позовної давності.

Проте, колегія суддів зазначає, що позовна давність не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права позивача, яке в даному випадку не доведено через необгрунтованість позовних вимог. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином підставою відмови у відповідній частині позовних вимог є саме їх необгрунтованість, а не сплив позовної давності, як на це послався суд першої інстанції.

Оскільки зазначене неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

При цьому колегія суддів зазначає на суперечність чинному законодавству позиції позивача, що у суброгаційних правовідносинах позовна давність повинна обчислюватись з моменту, коли про особу порушника дізнався позивач -страховик потерпілого від ДТП.

Як зазначено вище, при суброгації страховик потерпілого від ДТП ( у даній справі позивач) внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), у зв`язку з виплатою страхового відшкодування набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування, тобто відбувається заміна сторони у деліктному зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

Відповідно до ч. 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України , заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Зважаючи на це, перебіг позовної давності при суброгації, починається з дня, коли про порушення прав дізнався саме потерпілий від ДТП як первісний кредитор у деліктному зобов`язанні, в якому згодом відбулася заміна його новим кредитором -страховиком за договором майнового страхування.

Таким моментом є дата ДТП.

Зазначена правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у спарві № 910/2603/17.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.07.2020 у справі №922/1097/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.11.2020

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.О. Фоміна