Рішення

від 31.07.2020 по справі 200/5043/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 р. Справа№200/5043/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року № 0001570511,

встановив:

22.05.2020 Товариство з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС (місце знаходження: вул. Торецька, буд. 34 Г, с. Іванопілля, Костянтинівський район, Донецька область, 85160, код ЄДРПОУ 13498467), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (місце знаходження: вул. Італійська, 59, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, код ЄДРПОУ: 43142826) про (з урахуванням уточнень) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного правління ДПС у Донецькій області від 28 лютого 2020 року № 0001570511.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.05.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без виклику сторін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.07.2020 заяву відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з податковим повідомленням-рішенням від 28.02.2020 категорично не згоден, вважає його таким, що винесене з повним ігноруванням всіх фактичних обставин здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентом, без реального та дійсного аналізу первинних бухгалтерських документів, які опосередковували такі господарські операції, а лише на підставі аналізу податкової інформації, яка містить відомості про діяльність контрагента позивача - ТОВ КРЕСКО ПЛЮС , а отже жодним чином не доводить вини та протиправних дій з боку позивача у справі.

Позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, у встановлений в ухвалі строк, подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що податкове повідомленням-рішення сформовано згідно вимог чинного законодавства.

Відповідач зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення стали висновки, що викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки позивача від 28.01.2020. Перевіркою встановлені порушення пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість.

Стверджує, що відсутнє справжнє джерело первинного походження товарно-матеріальних цінностей за ланцюгом постачання, відтак не існувало дійсної можливості набуття її у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним позивачем.

Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС є юридичною особою, зареєстрованою у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.08.2015 за №12661450000040053 (код ЄДРПОУ 13498467), зареєстроване за юридичною адресою: вул. Торецька, буд. 34 Г, с. Іванопілля, Костянтинівський район, Донецька область, 85160.

Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень органом виконавчої влади, які в спірних правовідносинах здійснюють повноваження, покладені на них Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

В період з 15.01.2020 по 21.01.2020 посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області проведено документальну планову невиїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю МАСТЕР-КАБЕЛЬ УКРАЇНА за грудень 2016 року, Товариством з обмеженою відповідальністю ЄВРОТРАНС ДНІПРО за грудень 2016 року, Товариством з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС за квітень 2017 року, за результатами якої складено акт №95/05-99-05-11-13498467 від 28.01.2020 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС , код за ЄДРПОУ 13498467, з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками ТОВ МАСТЕР-КАБЕЛЬ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 37841178) за грудень 2016 року, ТОВ ЄВРОТРАНС ДНІПРО (код ЄДРПОУ 39414987) за грудень 2016 року, ТОВ КРЕСКО ПЛЮС (код ЄДРПОУ 41129960) за квітень 2017 року .

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість всього у сумі 168599,00 гривень, у тому числі за грудень 2016 року на суму 120236 гривень, за квітень 2017 року на 48363,00 гривень, що привело до зниження суми податку на додану вартість, які підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього у сумі 168599,00 гривень, у тому числі за грудень 2016 року на суму 120236,00 гривень, за квітень 2017 року на 48363,00 гривень.

Також суб`єкт владних повноважень стверджує, що неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між підприємствами за грудень 2016 року, а також не є можливим підтвердити правомірність включення у грудні 2016 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам за цей період на загальну суму ПДВ - 116947,00 гривень.

Неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між підприємствами за грудень 2016 року, а також не є можливим підтвердити правомірність включення у грудні 2016 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам по взаємовідносинам за цей період на загальну суму ПДВ - 3289,00 гривень.

Неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій між підприємствами за квітень 2017 року, а також не є можливим підтвердити правомірність включення у квітень 2017 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам за цей період на загальну суму ПДВ - 48363,00 гривень.

Окрім того, джерело походження товарів, реалізованих на адресу Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС невідоме, а отже неможливий його рух по всьому ланцюгу постачання у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг або реального задекларованого виробництва.

Таким чином, Товариство з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС ввело в обіг актив невідомого походження. Тобто відбулося фактичне набуття ТДВ УКРКОТЛОСЕРВІС відповідного активу (товарів), дійсне джерело походження якого невідоме.

Право на податковий кредит у Товаристві з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС (податковий помер 13498467) за податковими накладними, виписаними від контрагентів-постачальників не виникає тому, що не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права - виникнення об`єкта оподаткування, що передбачено вимогами статті 185, пункт 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України.

За висновками акта перевірки Головним управлінням ДПС у Донецькій області винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми Р № 00001570511 від 28.02.2020, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 48363,00 гривень та застосовано штрафні санкції у сумі 12090,75 гривень.

Судом встановлено, що основним видом господарської діяльності Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС за кодом КВЕД 25.30 є виробництво парових котлів, крім котлів центрального опалення.

У періоді, в якому проводилася перевірка, позивачем (покупець) на підставі договору поставки товару від 19.04.2017 мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС (постачальник) з придбання металопродукції (труби).

Відповідно до умов названого договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю металопродукцію, а покупець прийняти та оплатити її на умовах цього договору та відповідних Специфікацій до цього Договору.

Також, позивач (підрядник) на підставі договорів підряду №ДОН-01/17 від 15.03.2017, №ДОН-02/17 від 19.05.2017 мав господарські взаємовідносини з Приватним акціонерним товариством Пологівський олійноекстракційний завод (замовник) з постачання обладнання (фронтовий екран котла №1, пароперегрівач 00.9093.018 котла №1, економайзер БВЕС V-1 котла №2, економайзер БВЕС ІІІ-1 котла №2, пароперегрівач 59.003.39.50 котла №3, економайзер БВЕС V-1 котла №3, економайзер БВЕС ІІІ-1 котла №3).

Відповідно до умов названого договору, постачальник зобов`язується поставити покупцю в обумовлені договором терміни обладнання, згідно специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти обладнання та сплатити постачальнику за нього визначену договором грошову суму.

Судом встановлено, що Товариством з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС , на підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій з вказаними контрагентами, було надано копії первинних документів, які також були предметом розгляду під час планової невиїзної перевірки, зокрема договори поставки та підряду, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, що свідчать про безготівкове проведення розрахунків за постановлений товар. Транспортування прибраного позивачам товару здійснювалося за рахунок та власним транспортом Товариством з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС .

Використання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС товару, підтверджується складаними позивачем документами: матеріальний звіт за квітень 2017 року, матеріальний звіт за червень 2017 року, наряд-заказами №17/25, №17/26 на виготовлення нестандартного обладнання та вузлів, розходом матеріалів та калькуляцією.

Крім того судом встановлено, що придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю КРЕСКО ПЛЮС товар в подальшому використано позивачем в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з основними видами економічної діяльності позивача.

Операції з вказаними контрагентами належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

За результатом дослідження доказів, судом встановлено, що ТТН від 24.04.2017 №79 складена з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, а саме: у розділі вантажно-розрахункові операції не зазначено час вибуття відсутні підписи відповідальної особи. Крім того у розділі Супровідні документи на вантаж зазначена видаткова накладна №278 від 14.09.2016, в той час як поставка підтверджена видатковою накладною №79 від 24.04.2017.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункту 36.1 статті 36 вказаного Кодексу).

Таким чином, на позивача у справі покладений обов`язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.

Суд вважає помилковим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства з питань оподаткування з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділ V Податкового кодексу України (статті 180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об`єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 186.1 статті 186 Кодексу місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені статті 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до пунктів 200.1 - 200.4 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 201.10 статті 201 вказаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентами (продавцями товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, надані первинні документи.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначений частиною 2 статті 9 Закону №996-ХІV.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, яке містить аналогічні норми.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Видані контрагентами позивача документи бухгалтерської звітності щодо правовідносин, які виникли між ними та позивачем (договори поставки), є такими, що відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Надані документи підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, що пов`язані з господарською діяльністю позивача, та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Посилання відповідача на те, що товарно-транспортні документи складені з порушенням вимог законодавства, оскільки в них неповно/неправильно заповнені всі реквізити, є неприйнятними, оскільки між позивачем та його контрагентами укладено не договори перевезення, а договори поставки, а саме щодо господарських операцій по вказаним договорам відповідачем зроблені висновки в акті перевірки.

Так, товарно-транспортна накладна, подорожній лист, тобто документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18).

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні ні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 в справі К/9991/8144/12 (справа №2а/0570/17166/2011).

Посилання відповідача на певне недотримання податкового законодавства контрагентами позивача є неприйнятними.

Так, законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Аналогічна правова позиція щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності платника податків міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 в справі №816/809/17.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентами позивача та їх контрагентами, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені в постанові Верховного Суду від 11.12.2018 в справі №803/2094/15 (адміністративне провадження №К/9901/40606/18).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єктом владних повноважень доказів правомірності висновків про порушення позивачем норм законодавства з питань оподаткування не надано, що свідчить про необґрунтованість його висновків.

Отже, контролюючий орган дійшов помилкового висновку про те, що господарські операції по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, не мали реального характеру, і про порушення позивачем податкового законодавства в частині декларування податку на додану вартість, що призвело до помилкового винесення щодо позивача як платника податків оскаржувано податкового повідомлення-рішення.

З огляду вищезазанчене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

Щодо питання розподілу судових витрат.

Відповідно до квитанції № ПН1044 від 15.05.2020 позивачем сплачено судовий збір в сумі 2102,00 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2102,00 гривень на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 7-14, 19, 143, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС (місце знаходження: вул. Торецька, буд. 34 Г, с. Іванопілля, Костянтинівський район, Донецька область, 85160, код ЄДРПОУ 13498467) до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (місце знаходження: вул. Італійська, 59, м. Маріуполь, Донецька область, 87515; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 43142826) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 лютого 2020 року № 0001570511 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області форми Р № 00001570511 від 28.02.2020, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 48363,00 гривень та застосовано штрафні санкції у сумі 12090,75 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій областісудовий збір у сумі 2012 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок на користь Товариства з додатковою відповідальністю УКРКОТЛОСЕРВІС .

Рішення складено у повному обсязі та підписано 31 липня 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна