Рішення

від 31.07.2020 по справі 400/4193/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 р. № 400/4193/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2018 № 0613739-1302-1409,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (арк. спр. 43-50), що містив вимоги:

скасувати прийняте 27.08.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) податкове повідомлення-рішення № 0613739-1302-1409.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, вказав, що він здійснює підприємницьку діяльність, основним видом якої є прісноводне рибництво (аквакультура), перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності (ІІ група) і є власником нерухомого майна - комплексу будівель та споруд для риборозведення. Оскільки, відповідно до підпунктів є та ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України належні позивачу будівлі не є об`єктом оподаткування на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, Управління не мало підстав для обчислення суми податку та надіслання податкового повідомлення-рішення. Крім того, ОСОБА_1 вказав, що відповідач невірно визначив суму податку, оскільки застосував ставку 1,5%, в той час як відповідним рішенням органу місцевого самоврядування для об`єктів нежитлової нерухомості, що не віднесені до об`єктів житлового фонду, встановлено ставку 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування. За твердженнями ОСОБА_1 , він звільнений від відповідальності за несплату відповідного податкового зобов`язання в зв`язку з тим, що відповідач не дотримався строку для надіслання податкового повідомлення-рішення.

У відзиві (арк. спр. 74-76) Управління просило відмовити у задоволенні позову, зазначило, з посиланням на постанови Верховного Суду, що належне позивачу нерухоме майно не належить до об`єктів, про які йдеться у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Також, на думку відповідача, відсутні підстави для застосування підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки позивач не є сільськогосподарським товаровиробником у значенні, наведеному у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Заперечень щодо інших доводів адміністративного позову відзив не містить.

Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.

На підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Як встановлено судом на підставі наявних у справі копії договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (арк. спр. 29-31) та витягу з Державного реєстру речових право на нерухоме майно про реєстрацію права власності (арк. спр. 27-28), ОСОБА_1 з 20.12.2016 є власником об`єкта нерухомого майна - комплексу будівель та споруд для риборозведення загальною площею 383,5 м 2 (розташований за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, с/рада Іванівська, Комплекс будівель та споруд № 2 (два)), який складається з: 3 складів, будівлі охорони та 5 дамб.

При цьому, 14.12.2016 позивач був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з основним видом діяльності Прісноводе рибництво (аквакультура) , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. спр. 16-17).

Податковим повідомленням-рішенням від 27.08.2018 № 0613739-1302-1409 (надалі - Рішення, арк. спр. 20) Управління, на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, визначило суму податкового зобов`язання ОСОБА_1 за 2017 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - 18 408 грн.

Згідно з доданим до відзиву розрахунком (арк. спр. 80-81), сума 18 408 грн. є добутком площі вищевказаного комплексу та ставки податку (1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року (3 200 грн.), за 1 квадратний бази оподаткування (загальної площі об`єкта)).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Абзацом першим підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній у 2018 році) було передбачено, що податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку, обчисленого контролюючим органом, надсилається (вручається) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідач вказаного строку не дотримався, проте ця обставина, на думку суду, не є доказом протиправності Рішення, оскільки норми Податкового кодексу України не визначають порушення контролюючим органом строку надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення в якості підстави для звільнення платника податку від обов`язку щодо його сплати.

Згідно з чинною у 2017 році редакцією підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій рад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Ухвалою про відкриття провадження у справі суд зобов`язав Управління надати письмові пояснення щодо суми податкового зобов`язання; пояснення (в тому числі розрахунок) підтвердити документально.

Вимоги суду відповідач не виконав.

В той же час, до відзиву Управління додало копію рішення Іванівської сільської ради Миколаївської області від 27.01.2017 № 1 Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Іванівської сільської ради (арк. спр. 77-79).

Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що відповідач обчислив суму податку, що мав сплатити позивач, на підставі саме цього рішення.

Зазначеним рішенням Іванівська сільська рада встановила, що ставка податку на будівлі промислові та склади - 1% (підпункт 4.2.4 пункту 4.2), на інші будівлі, що відносяться до об`єктів нежитлової нерухомості, - 1,5% (підпункт 4.2.6 пункту 4.2).

Управління жодним чином не довело обґрунтованість застосування ставки податку 1,5%, при тому, що, як вказано вище, частиною належного позивачу комплексу є склади.

Згідно з підпунктами є та ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, що була чинною у 2017 році), не є об`єктом оподаткування:

є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;

ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Суд зауважив, що у позовній заяві ОСОБА_1 навів зміст підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в редакції, яка не була чинною у 2017 році.

Позивач не обґрунтував доводів про те, що Управління мало врахувати підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 (адміністративне провадження № К/9901/28719/19) за позовом фізичної особи, яка є підприємцем (вид діяльності - діяльність ресторанів, надання послуг з мобільного харчування), про скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було визначено податкове зобов`язання за 2016 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (приміщення контори, котельної, майстерні для працівників, гаражу, столярного цеху, складу будівельних та сипучих матеріалів тощо), Верховний Суд дійшов висновку, що … застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення … .

З урахуванням цього висновку Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі постанову суду першої інстанції, якою у задоволенні позову було відмовлено.

За таких обставин, суд визнав безпідставними твердження позивача про те, що будівлі належного йому комплексу є будівлями промисловості (підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Виходячи з тексту відзиву, Управління не ставить під сумнів те, що належні позивачу будівлі та споруди призначені безпосередньо для використання у сільськогосподарській діяльності.

Неможливість застосування підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України відповідач у відзиві пояснив тим, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, яким, згідно з визначенням, шо наведено у чинній у 2017 році редакції підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є лише юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

З цього приводу суд зазначив, що наведене відповідачем визначення, згідно з текстом підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, мало застосовуватися у контексті ( для цілей ) глави 1 ( Спрощена система оподаткування, обліку та звітності ) Розділу XIV ( Спеціальні податкові режими ) Податкового кодексу України.

Загального визначення сільськогосподарський товаровиробник , або такого ж визначення для цілей інших розділів (зокрема, Розділу ХІІ Податок на майно ) Податковий кодекс України не містить.

З урахуванням цього суд встановив, що Управління безпідставно використало визначення, наведене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, для тлумачення підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

З 01.10.2012, на підставі наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 Про затвердження та скасування національних класифікаторів , набрав чинності національний класифікатор України ДК 009:2010 Класифікація видів економічної діяльності (надалі - КВЕД-2010).

Основним видом діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , як вказано вище, є Прісноводне рибництво (аквакультура) . Цей вид діяльності (клас 03.22, група 03.2 ( Рибництво ), розділ 03 ( Рибне господарство )) входить до секції А КВЕД-2010 ( Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство ).

Таким чином, ОСОБА_1 як фізична особа є власником будівель та споруд, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, та одночасно є підприємцем, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері сільського господарства.

Наявність цих обставин, на думку суду, свідчить про обґрунтованість доводів позивача про застосування підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Суд зауважив, що вказані у відзиві постанови Верховного Суду містять висновки щодо тлумачення та застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а не підпункту ж , який в даному випадку, на думку суду, підлягає застосуванню.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування Рішення.

Судові витрати (сплачена позивачем сума судового збору), відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39394277) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 27.08.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № 0613739-1302-1409.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна