Ухвала

від 31.07.2020 по справі 915/79/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

про видачу дубліката судового наказу

31 липня 2020 року Справа № 915/79/14

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши матеріали заяви (вх. № 9432/20 від 31.07.2020 року) Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048) про видачу дублікату наказу господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року по справі

за позовом Прокурора Заводського району міста Миколаєва в інтересах держави, вул. Бузника, 14, м. Миколаїв, 54021

в особі Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001

до відповідача Приватного підприємства "Південьфінекспертиза", вул. 68 Десантників, 17/1, м. Миколаїв, 54055

про стягнення коштів в сумі 14 371, 56 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

31.07.2020 року до господарського суду Миколаївської області надійшла заява вх. № 9432/20 Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, у якій заявник просить суд видати дублікат наказу господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року у справі № 915/79/14 про стягнення з ПП Південьфінекспертиза на користь Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради боргу в розмірі 14 073, 32 грн.

Подана суду заява мотивована тим, що згідно інформації Управління комунального майна Миколаївської міської ради наказ господарського суду Миколаївської області № 915/79/14 від 15.04.2014 року на їх адресу не надходив. Отже, наказ господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року втрачено. Також прокурор зазначає, що перебування наказу на виконанні є підставою для переривання строку як за приписами Закону України "Про виконавче провадження" 1999 року, так і за приписами Закону України "Про виконавче провадження" 2016 року.

Відповідно до наказу господарського суду Миколаївської області від 10.02.2020 року № 7-г про проведення експертизи цінностей документів вирішено провести експертизу цінностей документів (судових справ) за період з 2000 по 2014 роки, строк зберігання яких згідно Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання (затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 року № 1087), закінчився.

Розглянувши матеріали заяви (вх. № 9432/20 від 31.07.2020 року) про видачу дублікату наказу, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.03.2014 року по справі № 915/79/14 уточнений позов прокурора задоволено повністю (арк. 10-13).

Стягнуто з приватного підприємства "Південьфінекспертиза" на користь управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради борг в розмірі 14 073, 32 грн., а також на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 1 827 грн.

Рішення до суду вищої інстанції не оскаржувалось та набрало законної сили 15.04.2014 року.

На виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 31.03.2014 року по справі № 915/79/14 господарським судом було видано відповідні накази від 15.04.2014 року. Строк пред`явлення наказів до виконання - протягом одного року до 15.04.2015 року (арк. 14, 15).

Судом встановлено, що на підставі заяви про примусове виконання від 20.05.2014 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Максімовою О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 43387439 про примусове виконання наказу № 915/79/14 від 15.04.2014 року про стягнення з ПП "Південьфінекспертиза" на користь Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради боргу в розмірі 14 073, 32 грн.

Як вбачається зі зворотної сторони наказу господарського суду від 15.04.2014 року, який додано до заяви, наказ неодноразово повертався стягувачу 26.12.2014 року, 25.06.2015 року, 24.12.2015 року, 29.06.2016 року, 26.07.2016 року на підставі п. 5 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 21.04.1999 року) (підстава: неможливість встановлення особи боржника, з`ясування місцезнаходження боржника - юридичної особи) та на підставі п. 8 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 05.10.2016 року) (підстава: стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску).

Востаннє наказ господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року було повернуто 26.07.2018 року, що підтверджується Повідомленням Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 06.08.2018 року № 32363.

Відповідно до інформації, наданої Центральним ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 74119 від 24.07.2020 року наказ по справі № 915/79/14 про стягнення з ПП «Південьфінекспертиза» на користь Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради 14 073, 32 грн. востаннє пред`явлено на виконання 24.07.2018 року. 26.07.2018 року виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження . Станом на 24.07.2020 року виконавчий документ на повторне виконання до відділу не надходив. Органом ДВС також зазначено, що стягувач не отримав виконавчий документ та має право звернутись до суду із заявою про видачу дублікату наказу.

Як вбачається з наданої Управлінням комунального майна довідки від 02.06.2020 року за вих. № 1082/ю/01/08/20 наказ господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року № 915/79/14 про стягнення з ПП «Південьфінекспертиза» заборгованості з орендної плати в сумі 14 073, 32 грн. втрачено та до виконання не пред`явлено.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зІ сторін.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, Бурдов проти Росії , заява N 59498/00; Ясіуньєне проти Латвії , заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до п. 19.4. Розділу ХІ "Перехідних положень" ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Отже, видача дублікату наказу можлива за умови, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакції, що діяла на час видачі наказу) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року.

Відповідно до п. 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Отже, законодавець збільшив строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 року Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 року та строк пред`явлення яких до виконання не сплив станом на 05.10.2016 року.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відповідно до п. 22 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Враховуючи вищевикладене, наказ господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року по справі № 915/79/14 може бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох років з часу прийняття державним виконавцем відділу ДВС рішення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, тобто з 26.07.2018 року до 26.07.2021 року. Отже, стягувач звернувся до господарського суду із заявою про видачу дублікату виконавчого документа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

На дату розгляду даної заяви в суду відсутні докази виконання судового рішення про стягнення з Приватного підприємства "Південьфінекспертиза" на користь Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради боргу в розмірі 14 073, 32 грн.

ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права (постанова Верховного Суду від 21.01.2019 року у справі № 916/215/15-г).

Враховуючи викладені обставини, заява Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про видачу дублікату наказу господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року у справі № 915/79/14 подана до закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, факт втрати виконавчого документа стягувачем є підставою для видачі судом дублікату виконавчого документа. Заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 232-235, 254-256, п. 19.4 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (вх. № 9432/20 від 31.07.2020 року) про видачу дублікату наказу задовольнити.

2. Видати дублікат наказу господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014 року, виданого на виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 31.03.2014 року у справі № 915/79/14 про стягнення з Приватного підприємства "Південьфінекспертиза" на користь Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради боргу в розмірі 14 073, 32 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256, підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 31.07.2020 року

Суддя Е. М. Олейняш