Постанова
Іменем України
22 липня 2020 року
м. Київ
справа № 531/1168/18
провадження № 61-19151св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство Перемога ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Машівського районного суду Полтавської області, у складі судді Косик С. М., від 15 травня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Прядкіної О. В., від 30 вересня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства Перемога (далі - ПСП Перемога ) про визнання договорів оренди землі недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що на початку 2007 року між сторонами терміном на 10 років були укладені договори оренди належних позивачам на праві власності земельних ділянок, які знаходяться на території Верхньоланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.
Позивачі вважали, що початок строку оренди землі розпочався від дати підписання сторонами акту прийняття-передачі земельних ділянок в оренду.
Вказували, що орендар відразу не повернув їхні примірники укладених договорів та акти приймання-передачі земельних ділянок, а державну реєстрацію договорів здійснив лише 14 вересня 2009 року, чим грубо порушив умови договорів і законів України та протягом попередніх років земельні ділянки використовував незаконно.
По закінченню строку, на який було укладено договори, вони звернулись до орендаря з письмовою заявою про розірвання договорів, проте, прибувши на свої земельні ділянки побачили, що орендар здійснює їх обробіток і не бажає звільняти, внаслідок чого вони звертались до правоохоронних органів.
Свої примірники договорів вони отримали лише наприкінці 2016 року та помітили недоліки у їх оформленні та підробку документів, яка полягає в тому, що на першому аркуші не було зазначено дату, місяць і рік укладення договорів, а в актах прийняття-передачі земельних ділянок виправлено дату їх складання із 2007 року на 2009 рік.
Позивачі вважали, що укладені ними договори є недійсними, оскільки було грубо порушено законодавство України у сфері земельних відносин, мало місце невиконання умов договору, обман, що позбавило їх права власності на земельні ділянки протягом 10 років та завдало їм суттєвих збитків.
З урахуванням викладеного просили визнати недійсними договори оренди землі без номеру та без дати укладені між ПСП Перемога та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на початку 2007 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 15 травня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі власноруч підписали спірні договори оренди, чим засвідчили свою згоду з їх змістом, що свідчить про ознайомлення та згодою із запропонованими умовами, після чого у 2010 та 2011 роках, а ОСОБА_3 також і в 2018 році уклали додаткові угоди щодо зміни строку та розміру орендної плати тим самим підтвердили свою волю на продовження договірних відносин з відповідачем, доказів вчинення цих правочинів під впливом обману з боку відповідача не надали, а законних підстав для визнання договорів недійсними судом не встановлено.
Судом також враховано що між ОСОБА_3 та відповідачем орендні відносини припинилися у травні 2018 року, внаслідок заміни орендаря, а відтак позов ОСОБА_3 пред`явлено до неналежного відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Машівського районного суду Полтавської області
від 15 травня 2019 року - без змін.
Приймаючи постанову від 30 вересня 2019 року, колегія суддів виходила з того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов в повному обсязі.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , який діяв в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 травня
2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 531/1168/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Касаційну скаргу подану та підписану ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_2 повернуто особі, яка її подала.
В листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 травня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у справі № 531/1168/18.
В листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 мотивовані помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які, на думку заявників,
не відповідають обставинам справи та поданим сторонами доказам.
Вважали, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, грубо порушили норми діючого законодавства України, зокрема положення статей 14, 15 Закону України Про оренду землі ,
статті 41 Конституції України, частини другої статті 125, статті 210,
підпунктів а, б, д, і пункту 1 статті 211 Земельного кодексу України (далі -
ЗК України), статей 76-81, підпункту 3 частини першої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суди попередніх інстанцій не врахували, що примірники оспорюваних договорів оренди, в тому числі ті примірники, які знаходяться у Карлівському ДЗК не містять їх номерів та дат укладення і помилково встановили дату укладення оспорюваних договорів оренди, проігнорувавши доводи щодо шахрайських дій відповідача, які полягали у внесенні виправлень до договорів оренди в цій частині та несвоєчасній їх реєстрації в органі ДЗК.
Стверджували, що суди не надали належної оцінки висновку судово-почеркознавчої експертизи, яким встановлено факт підробки першого аркушу примірників договорів оренди землі, та постанові слідчого відділу Карлівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області
від 25 червня 2018 року.
У встановлений судом строк відзив на касаційні скарги не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками земельних ділянок з кадастровими номерами 5321681000:00:002:0200, 5321681000:00:002:0201 та 5321681000:00:002:0202, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташованих на території Верхньоланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, площею по 4 га кожна, що підтверджено державними актами на право власності на землю серії Р1 № 520163 від 26 травня 2001 року, серії P1 № 520164 від 26 травня 2001 року та серії Р1 № 520165 від 26 травня 2001 року.
Між позивачами та ПСП Перемога були укладені договори оренди зазначених земельних ділянок строком на 10 років, які зареєстровані у Карлівському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 14 вересня 2009 року за номерами 040955600135, 040955600106 та від 01 вересня 2009 року за номером 040955600027.
Згідно пунктів 40, 41 спірних договорів оренди, договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації, укладається в трьох примірниках, по одній для кожної зі сторін, а третій зберігається у органі, який проводить державну реєстрацію. Пунктом 10 договорів визначено, що вони укладені на 10 років.
Пунктом 31 вказаних договорів передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.
В примірниках договорів позивачів та міжрайонного управління у Карлівському та Машівському районі ДЗК дата їх укладення відсутня, а з примірників договорів відповідача судами встановлено, що вони укладені 09 та 03 березня 2009 року.
Згідно актів прийому-передачі, наданих відповідачем 14 та 01 вересня
2009 року, було здійснено передачу вищевказаних земельних ділянок в оренду відповідачу, але з примірників договорів позивачів та міжрайонного управління у Карлівському та Машівському районі вбачається, що дата їх укладення відсутня, вказаний лише рік - 2007.
За висновком судово-технічної експертизи документів №1886 від 04 травня 2018 року, виконаного в межах кримінального провадження №12017170180000253 в договорах оренди між позивачами та відповідачем вносились зміни шляхом заміни першого аркушу.
За постановою слідчого СВ Карлівського ВП ГУНП в Полтавській області
від 25 червня 2018 року кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників ПСП Перемога ознак злочину, передбаченого частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), оскільки між сторонами вбачаються цивільно-правові відносини.
З відомостей про отримані позивачами доходи та виплачені податки вбачається, що орендну плату від ПСП Перемога вони почали отримувати із третього кварталу 2007 року.
05 серпня 2010 року між відповідачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені додаткові угоди, які зареєстровані 10 грудня 2010 року у Карлівському РВ Полтавської регіональної філії ДП Центр ДЗК за умовами яких сторони дійшли згоди, що строк договору становить 10 років, розмір орендної плати - 4,2% від нормативної грошової оцінки та вони є невід`ємною частиною договорів
від 01 та 14 вересня 2009 року.
04 та 05 серпня 2011 року між відповідачем та позивачами укладені додаткові угоди до договорів оренди землі за змістом яких сторони дійшли згоди, що орендна плата складає 6,5 % від нормативної грошової оцінки, а інші умови залишаються незмінними.
Додаткові угоди з позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані 02 лютого 2019 року.
Додаткова угода з позивачем ОСОБА_3 не зареєстрована, але 13 квітня
2018 року між нею, відповідачем ПСП Перемога та ТОВ Агро-Край (новий орендар) укладена додаткова угода за умовами якої права та обов`язки за договором оренди від 14 вересня 2009 року перейшли до нового орендаря. Дана угода зареєстрована 08 травня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,
підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .
Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).
Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За змістом статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Згідно із статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб.
Вимогами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд має установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.
Оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не доведено, що при укладенні оспорюваних договорів оренди їх було введено в оману, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання цих правочинів недійсними із заявлених у позові підстав.
Судами встановлено та узгоджується із дослідженими матеріалами справи, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилалась під час звернення до суду із даним позовом, зокрема, що ПСП Перемога навмисно ввело їх в оману щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні договорів оренди землі, в тому числі щодо дати їх укладення, порядку набрання чинності та строку їх дії.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не заперечували факту передачі своїх земельних ділянок в оренду ПСП Перемога на підставі договорів оренди землі.
Аргументи касаційних скарг про те, що права позивачів було порушено не зазначенням в оспорюваних договорах оренди земельних ділянок дати їх укладення, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими обґрунтовано врахована дата державної реєстрації вказаних договорів оренди.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року по справі
№ 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) вказала, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій встановили, що сторони узгодили в пункті 6 договорів строк їх дії та в пункті 40 визначили, що договори набирають чинності після підписання їх сторонами та державної реєстрації.
Отже, момент укладення договорів, а відтак і початок перебігу строку їх дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договорів.
Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договорів їх текст не містить.
З договорів оренди вбачається, що вони були зареєстровані Відділом Держземагенства у Карлівському районі 01 та 14 вересня 2009 року.
Судами також правильно враховано, що між сторонами в серпні 2010 року та серпні 2011 року, тобто в період дії спірних договорів оренди землі, були укладені додаткові угоди, і позивачі, підписавши їх, підтвердили свою згоду з викладеними в них умовами.
Крім того, 13 квітня 2018 року між ОСОБА_3 та ПСП Перемога та
ТОВ Агро-Край було укладено додаткову угоду, яка зареєстрована 08 травня 2018 року, за умовами якої права та обов`язки за договором оренди
від 14 вересня 2009 року перейшли ТОВ Агро-Край , як нового орендаря.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг є аналогічними доводам апеляційної скарги заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі
Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча
пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені в касаційних скаргах доводи зводяться до помилкового тлумачення заявниками норм матеріального права та незгоди із обставинами встановленими судами, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 15 травня
2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня
2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 22.07.2020 |
Оприлюднено | 03.08.2020 |
Номер документу | 90714148 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні