Постанова

від 29.07.2020 по справі 299/3195/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 299/3195/18-ц

провадження № 61-3742св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство освіти і науки України в особі Виноградівського державного коледжу Мукачівського державного університету, Мукачівський державний університет,

третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна України

в Закарпатській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кондора Р. Ю., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Міністерства освіти і науки України в особі Виноградівського державного коледжу Мукачівського державного університету, Мукачівського державного університету, третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна України в Закарпатській області, про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що з 1964 року і на час звернення до суду з цим позовом вона проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

Зазначала, що вказана квартира, а також інші квартири у цьому будинку, були надані сім`ям викладачів Виноградівського політехнічного технікуму, правонаступником якого є Мукачівський державний університет, у тому числі і її чоловіку - ОСОБА_3 у 1961 році, який перебував у трудових відносинах з відповідачем понад 30 років та у 2007 році був звільнений

у зв`язку зі смертю.

Посилалась на те, що за життя її чоловік не встиг приватизувати вказане житло.

Починаючи з 2007 року вона неодноразово зверталась до відповідача

із заявами про надання їй дозволу на приватизацію вказаної квартири, проте їй відмовлялось із підстав того, що вона проживає у спірному приміщенні без будь-яких законних підстав і таке приміщення є аудиторією учбового корпусу відповідача, яке не підлягає приватизації.

Посилаючись на положення статей 47, 58 Конституції України, Закон України Про приватизацію державного житлового фонду , ЖК УРСР

та статей 8, 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати за нею право на приватизацію квартири АДРЕСА_1

та зобов`язати відповідача розглянути її заяву щодо приватизації цієї квартири у відповідності до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 18 липня 2019 року у складі судді Левка Т. Ю. уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Міністерство освіти і науки України в особі Мукачівського державного університету, Виноградівського державного коледжу Мукачівського державного університету розглянути заяву ОСОБА_1 щодо приватизації квартири

АДРЕСА_1 у відповідності

до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка, яка постійно, починаючи з 1964 року проживала у спірній квартирі без будь-яких заперечень з боку відповідача та була зареєстрована у цій квартирі

з 29 серпня 1977 року, як вважав суд першої інстанції, мала право

на приватизацію цієї квартири у відповідності до частини третьої

статті 9 ЖК України та частини четвертої статті 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу Мукачівського державного університету задоволено. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 18 липня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неналежним чином дослідив докази у їх сукупності та неправильно застосував норми матеріального

та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки відсутні належні та допустимі докази того,

що спірні житлові приміщення, у яких позивачка проживає, належать

до державного житлового фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних

у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просила скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вважала, що оскільки вона починаючи з 1964 року постійно проживала

у спірній квартирі без будь-яких заперечень з боку відповідача та в якій вона з 29 серпня 1977 року була зареєстрована, має право на приватизацію цієї квартири у відповідності до частини третьої статті 9 ЖК УРСР та частини четвертої статті 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , а позбавлення її цього права є грубим порушенням права на повагу до житла, яке регламентовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Виноградівського районного суду Закарпатської області.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року вказану цивільну справу призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 29 серпня 1977 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною відміткою у її паспорті та копією талону реєстрації Виноградівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області

(а. с. 15, 36 т. 1).

У вказаній квартирі також був зареєстрований ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з домової книги корпусу АДРЕСА_2, засвідченого підписом директора Виноградівського технологічного коледжу Мукачівського технологічного інституту

Бабинець О. І. (а. с. 12 т. 1).

Квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_3 у зв`язку із тим,

що він з 1961 року по 27 лютого 2007 року (дата звільнення у зв`язку

зі смертю) перебував у трудових відносинах із Виноградівським політехнічним технікумом Мукачівського технологічного інституту, правонаступником якого є Виноградівський державний коледж Мукачівського державного університету.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно власником будівлі учбового корпусу (лат. А) Виноградівського технологічного коледжу Мукачівського технологічного інституту, загальною площею 432,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є держава Україна, орган управління - Міністерство освіти і науки України, право оперативного управління - Мукачівський технологічний інститут, на підставі розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 березня 2007 року № 98, зареєстровано

30 березня 2007 року (а. с. 132 т. 1).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно власником будівлі учбового корпусу (літ. Б) з допоміжними будівлями Виноградівського технологічного коледжу Мукачівського технологічного інституту загальною площею 908,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

є держава Україна, орган управління - Міністерство освіти і науки України, право оперативного управління - Мукачівський технологічний інститут

на підставі розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації від 26 березня 2007 року № 98, зареєстровано 30 березня

2007 року (а. с. 133 т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 червня 2009 року № 213 про зміни у пункті 1 рішення міського виконавчого комітету від 26 травня 2009 року № 160 Про визнання права власності на будівлі Виноградівського державного коледжу внесено зміни

у пункті 1 рішення міського виконавчого комітету від 26 травня 2009 року

№ 160 Про визнання права власності на будівлі Виноградівського державного коледжу та визнано право власності за державою Україна, орган управління - Міністерство освіти і науки України, право оперативного управління - Мукачівський державний університет для Виноградівського державного коледжу Мукачівського університету - на такі будівлі та видано свідоцтво про право власності на будівлю учбового корпусу (літ. Б)

з допоміжними будівлями у АДРЕСА_1

та будівлю корпусу (літ. А) у АДРЕСА_1

(а. с. 13 т. 1).

Правовстановлюючі документи права власності на будівлі учбового корпусу під літ. А та Б у АДРЕСА_1 за відповідачем не оскаржено і є чинним.

На звернення щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 отримувала від адміністрації Виноградівського державного коледжу Мукачівського державного університету відмови з посиланням на те, що будівля за АДРЕСА_1 не має статусу житлового будинку є учбовим корпусом та приватизації не підлягає (а. с. 37-38, 49 т. 1).

Під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій сторонами у справі було визнано, що вказані вище приміщення у будівлі Виноградівського державного коледжу використовуються для проживання ОСОБА_1 тривалий час. Крім цього вона за спожиті комунальні послуги на користь Виноградівського державного коледжу Мукачівському державному університету оплачувала грошові кошти, що підтверджується квитанціями (а. с. 16-21 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного

та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України Про приватизацію державного житлового фонду .

За змістом статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках,

де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду

на користь громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 9 ЖК УРСР громадяни мають право

на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність

на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений

із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з положеннями Закону України Про приватизацію державного житлового фонду наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем

або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну

або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї,

які постійно проживають у цій квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх,

за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (частина перша статті 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ).

Частинами четвертою, п`ятою статті 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках)

або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов

до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Із системного аналізу згаданих нормативно-правових актів вбачається,

що вони спрямовані, зокрема, на регламентацію правовідносин з приводу реалізації права громадян на житло шляхом передання їм у приватну власність житлових приміщень державного житлового фонду та гуртожитків.

При цьому об`єктами приватизації державного житлового фонду можуть бути тільки житлові приміщення.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна приватизації не підлягають державні заклади освіти, у тому числі, у яких розміщуються державні заклади освіти.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши, що спірне приміщення є учбовим корпусом, який є державною власністю й належить Міністерству освіти

і науки України, право оперативного управління - Мукачівському технологічному інституту, обґрунтовано вважав, що спірне приміщення

не може бути об`єктом приватизації, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що це приміщення належало або належить до житлового фонду, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 , 78 , 79 , 80 , 89 , 367 ЦПК України . Суд касаційної інстанції

не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься

до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального

та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович