Рішення

від 15.07.2020 по справі 910/2000/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2020Справа № 910/2000/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" (03083, м. Київ, пров. Моторний, буд. 3; ідентифікаційний код 40681196)

до Держави України в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2) та Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646)

третя особа-1 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Прокуратура Київської області (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 27/52; ідентифікаційний код 02909996)

третя особа-2 , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головне управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; ідентифікаційний код 40108616)

про стягнення майнової та моральної шкоди.

Представники сторін:

від позивача: Вара А.С.

від відповідача-1: Полець Д.М.

від відповідача-2: Семенюк О.В.

третя особа-1: ОСОБА_1

третя особа-2: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані позбавленням позивача майна внаслідок незаконних дій та бездіяльності Прокуратури Київської області та Головного управління Національної поліції в Київській області чим заподіяно позивачу матеріальної шкоди у розмірі 169000,00 грн. та спричинено моральну шкоду у розмірі 114000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 (суддя Грєхова О.А.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2020 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 справу № 910/2000/19 прийнято до свого провадження суддею Барановим Д.О., підготовче засідання призначено на 25.03.2020.

20.03.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення відповідача-1.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину. введений на території України Кабінетом Міністрів України, ухвалою Господарського суду від 25.03.2020 підготовче засідання відкладено на 13.05.2020.

12.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли клопотання від третьої особи-2 та відповідача-1 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2020 у підготовчому засіданні було оголошено перерву до 03.06.2020.

14.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення третьої особи-1.

У підготовчому засіданні 03.06.2020 представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 03.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2020.

У судовому засіданні 24.06.2020 оголошено перерву до 15.07.2020.

У судовому засіданні 15.07.2020 представник поповича підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представники відповідачів-1, 2 заперечували щодо задоволення позовних вимог, просили суд відмовити в задоволенні позову.

Представники третіх осіб-1, 2 також просили суд відмовити в задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 15.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів та третіх осіб, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю "АБВ Строй" два паливозаправні пункти об`ємом по 10 м 3 кожен, загальною вартістю 228 000, 00 грн, тобто, вартістю 114 000,00 грн кожний, що підтверджується видатковою накладною № РТ-00695 від 28.11.2016.

01.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" укладено договір оренди № 01/03-17, за умовами якого, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" в строкове платне користування пункт паливозаправний 10 м 3 у кількості однієї штуки, вартістю 114 000,00 грн з ПДВ та пост охорони 1,5 х 1,5 м, у кількості 1 штука, вартістю 19 188,00 грн з ПДВ.

Пунктом 4.1. договору визначено, що орендар сплачує орендну плату щомісяця в розмірі 2 500,00 грн у строк до 5 числа поточного місяця оренди.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 (п. 11.1. договору).

Так, пункт паливозаправний 10 м 3 у кількості однієї штуки, вартістю 114 000 грн з ПДВ та пост охорони 1,5 х 1,5 м, у кількості 1 штука, вартістю 19 188 грн з ПДВ Товариством з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" за актом приймання-передачі від 01.03.2017 до даного договору.

Орендоване майно, як про це зазначає позивач було розміщене Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області.

30.03.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" було повідомлено позивача, про те, що невідомі за допомогою автокрану завантажили майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" і вивезли у невідомому напрямку.

Згодом позивачу стало відомо, що зазначені дії вчинялися працівниками Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області в ході розслідування кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016111200000157 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, за фактом порушення невідомими особами правил безпеки під час виконання робіт з торгівлі дизельним паливом на автомобільному газозаправному пункті, розташованому на узбіччі автодороги с. Тарасівка, с. Крюківщина з правої сторони поблизу автодорожнього знаку із надписами "Київ 18", ТОВ "Укр Ді Сі", ТОВ "Палс", "ЯН & ЙЕНСЕН ГРУП" в напрямку рух до с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, що створює загрозу загибелі людей, чи настання інших тяжких наслідків.

Позивач вказує, що звернувся до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із заявою від 13.09.2017 про повернення тимчасово вилученого майна.

Втім, як про це зазначає позивач, відповіді на заяву надано не було, майно не повернуто. З огляду на що, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області із скаргою на бездіяльність прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Битько Н.М., щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 42016111200000157 від 27.03.2017.

Листом № 21556вих-17 від 06.11.2017 Києво-Святошинська місцева прокуратура зазначила, що СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області розслідується кримінальне провадження № 42016111200000157 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України. У ході досудового розслідування встановлено, що невідомими особами, в порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється торгівля дизельним паливом на автомобільному заправному пункті, розташованому на узбіччі автодороги в с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області, що створює загрозу загибелі людей, чи настання інших тяжких наслідків. Так, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення 30.03.2017 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області за участі спеціаліста - інспектора ГУ Держпраці у Київській області, проведено огляд місця події, де було виявлено та тимчасово вилучено майно надземний резервуар із дизельним паливом, колонка та передано спеціалізованій установі Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр опт постач" на відповідальне зберігання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.02.2018 скаргу задоволено, зобов`язано прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Битько Н.М., повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

В подальшому, позивач неодноразово звертався до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із листами, у яких вимагав виконати ухвалу суду та повернути майно.

Києво-Святошинська місцева прокуратура в свою чергу у відповідь на листи зазначала, що позивач має можливість звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр опт постач" з метою повернення тимчасово вилученого майна.

В зв`язку з викладеним, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" звернулось до суду із скаргою на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, щодо неповернення тимчасово-вилученого майна, у якій просило зобов`язати слідчого СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській обл. у кримінальному провадженні № 42017111200000157 від 27.03.2017 повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; зобов`язати начальника органу досудового розслідування Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській обл. вчинити дії у відповідності до ст. 39 КПК, зокрема вжити заходів щодо усунення порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених слідчим в частині не повернення тимчасово вилученого майна.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.07.2018 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, щодо неповернення тимчасово-вилученого майна - задоволено частково, зобов`язано слідчого СК Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області у кримінальному провадженні № 42017111200000157 від 27.03.2017 року повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Листом від 09.07.2018 № 11283вих18 Києво-Святошинська місцева прокуратура повідомила позивача, що 05.07.2018 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП В Київській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110200004165, за фактом незаконних дій з майном, яке описано, здійснене особою, якій це майно ввірене, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Таким чином, обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом позивач вказує, що незаконне вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" його майна, та відповідно дії та бездіяльність органів досудового розслідування та прокуратури завдало Товариству матеріальних збитків в розмірі 169 000, 00 грн, які складаються: 114 000, 00 грн - вартість майна, 55 000, 00 грн - вартість не отриманих орендних платежів, а також завдало моральної шкоди на суму 114 000, 00 грн.

Із поданого Кабінетом міністрів України відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що позивачем не дотримано норми процесуального законодавства щодо суб`єктного складу учасників процесу, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині заявленій до уряду.

У поданих поясненнях третя особа-1 також заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а також виконуючи вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 24.02.2020, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Так, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України ).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Відтак, суд вказує, що основним предметом доказування та відповідно встановлення у даній справі є дії (бездіяльність) Прокуратури Київської області та Головного управління Національної поліції в Київській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, адже, відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Отже, приписами статті 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ № 1104 від 19.11.2012 (надалі- Порядок) визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Як про це вказує позивач, та що у свою чергу встановлено судом, пункт паливозаправний 10 м 3 у кількості однієї штуки, вартістю 114 000 грн з ПДВ та пост охорони 1,5 х 1,5 м, у кількості 1 штука, вартістю 19 188 грн з ПДВ Товариством з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" згідно акту приймання-передачі від 01.03.2017 до договору оренди № 01/03-17.

Означене майно було розміщене Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтатрейдгруп" на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що в рамках кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016111200000157 від 27.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, за фактом порушення невідомими особами правил безпеки під час виконання робіт з торгівлі дизельним паливом на автомобільному газозаправному пункті, розташованому на узбіччі автодороги с. Тарасівка, с. Крюківщина з правої сторони поблизу автодорожнього знаку із надписами "Київ 18", ТОВ "Укр Ді Сі", ТОВ "Палс", "ЯН & ЙЕНСЕН ГРУП" в напрямку рух до с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, що створює загрозу загибелі людей, чи настання інших тяжких наслідків, прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Битько Н.М. та слідчою групою СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області було вилучено майно, а саме - пункт паливозаправний 10 м 3 , що знаходився за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Як встановлено судом, прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016111200000157.

Водночас, ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.03.2017 у справі № 369/3532/17 у клопотанні прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області молодшого радника юстиції Пінчук О.П. про арешт майна було відмовлено.

В означуваній ухвалі суд прийшов до висновку, що подане клопотання не відповідає вимогам ст. 170-171 КПК України, а тому прокурор не довів необхідність арешту на зазначене ним майно, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.

13.09.2017 позивач звернувся до Києво-Святошинської місцевої прокуратури із заявою про повернення тимчасово вилученого майна.

Водночас, суд вказує, що докази, щоб свідчили про повернення вилученого майна відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області із скаргою на бездіяльність прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області щодо неповернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.08.2018 у справі № 369/11832/17 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" задоволено, зобов`язано прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Битько Н.М., повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Суд зазначає, що наявними в матеріалах доказами, зокрема, листами від 19.02.2018 та № 110718 від 11.07.2018 підтверджується факт неодноразових звернень позивача з вимогами повернути вилучене майно.

Втім, суд вказує, що доказів, щоб свідчили про повернення вилученого майна в матеріалах справи не міститься.

26.02.2018 Києво-Святошинська місцева прокуратура листом № 507вих-18 повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", що слідчим відділом Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області в ході розслідування кримінального провадження № 42016111200000157 було вилучено майно та передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр опт постач" на відповідальне зберігання. При цьому прокуратура запропонувала Товариству самостійно звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр опт постач" за отриманням тимчасово вилученого майна.

Також, позивач вказує, що аналогічний лист від Києво-Святошинської місцевої прокуратури Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" 13.03.2018 за №4729-18.

Відповідно до п.7,8 Порядку ( в редакції чинній на момент вилучення майна) Речові докази, в тому числі документи, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об`ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами (металевими шафами), стелажами, оббитими металом дверима, ґратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією (далі - обладнані приміщення), крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ. У разі відсутності обладнаного приміщення виділяються спеціальні сейфи (металеві шафи) достатнього розміру (далі - спеціальний сейф). Відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Позивач звертався до начальника ГУ НП у Київській області зі скаргою вих. № 220618-1 від 22.06.2018 в якій просило вжити заходів щодо виконання ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.08.2018 у справі № 369/11832/17 щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" тимчасово вилученого майна.

Листом від 11.07.2018 № 110718-1 позивач просив начальника Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області повідомити про хід виконання ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.08.2018 у справі № 369/11832/17 .

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області із скаргою на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.07.2018 у справі № 369/8768/18 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" на бездіяльність начальника та слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області, щодо неповернення тимчасово-вилученого майна - задоволено частково, зобов`язано слідчого СК Києво-Святошинського ВП ГУ НП у Київській області у кримінальному провадженні № 42017111200000157 від 27.03.2017 року повернути власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл", тимчасово вилучене майно - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Позивач звертався до Києво-Святошинського відділу поліції Головного управління національної поліції в Київській області з листом № 130918 від 13.09.2018 в якому просив повідомити про хід виконання ухвали від 30.07.2018.

Втім, суд вказує, що ухвала суду від 30.07.2018 про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" вилученого майна, так і залишилася невиконаною.

Водночас, як про це вказує позивач, та що у свою чергу встановлено судом, 09.07.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" отримано від Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області лист № 11283вих18, з якого вбачається, що 05.07.2018 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018110200004165 за фактом незаконних дій з майном, яке описано, здійснене особою, якій це майно ввірене, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Таким чином, суд звертає увагу, що фактично через півтора року після безпідставного вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" майна - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська, 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області повідомлено, що за фактом незаконних дій з майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" проводиться розслідування в рамках кримінального провадження № 12018110200004165.

Відтак, з огляду на викладене вище, суд презюмує, що наразі майно власнику не повернуто, а правові підстави для не повернення спірного майна або зволікання у його поверненні відсутні.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі №1-36/2001, за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2000 рік та статті 25 Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілими за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є Держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 56 Господарського процесуального кодексу України врегульовано участь у справі представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Так, зміст статті 56 Господарського процесуального кодексу України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади як представника, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів відповідного органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц Велика Палата дійшла висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

За таких обставин, суд вказує, що твердження Кабінету Міністрів України щодо позивачем обрано неправильний спосіб захисту, зокрема не того органу, який має виступати від імені держави, не свідчить про те, що Держава Україна є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" заявлено саме до Держави Україна.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Згідно п. 1 Положення про Державну казначейську службу України Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів

Приписами ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство здійснює забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, а також здійснює безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду покладено саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи.

У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Державна казначейська служба України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, суд констатує, що встановлений судовим рішенням і законом обов`язок повернення майна відповідачем не виконаний.

Отже, з огляду на викладене вище, суд вважає, що позивачем належним чином доведено факт порушення його прав у вигляді заподіяння майнової шкоди у розмірі 114 000, 00 грн (а саме вартість неповернутого тимчасово вилученого майна - пункт паливозаправний 10 м 3 , вилучений за адресою: вул. Київська 1-Г, на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що в цій частині вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За вимогами ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського України від 18.11.2003 № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 року № 01-8/451 "Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року № 1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

Європейський суд з прав людини неодноразово в низці своїх рішень за заявами громадян проти України зазначав, що в Україні заявники на протязі значного терміну часу не можуть домогтися виконання судових рішень, винесених на їх користь.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року по справі "Войтенко проти України" (заява № 18966/02) зазначено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої § 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 року по справі "ОСОБА_6, Чечеткін та Оліус проти України" зазначено, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, окрім обов`язку повернення спірного майна, який виникає внаслідок обов`язковості судового рішення, суд констатує також наявність порушення права на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Водночас, що стосується вимоги позивача в частині стягнення матеріальної шкоди в сумі 55 000, 00 грн - вартість не отриманих орендних платежів, то суд вказує наступне.

Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

Втім, суд вказує, що позивачем не наведено обґрунтування довів в площині наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави та збитками, які позивач зазнав у зв`язку з неотриманням ним вартості орендних платежів в розмірі 55 000, 00 грн.

Разом з тим, положення частини першої статті 225 Господарського кодексу України регулюють склад збитків, що підлягають відшкодуванню особами, які допустили господарське правопорушення, порушили господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.

В силу статті 42 Господарського кодексу України підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов`язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.

Окремо слід зазначати, що враховуючи фактичну дату вилучення майна, позивач був обізнаний про тимчасове позбавлення його прав володіння та користування відповідним майном, тобто, у питанні можливості оренди такого майна, діяв на власний ризик.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення матеріальної школи в сумі 55 000, 00 грн - вартість не отриманих орендних платежів.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 114 000, 00 грн, то суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Позивач зазначає, що моральну шкоду в розмірі 114 000, 00 грн, Товариству з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" було завдано незаконним вилученням та незаконним неповерненням майна Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області та незаконним переданням Києво-Святошинською місцевою прокуратурою Київської області та Києво-Святошинським ВП ГУ НП в Київській області вилученого майна фіктивному підприємству Товариству з обмеженою відповідальністю "Укр опт постач".

Позаяк, суд звертає увагу, що скільки, позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому втрат немайнового характеру, а також доказів наявності причинного зв`язку між понесеною ним шкодою і протиправними діяннями Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та Києво-Святошинським ВП ГУ НП в Київській області та вини останніх в її заподіянні, то за висновками суду вимога позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кваліті Оіл" (03083, м. Київ, пров. Моторний, буд. 3; ідентифікаційний код 40681196) матеріальну шкоду в розмірі 114 000 (сто чотирнадцять тисяч) грн 00 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 27.07.2020

Суддя Д.О. Баранов