Ухвала

від 30.07.2020 по справі 927/831/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 927/831/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Фізичної особи-підприємця Кудіненко Олени Василівни (далі - ФОП Кудіненко О.В., скаржник) - Дроздовський Л.П. (адвокат),

відповідача - Фізичної особи-підприємця Курач Світлани Михайлівни (далі - ФОП Курач С.М.) - Притульська Л.В. (адвокат)

розглянув касаційну скаргу ФОП Кудіненко О.В.

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2020 (суддя - Федоренко Ю.В.)та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020

(головуючий - суддя Сотніков С.В., судді: Копитова О.С., Остапенко О.М.)

у справі № 927/831/18

за позовом ФОП Кудіненко О.В.

до ФОП Курач С.М.

про припинення дій, що порушують авторське право, та відшкодування збитків.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ФОП Кудіненко О.В. звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ФОП Курач С.М. (з урахуванням заяви позивача від 25.01.2019) про зобов`язання припинити здійснювати дії, що порушують авторське право, шляхом видалення з вебсайту в мережі Інтернет за адресою www.dom4m.com.ua візуалізацій архітектурно-будівельних проєктів (далі - спірні твори), які належать позивачу та розміщені на вебсайті в мережі Інтернет за адресою www.z500.com.ua, стягнення збитків у формі упущеної вигоди в розмірі 418000,00 грн, штрафу в розмірі 50000,00 грн за договором комісії від 06.12.2016 № 06/122016 та витрат на проведення експертизи у розмірі 11700,00 грн.

Позов мотивовано тим, що ФОП Курач С.М. без дозволу ФОП Кудіненко О.В. використовує спірні твори (візуалізації архітектурно-будівельних проєктів) в мережі Інтернет, виключні майнові авторські права на які належать позивачу на підставі договору франчайзингу, що супроводжується ліцензійною угодою, шляхом їх розміщення на вебсайті www.dom4m.com.ua з метою продажу. За умовами пункту 7.8 договору комісії від 06.12.2016 № 06/122016, що укладений між сторонами, у разі порушення пункту 2.1.7 договору відповідач додатково зобов`язаний сплатити штраф в сумі 50000,00 грн за порушення майнових прав автора на архітектурно-будівельні проєкти, оскільки після закінчення дії договору не видалив із свого сайту проєкти позивача. Збитки позивача в сумі 418000,00 грн у вигляді упущеної вигоди дорівнюють вартості всіх архітектурно-будівельних проєктів, що використовується відповідачем, та складається з 31 зафіксованого випадку використання, виходячи з вартості проєкту, вказаної на сайті www.z500.com.ua .

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що наданими позивачем доказами не підтверджено протиправної поведінки відповідача, не доведено позадоговірного характеру відносин позивача з відповідачем у зв`язку з використанням спірних творів, виключні майнові авторські права на які належать позивачу на підставі Ліцензійної угоди від 01.09.2010, а відповідачу - на підставі договору комісії від 06.12.2016, не доведено завдання позивачу збитків, а відтак відсутній і причинно-наслідковий зв`язок та вина відповідача, оскільки відсутні збитки.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, ФОП Кудіненко О.В. 04.06.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 927/831/18 частково, ухвалити нове рішення суду в частині задоволення вимог про зобов`язання ФОП Курач С.М. припинити порушувати авторські права ФОП Кудіненко О.В. шляхом видалення з вебсайту в мережі Інтернет за адресою: www.dom4m.com.ua архітектурно-будівельних проєктів (візуалізації архітектурно-будівельних проєктів), які належить ФОП Кудіненко О.В. та розміщені на вебсайті в мережі Інтернет за адресою: www.z500.com.ua; та у частині стягнення з ФОП Курач С.М. на користь ФОП Кудіненко О.В. 50 000 грн штрафу за договором комісії від 06.12.216 №06/122016, не передаючи справи на новий розгляд.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційна скарга ФОП Кудіненко О.В. у справі подана після набрання чинності названим Законом, розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 (далі - ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020).

Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Кудіненко О.В. та призначено її до розгляду на 30.07.2020.

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 28.07.2020 № 29.3-02/1368 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 927/831/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У касаційній скарзі ФОП Кудіненко О.В. як на підставу касаційного оскарження судових рішень у справі № 927/831/18 посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

В обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ФОП Кудіненко О.В. вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 918/150/19 та від 20.05.2020 у справі №910/12615/19.

Окрім цього, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні позову у зв`язку з недоведенням наявності позадоговірних відносин між позивачем та відповідачем та помилково дійшли висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права. Так, на думку скаржника, його порушене права може відновитись і за пунктом "б" абзацу другого частини першої статті 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" шляхом припинення дій, що порушують авторське право, і шляхом виконання Договору комісії в натурі, оскільки обидва способи мають однаковий механізм захисту права - припинення дій, що порушують право, а Закон, в свою чергу, не встановлює заборони на обрання способу захисту. А тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

ФОП Курач С.М. 16.07.2020 направила на адресу Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу в якому, з посиланням на необґрунтованість викладених у скарзі доводів, просить залишити без змін оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до договору комісії від 06.12.2016 (пункту 6.5) з моменту підписання цього договору агент (відповідач) зобов`язується перерахувати принципалу (позивачу) заставну суму в розмірі 20 000 грн, яка в подальшому буде зарахована в рахунок виконання агентом своїх зобов`язань за договором. Перерахування заставної суми агентом є підставою для виникнення у принципала обов`язків за цим договором. ФОП Курач С.М. наголошує на тому, що: грошові кошти ФОП Кудіненко Олені Василівні згідно з пунктом 6.5 цього договору не перераховувала у зв`язку з тим, що прочитала в інтернеті негативний відгук з приводу діяльності ФОП Кудіненко Олени Василівни; ФОП Курач Світлана Михайлівна жодних архітектурно-будівельних проєктів (візуалізацій архітектурно-будівельних проєктів) не отримувала та не використовує спірні твори з метою продажу третім особам, а ФОП Кудіненко Олена Василівна їх їй не передавала.

Також відповідач зазначає, що в судових засіданнях представник позивача неодноразово вказував, що доказів передачі відповідачу архітектурно-будівельних проєктів (візуалізацій архітектурно-будівельних проєктів), квитанцій та інших доказів у нього немає, а також немає доказів того, що ФОП Кудіненко Оленою Василівною було виготовлено архітектурно-будівельні проєкти (візуалізацій архітектурно-будівельних проєктів), які зазначені в позовній заяви.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий).

Касаційний господарський суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 910/12615/19 та від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, оскільки названі справи розглянуто та в них ухвалено судові рішення за наслідками розгляду правовідносин не подібних ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах і у справі № 927/831/18.

Так, у справі № 910/12615/19, на постанову від 20.05.2020 в якій посилається скаржник, предметом оскарження у суді касаційної інстанції була постанова Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/12615/19, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарський суду від 29.01.2020, якою ТОВ "Екожилбуд-2005" визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута голову комісії з припинення - Константінова І.М.

Причиною виникнення спору зі справи № 910/12615/19 стало питання щодо наявності чи відсутності підстав порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та визнання боржника банкрутом відповідно до цієї статті.

У касаційній скарзі ФОП Кудіненко О.В. зазначає, що у справі №910/12615/19 зроблено такий висновок, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження. Аналогічно, у даній справі ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи колегія суддів вважала таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

Проте, даний висновок суду не можна вважати таким, що був зроблений судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах та не врахований судами в оскаржуваних судових рішеннях, оскільки судами на підставі наданих сторонами доказів вирішено відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позовних вимог у цілому. Межі обґрунтування судового рішення визначаються судом враховуючи предмет, підстави та обставини справи з огляду на вагомість доводів та характер спору. Верховний Суд зазначає, що позивач не навів переконливих та вагомих аргументів, з посиланням на відповідні докази, які саме серйозні та очевидні доводи, враховуючи обставини справи, судами першої та апеляційної інстанцій залишені поза увагою.

Європейський Суд, у своїх рішеннях, неодноразово зазначав про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. У рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі № 918/150/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "АРМ-ЕКО" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Житлово-комунального підприємства "Перспективне" про визнання рішення протиправним. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ЖКП "Перспективне" листом №28/02/19/1 повідомило ТОВ "АРМ-ЕКО" про розірвання в односторонньому порядку підрядного договору від 31.12.2015 №ТО-55 на технічне обслуговування та ремонт ліфтів, укладеного між ТОВ "АРМ-ЕКО" та ЖКП "Перспективне". За твердженням позивача, ТОВ "АРМ-ЕКО" виконує взяті на себе зобов`язання належним чином, зауважень щодо неналежної роботи з обслуговування ліфтів не надходило. Позивач вважає, що вказане рішення ЖКП "Перспективне" є протиправним.

У касаційній скарзі ФОП Кудіненко О.В. зазначає, що у справі №918/150/19 зроблено такий висновок, що за загальним правилом (частина перша статті 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Тобто - суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором. При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом. Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті 5 ГПК України). Наведене, з урахуванням положень частини першої статті 2 ГПК України, свідчить, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення порушеного права. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Проте, даний висновок суду також не можна вважати таким, що був зроблений судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах та не врахований судами в оскаржуваних судових рішеннях, оскільки правовідносини, наявні у справі №918/150/19 та у цій справі, не є подібними ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими судами фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, та з огляду на мотиви відмови у задоволенні позову, які визначені у змісті судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Кудіненко О.В. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 927/831/18.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних підстав до доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кудіненко Олени Василівни на рішення Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 927/831/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко