Рішення

від 28.07.2020 по справі 910/17624/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2020Справа № 910/17624/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР"

про стягнення 35188,67 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Решетова Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" про стягнення 35188,67 грн, з яких: 30000,00 грн - основний борг, 424,00 грн - 3% річних, 4764,67 грн - пеня.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідачем без будь-якої правової підстави утримуються грошові кошти у розмірі 30000,00 грн., які були помилково перераховані позивачем згідно платіжного доручення №360 від 07.06.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.12.2019 позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

02.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Враховуючи те, що позовна заява, з урахуванням усунених недоліків, відповідає вимогам, викладеним у ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відкриття провадження у справі.

Господарський суд міста Києва від 03.01.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/17624/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

20.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли відзив на позов та клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

27.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" звернулося до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" про стягнення 90989,45 грн.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.01.2020 відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" про розгляд справи №910/17624/19 у порядку загального позовного провадження, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначив на 19.02.2020.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 31.01.2020 повернув зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" про стягнення 90989,45 грн.

У судове засідання 19.02.2020 представники учасників справи не з`явилися. Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про судове засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103053379960, №0103053379978.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.02.2020 відклав розгляд справи на 25.02.2020.

У судове засідання 25.02.2020 представники учасників справи не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" про стягнення 35188,67 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі № 910/17624/19 скасовано, передано справу № 910/17624/19 на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 суд призначив судове засідання у справі №910/17624/19 на 07.07.2020.

26.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника .

02.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло повторне клопотання про розгляд справи за відсутності представника .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 призначено судове засідання по справі № 910/17624/19 на 28.07.2020 у зв`язку із перебуванням 07.07.2020 судді Гулевець О.В. у відпустці.

07.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до остаточного вирішення справи №903/276/20.

20.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, оскільки предмет і підстави позову у справах № 910/17624/19 та №903/276/20 різні та обставини у справі №903/276/20 не впливають на оцінку доказів у даній справі.

Суд розглянув клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Так, у відповідності до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов`язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

У своєму клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/17624/19 до остаточного вирішення справи №903/276/20.

Однак, суд зазначає, що наявність доказів у даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом розгляду та вирішення спору у справі №903/276/20 не вплине на оцінку доказів у справі №910/17624/19.

Враховуючи наведене, за висновкам суду у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі ч п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України .

Таким чином, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Представник позивача у судове засідання 28.07.2020 не з`явився, позивач був повідомлений про розгляд справи належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №01054715669174. Окрім того, позивачем 02.07.2020 подано клопотання про розгляду справи без участі представника.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.07.2020 надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 28.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" (позивач) на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" (відповідач) № НОМЕР_1 , відкритому у АТ "Таскомбанк" було перераховано кошти в загальному розмірі 30 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням: №360 від 07.06.2019 (призначення платежу: "оплата за папір зг. накл за червень 2019, в т.ч. ПДВ 20% 5000,00 грн).

В обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що кошти в загальному розмірі 30 000,00 грн сплачені на рахунок відповідача помилково, оскільки господарських операції з поставки паперу не відбувалось.

Позивач направив на адресу відповідача листа вих. №172/06-19 від 11.06.2019, в якій просив відповідача повернути помилково сплачені кошти у розмірі 30 000,00 грн.

Оскільки відповідач не надав відповіді на лист, позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою за вих.№265/09-19 від 19.09.2019, в якій вимагав відповідача повернути кошти у розмірі 30 000,00 грн.

За доводами позивача, грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн перераховані позивачем на рахунок відповідача є помилково сплаченими та отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача помилково сплачених грошових коштів в розмірі 30 000,00 грн, посилаючись на ст. 1212 ЦК України.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховані проценти за користування грошовими коштами у розмірі 424 грн, а також заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 4 764,67 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі №906/1279/16, Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року по справі № 6-88цс13.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив про наявність між позивачем та відповідачем господарських правовідносин на підставі укладеного договору поставки №ОП-00782 від 21.11.2018.

Згідно наданого в матеріали справи договору поставки №ОП-00782 від 21.11.2018 (надалі - договір), підписаного та скріпленого печатками зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" (покупець), постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором виготовити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його в кількості, в строк, асортименту і найменування, відповідно до узгодження конкретної партії товарів (п. 1.1. договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: папір для гофрування, картон для плоских шарів гофрокартону, гофрований картон, гофровані ящики, вироби з гофрованого картону та тарного рулонного паперу тощо.

Також, у п. 3.9. договору зазначено, що оплата вважається здійсненою після надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

В договорі №ОП-00782 від 21.11.2018 зазначено рахунок відповідача - № НОМЕР_1 , відкритому у АТ "Таскомбанк".

Відповідно до п. 9.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року. Закінчення строку дії нього договору не тягне за собою припинення зобов`язань, що виникли з цього договору протягом строку його дії, не звільняє сторони від необхідності належного їх виконання та від відповідальності за їхнє неналежне виконання. Якщо, за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін письмово не заявить про припинення його дії, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були раніше встановлені цим договором, причому кількість таких поновлень не обмежується.

Цей договір може бути розірваний достроково тільки за взаємною згодою сторін. У випадку грубого порушення (прострочення оплат більше 30 днів) або систематичного невиконання умов цього договору однією зі сторін інша сторона мас право достроково розірвати цей договір, письмово повідомити винну сторону не менше ніж за 30 календарних днів до дати передбачуваного розірвання. Повідомлення про розірвання має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням про отримання або через представника іншої сторони (п. 9.3. договору).

Будь-яких письмових домовленостей, додаткових угод до договору, повідомлень та листів від сторін щодо припинення дії договору №ОП-00782 від 21.11.2018 матеріали справи не містять.

Згідно ч. 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строк дії господарського договору - це час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Так, в матеріалах справи міститься вимога відповідача за вих. №286 від 30.10.2019 направлена на адресу позивача, що підтверджується описом вкладення в цінний лист №0411407605063 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0411407605063. Відповідно до зазначеної вимоги, відповідач повідомляв позивача про поставку ТОВ "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" товару окремим партіями на загальну суму 1 564 574,40 грн та наявність заборгованості у позивача перед відповідачем у розмірі 90 989,45 грн.

Окрім того, відповідачем у вимогі за вих. №286 від 30.10.2019 зазначено про зарахування на підставі п. 6.3.3. договору для погашення штрафних санкцій сплачених 07.06.2019 коштів у розмірі 30 000,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов`язався здійснити оплату товару, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався здійснити поставку товару.

Водночас, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок позивача довести обставини, на які він посилається, визначений у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що помилковість перерахування коштів на користь відповідача не підтверджена жодними доказами та окрім того, не узгоджується з дійсними обставинами справи та обставинами на які посилається позивач в обґрунтування заявленого позову.

Доводи позивача про те, що грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн перераховані відповідачу без правової підстави не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15.

Враховуючи встановлені судом обставини сплата позивачем коштів у сумі 30 000,00 грн згідно із платіжним дорученням №360 від 07.06.2019, здійснювались на користь відповідача за договором поставки, у зв`язку із чим, згідно приписів ст. 1212 ЦК України, сплачені позивачем грошові кошти не можуть визнаватись такими, що набувались відповідачем безпідставно.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, заявлені вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ПАПІР" про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 30 000,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню, а тому суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛОДИМИРСЬКА ФАБРИКА ГОФРОТАРИ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.08.2020.

Суддя О.В. Гулевець