Постанова

від 08.10.2020 по справі 910/17624/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2020 р. Справа№ 910/17624/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

секретар судового засідання - Нікітенко А.В.

за участю представників:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 (повний текст складено та підписано 03.08.2020)

у справі № 910/17624/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Папір"

про стягнення 35 188,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа папір" про стягнення 35 188,67 грн, з яких: 30 000,00 грн - основний борг, 424,00 грн. - 3% річних, 4 764,67 грн. - пеня.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідачем без будь-якої правової підстави утримуються грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн., які були помилково перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 360 від 07.06.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження, за результатами розгляду прийняти постанову у справі, якою рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, справу розглянути без участі уповноваженого представника позивача.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, твердження суду першої інстанції в рішенні про те, що кошти в сумі 30 000,00 грн. здійснювались на користь відповідача за договором поставки є помилковим, оскільки жодного посилання у платіжному дорученні № 360 від 07.06.2019 на договір немає.

Скаржник вказує на те, що між позивачем та відповідачем будь-яких господарських операцій, в тому числі на підставі договорів поставки, у червні 2019р. не відбувалось, про що зазначено у довідці № 10-01/20 від 10.01.2020, а перерахування 07.06.2019 коштів в сумі 30 000,00 грн. не відбувалось в порядку виконання договірного зобов`язання.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/17624/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" відповідає вимогам статті 258 ГПК України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.

Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19. Закінчити проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні 08.10.2020.

06.10.2020 від відповідача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про те, що згідно із договором, а саме п. 1.2, найменування товару, який поставляється за договором, є папір для гофрування, картон для плоских шарів гофрокартону, гофрований картон, гофровані ящики, вироби з гофрованого картону та тарного рулонного паперу. Також відповідач вказує на те, що поставки товару за договором здійснювались протягом 2018-2019р.р.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 08.10.2020 не з`явились.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, згідно із договором поставки № ОП-00782 від 21.11.2018, який підписаний та скріплений печатками як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, відповідно до п. 1.1 якого, відповідач, за договором постачальник, зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором виготовити та передати у власність позивача, за договором покупця, товар, а позивач зобов`язався прийняти та оплатити його в кількості, в строк, асортименту і найменування, відповідно до узгодження конкретної партії товарів.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 1.2 договору визначено найменування товару: папір для гофрування, картон для плоских шарів гофрокартону, гофрований картон, гофровані ящики, вироби з гофрованого картону та тарного рулонного паперу тощо.

Відповідно до п. 3.9 договору зазначено, що оплата вважається здійсненою після надходження грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

Також в договорі № ОП-00782 від 21.11.2018 зазначено рахунок відповідача - № НОМЕР_1 , відкритому у АТ "Таскомбанк".

Відповідно до п. 9.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року. Закінчення строку дії нього договору не тягне за собою припинення зобов`язань, що виникли з цього договору протягом строку його дії, не звільняє сторони від необхідності належного їх виконання та від відповідальності за їхнє неналежне виконання. Якщо, за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про припинення його дії, договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були раніше встановлені цим договором, причому кількість таких поновлень не обмежується.

Цей договір може бути розірваний достроково тільки за взаємною згодою сторін. У випадку грубого порушення (прострочення оплат більше 30 днів) або систематичного невиконання умов цього договору однією зі сторін інша сторона мас право достроково розірвати цей договір, письмово повідомити винну сторону не менше ніж за 30 календарних днів до дати передбачуваного розірвання. Повідомлення про розірвання має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням про отримання або через представника іншої сторони (п. 9.3. договору).

В матеріалах справи відсутні будь-які письмові домовленості, додаткові угоди до договору, повідомлення та листи від сторін щодо припинення дії договору № ОП-00782 від 21.11.2018.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на рахунок відповідача № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Таскомбанк" перераховано кошти у розмірі 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням: № 360 від 07.06.2019 із призначенням платежу: "оплата за папір зг. накл за червень 2019, в т.ч. ПДВ 20% 5000,00 грн.").

Однак, позивач вказує на те, що кошти в загальному розмірі 30 000,00 грн. сплачені на рахунок відповідача помилково, оскільки господарських операції з поставки паперу не відбувалось, у зв`язку із чим, позивачем надіслано на адресу відповідача лист за № 172/06-19 від 11.06.2019 та, повторно, у зв`язку із неотриманням відповіді від відповідача, вимогу за № 265/09-19 від 19.09.2019, у яких просив відповідача повернути помилково сплачені кошти у розмірі 30 000,00 грн.

На думку позивача грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн., які перераховані позивачем на рахунок відповідача, є помилково сплаченими та отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, а тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача помилково сплачених грошових коштів в розмірі 30 000,00 грн, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, також позивачем нараховані проценти за користування грошовими коштами у розмірі 424,00 грн. на підставі ст. 625 ЦК України та пеня у розмірі 4 764,67 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання, у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює правовідносини у разі набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини; зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За таких обставин, враховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач, як на підставу позовних вимог.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно.

Оскільки у графі: "Призначення платежу" платіжного доручення № 360 від 07.06.2019 позивачем зазначено конкретний рахунок відповідача, найменування товару, який оплачується, то відсутні підстави для визначення таких дій позивача, як помилкових.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає позовні вимоги неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги в частинах стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами у розмірі 424,00 грн. на підставі ст. 625 ЦК України та пені у розмірі 4 764,67 грн. є похідними від основної вимоги, яка не підлягає задоволенню, то підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача сум процентів за користування грошовими коштами та пені - відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі розгляду справи № 910/17624/19 є безпідставними, оскільки питання отримання без правових підстав грошових коштів в розмірі 30 000,00 грн., не є предметом спору у справі № 903/276/20.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/17624/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Володимирська фабрика гофротари".

4. Справу № 910/17624/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 19.10.2020.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім