Ухвала

від 04.08.2020 по справі 913/444/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відкриття провадження у справі

04 серпня 2020 року м.Харків Справа № 913/444/20

Провадження №7/913/444/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши матеріали позовної заяви заступника прокурора Луганської області (вул. Б. Ліщини, 27, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93408, ідентифікаційний код 02909921) в інтересах держави

до відповідача 1 - Луганської обласної державної адміністрації (проспект Центральний, 59, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93405, ідентифікаційний код 00022450)

відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія (вул. Канатна, 58, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100, ідентифікаційний код 40897739)

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та зобов`язання повернути орендоване майно,

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Луганської області звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави з вказаним позовом до Луганської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія , в якому заявив вимоги про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації №972 від 04.12.2019 Про надання в оренду земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія ;

- визнання недійсним договору оренди водного об`єкту №1 від 03.02.2020, укладеного між Луганською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія ;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія повернути Луганській обласній державній адміністрації водний об`єкт та земельну ділянку під водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовані за межами населених пунктів на території, Кабичівської сільської ради Марківського району Луганської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луганською обласною державною адміністрацією, в порушення вимог ст. 134 Земельного кодексу України, ст. 51 Водного кодексу України, без обов`язкового проведення земельних торгів надано Товариству з обмеженою відповідальністю Східноукраїнська рибна компанія земельну ділянку у комплексі з водним об`єктом площею 121,2281 га (кадастровий номер 4422583300:14:004:0004), розташовану за межами населених пунктів на території, яка за даними земельного кадастру, враховується в Кабичівській сільській раді Марківського району Луганської області. При цьому, вказано, що прийняття розпорядження та укладення договору оренди водного об`єкту відбулося всупереч встановленим умовам використання, оскільки об`єкт оренди передано для цілей, які суперечать його призначенню. У зв`язку з чим, розпорядження голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово - цивільної адміністрації №972 від 04.12.2019 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, договір оренди водного об`єкту №1 від 03.02.2020 - визнанню недійсним, а об`єкт оренди поверненню на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Крім цього, прокурор, наводячи наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді зазначає, що порушення інтересів держави полягає у нераціональному використанні водного об`єкту, що має прояв як в економічному, так і в екологічному аспектах; порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями та водними ресурсами, що перебувають у державній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для звернення органів прокуратури з позовами до суду в інтересах держави. При цьому, вказує, що у даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів ч. 5 ст. 53 ГПК України.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва заступником прокурора Луганської області інтересів держави у спірних правовідносинах в суді, суд відзначає наступне.

Відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф. В. проти Франції (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Так відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зі змісту статті 1 та ч. 2 ст. 5 Конституції України вбачається, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Приписами статей 13, 41 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У справі, що розглядається, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді з огляду на те, що порушення процедури передачі водного об`єкту та земель водного фонду в оренду поза проведенням відкритих, прозорих торгів, наслідками яких визначається найвища плата за користування ними, а також передача водного об`єкту для цілей, що суперечать його призначенню, свідчать про нераціональне використання об`єктів права власності українського народу, що беззаперечно порушує інтереси держави в економічному та екологічному аспектах.

Крім того, до спірного об`єкту належить земельна ділянка у комплексі з водним об`єктом. Разом з тим, прокурор вказує на те, що Луганською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження та укладено договір оренди водного об`єкту всупереч встановленим умовам використання, а саме передано об`єкт оренди для цілей, які суперечать його призначенню, що не сприяє раціональному використанню вод.

Тобто, предметом спору є визнання незаконним та скасування розпорядження обласної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди водного об`єкту та її повернення.

А тому, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, враховуючи те, що оскаржуються рішення та правочин, вчинені обласною державною адміністрацією, суд вважає, що чинним законодавством передбачено можливість подання прокуратурою позовних вимог безпосередньо направлених на захист інтересів держави та власника земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2020 у справі №330/441/18 (провадження №61-11310св19).

При цьому підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, яке полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом, передбачають, що за обставин цієї справи та за наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки до державної власності, зокрема підвищеного інтересу громадськості до збереження орендованого майна, прокурор має право на звернення до суду із захистом відповідних публічних інтересів держави (див., наприклад, пункти 36-45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

У свою чергу суд зауважує, що Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру не є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-2 статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1-2 статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різних функції, а саме:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 20.08.2019 у справі №926/1577/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18.

За таких обставин, зважаючи на факт порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, беручи до уваги відсутність у Держгеокадастру повноважень щодо звернення до суду, а також враховуючи те, що оскаржуються рішення та правочин, вчинені обласною державною адміністрацією, суд вважає, що чинним законодавством передбачено можливість заявлення прокурором відповідних позовних вимог безпосередньо направлених на захист інтересів держави, а тому приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, підтверджує їх та констатує факт набуття прокурором у відповідності до приписів ч. 5 ст. 53 ГП України статусу позивача у даній справі.

Подана позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.

Частиною 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (ч. 3 ст. 12 ГПК України).

При цьому, відповідно до частини 3 ст. 247 ГПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Положеннями ст. 181 ГПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, характер спірних правовідносин і предмет доказування, а також необхідність дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст. 2 ГПК України, зокрема, принципів змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві, суд приходить до висновку про доцільність розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження та вважає необхідним розпочати підготовче провадження, призначивши підготовче засідання.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 12, 234, 235, ч. 3. ст. 247 ГПК України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Підтвердити наявність підстав для представництва заступника прокурора Луганської області інтересів держави в суді.

2. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №913/444/20.

3. Здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

4. Призначити підготовче засідання у справі на 27.08.2020 року о 10 годині 00 хвилин.

Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Луганської області за адресою: м. Харків, проспект Науки, буд. 5, зал №109.

5. Явка представників учасників справи у підготовче засідання є необов`язковою.

6. Встановити, у відповідності до ст. 251 ГПК України, відповідачам строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву.

Повідомити учасникам справи, що в силу положень п. 4 Розділу Х Перехідні положення ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Повідомити учасників справи, що інформація по справі, що розглядається, доступна на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://court.gov.ua/fair/ та на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 04.08.2020 та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя О.В. Тацій