Рішення

від 23.07.2020 по справі 911/2527/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2527/19

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіонспоживспілки (09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Академіка Байраківського, 72, код 01561166)

до

Тетіївської міської ради (09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Яноша Острозького, 5, код 04054889)

про визнання недійсним рішення

за участю представників учасників справи:

від позивача: Ситенок О.Д.;

від відповідача: не з`явився;

11.10.2019 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіонспоживспілки (далі по тексту - позивач/Підприємство) до Тетіївської міської ради (далі по тексту - відповідач/Рада) про визнання недійсним рішення Тетіївської міської ради від 29.07.2019 № 647-20-VII.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що прийняттям оскаржуваного рішення відповідач фактично не визнає за позивачем право постійного землекористування набутого останнім на підставі Державного акта на право користування землею від 13.04.1999 ІІ-КВ № 001582.

Позивач вказує, що порядок вилучення земельних ділянок з постійного землекористування передбачений ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України. При цьому, позивачем не було надано згоди на вилучення земельної ділянки.

Позивач посилається на ч. 10 ст. 149 Земельного кодексу України, якою передбачено, що у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку, однак, Рада всупереч наведеним положенням законодавства та за відсутності судового рішення самостійно прийняла рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке, як стверджує позивач, є незаконним та протиправним.

Як зазначає позивач, відповідач діяв всупереч чинному законодавству та порушив передбачене абзацом а ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України право позивача самостійно господарювати на землі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2527/19 за правилами загального позовного провадження; проведення підготовчого засідання призначено на 13.11.2019.

Розгляд справи у підготовчому засіданні неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 02.07.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2020.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти заявлених позовних вимог, оскільки вважає їх необґрунтованими та безпідставними.

За доводами відповідача підстави пред`явленого позову не свідчать про незаконність прийняття відповідачем рішень, зокрема про затвердження акту перевірки від 18.07.2019 щодо дотримання законності використання позивачем земельної ділянки та про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою в силу приписів ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України, та зазначає про відсутність підстав для висновків про порушення відповідачем прав позивача.

Відповідач посилається на те, що згідно рішення Тетіївської районної ради депутатів від 01.03.1971 № 71 дирекції колгоспного ринку (правонаступником якого є позивач) було надано дозвіл на будівництво нового ринку у м. Тетієві по вул. Будьонного (Академіка Байраківського), 72 на земельній ділянці площею 2,0 га та зобов`язано оформити земельну ділянку. Таким чином, за доводами відповідача, земельна ділянка надавалась позивачу в постійне користування виключно для будівництва ринку.

Відповідач вказує, що рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 23.02.1999 № 15 вирішено, зокрема, передати Тетіївському міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку площею 1,77 га. Водночас, площа переданої земельної ділянки вказаної в рішенні від 23.02.1999 № 15, не співпадає з площею земельної ділянки зазначеної в Державному акті від 13.04.1999 ІІ-КВ № 001582.

Відповідач наголошує на тому, що позивач на земельній ділянці не будував та не здавав в експлуатацію єдиний об`єкт нерухомості - ринок, під будівництво якого позивачу виділялась земельна ділянка за адресою Київська область місто Тетіїв вулиця Академіка Байраківського (Будьонного), 72.

Відповідач акцентує увагу на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що з моменту отримання дозволу на будівництво нового ринку позивач здійснив будь-які роботи, спрямовані на будівництво єдиного об`єкту нерухомості у вигляді цілісного майнового комплексу. Таким чином, на переконання відповідача, вказані обставини свідчать про автоматичне припинення права землекористування позивача в силу ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України.

На думку відповідача безпідставними є доводи позивача, що прийняте відповідачем рішення порушує право користування земельною ділянкою, оскільки останнім не вчинялося дій спрямованих на відновлення меж та площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування єдиного цілісного майнового комплексу.

Позивач у письмових поясненнях, в контексті викладених у відзиві доводів, вказав на те, що між сторонами у цій справі не існує правовідносин, що виникають із договору суперфіцію, а положення ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин. Крім того, як стверджує позивач, ним ніколи не набувалося права суперфіцію на власну земельну ділянку, як і не передавалась вона йому на такому праві.

У письмових поясненнях відповідач додатково виклав свої заперечення проти позову та зазначив, що за диспозицією п. 8 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), ст. 24 Закону України Про планування забудови території у разі якщо фізична або юридична особа не розпочала будівельні роботи протягом двох років від дня отримання земельної ділянки в користування, дозволу на будівництво об`єкта містобудування, цей дозвіл втрачає силу.

Відповідач у письмових поясненнях стверджує, що у розглядуваній справі позивачем підлягають доведенню такі факти:

- що позивачем на спірній земельній ділянці в законний спосіб було побудовано єдиний цілісний майновий комплекс ринку та відповідно, що власником цього комплексу є позивач; спірна земельна ділянка (як єдиний цілісний об`єкт нерухомості) використовується позивачем для обслуговування ринку;

- яка саме площа земельної ділянки залишилась в постійному користуванні позивача та відповідно надати докази забудови позивачем цієї земельної ділянки.

Відповідач зазначає, що вимога позивача про визнання недійсним рішення ради про проведення інвентаризації спірної земельної ділянки не є однорідною із вимогою про визнання недійсним рішення ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою з підстав її не забудови, тож такі вимоги не можуть розглядатися в одному провадженні.

Крім того, законність рішення ради про проведення інвентаризації земельної ділянки не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

На думку відповідача, спірні рішення ради ніяким чином не порушують прав позивача щодо постійного користування земельною ділянкою, оскільки позивач добровільно відмовився від цього права та право користування земельною ділянкою останній втратив в силу закону.

Відповідач вказує на те, що на земельній ділянці під забудову площею 2,0 га за адресою м. Тетіїв вул. Будьонного (Академіка Байраківського), 72, Тетіївський ринок не будував та не здавав в експлуатацію жодних єдиних цілісних або майнових комплексів. Крім того, відповідач зазначає, що матеріалами справи не доведено, що Тетіївський ринок на земельній ділянці площею 2,0 га (1,767 га) за адресою м. Тетіїв вул. Будьонного (Академіка Байраківського), 72, не мав титульних прав або права власності на єдині цілісні або майнові комплекси.

Згідно письмових пояснень відповідача, значна увага доводів останнього приділена тому, що позивачем не надано доказів, що на земельній ділянці площею 1,77 га зведено майнові комплекси, будівлі та споруди, що, на переконання відповідача, свідчить про те, що позивач використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням встановленим рішенням виконавчого комітету Тетіївської районної ради народних депутатів від 01.03.1971 № 71.

В перебігу розгляду справи від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив суд зобов`язати позивача надати до суду: докази існування (реєстрації) юридичної, кооперативної, міжколгоспної особи починаючи з 1971 року по 1991 рік; докази забудови спірної земельної ділянки новим ринком (підприємством) та введення такого ринку в експлуатацію; докази реєстрації за суб`єктом господарювання під назвою Тетіївський колгоспний ринок (код 01561166) єдиного цілісного майнового комплексу або докази реєстрації за ним об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці площею 1,767 га за адресою м. Тетіїв вул. Будьонного (Академіка Байраківського), 72.

Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначає, що відповідач заявляє подане клопотання із посиланням на норми ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, при цьому, порядок витребування доказів врегульовано ст. 81 цього ж Кодексу. Таким чином суд вважає, що відповідачем подано клопотання про витребування доказів на підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом . Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу . Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Відповідач , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. (ч.ч. 3,4 ст. 80 Кодексу).

Однак, в порушення наведених норм законодавства відповідачем не зазначено заходів, які останній вживав для отримання у позивача відповідних доказів, не подано доказів вжиття таких заходів та не зазначено причини неможливості самостійного отримання доказів.

Крім того, згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.10.2019 відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву - п`ятнадцять днів з дня вручення такої ухвали. Копію вказаної ухвали відповідач отримав 23.10.2019, що підтверджується долученим до матеріалів справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, тобто строк на подання відзиву сплив 05.11.2019.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач скористався своїм правом на подання відзиву та 28.10.2019 звернувся до відділення поштового зв`язку для направлення відзиву до суду.

Таким чином, з огляду на положення ч. 3 ст. 80, ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України строк для подання клопотання про витребування доказів сплив одночасно із моментом подання відзиву.

Проте, відповідач із клопотанням про витребування доказів звернувся до суду 15.01.2020, тобто поза межами строку встановленого для подання відзиву, та з огляду на те, що клопотання відповідача не містило необхідного обґрунтування підставності його подання поза межами встановленого строку, суд дійшов висновку про залишення вказаного клопотання без задоволення.

В судовому засіданні 23.07.2020 позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача, який про розгляд справи був повідомлений належним чином, в судове засідання 23.07.2020 не з`явився, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 15 від 23.02.1999 Тетіївському міському ринку Київської облспоживспілки передана в постійне користування земельна ділянка площею 1,767 га по вулиці Будьонного, 72 (вул. Академіка Байраківського) в місті Тетієві Київської області.

На виконання вказаного рішення Тетіївському ринку Київської області облспоживспілки видано Державний акт на право користування землею від 13.04.1999 серії ІІ-КВ № 001582 для обслуговування ринкової інфраструктури площею 1,767 га по вулиці Будьонного, 72 в м. Тетієві Київської області.

Державний акт на право користування землею зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право користування землею за № 27.

Згідно Статуту підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації, затвердженого Постановою правління Київської регіональної спілки споживчої кооперації від 27.09.2005 № 59, підприємство споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчих кооперацій є правонаступником Тетіївського міського ринку Київської облспоживспілки. Зазначені обставини вже неодноразово досліджувалися судами, зокрема в межах справ № 911/5314/14 та № 911/1669/18.

18.07.2019 на виконання розпорядження Тетіївського міського голови № 143 від 17.07.2019 комісією проведено перевірку законності використання позивачем земельної ділянки площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72. Через аналіз актів, що приймалися відповідними місцевими органами щодо спірної земельної ділянки починаючи з 01.03.1971 комісія прийшла до висновку, що оскільки земельна ділянка надавалася дирекції колгоспного ринку з метою будівництва нового ринку (рішення від 01.03.1971), та оскільки зазначене в Акті на право постійного користування земельної ділянки від 13.04.1999 - для розміщення ринкової інфраструктури, ніколи не встановлювалося, спірна земельна ділянка мала використовуватися виключно з метою будівництва нового ринку, як єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу.

Встановивши, що такого об`єкту на земельній ділянці не збудовано, а окремі об`єкти нерухомості, що збудовано на земельній ділянці належать третім особам, комісія прийшла до висновку, що позивач не використав земельну ділянку відповідно до умов її надання та втратив право користування нею в силу приписів ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України.

29.07.2019 Тетіївською міською радою на двадцятій сесії сьомого скликання було прийнято рішення № 647-20-VII Про затвердження акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства підприємством споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації, згідно якого рада вирішила:

1. Затвердити Акт перевірки від 18.07.2019 щодо дотримання законності використання підприємством споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації земельної ділянки по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві;

2. Вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України;

3. Провести інвентаризацію земельної ділянки площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області;

4. Виконавчому комітету забезпечити виконання даного рішення. Матеріали інвентаризації подати на розгляд та затвердження сесії міської ради;

5. Контроль за даним рішенням покласти на депутатську комісію з питань регламенту, депутатської етики, забезпечення діяльності депутатів та контролю за виконанням рішень міської ради та її виконавчого комітету, дотримання законності та правопорядку.

Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить вказане рішення визнати недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на відсутність у відповідача повноважень та компетенції на прийняття рішення про припинення права позивача на користування земельною ділянкою та відсутність правових підстав для таких висновків.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що оскільки земельна ділянка не була використана з тією метою задля якої вона виділялася у 1971 році та жодні будівельні роботи з метою будівництва єдиного об`єкту нерухомості - ринку позивачем не проводилися, позивач втратив право користування земельною ділянкою в силу закону, зокрема ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України, а тому відсутні підстави, як стверджувати про незаконність прийнятого відповідачем рішення, так і про порушення прийнятим рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Окремо відповідач посилався на недоведеність позову в частині незаконності рішення щодо питання про проведення інвентаризації земельної ділянки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно приписів п. а ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Згідно приписів ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом в частини 1 статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах, зокрема, як невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідач у якості нормативного обґрунтування прийнятого рішення виходив з положень ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України.

Так, згідно приписів п. 4 ч. 1 ст. 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Аналогічна за змістом норма міститься у статті 102-1 Земельного кодексу України, у відповідності до якої право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі, зокрема, невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач виходив з того, що спірна земельна ділянка була надана позивачу з метою будівництва нового ринку, а саме індивідуалізованого правовстановлюючим документом єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу та оскільки такий об`єкт не збудовано, відповідач вважав, що право позивача на постійне користування земельною ділянкою припинилося.

Дослідивши зазначені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Право користування позивача земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві встановлене Державним актом від 13.04.1999 серії ІІ-КВ № 001582, зі змісту якого вбачається, що земельна ділянка передана у користування для розміщення ринкової інфраструктури.

З огляду на це та з урахуванням змісту рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 23.02.1999 № 15 судом не встановлено, що зазначена земельна ділянка передана саме з метою будівництва нового ринку як, єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу, як про це зазначає відповідач.

Посилання відповідача на рішення виконавчого комітету Тетіївської районної ради депутатів від 01.03.1971 та Акт на право користування землею від 23.07.1974, як на докази того, що земельна ділянка передавалася саме з метою будівництва нового ринку судом відхиляються, адже право позивача на користування спірною земельною ділянкою ґрунтується на іншому акті, а саме рішенні виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 23.02.1999 № 15, який вимог щодо використання земельної ділянки для будівництва не містить.

Більше того, хоча в рішенні виконавчого комітету Тетіївської районної ради депутатів від 01.03.1971 і зазначено про надання земельної ділянки для будівництва нового ринку, втім таке визначення не дає підстав стверджувати, що на цій земельній ділянці мав бути збудований саме новий ринок, як єдиний об`єкт нерухомості у вигляді майнового комплексу, як про це зазначає відповідач.

З огляду на викладене вище, суд не може погодитися із відповідачем з приводу того, що земельна ділянка була передана для будівництва нового ринку та нездійснення такого будівництва призвело до припинення права позивача на користування земельною ділянкою.

Отже, судом не встановлено наявності підстав для тверджень про припинення права користування земельною ділянкою позивача з підстав передбачених ст. 416 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. г ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічне положення міститься у ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , згідно з яким акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як вбачається, позивач оспорює прийняте відповідачем рішення з мотивів відсутності у відповідача компетенції на прийняття рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою та відсутність обставин, із якими ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України пов`язують настання наслідків у вигляді припинення землекористування.

Перевіривши прийняте відповідачем рішення від 29.07.2019 № 647-20-VII на відповідність вимогам законодавства та наявність порушення у зв`язку з прийнятим рішенням права позивача на вільне користування своєю земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що достатніх підстав для висновків про припинення права позивача на користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві, оформлене Державним актом на право постійного користування земельної ділянки від 13.04.1999 у відповідача не було, а тому в частині пункту другого зазначене рішення, яким Радою вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України , підлягає визнанню недійсним.

Посилання відповідача на те, що позивач втратив право користування земельною ділянкою внаслідок її часткової забудови третіми особами, за якими оформлено право власності на об`єкти нерухомого майна, що розміщені на цій земельній ділянці, що встановлено судовим рішенням у справі № 911/1669/18, на висновки суду про недійсність спірного рішення по пункту другому не впливають.

Рішення про визнання припиненим право користування земельною ділянкою обґрунтоване саме положеннями ст. 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексу України, а факт втрати права користування частиною земельною ділянки під об`єктами нерухомого майна, що збудовані та/чи належать третім особам не є підставою для прийняття спірного рішення про визнання припиненим права позивача на користування земельною ділянкою в цілому через недоведеність та невизначеність площі земельної ділянки, що зайняті такими об`єктами нерухомості.

Встановлення факту забудови спірної земельної ділянки третіми особами, за якими оформлено право власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на ній вочевидь вимагає приведення цих правовідносин до належного оформлення. Але, як вже зазначалося, досягнення цієї мети у спосіб визнання припиненим права позивача на користування всією земельною ділянкою відбуватися не може.

Питання про оформлення права власників об`єктів нерухомості, розміщених на спірній земельній ділянці має вирішуватися за ініціативою самого фактичного користувача земельною ділянкою під такими об`єктами нерухомості, а захист інтересів відповідача на отримання відповідної плати за користування такими третіми особами земельними ділянками під об`єктами нерухомості може вирішуватися у відповідний спосіб, в тому числі у спосіб подання відповідного позову до фактичного користувача земельною ділянкою.

Звертає на себе увагу, що зазначені обставини та саме такі висновки вже були викладені судами різних інстанцій, зокрема у межах справи № 911/1669/18, що перебувала в провадженні Господарського суду Київської області за позовом Тетіївської міської ради до підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації про визнання припиненим права підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського (колишня Будьонного), будинок 72 у місці Тетіїв Київської області, посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою № 27 від 13.04.1999.

В межах цієї справи судами встановлено обставини: щодо набуття третіми особами права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці; втрати позивачем в силу приписів ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України автоматично та за власною волею право постійного користування у частині земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, переданого у власність інших осіб; невизначеності площі земельної ділянки щодо якої, позивач втратив право користування; наявності у Тетіївської міської ради права на відшкодування можливих збитків, спричинених неодержанням доходів від передання в оренду фактичним землекористувачам відповідних земельних ділянок; відсутності у Тетіївської міської ради права вимагати припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського (колишня Будьонного), будинок 72 у місці Тетіїв в цілому.

Судом вбачається, що не дивлячись на висновки судів усіх інстанцій у межах цієї справи, Тетіївська міська рада повторно ініціювала процедуру припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою у спосіб прийняття власного рішення, але вже з мотивів невикористання цієї земельною ділянки для забудови.

Все це, у сукупності, дає суду підстави дійти висновку про недійсність спірного рішення в частині пункту другого, яким відповідач визнав припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України.

Поряд із цим, як вбачається, позивач оспорює рішення Ради від 29.07.2019 № 647-20-VII у повному обсязі.

При цьому, зазначеним рішенням, окрім питання про визнання припиненим права позивача на користування земельною ділянкою, вирішені питання про: затвердження акту перевірки від 18.07.2019 щодо дотримання законності використання підприємством споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації земельної ділянки по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві (пункт 1 рішення); проведення інвентаризації земельної ділянки площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області (пункт 3 рішення); зобов`язання Виконавчого комітету забезпечити виконання рішення. Матеріали інвентаризації подати на розгляд та затвердження сесії міської ради; покладення контролю за даним рішенням на депутатську комісію з питань регламенту, депутатської етики, забезпечення діяльності депутатів та контролю за виконанням рішень міської ради та її виконавчого комітету, дотримання законності та правопорядку (п.п. 4,5 рішення).

Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено сутності порушення його прав спірним рішенням в частині пунктів 1, 3, 4, 5.

Дослідивши рішення в цій частині, суд приходить до висновку, що проведення перевірки дотримання землекористувачем вимог законодавства, проведення інвентаризації земельної ділянки, забезпечення виконання рішення та покладення контролю за виконанням рішення на депутатську комісію є правом відповідача в силу законодавчих приписів, зокрема таке рішення цілком узгоджується із повноваженнями відповідача, визначеними ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування , Порядком проведення інвентаризації земель, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 05.06.2019.

А тому, проведення відповідної перевірки дотримання вимог земельного законодавства, визначення необхідності щодо проведення інвентаризації земельних ділянок та встановлення контролю за виконанням прийнятого радою рішення є правом відповідача, яке реалізовано у спосіб встановлений законом та в межах повноважень відповідача та прав, охоронюваних законом інтересів позивача не порушує, принаймні позивачем про таке порушення спірним рішенням, в цій частині, в позові не зазначено та судом в перебігу розгляду справи не встановлено.

Отже, судом вбачається наявність достатніх підстав для висновків про недійсність рішення Тетіївської міською радою, прийнятого 29.07.2019 на двадцятій сесії сьомого скликання № 647-20-VII Про затвердження акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства підприємством споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації в частині пункту другого цього рішення, яким визнано припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України. Втім, суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним зазначеного рішення в цілому, а тому в решті позову має бути відмовлено.

Решта аргументів сторін на оцінку судом обставин справи не впливає.

Окремо, суд вважає за необхідне прокоментувати наступне.

Суд прийняв до уваги та врахував, що сторони перебувають у спорі з приводу спірної земельної ділянки вже тривалий час, про що свідчить низка судових рішень, що долучені сторонами до матеріалів справи та приймалися судами всіх рівнів у різні часи.

Із цих рішень вбачається бажання відповідача довести факт припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою з різних мотивів.

І хоча суд дійшов висновку про відмову в позові в частині, зокрема, що стосується затвердження акту перевірки та проведення інвентаризації земельної ділянки з мотивів наявності у відповідача права здійснювати такі перевірки та інвентаризацію, втім, суд переконаний, що реалізація відповідачем таких своїх повноважень не має переслідувати лише мету у вигляді позбавлення права позивача на землю за будь-яких обставин.

Суд також вважає, що постійний ретроспективний перегляд правовідносин, що, як вбачається, склалися ще з 1971 року, висування позивачу претензій, щодо недотримання зобов`язань, що виникали з актів прийнятих у той час, позбавлений ознак розумності та пропорційності втручання у право позивача з боку Тетіївської міської ради. Отримавши від органів місцевої влади земельну ділянку на праві постійного користування та за відсутності, як встановлено, обов`язкових умов, за яких позивач міг втратити це право, позивач вправі розраховувати на вільне володіння своєю земельною ділянкою.

Щодо того, що частина земельної ділянки зайнята будівлями, що належать третім особам, то як вже зазначалося, виникнення у відповідача права приведення правовідносин із такими власниками у належний стан, чи право на отримання відповідної компенсації за таке землекористування, не може бути приводом для висновків про припинення права позивача на продовження постійного користування земельною ділянкою, що такими об`єктами не зайнята.

Таким чином, в межах цієї справи суд вбачає доведеним факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача лише в частині пункту другого спірного рішення, щодо решти пунктів рішення то власне бачення Радою спірної ситуації, зокрема складання акту перевірки та його затвердження, хоча і не мало під собою належного підґрунтя, втім на права позивача не впливає, а тому і судового захисту право позивача, в контексті решти пунктів спірного рішення, не потребує.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіонспоживспілки задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 2 рішення Тетіївської міської ради від 29.07.2019 № 647-20-VII.

Стягнути з Тетіївської міської ради (09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Яноша Острозького, 5, код 04054889) на користь підприємства споживчої кооперації Тетіївський ринок Київської регіонспоживспілки (09800, Київська область, м. Тетіїв, вул. Академіка Байраківського, 72, код 01561166) 1921,00 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення .

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2020.

Суддя Р.М. Колесник