Постанова

від 18.01.2021 по справі 911/2527/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Справа№ 911/2527/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.01.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Тетіївської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області

від 23.07.2020 (повне рішення складено 05.08.2020)

у справі № 911/2527/19 (суддя Колесник Р.М.)

за позовом Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіонспоживспілки

до Тетіївської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київська регіональна спілка споживчої кооперації

про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Підприємство споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіон споживспілки звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Тетіївської міської ради про визнання недійсним рішення Тетіївської міської ради від 29.07.2019 № 647-20-VII.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняттям оскаржуваного рішення відповідач фактично не визнає за позивачем право постійного землекористування набутого останнім на підставі Державного акта на право користування землею від 13.04.1999 ІІ-КВ № 001582. Крім того, з посиланням на положення частини 10 статті 149 Земельного кодексу України позивач зазначає, що рада за відсутності судового рішення самостійно прийняла рішення про припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою без відповідної згоди користувача на вилучення земельної ділянки.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі №911/2527/19 позов Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіонспоживспілки задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 2 рішення Тетіївської міської ради від 29.07.2019 № 647-20-VII.

За рішенням суду присуджено до стягнення з Тетіївської міської ради на користь Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіонспоживспілки 1921,00 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

В частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обставин передачі спірної земельної ділянки позивачу саме з метою будівництва нового ринку як, єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу, відтак достатніх підстав для припинення права позивача на користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві, оформлене Державним актом на право постійного користування земельної ділянки від 13.04.1999, у відповідача не було, а тому в частині пункту другого оспорюване рішення підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині визнання недійсним пункту 2 рішення Тетіївської міської ради від 29.07.2019 № 647-20-VII, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні даної вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач стверджує, що згідно рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 23.02.1999 № 15 Тетіївському ринку (позивачу) передавалась в постійне користування земельна ділянка саме площею 1,77 га в межах фактичного землекористування згідно матеріалів інвентаризації, а не земельна ділянка площею 1,767, як це вказано в Державному акті на право постійного користування серії ІІ-КВ №001582 від 13.04.1999. До зазначеного, скаржник наголошує, що право на забудову спірної земельної ділянки виникло у позивача на підставі Державного акту на право постійного землекористування № 140 від 23.07.1974 (виданий на підставі рішенням виконкому Тетіївської районної ради депутатів № 71 від 01.03.1971, мета: для будівництва нового ринку), а своїм рішенням № 15 від 23.02.1999 виконавчий комітет Ради фактично переоформив позивачеві вже існуюче в нього право землекористування земельною ділянкою набутого в порядку правонаступництва (дані обставини встановлено рішеннями у справі №911/5414/14). При цьому мета використання спірної земельної ділянки встановленої для позивача рішенням виконкому Тетіївської районної ради депутатів № 71 від 01.03.1971 Тетіївська міська рада жодним із своїх рішень не змінювала.

Разом з тим, як зауважує апелянт, Тетіївський ринок, по-перше, не вчинив жодних дій по формуванню земельної ділянки площею 1,77 га відповідно до вимог статей 22, 23 Земельного кодексу України; по-друге, не здійснював будівництва ринку.

Апелянт також звертає увагу суду на ті обставини, що єдиний цілісний об`єкт нерухомості, який знаходиться по вулиці Академіка Байраківського (в минулому Будьонного), 72 в м. Тетієві Київської області у вигляді майнового комплексу (тобто - ринку) разом із земельною ділянкою (ст.120 ЗКУ, ст.377 ЦКУ) відчужений у позивача рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2004 № 163/5-04 у власність інший юридичній особі, і саме ця юридична особа на момент розгляду даної справи фактично використовує спірну земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу в комерційних цілях. Отже, з продажем відповідних будівель і споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, і набуттям права власності на них іншими особами, для позивача припинилось в силу закону (ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України) право користування спірною земельною ділянкою, що була надана йому у користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ІІ-КВ № 001582 від 13 квітня 1999 року. Тобто, як вважає скаржник, позивач фактично добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою під майновим комплексом.

Усі викладені вище обставини, за доводами Тетіївської міської ради свідчать про те, що оспорюваний пункт 2 рішення Тетіївської міської радою від 29 липня 2019 року № 647-20-УІІ не порушує жодних прав позивача, оскільки на момент розгляду даної справи таке право в нього припинилось в силу закону, а саме статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги та заперечень проти пояснень відповідачів

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та третьою особою не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 15 від 23.02.1999 Тетіївському міському ринку Київської облспоживспілки передана в постійне користування земельна ділянка площею 1,767 га по вулиці Будьонного, 72 (вул. Академіка Байраківського) в місті Тетієві Київської області.

На виконання вказаного рішення Тетіївському ринку Київської області облспоживспілки видано Державний акт на право користування землею від 13.04.1999 серії ІІ-КВ № 001582 для обслуговування ринкової інфраструктури площею 1,767 га по вулиці Будьонного, 72 в м. Тетієві Київської області.

Державний акт на право користування землею зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право користування землею за № 27.

Згідно Статуту підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації, затвердженого Постановою правління Київської регіональної спілки споживчої кооперації від 27.09.2005 № 59, підприємство споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчих кооперацій є правонаступником Тетіївського міського ринку Київської облспоживспілки. Зазначені обставини вже неодноразово досліджувалися судами, зокрема в межах справ № 911/5314/14 та № 911/1669/18 та в силу частини 4 статті 75 ГПК України не потребують доказування.

18.07.2019 на виконання розпорядження Тетіївського міського голови № 143 від 17.07.2019 комісією проведено перевірку законності використання позивачем земельної ділянки площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72. Через аналіз актів, що приймалися відповідними місцевими органами щодо спірної земельної ділянки починаючи з 01.03.1971 комісія прийшла до висновку, що оскільки земельна ділянка надавалася дирекції колгоспного ринку з метою будівництва нового ринку (рішення від 01.03.1971), та оскільки зазначене в Акті на право постійного користування земельної ділянки від 13.04.1999 - для розміщення ринкової інфраструктури, ніколи не встановлювалося, спірна земельна ділянка мала використовуватися виключно з метою будівництва нового ринку, як єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу.

Встановивши, що такого об`єкту на земельній ділянці не збудовано, а окремі об`єкти нерухомості, що збудовано на земельній ділянці належать третім особам, комісія прийшла до висновку, що позивач не використав земельну ділянку відповідно до умов її надання та втратив право користування нею в силу приписів статті 416 Цивільного кодексу України та статті 102-1 Земельного кодексу України.

29.07.2019 Тетіївською міською радою було прийнято рішення № 647-20-VII "Про затвердження акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства підприємством споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації, згідно якого рада вирішила:

1. Затвердити Акт перевірки від 18.07.2019 щодо дотримання законності використання підприємством споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації земельної ділянки по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві;

2. Вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України;

3. Провести інвентаризацію земельної ділянки площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області;

4. Виконавчому комітету забезпечити виконання даного рішення. Матеріали інвентаризації подати на розгляд та затвердження сесії міської ради;

5. Контроль за даним рішенням покласти на депутатську комісію з питань регламенту, депутатської етики, забезпечення діяльності депутатів та контролю за виконанням рішень міської ради та її виконавчого комітету, дотримання законності та правопорядку.

Разом з тим, позивач не погодився з прийнятим Тетіївською міською радою рішенням та звернувся до суду з позовом, у якому просить вказане рішення визнати недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні повноваження та компетенція на прийняття рішення про припинення права позивача на користування земельною ділянкою.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що оскільки земельна ділянка не була використана з тією метою, задля якої вона виділялася у 1971 році, та жодні будівельні роботи з метою будівництва єдиного об`єкту нерухомості - ринку позивачем не проводилися, позивач втратив право користування земельною ділянкою в силу закону, зокрема статті 416 Цивільного кодексу України та статті 102-1 Земельного кодексу України, а тому відсутні підстави стверджувати як про незаконність прийнятого відповідачем рішення, так і про порушення прийнятим рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Окремо відповідач посилався на недоведеність позову в частині незаконності рішення щодо питання про проведення інвентаризації земельної ділянки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Предметом апеляційного оскарження є вимога про визнання недійсним пункт 2 рішення Тетіївської міської ради від 29.07.2019 № 647-20-VII.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно пункту а частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Статтею 143 Земельного кодексу України унормовано, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом "в" частини 1 статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах, зокрема, як невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідач у якості нормативного обґрунтування прийнятого рішення виходив з положень статті 416 Цивільного кодексу України та статті 102-1 Земельного кодексу України.

Так, за змістом пункту 4 частини 1 статті 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Аналогічна за змістом норма міститься у статті 102-1 Земельного кодексу України, у відповідності до якої право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі, зокрема, невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років.

Приймаючи оскаржуване рішення Тетіївська міська рада виходила з того, що спірна земельна ділянка була надана позивачу з метою будівництва нового ринку, а саме індивідуалізованого правовстановлюючим документом єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу та оскільки такий об`єкт не збудовано, відповідач вважав, що право позивача на постійне користування земельною ділянкою припинилося.

Як підтверджено матеріалами справи, право користування позивача земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві встановлене Державним актом від 13.04.1999 серії ІІ-КВ № 001582, зі змісту якого вбачається, що земельна ділянка передана у користування для розміщення ринкової інфраструктури. Даний Державний акт зареєстровано у відповідності до вимог чинного на момент його видачі законодавства, чим спростовуються доводи апелянта стосовно того, що жодним рішенням ради позивачу земельна ділянка площею 1,767 га не надавалась.

З огляду на це та з урахуванням змісту рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 23.02.1999 № 15 судами не встановлено, що зазначена земельна ділянка передана саме з метою будівництва нового ринку як, єдиного об`єкту нерухомості у вигляді майнового комплексу, як про це зазначає відповідач.

Посилання відповідача на рішення виконавчого комітету Тетіївської районної ради депутатів від 01.03.1971 та Акт на право користування землею від 23.07.1974, як на докази того, що земельна ділянка передавалася саме з метою будівництва нового ринку є необґрунтованими, оскільки право позивача на користування спірною земельною ділянкою ґрунтується на іншому акті, а саме рішенні виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 23.02.1999 № 15, який вимог щодо використання земельної ділянки для будівництва не містить.

Більше того, хоча в рішенні виконавчого комітету Тетіївської районної ради депутатів від 01.03.1971 і зазначено про надання земельної ділянки для будівництва нового ринку, втім таке визначення не дає підстав стверджувати, що на цій земельній ділянці мав бути збудований саме новий ринок, як єдиний об`єкт нерухомості у вигляді майнового комплексу, як про це зазначає відповідач.

З огляду на викладене вище, суд не погоджується із доводами відповідача з приводу того, що земельна ділянка була передана для будівництва нового ринку, а нездійснення такого будівництва призвело до припинення права позивача на користування земельною ділянкою.

Отже, судом не встановлено наявності підстав для тверджень про припинення права користування земельною ділянкою позивача з підстав передбачених статтею 416 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що право користування спірною земельною ділянкою, що була надана йому у користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ІІ-КВ № 001582 від 13 квітня 1999 року для позивача припинилось в силу закону (ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України), колегія суддів зазначає наступне.

Зазначені обставини вже були предметом дослідження судами різних інстанцій, зокрема у межах справи № 911/1669/18, що перебувала в провадженні Господарського суду Київської області за позовом Тетіївської міської ради до Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації про визнання припиненим права підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського (колишня Будьонного), будинок 72 у місці Тетіїв Київської області, посвідчене Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою № 27 від 13.04.1999. Правовою підставою позову визначено факт набуття права власності на нерухоме майно іншими особами на цій земельній ділянці з посиланням на статтю 120 Земельного кодексу України та статтю 377 Цивільного кодексу України.

Так, судами у справі №911/1669/18 встановлено наступні обставини та викладені такі висновки:

- земельна ділянка була надана відповідачу на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а Державний акт на право постійного користування землею зареєстровано відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Зокрема, 23.02.1999 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради прийнято рішення №15 "Про надання Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку на вул. Будьоного, 72 в м. Тетієві Київської області", а 13.04.1999 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки видано Державний акт ІІ-КВ №001582 на право постійного користування землею площею 1,767 га, що розташована за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Будьонного, 72, для обслуговування ринкової інфраструктури.

- право постійного землекористування є безстроковим і на відміну від права оренди може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

- доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельної ділянки, позивачем не надано, як і не надано доказів на підтвердження інших підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, припинення права користування землею.

- отже, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, які спрямовані на позбавлення суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою без наявності підстав, визначених у статті 141, 143 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право суб`єкта на користування земельною ділянкою.

- за таких обставин, висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про припинення у судовому порядку права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, є законними та обґрунтованими.

- доводи скаржника про те, що судами не враховано положення статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, є безпідставними, оскільки зазначеними нормами передбачено перехід набуття права власності/ користування земельною ділянкою особами у разі набуття нерухомого майна. Натомість, судами встановлено, що відповідачем не здійснювалося відчуження об`єктів нерухомого майна, розташованих на спірній земельній ділянці.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як роз`яснено в п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, зазначені вище судові рішення, які набрали законної сили у встановленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

Отже, обставини правомірності перебування у ПСК Тетіївський ринок Київської регіонспоживспілки земельної ділянки площею 1,767 га, переданої на підставі Державного акту на право постійного користування землею Серії ІІ-КВ № 001582 від 13 квітня 1999 року, встановлені рішеннями у справі №911/1669/18 та не потребують додаткового доказування. Обставин припинення права користування спірною земельною ділянкою в силу закону на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України вказаними рішенням також не встановлено.

Слід відмітити обґрунтованість висновку суду першої інстанції стосовно того, що не дивлячись на висновки судів усіх інстанцій у межах справи №911/1669/18, Тетіївська міська рада повторно ініціювала процедуру припинення права позивача на постійне користування земельною ділянкою у спосіб прийняття власного рішення, але вже з мотивів невикористання цієї земельною ділянки для забудови.

Крім того, слід зауважити, що доводи Тетіївської міської ради суперечать один одному, з однієї сторони рада стверджує, що позивачу не передавалась у користування земельна ділянка площею 1,767 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею Серії ІІ-КВ № 001582 від 13 квітня 1999 року та зазначає про відсутність у Тетіївського ринку об`єкта цивільних прав, за захистом якого він звернувся до суду, водночас, приймає оскаржуване рішення, у якому вважає припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі статті 416 Цивільного кодексу України та ст. 102-1 Земельного кодексуУкраїни, оскільки позивач не використав земельну ділянку відповідно до умов її надання.

З огляду на викладене вище та встановлені судами обставини справи у сукупності, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, Тетіївська міська рада фактично визнала обставини передання земельної ділянки площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Підприємству споживчої коопереації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації (правонаступник Київської області підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації) на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001582 від 13.04.1999.

Відтак, відповідно до пункту "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічне положення міститься у частині 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з яким акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як вбачається, позивач оспорює прийняте відповідачем рішення з мотивів відсутності у відповідача компетенції на прийняття рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою та відсутність обставин, із якими положення статті 416 Цивільного кодексу України та статті 102-1 Земельного кодексу України пов`язують настання наслідків у вигляді припинення землекористування.

Перевіривши прийняте відповідачем рішення від 29.07.2019 № 647-20-VII на відповідність вимогам законодавства та наявність порушення у зв`язку з прийнятим рішенням права позивача на вільне користування своєю земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого та законного висновку, що достатніх підстав для припинення права позивача на користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вулиці Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві, оформлене Державним актом на право постійного користування земельної ділянки від 13.04.1999, у відповідача не було, а тому в частині пункту другого зазначене рішення, яким Радою вирішено "вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України", підлягає визнанню недійсним.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недійсність спірного рішення в частині пункту другого, яким відповідач визнав припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 1,767 га по вул. Академіка Байраківського, 72 в м. Тетієві Київської області підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації в силу закону на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі №911/2527/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 286, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тетіївської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі №911/2527/19 залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 23.07.2020 у справі №911/2527/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/2527/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 25.02.2021.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

М.Л. Яковлєв