Рішення

від 05.08.2020 по справі 440/2687/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2687/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), відповідно до якого просить:

- визнати протиправним та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняк М.С. про арешт майна боржника від 23.12.2019 (ВП № 60672936) в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виключити (вилучити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про арешт права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова про арешт майна щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га порушує права позивача, як законного орендодавця земельної ділянки. Вказує, що при передачі земельної ділянки в оренду саме орендодавець є власником зазначеного речового права. Проте, відповідачем накладено арешт на майно боржника та на це речове право, хоча позивач не є ні боржником, ні стороною виконавчого провадження, чим порушено ст.18 Закону України Про виконавче провадження , якою забороняється накладати арешт на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні.

Ухвалою суду від 01 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах". Також витребувано від Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) матеріали виконавчого провадження №60672936 в частині підстав винесення постанови про арешт майна боржника від 23.12.2019, а також належним чином завірену копію такої постанови. Витребувані докази зобов`язано надати безпосередньо до суду у строк до 04.05.2020.

Ухвалою суду від 12 червня 2020 року продовжено процесуальний строк розгляду адміністративної справи № 440/2687/20. Продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву, а також завірених належним чином копій матеріалів виконавчого провадження №60672936 в частині підстав винесення постанови про арешт майна боржника від 23.12.2019, а також належним чином завірену копію такої постанови. Витребувані відзив на позовну заяву та докази зобов`язано надати безпосередньо до суду у строк до 22 червня 2020 року.

23 червня 2020 року до суд надійшли пояснення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах", відповідно до яких представником такої третьої особи наголошено на помилковості тверджень позивача про закінчення строку дії договору оренди, а також на відсутність підстав для задоволення вимог позивача /а.с. 105-109/.

01 липня 2020 року на електронну пошту суду від відповідача надійшли матеріали виконавчого провадження №60672936. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до положень частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" своїм правом надати пояснення по суті спору не скористались.

Ухвалою суду від 05 серпня 2020 року клопотання Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про закриття провадження у справі - залишено без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

18 травня 2007 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" (Орендар) укладено договір оренди землі. Відповідно до п. 1 цього договору Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у межах Михайлівської сільської ради.

Згідно з цим договором в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,99 гектарів, кадастровий номер 5323083800:00:006:0021. Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено на 5 років.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо такого об`єкта нерухомого майна № 207356783 від 23.04.2020 судом встановлено, що вказаний договір продовжено на 10 років на підставі договору, виданого 01.04.2010, про що внесено запис про державну реєстрацію від 05.06.2019 № 31934523 /а.с. 30-31/.

У той же час, на підставі наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 № 904/746/19 відповідачем відкрито провадження № 60672936, в межах якого 23.12.2019 винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні. Відповідно до цієї постанови відповідачем накладено арешт на все майно, що належить боржнику: все рухоме та нерухоме майно, у тому числі майнові (речові) права, права оренди земельних ділянок /а.с. 119-120/.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо такого об`єкта нерухомого майна № 207356783 від 23.04.2020 судом встановлено, що арешт на виконання вказаної постанови накладено, крім іншого, на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 /а.с. 30-31/.

Вважаючи свої права порушеними такою постановою в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 , позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу ДВС, приватного виконавця.

Відповідно до частини першої цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Разом з тим у частині п`ятій вказаної статті цього Кодексу передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто, частина п`ята статті 287 КАС передбачає загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Відповідно до статті 14 Закону №1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 15 Закону №1404-VIII передбачає, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Після надходження на виконання виконавчого листа державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, Закону України Про виконавче провадження виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, фізичних осіб.

Коли суд ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно, то є підстави стверджувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №826/14603/17, а також від 13 травня 2020 року у справі № 320/6459/19.

Виходячи з викладеного даний спір підсудний адміністративному суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до вимог статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з вимогами пункту 6 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону № 1404-VIII).

За статтею 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.

Втім відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV) право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.

Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення майно (майнові права) боржника .

Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIII у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.

Тож визначаючи наявність чи відсутність у державного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.

Визначення майнового права наведено в статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (далі - Закон № 2658-III), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Суд зазначає, що спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України Про оренду землі .

З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

Тому частиною 5 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом .

Також, за абзацом 3 частини 2 статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів . Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.

За абзацом четвертим частини другої статті 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.

Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.

За статтею 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України Про оренду землі .

За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.

Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.

Так, умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України Про оренду землі , які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (частина третя статті 16 цього Закону).

Натомість серед підстав укладення, зміни договору оренди земельної ділянки, що має безпосереднє відношення і до договорів на право оренди земельної ділянки, відсутня така підстава, як звернення стягнення на право оренди, при якому відбувається зміна договору оренди, обумовлена зміною його сторони.

За статтею 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії) .

Суд звертає увагу, що стаття 31 Закону України Про оренду землі , що визначає підстави припинення договору оренди землі, зокрема для орендаря, не вказує серед них на можливість припинення такого договору у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, тоді як, наприклад, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем відноситься до таких підстав.

Частиною десятою цієї статті передбачено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом, проте жодним іншим законом не передбачено випадків припинення таких договорів у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки.

Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України Про оренду землі , статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.

Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзис і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.

Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.

Тож системний аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, статті 3 Закону Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.

Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзис, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №904/968/18. У цій постанові, зокрема, також вказано, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця).

Судом у цій справі встановлено, що власником земельної ділянки є ОСОБА_1 /а.с. 29/, що не є боржником у виконавчому провадженні № 60672936, щодо якої відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника у вказаному виконавчому провадженні та на право оренди якої накладено арешт.

Із урахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду накладення державним виконавцем арешту на право оренди земельної ділянки, власником якої не є боржник у виконавчому провадженні, орендодавець цієї земельної ділянки ОСОБА_1 , не відповідає вимогам законодавства і є протиправним.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 визнати протиправним та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняк М.С. про арешт майна боржника від 23.12.2019 (ВП № 60672936) в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку вимозі зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виключити (вилучити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про арешт права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 , суд зазначає, що відповідна вимога є передчасною, оскільки лише після набрання законної сили рішення про визнання протиправним та скасування постанови державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняк М.С. про арешт майна боржника від 23.12.2019 (ВП № 60672936) в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки, у відповідача виникне обов`язок щодо зняття відповідного арешту.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи квитанцією від 18.05.2020 №0.0.1709216301.1 /а.с. 8/.

Також судом встановлено, що 23.04.2020 між гр. ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським бюро "Олени Панченко" укладено договір про надання правничої допомоги /а.с. 139-140/.

На підтвердження виконання вимог такого договору надані детальний опис робіт (наданих послуг), акт виконання робіт, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №471, а також ордер серії ПТ № 190629 /а.с. 138, 143-145/.

Позивачем надано квитанцію про сплату гонорару на загальну суму 3500 грн /а.с. 142/.

Жодних клопотань від відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до матеріалів справи подано не було.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, враховує предмет спору, складність даної справи, значний об`єм письмових доказів, а також фактичних обставин спору, з урахуванням чого вважає, що погоджені позивачем та адвокатом документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн є співмірними та неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, а також враховуючи часткове задоволення вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 1750,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а також судового збору у розмірі 420,40 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Пісаржевського, 1-А, м. Дніпро, 49055, ідентифікаційний код 34984523), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" (просп. Дмитра Яворницького, 12, 3, м. Дніпро, 39005, ідентифікаційний код 34397579) та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (узвіз Кодацький, 2, м. Дніпро, 49100, ідентифікаційний код 33248430), про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняк М.С. про арешт майна боржника від 23.12.2019 ВП № 60672936 в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Пісаржевського, 1-А, м. Дніпро, 49055, ідентифікаційний код 34984523) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1750,00 грн (одна тисяча сімсот п`ятдесят гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту.

Суддя І.Г.Ясиновський