Постанова

від 22.12.2020 по справі 440/2687/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 р.Справа № 440/2687/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А.

представника третьої особи - Удовицького Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський) по справі № 440/2687/20

за позовом ОСОБА_1

до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" , Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах"

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняк М.С. про арешт майна боржника від 23.12.2019 (ВП № 60672936) в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виключити (вилучити) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про арешт права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржувана постанова про арешт майна щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки порушує його права, як орендодавця земельної ділянки. Вказує, що при передачі земельної ділянки в оренду саме орендодавець є власником зазначеного речового права. Проте, відповідачем накладено арешт на майно боржника та на це речове право, хоча позивач не є ні боржником, ні стороною виконавчого провадження, чим порушено ст.18 Закону України Про виконавче провадження , якою забороняється накладати арешт на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду частково задоволено позовні вимоги.

Визнано протиправним та скасовано постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняк М.С. про арешт майна боржника від 23.12.2019 ВП № 60672936 в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1750,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" (далі - третя особа), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку, просила скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог зазначає, що постанова державного виконавця прийнята правомірно, наявність арешту права оренди земельної ділянки стосується виключно інтересів апелянта та не порушує жодних прав позивача. Також апелянт зазначає, про врахування судом, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника апелянта, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що 18.05. 2007 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ "Приват-Агро-Альянс" (Орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 надав в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 5,99 гектарів, кадастровий номер 5323083800:00:006:0021, яка знаходиться у межах Михайлівської сільської ради, з урахуванням додаткової угоди від 01.04.2010 на 15 років, який зареєстрований, що підтверджується копією договором оренди землі, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо такого об`єкта нерухомого майна (а.с. 26,30-31).

На примусовому виконанні державного виконавця Собороного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра перебуває наказ, виданий Господарським судом Дніпропетровської області від 23.05.2019 № 904/746/19 про стягнення заборгованості в розмірі 8 000 000 грн. з ТОВ Приват-Агро-Альянс" на користь ПАТ Товариство "Страхова компанія "Інгосстрах".

Державним виконавцем Собороного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра ГУТУ юстиції у Дніпропетровській області прийнято постанову від 23.12.2019 ВП № 60672936 про арешт майна боржника.

Постановою накладено арешт на все майно, що належить боржнику: все рухоме та нерухоме майно, у тому числі майнові (речові) права, права оренди земельних ділянок,, що належить боржнику. (а.с. 119-121).

Судом встановлено, що арешт на виконання вказаної постанови накладено, крім іншого, на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, що належить на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо такого об`єкта нерухомого майна № 207356783 від 23.04.2020 (а.с. 30-31).

Вважаючи, що постанова державного виконавця в частині накладення арешту на право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5323083800:00:006:0021, загальною площею 5,99 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Машівського району Полтавської області, порушує права власності ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, відповідач при прийнятті спірної постанови та накладання арешту на право оренди земельної ділянки, власник якої не є боржник у виконавчому провадженні, діяв неправомірно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з вимогами п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ст. 48 Закону № 1404-VIII).

За ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо арешту підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо.

Втім відповідно до аб. 7 п. 2 ст. 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV) право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності.

Аналіз наведеного законодавства не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже положення ст. 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.

Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів ст. 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення майно (майнові права) боржника .

Водночас у чинному законодавстві встановлені спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт.

Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.

Визначення майнового права наведено в ст. 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (далі - Закон № 2658-III), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно ст.ст. 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Колегія суддів зазначає, що спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно з ч 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України Про оренду землі .

Колегія суддів погоджєуться з висновком суду першої інстанції, що право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

Частиною 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом .

Також, за абз. 3 ч. 2 ст. 135 ЗК України продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів .

Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.

За абз. 4 ч. 2 ст. 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.

Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.

За ст. 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України Про оренду землі .

Відповідно до ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.

Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.

Так, умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України Про оренду землі , які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (ч. 3 ст. 16 цього Закону).

Отже, з аналізу ст.ст. 93, 135 ЗК України, положень Закону України Про оренду землі , ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.

Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзис і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.

Положеннями аб. 4 ч. 2 ст. 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.

Тож системний аналіз ст. 19 Конституції України, ст.ст. 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, ст. 3 Закону Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.

Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як накладення арешту на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзис, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.

Зазначене відповідає правовій позиції викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 р. у справі №904/968/18. У цій постанові, зокрема, також вказано, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при винесенні постанови про накладення арешту на право оренди земельної ділянки приватної власності державним виконавцем не було враховано вищезазначених вимог діючого законодавства щодо виключного права власників земельних ділянок розпоряджатися правом оренди на них, тоді як факт накладення арешту на речові права позивача, позбавляє останнього можливості вільної реалізації належних йому відповідно до вимог чинного законодавства прав.

Щодо доводів апеляційної скарги, що дана справа не підлягає розгляду в адміністративному суді, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 , п. 6, 8 ч. 3 ст. 18 цього Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Згідно із ч. 1 ст. 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частинами 1, 2 ст. 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частина 1 ст. 287 КАС України визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Після надходження на виконання наказу господарського суду приватний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.

У даній справі позивач не є стороною виконавчого провадження № 60672936, в якому приватним виконавцем прийнято постанову накладення арешту на право оренди земельної ділянки, площею 5, 99 га, кадастровий номер 5323083800:00:006:0021, орендарем якої є ТОВ "Приват-Агро-Альянс".

Оскільки ГПК України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 по справі № 320/6459/19, від 30.05.2018 року в справі № 815/2255/16 та від 27.03.2019 року в справі № 823/359/18, від 05.06.2019 року в справі № 917/2267/14, від 03.07.2019 року в справі № 826/14603/17.

Отже, відповідно до ст. 74 Закону України Про виконавче провадження та ч. 1 ст. 287 КАС України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З огляду на наведене, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року по справі № 440/2687/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог скаржника.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Агро-Альянс" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року по справі № 440/2687/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 24.12.2020 року