Постанова

від 05.08.2020 по справі 755/18174/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/18174/19 Головуючий у 1 інстанції: Чех Н.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Мєзєнцева Є.І.

Сорочка Є.О.

За участю секретаря Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Туреччини ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивач - Громадянин Туреччини ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просив:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН ЦМУ №002097 від 05.04.2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності Громадянина Туреччини ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП;

- закрити провадження по справі відносно Громадянина Туреччини ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу правопорушення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Пустовіт Олексія Олександровича від 05.04.2019 року серії ПН ЦМУ № 002097 про притягнення та накладення адміністративного стягнення на громадянина Туреччини ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 203 КУпАП, та закрито справу.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП, оскільки, ним було порушено правила перебування в Україні.

03 серпня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від представника Громадянина Туреччини ОСОБА_1 - Волошенко Олександра Вадимовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав .

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, головним спеціалістом ДМС у м. Києві та Київській області складено протокол про адміністративне правопорушення від 05 квітня 2019 року серії ПР ЦМУ 002097, в якому зазначено, що 28 березня 2019 року о 14.30 годині за адресою: м. Київ, вулиця Петропавлівська, 11, було виявлено громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: працевлаштований без відповідного дозволу, за що передбачена відповідальність, згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП. Розгляд справи призначено на 23.03.2019 року о 15.00 годині.

У поясненнях від 05 квітня 2019 року, наданих головному спеціалісту Відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції реадмісії та видворення, Громадянин Туреччини ОСОБА_1 зазначив наступне: .. в Україну прилетів літаком в Міжнародний аеропорт Одеса 25.02.2019 року. Мене зустрічав брат ОСОБА_5 . Проживаю у АДРЕСА_1 , власником квартири є чоловік на ім`я ОСОБА_6 , кожен місяць сплачую оренду у розмірі 6 000,00 грн. В Україну приїхав з метою працевлаштування. Працюю на столичному ринку Троєщина , продаю жіночий одяг. В органи міграційної служби, в зв`язку з оформленням посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію, продовження строку перебування на території України не звертався, близьких родичів на території України не маю. Власного житла не маю. Претензій до співробітників міграційної служби не маю .

На підставі вищезазначеного протоколу про адміністративне правопорушення від 05 квітня 2019 року, Заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Пустовіт О.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 05 квітня 2019 року серії ПН ЦМУ 002097, згідно якої, Громадянин Туреччини ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: працевлаштування без відповідного дозволу, чим порушив ч. 6 ст. 42 Закону України Про зайнятість населення та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вказаною постановою на Громадянина Туреччини ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначено Законом України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI).

У відповідності до ч. 1 ст. 42 Закону № 5067-VI, роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Згідно положень ч. 1 ст. 42 Закону № 5067-VI, праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців, за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (далі - дозвіл) на кожній посаді. Праця іноземних високооплачуваних професіоналів може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строк дії дозволу за основним місцем роботи.

Приписами частини 6 статті 42 Закону № 5067-VI передбачено, що без передбаченого цією статтею дозволу здійснюється працевлаштування: 1) іноземців, які постійно проживають в Україні; 2) іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну; 3) іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні; 4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України; 5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні; 6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом; 7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт; 8) працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку; 9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації; 10) іноземців, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги; 11) іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у закладах фахової передвищої та вищої освіти на їх запрошення; 12) інших іноземців у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до 1 ст. 203 КУпАП, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Згідно ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Нормами ст. 279 КУпАП передбачено, що розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення від 05 квітня 2019 року серії ПН ЦМУ 002097, підставою для притягнення Громадянина Туреччини ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП стало порушення ним правил перебування іноземців в Україні, визначених ч. 6 ст. 42 Закону України Про зайнятість населення , а саме: працевлаштування без відповідного дозволу (а.с. 75).

Частиною 12 статті 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які є засновниками та/або учасниками, та/або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, зареєстрованої в Україні, та прибули в Україну з метою контролю за діяльністю таких юридичних осіб і отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період дії посвідки.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому цією частиною, є наступне: 1) іноземець та особа без громадянства є засновником та/або учасником, та/або бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, дані про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) розмір частки власності іноземця або особи без громадянства, або іноземної юридичної особи, бенефіціаром (контролером) якої він є, у статутному капіталі української юридичної особи становить не менше 100 тисяч євро за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України на дату внесення іноземної інвестиції.

Матеріали справи свідчать, що Громадянин Туреччини ОСОБА_1 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Піраміда Сава , код ЄДРПОУ 41671042, місцезнаходження: м. Київ вулиця Еспаладна, 4-6, офіс 201. Юридична особа зареєстрована 19.10.2017 року (а.с. 30-34).

Також, між ТОВ Піраміда Сава (Роботодавець) та Громадянином Туреччини ОСОБА_1 (Працівник) укладено Трудовий договір від 04 березня 2019 року, згідно п. 1.1 якого, за Договором Працівник зобов`язується виконувати роботу визначену цим Договором та посадовою інструкцією за штатною посадою заступник директора з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а Роботодавець зобов`язується виплачувати Працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи відповідно до чинного трудового законодавства України та даного договору (а.с. 26-27).

04 березня 2019 року вищевказаний Трудовий договір був наданий до ЦНАП для реєстрації у АО Київському міському центрі зайнятості (а.с. 28).

Згідно Дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства від 18 грудня 2018 року серії АА НОМЕР_1, виданого Київським міським центром зайнятості, Громадянин Туреччини ОСОБА_1 отримав дозвіл на працевлаштування на території України, посада заступник директора, роботодавець - ТОВ Піраміда Сава , код 41671042. Дозвіл дійсний до 18 грудня 2021 року (а.с. 29).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про порушення Громадянином Туреччини ОСОБА_1 правил перебування іноземців на території України, оскільки, на час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 05 квітня 2019 року ПН ЦМУ №002097, у позивача були наявні всі необхідні документи для працевлаштування.

У позовній заяві Громадянин Туреччини ОСОБА_1 вказує про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем не був залучений перекладач.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право, зокрема, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

В силу ст. 274 КУпАП, перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 825 від 28 серпня 2013 року затверджена Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України (далі - Інструкція).

Згідно п. 2.6 вищезазначеної Інструкції, у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою жестової мови (для спілкування з особами з вадами слуху).

Положеннями п. 2.7 Інструкції передбачено, що протокол про правопорушення підписується уповноваженою посадовою особою та особою, стосовно якої складається протокол про правопорушення, а також свідками, перекладачем за умови їх наявності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, а саме: під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення працівниками органів міграційної служби не було залучено перекладача, що є порушенням прав особи, передбачених ч. 1 ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 813/2417/18 та від 08 листопада 2018 року у справі №750/8187/16-а зазначив наступне: …Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки, від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права .

Крім того, право іноземця на допомогу перекладача регламентовано не тільки внутрішніми нормативно-правовими актами України, а й пунктом 1 статті 5 Декларації про права людини у відношенні осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною. Також, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово наголошував на важливість забезпечення права особи на перекладача.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, письмові пояснення, які надруковані посадовою особою відповідача та підписані Громадянином Туреччини ОСОБА_1 не відповідають наданим позивачем документам, що свідчить про те, що позивач не розумів суті заданих йому питань, так як, не був забезпечений перекладачем.

Доводи апелянта про те, що позивачу було роз`яснено зміст статті 63 Конституції України, а також, права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП, про що свідчить його власний підпис, на думку колегії суддів, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Колегія суддів вважає, що лише дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладенні штрафу є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що така особа обізнана зі змістом такої постанови, а отже, знає про втручання в її права.

Посилання апелянта на Рішення №23 про скорочення терміну перебування та території України громадянина Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 23 березня 2019 року є безпідставними, оскільки, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності було виключно порушення ним ч. 6 ст. 42 Закону України Про зайнятість населення , а саме: працевлаштування без відповідного дозволу.

Отже, колегія суддів вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, що свідчить про протиправність прийнятої суб`єктом владних повноважень постанови про накладення адміністративного стягнення.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення від 05 квітня 2019 року серії ПН ЦМУ № 002097.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України" від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Оскільки призначення Конвенції захищати реальні права людини, а не ілюзорні, справедливий баланс між різними інтересами, що розглядаються, може бути порушено не тільки тоді, коли відсутні положення для захисту гарантованих прав, а й коли їх не дотримуються належним чином (рішення у справі Морено Гомес проти Іспанії (Moreno Gomez v. Spain), заява № 4143/02, пункти 56 та 61, ECHR 2004X).

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Громадянина Туреччини ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Мєзєнцев Є.І.

Сорочко Є.О.