Постанова

від 04.08.2020 по справі 489/692/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 489/692/18

провадження № 61-44647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Гаджиев ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII , що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Гаджиев (далі - ТОВ Гаджиев ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що з 19 квітня 2016 року він працював на посаді механіка у ТОВ Гаджиев .

26 березня 2017 року керівництво підприємства телефоном повідомило позивача про його звільнення та необхідність залишити територію підприємства.

У період з 27 по 30 березня 2017 року він звертався до адміністрації підприємства для з`ясування причин вказаного. Йому було повідомлено про відсутність наказу про звільнення. Однак, до робочого місця допущено не було.

З метою захисту своїх трудових прав ОСОБА_1 30 березня 2017 року звернувся до Управління держпраці у Миколаївській області, яке листом від 27 жовтня 2017 року його повідомило про відсутність у діях керівництва відповідача порушення трудового законодавства у зв`язку з наявністю актів про його відсутність на робочому місці з 26 березня 2017 року.

Позивач вказував, що 10 січня 2018 року на його адресу надійшов лист із наказом відповідача від 09 січня 2018 року № 5 про його звільнення за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вказав, що його відсутність на робочому місці була викликана незаконним відстороненням від роботи та позбавленням можливості працювати, а тому наказ про його звільнення є незаконним.

Позивач наголошував на тому, що незаконними діями ТОВ Гаджиев йому було завдано моральну шкоду, оскільки внаслідок його недопущення до роботи він був позбавлений можливості заробляти кошти, що призвело до необхідності позичати кошти у родичів з метою утримання родини.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ Гаджиев від 09 січня 2018 року № 5 про його звільнення, поновити його на роботі на посаді механіка з 09 січня 2018 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2017 року по день ухвалення рішення суду, моральну шкоду в сумі 60 000,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 09 січня 2018 року № 5, виданий ТОВ Гаджиев , про звільнення ОСОБА_1 з посади механіка у зв`язку з прогулом без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено позивача на вказаній посаді. З відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 березня 2017 року по 14 травня 2018 року в сумі 46 193,50 грн, на який необхідно зробити нарахування податків та зборів, моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивача було незаконно відсторонено від роботи 26 березня 2017 року та в подальшому протягом тривалого часу не допущено до роботи. З огляду на зазначене, а також пропуск роботодавцем строку притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, судом зроблено висновок про неправомірне звільнення позивача.

Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ Гаджиев подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Гаджиев задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення змінено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 09 січня 2018 року № 5, виданий ТОВ Гаджиев , про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України в частині періоду з 26 березня по 11 квітня 2017 року.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 14 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі скасовано та ухвалено нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ТОВ Гаджиев про поновлення на роботі.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди змінено.

Стягнуто з ТОВ Гаджиев на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 березня по 11 квітня 2017 року у сумі 2 720,00 грн, з яких здійснити нарахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ Гаджиев на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 500,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивача дійсно було незаконно відсторонено від роботи 26 березня 2017 року, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2017 року по 11 квітня 2017 року, та моральна шкода в сумі 500,00 грн.

При цьому апеляційним судом встановлено, що з 12 квітня 2017 року та по день звільнення ОСОБА_1 не був присутнім на робочому місці внаслідок прогулу, що унеможливлює задоволення позову в частині визнання наказу про звільнення незаконним, про поновлення на роботі та в частині похідних вимог.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

ТОВ Гаджиев рішення судів першої інстанції (у незміненій частині) та апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржило.

Доводи інших учасників справи

30 жовтня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ТОВ Гаджиев надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

09 жовтня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом ТОВ Гаджиев від 19 квітня 2016 року № 75 позивача було прийнято на роботу на посаду механіка.

26 березня 2017 року о 08 год. 00 хв. та 18 год. 00 хв. заступником директора з питань безпеки руху ОСОБА_2 , інспектором з проведення профогляду водіїв ОСОБА_3 та механіком ОСОБА_4 складено два акти про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, про що було повідомлено адміністрацію підприємства доповідною запискою.

Відповідно до журналу реєстрації операцій перевірки технічного стану транспортних засобів 26 березня 2017 року вказану перевірку з 06 год. 30 хв. по 22 год. 40 хв. здійснював механік ОСОБА_4

29 березня 2017 року складено ще один акт про відсутність позивача на робочому місці, а заступником директора доповідну записку.

04 квітня, 25 квітня та 29 грудня 2017 року на адресу ОСОБА_1 ТОВ Гаджиев направлено листи з проханням явки до підприємства для дачі пояснень щодо відсутності на робочому місці з 26 березня 2017 року. Вказані листи було отримано ОСОБА_1 11 квітня, 28 квітня 2017 року та 04 січня 2018 року.

У подальшому відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та на підприємстві в цілому фіксувалось актами від 01 травня, 01 червня, 03 липня, 01 серпня, 01 вересня, 02 жовтня, 01 листопада, 01 грудня 2017 року та 02 січня 2018 року.

Відповідно до табелів обліку робочого часу з 26 березня 2017 року по січень 2018 року за ОСОБА_1 реєструвались прогули.

30 березня 2017 року позивач звернувся до Управління держпраці у Миколаївській області з заявою за фактом відсторонення його від роботи 26 березня 2017 року та невидачі трудової книжки.

Згідно з повідомленням вказаного управління від 27 жовтня 2017 року № Щ-253-17 в ході інспекційного відвідування підприємства не було встановлено порушень трудового законодавства з боку керівництва ТОВ Гаджиев , оскільки у наявності були акти про відсутність позивача на робочому місці 26 березня 2017 року, повідомлення його про необхідність дачі пояснень з приводу відсутності на роботі, трудова книжка, в якій були відсутні дані про його звільнення, відомості про нарахування заробітної плати.

У грудні 2017 року позивач звертався до відповідача з заявою про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Однак йому у цьому було відмовлено.

05 січня 2018 року ОСОБА_1 , прибувши до офісу ТОВ Гаджиев , на чергове звернення підприємства з проханням надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці, починаючи з 26 березня 2017 року, відмовився надавати пояснення, про що було складено акт.

09 січня 2018 року директором ТОВ Гаджиев прийнято наказ № 5 про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 за відсутність на робочому місці з 26 березня 2017 року без поважних причин.

11 січня 2018 року ОСОБА_1 було ознайомлено із зазначеним наказом, видано трудову книжку та здійснено остаточний розрахунок при звільненні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою, шостою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 Кодексу закону про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 вказаного Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційним судом встановлено, що позивача дійсно було не допущено до здійснення своїх трудових обов`язків 26 березня 2017 року, про що свідчать пояснення свідків та звернення до Управління держпраці Миколаївської області. Доказів наявності законних підстав для цього відповідачем не надано.

Однак після цього позивачу було запропоновано прийти на роботу та дати пояснення щодо невиходу на роботу у наступні дні. Повідомлення про вказане він отримав 11 квітня 2017 року. Проте він його проігнорував і до 05 січня 2018 року на роботу не з`являвся.

Належних та допустимих доказів недопущення відповідачем ОСОБА_1 до робочого місця з 11 квітня 2017 року до січня 2018 року та поважності нез`явлення позивача на роботу у вказаний період часу суду не надано.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний наказ про звільнення є незаконним тільки в частині періоду з 26 березня по 11 квітня 2017 року.

У зв`язку з тим, що з 26 березня по 11 квітня 2017 року ОСОБА_1 здійснено вимушений прогул, то стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку є правильним. За вказаний період відповідач повинен відшкодувати позивачу 2 720,00 грн (160,00 грн за день х 17 днів).

При визначенні компенсації позивачу моральної шкоди, ураховуючи характер протиправних дій роботодавця, їх тривалість та обсяг завданих страждань, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума відшкодування моральної шкоди визначена судом першої інстанції є завищеною, дійшовши правильного висновку про зміну розміру суми до 500,00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

Посилання заявника на порушення апеляційним судом приписів статті 148 КЗпП України в частині порушення строків притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є необґрунтованими, оскільки порушення носило тривалий характер, а тому місячний строк порушено не було.

Доводи касаційної скарги про те, що до моменту звільнення трудова книжка позивача весь час знаходилася у роботодавця, у зв`язку з чим позивач не мав змоги ніде працевлаштуватися або стати на облік в службу зайнятості, не заслуговує на увагу суду, оскільки вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки у відповідності до частини п`ятої статті 235 КЗпП України позивач не заявляв .

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев