Постанова

від 05.08.2020 по справі 916/3916/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3916/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В. , суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2020, суддя в І інстанції Рога Н.В., повний текст якого складено 10.03.2020 в м. Одесі

у справі № 916/3916/19

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Одеського відділення Українського благодійного фонду сприяння і соціального захисту сімей загиблих у боротьбі зі злочинністю співробітників МВС та надання допомоги органам і підрозділам "МИЛОСЕРДЯ"

про стягнення 77 632,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Одеського відділення Українського благодійного фонду сприяння і соціального захисту сімей загиблих у боротьбі зі злочинністю співробітників МВС та надання допомоги органам і підрозділам "МИЛОСЕРДЯ" (далі - Фонд) про стягнення неустойки в сумі 77 632,23 грн. за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 за користування нежитловими приміщеннями за час прострочення виконання обов`язку з повернення Департаменту нежитлових приміщень після припинення дії договору оренди.

В обґрунтування пред`явлених вимог Департамент посилався на те, що рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі №916/1631/17, яке набрало законної сили 25.09.2017, позовні вимоги Департаменту задоволено, стягнуто з Фонду на користь Департаменту заборгованість з орендної плати у розмірі 7 604 грн 67 коп., пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 744 грн 81 коп., нараховану за період з 16.12.2016 по 30.06.2017, та неустойку за прострочення виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення у розмірі 4 867 грн., нараховану за період з 12.05.2017 по 30.06.2017. Крім того, виселено Фонд з орендованих нежитлових приміщень першого поверху №501, загальною площею 46,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 43. Вказаним рішенням встановлено факт припинення договору оренди № 02/83 від 27.07.2016 з 26.04.2017 року. Нерухоме майно з оренди відповідач повернув 14.06.2019 у порядку примусового виконання рішення суду від 12.09.2017 у справі №916/1631/17. Невиконання відповідачем обов`язку з своєчасного повернення нерухомого майна з оренди є підставою для нарахування та стягнення з нього 77 632,23 грн. неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за користування нежитловими приміщеннями у період з 01.07.2017 по 14.06.2019.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.03.2020 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з Одеського відділення Українського благодійного фонду сприяння і соціального захисту сімей загиблих у боротьбі зі злочинністю співробітників МВС та надання допомоги органам і підрозділам правоохоронних та силових структур «МИЛОСЕРДЯ» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку у розмірі 7 176 грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн. В решті позову відмовлено.

Департамент у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2020 року по справі № 916/3916/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача неустойку в сумі 77 632,23 грн., іншу частину рішення залишити без змін.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає неповне дослідження доказів та порушення норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 785 ЦК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує те, що Фонд свого обов`язку щодо повернення об`єкта оренди за актом приймання - передачі у зв`язку із розірванням договору оренди не виконав. 14.06.2019 на виконання наказу господарського суду Одеської області № 916/1631/17 від 25.09.2017 Фонд було примусово виселено з займаних нежитлових приміщень в рамках виконавчого провадження. Оскільки неустойку у розмірі 4 867 грн., нараховану за період з 12.05.2017 по 30.06.2017 стягнуто рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі № 916/1631/17, то предметом розгляду даної справи № 916/3916/19 є стягнення з Фонду на користь Департаменту неустойки у розмірі 77 632,23 грн. за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 (дата фактичної передачі об`єкта оренди Департаменту згідно акту державного виконавця).

Вина Фонду вбачається із уникнення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди після розірвання договору, адже такий обов`язок виник у відповідача з 11.05.2017 та припинився за результатами проведення примусового виселення, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт державного виконавця від 14.06.2019. Тому важливим при здійсненні оцінки правомірності заявленої вимоги про стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України є урахування обставин невиконання зобов`язання орендарем щодо неповернення майна в контексті добросовісності поведінки останнього як контрагента за договором, її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин

Але судом першої інстанції помилково ототожнено неустойку, передбачену частиною 2 ст. 785 ЦК України із штрафними санкціями у розумінні ст. 230 ГК України, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення. З огляду на викладене позивач вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч. 2 ст. 785 ЦК України, що призвело до безпідставного зменшення належного до стягнення з відповідача розміру неустойки,

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що неустойка не відноситься до об`єктів оподаткування, відтак ПДВ на неустойку не нараховується. Департамент комунальної власності Одеської міської ради проявив явну бездіяльність у прийняті орендованого майна. За період оренди нежитлового приміщення, орендодавець зарекомендував себе як недобросовісний наймодавець та такий, що не дотримується усних домовленостей шляхом постійного збільшення орендної плати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 липня 2016 року між Департаментом (орендодавець) та Фондом (орендар) булу укладено договір оренди нежилого приміщення №02/83, згідно з п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №501, загальною площею 46,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 43, з метою розміщення благодійного фонду.

Пунктом 1.3 даного договору встановлено, що термін дії договору встановить з 27.07.2016 до 27.07.2018.

Умовами п. 2.2 договору визначено, що за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 1 155,63 грн. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з п. 3.4 договору, орендодавець зобов`язався передати орендарю нежитлове приміщення за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Згідно з п. 4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-ти денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктом 4.10 договору передбачено, що у випадку припинення дії договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.

Пунктом 7.11 договору встановлено, що дія договору оренди припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Зазначене в даному договорі нерухоме майно було передано орендареві від орендодавця за актом прийому-передачі нежилих приміщень від 27.06.2016.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі №916/1631/17, яке набрало законної сили 25.09.2017, позовні вимоги Департаменту задоволено, стягнуто з Фонду на користь Департаменту заборгованість з орендної плати у розмірі 7 604 грн 67 коп., пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 744 грн 81 коп., нараховану за період з 16.12.2016 по 30.06.2017, та неустойку за прострочення виконання зобов`язання з повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення у розмірі 4 867 грн., нараховану за період з 12.05.2017 по 30.06.2017. Крім того, виселено Фонд з орендованих нежитлових приміщень першого поверху №501, загальною площею 46,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 43.

Під час розгляду вказаної справи № 916/1631/17 судом встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення № 02/83 від 27.07.2016 є розірваним з 26.04.2017 року, тобто з дня одержання відповідачем повідомлення Департаменту про відмову від договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати протягом 5-ти місяців підряд, а також що за умовами п. 4.7 договору відповідач був зобов`язаний повернути орендовані приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі протягом 15-ти днів з дати розірвання договору, тобто до 11.05.2017 року, проте приміщення за актом приймання-передачі не повернуті.

Таким чином, оскільки укладений між сторонами договір оренди припинив свою дію 26.04.2017 у зв`язку із його розірванням у порядку ст. 782 ЦК України, у відповідача, як орендаря, виник обов`язок протягом 15-ти днів з дати розірвання договору повернути об`єкт оренди орендодавцю.

Разом з тим, нежитлові приміщення першого поверху №501, загальною площею 46,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 43., були повернуті Департаменту лише 14.09.2019 року в рамках виконавчого провадження ВП № 55918430 з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі №916/1631/17, що підтверджується актом головного державного виконавця другого Суворовського відділу державного виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Теличко Н.Б. про виселення відповідача із займаних приміщень.

Департаментом було проведено розрахунок неустойки за несвоєчасне повернення відповідачем орендованого майна на підставі акту державного виконавця, розмір якої за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 становить 77632,23 грн.

06.09.2019 року Департамент надіслав відповідачеві претензію №01-13/4282, в якій посилаючись на вищевикладені обставини та нарахування в порядку ст. 785 ЦК України неустойки в сумі 77632,23 грн. за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 виклав вимогу у місячний строк сплатити неустойку та попередив, що у випадку невиконання зазначених вимог у вказаний строк буде змушений направити матеріали до господарського суду з метою стягнення неустойки в судовому порядку. Доказом отримання відповідачеві вказаної претензії є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було вручено 04.10.2019.

Проте відповідач залишив претензію Департаменту без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Отже, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача неустойки в розмірі 77632,23 грн. за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 за користування нежитловими приміщеннями за час прострочення виконання обов`язку з повернення Департаменту приміщень після припинення дії договору оренди.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову господарський суд першої інстанції виходив із того, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України, є штрафною санкцією та відповідно до норм ст.185 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування ПДВ., а також нормами ч.2 ст.785 ЦК України передбачена неустойка за неповернення речі, а не орендна плата за користування орендованим майном (до складу якої входить податок на додану вартість).

Крім того, суд зауважив, що у період до 25.09.2017р. ( дата набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/1631/17) існували правовідносини між Департаментом та Фондом щодо неповернення об`єкту оренди, до яких має застосовуватися положення ст.785 Цивільного кодексу України. Натомість, починаючи з 25.09.2017р. у Департаменту виникло право на примусове виселення Фонду з об`єкту оренди з урахуванням положень Закону України Про виконавче провадження і позивачем взагалі не обґрунтовано за яких причин відповідача було виселено лише 14.06.2019р. - майже через два роки після набрання законної сили судовим рішенням про виселення, що може свідчити про штучне створення неустойки з метою подальшого її стягнення.

З урахуванням зазначеного, суд вважав, що справедливим буде стягнення з відповідача неустойки за період з 01.07.2017р. по 29.09.2017р. у розмірі 7 176 грн 78 коп., а у задоволенні іншої частини позову слід відмовити.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками місцевого суду про часткове задоволення заявлених Департаментом позовних вимог, з огляду на таке.

Об`єктом оренди за спірним договором є майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а тому на правовідносини сторін розповсюджуються норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна» , а також положення Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 283 ГК України, визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-ти денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

За умовами п. 4.10 договору у випадку припинення дії договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Судом установлено, що в межах розгляду господарської справи № 916/1631/17 рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення № 02/83 від 27.07.2016 є розірваним з 26.04.2017 року, з дня одержання відповідачем повідомлення Департаменту про відмову від договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати протягом 5-ти місяців підряд, а також що за умовами п. 4.7 договору відповідач був зобов`язаний повернути орендовані приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі протягом 15-ти днів з дати розірвання договору, тобто до 11.05.2017 року, проте приміщення за актом приймання-передачі не повернуті. Більш того, рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі №916/1631/17, яке набрало законної сили, позовні вимоги Департаменту задоволено, стягнуто з Фонду на користь Департаменту заборгованість з орендної плати у розмірі 7 604 грн 67 коп., пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 744 грн 81 коп., нараховану за період з 16.12.2016 по 30.06.2017, та неустойку за прострочення виконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення у розмірі 4 867 грн., нараховану за період з 12.05.2017 по 30.06.2017. Крім того, виселено Фонд з орендованих нежитлових приміщень першого поверху №501, загальною площею 46,2 кв.м, що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва, 43.

У справі, що переглядається, предметом позовних вимог є стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України після наявності судового рішення в іншій справі, в якій встановлено дату припинення договору оренди, підстави такого припинення та виселення орендаря з орендованих приміщень, тобто після встановлення преюдиціальних фактів, які не підлягають доказуванню у цій справі, оскільки вони вже встановлені у рішенні у справі №916/3802/14 і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Оскільки неустойку у розмірі 4 867 грн., нараховану за період з 12.05.2017 по 30.06.2017 стягнуто рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі № 916/1631/17, то предметом розгляду даної справи № 916/3916/19 є стягнення з Фонду на користь Департаменту неустойки у розмірі 77 632,23 грн. за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 (дата фактичної передачі об`єкта оренди Департаменту згідно з актом державного виконавця).

Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст. 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

За змістом ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України. Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Судом установлено, з 12.05.2017 року у відповідача виник обов`язок повернути позивачу орендовані нежитлові приміщення, однак нежитлові приміщення були повернуті Департаменту лише 14.09.2019 року в рамках виконавчого провадження ВП № 55918430 з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області від 12.09.2017 у справі №916/1631/17, що підтверджується актом головного державного виконавця другого Суворовського відділу державного виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Теличко Н.Б. про виселення відповідача із займаних приміщень.

При цьому, вина Фонду встановлена судовим рішенням у справі № 916/1631/17, адже відповідач був обізнаний про розірвання договору оренди саме 26.04.2017, однак відповідач не вжив жодних дій спрямованих на добровільне виконання умов договору оренди в частині повернення нежитлових приміщень Департаменту за актом приймання-передачі.

Колегія суддів апеляційного суду додатково зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення відповідачем дій, які би свідчили про реальний намір передати позивачу орендоване майно та підписати з останнім відповідний акт приймання-передачі до 14.09.2019, а тому твердження відповідача про те, що Департамент проявив явну бездіяльність у прийняті орендованого майна, колегією суддів відхиляється як неспроможне.

Таким чином, апеляційним судом встановлено факт неповернення об`єкта оренди за договором у період після розірвання договору оренди з 01.07.2017 по 14.06.2019 виключно з вини самого орендаря (відповідача), чим спростовується безпідставний висновок місцевого суду про штучне створення неустойки з метою подальшого її стягнення.

Встановивши зазначені обставини, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що неповернення майна з орендного користування у визначений договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України.

При цьому висновки колегії суддів апеляційного суду про покладення на відповідача відповідальності за прострочення повернення орендованого майна у вигляді сплати позивачу подвійної орендної плати за час прострочення з 01.07.2017 по 14.06.2019 зроблені з урахуванням норм ч. 1 ст. 614 ЦК України, яка передбачає можливість відповідальності боржника у разі доведення його вини у простроченні виконання зобов`язання на користь кредитора.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок розміру неустойки, визнає його не вірним.

Так, статтею 185 Податкового кодексу України визначені об`єкти нарахування податку на додану вартість.

Відповідно до ст.185 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно із п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України (у відповідній редакції) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Отже неустойка не відноситься до об`єктів оподаткування, відтак, відповідно до вказаних норм Податкового кодексу України, ПДВ на неустойку не нараховується.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Базовою ставкою орендної плати за місяць згідно п.2.2 Договору оренди є 1 155 грн 63 коп. (без урахування ПДВ та індексу інфляції) - за перший місяць після підписання договору оренди приміщення, у наступному розмір орендної плати за кожний наступний місяць коригується на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України, а податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є штрафною санкцією та відповідно до норм ст.185 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування ПДВ.

З огляду на те, що об`єкт оренди повернуто не було у встановлений строк, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності вимог про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 01.07.2017 по 14.06.2019 в сумі 62 105,78 грн.

За таких обставин, коли відповідач займав орендовані приміщення до 14.06.2019 року включно, що підтверджується належними та допустимими доказами, апеляційний господарський суд приходить до висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у сумі 62 105,78 грн., передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, відмовивши у нарахуванні на суму неустойки податку на додану вартість у розмірі 15 526,45 грн., оскільки відповідно до ст. 185 ПК України неустойка не є об`єктом оподаткування.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача неустойки в сумі 54 929 грн., з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача неустойки в сумі 62 105,78 грн.

Згідно з ст. ст. 123, 129 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1536,80 грн. та за подання і розгляд апеляційної скарги в сумі 2305,20 грн., а всього в сумі 3842 грн.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 03 березня 2020 року у справі № 916/3916/19 скасувати частково, викласти п. 2 його резолютивної частини в наступній редакції:

Стягнути з Одеського відділення Українського благодійного фонду сприяння і соціального захисту сімей загиблих у боротьбі зі злочинністю співробітників МВС та надання допомоги органам і підрозділам правоохоронних та силових структур МИЛОСЕРДЯ (код ЄДРПОУ 25431178) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в сумі 62105,78 грн. та судові витрати в сумі 3842 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.