Ухвала

від 05.08.2020 по справі 922/3195/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3195/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 у справі

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області в інтересах держави, в особі Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області до Обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельний кооператив "Добробут", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головного управління ДПС у Харківській області про внесення змін до договору,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Чижик К. М.,

третьої особи - не з`явилися,

Офісу Генерального прокурора - Костюк О. В.,

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області в інтересах держави в особі Покотилівської селищної ради звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Обслуговуючого кооперативу гаражно-будівельний кооператив "Добробут" (далі - ГБК "Добробут") про:

- внесення змін до пункту 5 договору оренди землі від 29.10.2010, укладеного між Покотилівською селищною радою та ГБК "Добробут", зареєстрованого у Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 14.12.2010 за № 041070300005, виклавши його в наступній редакції: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 885 125,52 грн. (шість мільйонів вісімсот вісімдесят п`ять тисяч сто двадцять п`ять гривень, 52 копійки)";

- внесення змін до пункту 9 договору оренди землі від 29.10.2010, виклавши його в наступній редакції: "Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, в розмірі 10 % (десяти відсотків) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки".

Позов мотивовано тим, що зміна розміру нормативної грошової оцінки землі є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.02.2019 (суддя Присяжнюк О. О.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 (колегія суддів у складі: Шутенко І. А., Геза Т. Д. Мартюхіна Н. О.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням і порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також неврахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду України у справах № 3-481гс15, № 3-47гс15, № 3-41гс15, № 3-70гс15, № 3-297гс15, № 3-298гс15.

ГБК "Добробут" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.

Крім того, заявник зазначає, що обставини справ, наведених у касаційній скарзі, не є тотожними обставинам, встановленим при розгляді даної справи.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, її розгляд має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020, призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні.

Зазначену ухвалу мотивовано тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Зокрема, Заступник прокурора Харківської області вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України, на які послався скаржник.

Разом із тим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 922/3195/18 з огляду на таке.

Дослідивши обставини справи № 922/3195/18 та наявні у ній докази, надавши оцінку, у тому числі, витягу із нормативної грошової оцінки землі від 07.09.2018, перевіривши наведені у такому витягу всі відомості, необхідні для визначення критеріїв обчислення розміру нормативної грошової оцінки, зокрема і коефіцієнти формування розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд апеляційної інстанції встановив, що для розрахунку застосовано коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки Кф - 3, що у зазначеному випадку не відповідає положенням Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489. Суд наголосив, що коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки Кф, що дорівнює 3, згідно з приміткою до додатку 1 цього Порядку може застосовуватися лише для земельних ділянок, інформація про які не внесена до Державного земельного кадастру, у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру не зазначено код Класифікації видів цільового призначення земель. Проте як встановив суд, спірна земельна ділянка містить кадастровий номер 6325158200:00:022:0018, а отже відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру; цільове призначення цієї земельної ділянки - землі промисловості. Водночас згідно з Додатком 1 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів - "Коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки" - земельній ділянці за цільовим призначення земель - 03.15 - Секція В - "Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови" відповідає коефіцієнт - 0,7; у пункті 15 договору від 29.10.2010 визначено цільове призначенні земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, цільове (функціональне) використання -1.11.6 - іншої комерційної діяльності. З огляду на викладене, суд визнав недоведеним розмір нормативної грошової оцінки, який прокурор запропонував зазначити у пункті 5 спірного договору оренди.

Як уже зазначалося, окрім зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки у спірному договорі прокурор також просив змінити ставку орендної плати.

Досліджуючи правомірність внесення змін до спірного договору оренди землі і визначення ставки орендної плати у розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд апеляційної інстанції врахував правову позицію Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 16.04.2018 у справі № 910/7905/17, і виходив із того, що за змістом статті 652 ЦК України за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі у частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін; за відсутності такої згоди договір може бути змінено за рішенням суду лише у випадках, передбачених за умовами договору або в силу закону.

Згідно з пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

У пункті 12 спірного договору сторони визначили такі підстави для перегляду розміру орендної плати: зміна умов господарювання, передбачених договором; зміна розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, у договорі оренди землі відсутня така підстава для перегляду розміру орендної плати, як зміна ставки орендної плати на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

У пункті 9 договору оренди землі від 29.10.2010 сторонами узгоджено розмір відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який підлягає застосуванню при розрахунку суми орендної плати - 5 %.

Відтак, визначена у договорі оренди землі від 29.10.2010 ставка орендної плати (5 % від грошової оцінки земельної ділянки) відповідає вимогам податкового законодавства.

Отже, дослідивши обставини справи, надавши правову кваліфікацію доказам, наданим сторонами, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, і, як наслідок про відмову у позові.

У справі № 3-481гс15, на постанову Верховного Суду України у якій міститься посилання у касаційній скарзі, висловлено позицію, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Вищий господарський суд України, з яким погодився Верховний Суд України, дійшов висновку про задоволення позову в частині внесення змін у договір оренди землі щодо нового визначення нормативної грошової оцінки землі та відповідно розміру орендної плати виходячи з того, що рішенням Харківської міської ради змінено нормативно грошову оцінку земель міста Харкова та затверджено нові ставки орендної плати, це рішення органу місцевого самоврядування не оспорено відповідачем і не скасовано у встановленому законом порядку, а встановлення статтею 288 ПК України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.

У справі № 3-476гс15 на постанову Верховного Суду України у якій міститься посилання у касаційній скарзі, висловлено позицію, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 ПК. Підставою позову стала необхідність приведення умов договору у відповідність до вимог законодавства.

Водночас Верховний Суд України зазначив, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обґрунтованості та правильності розрахунку розміру орендної плати, не надано юридичної оцінки відповідним доказам, а також іншим умовам додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, проєкт якої подано позивачем. Наведене стало підставою для скасування судових рішень попередніх судових інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У справі № 3-70гс15 на постанову Верховного Суду України у якій міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку. Верховний Суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції зазначив, що Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку, що для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель не є обов`язковою, застосувавши до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України, які регламентують встановлення земельного податку, до розрахунку орендної плати за землі державної власності.

У справі № 3-41гс15 на постанову Верховного Суду України у якій міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку. Верховний Суд України скасовуючи постанову Вищого господарського суду України та направляючи справу на новий розгляд зазначив, що Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку, що для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель не є обов`язковою, застосувавши до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України, які регламентують встановлення земельного податку, до розрахунку орендної плати за землі державної власності.

У справах № 3-297гс15, № 3-298гс15 на постанови Верховного Суду України у яких міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку. Задовольняючи позов, апеляційні суди, з якими погодився Верховний Суд України, виходили із того, що спірні договори укладено з порушенням приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Оскільки орендну плату встановлено без проведення нормативної грошової оцінки, то договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним у зв`язку із недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Як уже зазначалося, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта і предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, необхідно розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Отже, правовідносини у справах №3-481гс15, № 3-476гс15 не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, оскільки підстави позовів у цих справах, встановлені судами фактичні обставини, що формують змість правовідносин, є різними, правовідносини у справах № 3-41гс15, № 3-70гс15, № 3-297гс15, № 3-298гс15 також не є подібними правовідносинам у справі № 922/3195/18, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Слід зазначити, що Верховний Суд розглянув справу № 922/378/19 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 6 Харківської області в інтересах держави в особі Покотилівської селищної ради до фізичної особи-підприємця Кульова Анатолія Олександровича про внесення змін до договору оренди землі. У постанові касаційна інстанція дійшла висновку про правомірність відмови в позові, оскільки суди визнали недоведеним розмір нормативної грошової оцінки, який прокурор запропонував зазначити у пункті 3 договору від 01.09.2005, а також відсутністю правових підстав для внесення змін до договору оренди землі і визначення ставки орендної плати у розмірі 10 %.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 234, 235, 296, 314 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 у справі № 922/3195/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір