Постанова

від 31.07.2020 по справі 914/128/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/128/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участю представників сторін:

позивача - Іванів А. Р., Пенськой А. В., Довбиш С. П.;

відповідача - Дашо А. Ю.;

третьої особи - Басій К. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 19.01.2018 Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (далі - ТОВ "Яблуневий дар") про стягнення 374 603,04 грн заборгованості за договором кредитної лінії ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, а саме відсотків за користування кредитом за 1 день - 22.01.2015.

1.2. 28.08.2019 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою просив стягнути з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 в розмірі 68 497 972,55 Євро та 28 093 213,42 грн, з яких: 34 000 000,00 Євро - заборгованість за простроченим кредитом; 34 497 972,55 Євро - заборгованість за простроченими процентами, які нараховані за період з 27.06.2013 по 19.08.2019; 28 093 213,42 грн - пеня, нарахована за період з 03.09.2018 по 19.08.2019.

1.3. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 27.06.2013 між ПАТ "Дельта Банк" (кредитор) і ТОВ "Яблуневий дар" (позичальник) укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого кредитор зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти, а позичальник - повернути кредитні кошти та сплатити проценти на умовах та у строки, визначені договором.

2.2. Згідно з пунктом 1.1.1 договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами) в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 25 000 000,00 євро зі сплатою 12 % річних за користування кредитом у порядку, визначеному цим договором, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 15.08.2014 включно.

2.3. Додатковим договором від 31.12.2014 № 12 максимальний ліміт заборгованості збільшено до 34 000 000,00 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01.07.2015, за умови належного виконання позичальником пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17, 3.3.13.18 договору. За умови невиконання позичальником умов пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом буде 20.01.2015 включно.

2.4. Надання банком відповідачу кредиту в сумі 34 000 000,00 євро підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами про надання кредиту та відповідачем не заперечується.

2.5. Відповідно до пункту 1.1.2 договору повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту у відповідності до графіку зміни максимального ліміту заборгованості, який викладений в додатку № 1 до цього договору, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаним в пункті 1.1.1 цього договору.

2.6. У разі прострочення термінів погашення кредиту (траншів) та/або кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в пункті 1.1.1 кредитного договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 22 % річних та починає застосовуватися до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом (траншем) по день фактичного погашення заборгованості за цим договором (пункт 1.1.3 договору).

2.7. Згідно з пунктом 2.6 договору нарахування процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом (траншем) в період (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (траншу).

2.8. Згідно з пунктом 2.7 додаткового договору від 31.12.2014 № 12 сплата процентів за користування кредитом (траншем), нарахованих після 31.12.2014, здійснюється щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, у валюті наданого кредиту (траншу) на рахунок № НОМЕР_1 в АТ "Дельта Банк", МФО 380236.

2.9. Відповідно до пункту 3.3.13.16 додаткового договору від 31.12.2014 № 12 позичальник зобов`язаний, зокрема, в період з 01.12.2014 по 31.12.2014 забезпечити зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий в АТ "Дельта Банк", в сумі еквівалентній 1 000 000,00 євро з подальшим перерахуванням їх в рахунок погашення протягом 4 робочих днів, в період з 01.12.2014 до 13.01.2015 забезпечити зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий в АТ "Дельта Банк", в сумі еквівалентній 2 500 000,00 євро, з подальшим перерахуванням їх в рахунок погашення протягом 4 робочих днів.

2.10. У випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 4.1 договору).

2.11. Відповідно до пункту 8.3 договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за цим договором.

2.12. 06.02.2015 банк надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості на суму 34 463 393,78 євро (з яких сума заборгованості за кредитом - 34 000 000,00 євро, сума заборгованості за нарахованими процентами - 420 164,38 євро, сума заборгованості за простроченими процентами до 31 дня - 43 229,40 євро) та попередив, що у випадку несплати заборгованості у 30-денний строк, банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмети застави згідно договорів застави.

2.13. Заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог від 09.02.2015 № 2 адресованою позивачу, відповідач заявив про:

1) припинення в повному обсязі зобов`язань щодо сплати ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта банк" суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії від 27.06.2013 № ВКЛ-2005469/4 у розмірі 34 000 000,00 євро, та

2) припинення зобов`язань щодо сплати ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" заборгованості за кредитом на загальну суму 38 352 000,00 доларів США (що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 34 000 000,00 євро) за наступними акредитивами:

- безвідкличний акредитив № LС/ІМ/14/122013 на суму 10 598 390,00 доларів США, виданий Банком на користь Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк (Сагgill Financial Services International Inc., далі - "CFSIT" (в частині вимог на суму 8 546 242,13 доларів США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 7 576 455,78 євро);

- безвідкличний резервний акредитив № LС/SВ/026/042014 на суму 28 654 844,95 доларів США, виданий ПАТ "Дельта Банк" на користь CFSIT, Іnс. (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 25 403 231,34 євро);

- безвідкличний резервний акредитив № LС/SВ/027/062014 на суму 4 650 000,00 доларів США, виданий Банком на користь CFSIT, Іnс. (в частині вимог на суму 1 150 912,93 доларів США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 1 020 312,88 євро), внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

2.14. Заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015, адресованою позивачу, відповідач заявив про:

- припинення зобов`язань щодо сплати ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта банк" суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії від 27.06.2013 № ВКЛ- 2005469/4 у розмірі 361 808,22 євро (що за крос-курсом євро до долара США, обчисленого на підставі офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, складає еквівалент 409 458,36 доларів США) та

- припинення зобов`язань щодо сплати ПАТ "Дельта банк" на користь ТОВ "Яблуневий дар" частини заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) "8 років разом" від 06.05.2014 № 003-09508-06514 на загальну суму 575 750,84 доларів США (що за крос-курсом долара США до євро, обчисленого на підставі офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого НБУ на дату цієї заяви, складає еквівалент 508 748,64 євро).

2.15. Не погодившись із вищезазначеними заявами про зарахування зустрічних вимог, ПАТ "Дельта Банк" оскаржило їх у судовому порядку, в результаті чого заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 визнано недійсною рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2017 у справі № 914/3217/16, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 змінено лише мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 914/3217/16, а резолютивні частини таких залишено без змін.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 914/260/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2019, заяву ТОВ "Яблуневий дар" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог № 2 від 09.02.2015 визнано недійсною.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.10.2019 (суддя Мазовіта А. Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Яблуневий дар" на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 в розмірі 374 603,04 грн та 5 619,06 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що:

- матеріалами справи доведено, а відповідачем не спростовано наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в розмірі 34 000 000,00 євро за кредитом та 233 424,75 євро за процентами, нарахованими за користування кредитом в межах строку кредитування - до 20.01.2015 включно;

- вимога позивача щодо стягнення з відповідача 34 264 547,80 євро боргу за процентами, нарахованими після спливу строку кредитування (за період з 21.01.2015 по 19.08.2019), є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 175/4753/15-ц та від 11.09.2019 у справі № 903/908/17;

- з огляду на необґрунтованість пред`явлених вимог про стягнення боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, не підлягає стягненню і пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 03.09.2018 по 19.09.2019 в розмірі 28 093 213,42 грн у силу природи пені, як відповідальності за невиконання зобов`язання, оскільки таке зобов`язання є додатковим до зобов`язання по поверненню процентів;

- відповідач заявив про пропуск позивачем строків позовної давності як по поверненню суми кредиту, так і по нарахованих відсотках;

- згідно умов кредитного договору та додаткового договору № 12 кінцевий термін повернення кредиту - 20.01.2015. Отже, право позивача є порушеним з 21.01.2015 і з цього дня розпочався перебіг строку позовної давності стосовно вимог про стягнення з відповідача суми боргу за кредитом та нарахованими процентами;

- 19.01.2018 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача лише заборгованість зі сплати процентів, нарахованих за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 за один день користування кредитними коштами згідно доданого розрахунку в сумі 374 603,04 грн;

- оскільки право на звернення до суду із позовом про стягнення суми отриманого кредиту в розмірі 34 000 000 євро та нарахованих в межах строку кредитування процентів за користування кредитом в розмірі 233 424,75 євро закінчилось у позивача в січні 2018 року, а з позовом про стягнення вказаних коштів (за винятком 374 603,04 грн) позивач звернувся лише 28.08.2019, позивачем пропущено щодо вказаних сум заборгованості строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову;

- аргументи позивача щодо того, що заява про збільшення розміру позовних вимог від 28.08.2019 лише збільшує заявлений розмір позовних вимог, є заявою з процесуальних питань, а не позовною заявою, а відтак до неї не може бути застосовано строк позовної давності, якщо він не підлягає застосуванню до первісно заявлених позовних вимог, не узгоджуються із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц, відповідно до якого позовна давність переривається шляхом пред`явлення позову саме на ту частину вимог, яка визначена у позовній заяві;

- з врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у постановах у інших справах, які прийняті після постанови Великої Палати Верховного Суду, а саме у постанові від 28.08.2019 у справі № 158/2040/15-ц, судом зроблено висновок, що подання позивачем позову на суму відсотків 374 603,04 грн не перериває позовної давності щодо стягнення суми тіла кредиту та суми відсотків, нарахованих за інший період;

- в обґрунтування наявності поважних причин пропуску позовної давності позивач посилається на оспорювання ним в судовому порядку заяв відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015, а також розгляд Господарським судом м. Києва справи № 910/6052/16 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи про визнання недійсним договору застави майнових прав, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою;

- суд не взяв до уваги доводи позивача про поважність причин пропуску позовної давності, оскільки позивач, будучи стороною у справі № 910/6052/16, щонайпізніше 13.02.2017 дізнався про відсутність у Державної іпотечної установи будь-яких претензій до відповідача, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2017 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду, якою позовні вимоги банку задоволено, визнано недійсним договір застави майнових прав;

- щодо покликання позивача на можливість звернення до суду лише після набрання законної сили судовими рішеннями у спорах щодо визнання недійсними односторонніх правочинів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 09.02.2015 та б/н від 27.02.2015, судом зроблено висновок, що такі не підтверджують поважність та об`єктивність причин пропуску строку позовної давності, оскільки фактичні дії та поведінка позивача свідчать про те, що починаючи з лютого 2015 року, ним ніколи не визнавалась правомірність вчинених правочинів, позивачем не наведено об`єктивних причин, які унеможливлювали подання позову щодо стягнення всієї суми заборгованості, а з набранням законної сили рішеннями судів у справах № 914/260/18 та № 914/3217/16 слід вважати, що вчинені односторонні правочини не створили жодних юридичних наслідків, в тому числі і тих, що могли бути підставою для переривання позовної давності.

3.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 (колегія суддів: Кордюк Г. Т., Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.) рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Вирішено стягнути з ТОВ "Яблуневий дар" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" заборгованість за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 в розмірі 68 497 972,55 євро та 28 093 213,42 грн, з яких: 34 000 000,00 євро - заборгованість за простроченим кредитом, 34 497 972,55 євро - заборгованість за простроченими процентами, 28 093 213,42 грн - пеня.

Постанова мотивована тим, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав у повному обсязі, у строк до 20.01.2015 включно та не сплатив суму наданого кредиту у розмірі 34 000 000,00 євро та 233 424,75 євро заборгованості за процентами, нарахованими за користування кредитом в межах строку кредитування (з 01.01.2015 по 20.01.2015). Отже, матеріали справи доводять обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 34 000 000,00 євро за тілом кредиту та 233 424,75 євро за процентами, нарахованими до 20.01.2015 включно.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору не було надано належної оцінки умовам договору щодо вимоги позивача про стягнення процентів після закінчення строку дії договору та безпідставно застосовано до правовідносин сторін даного спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, оскільки вона прийнята за інших фактичних обставин справи.

Аналогічні за змістом позиції викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 906/778/18, від 18.02.2019 у справі № 910/21449/17, від 25.07.2019 у справі № 906/688/18.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, з врахуванням норм права, що регулюють підстави стягнення пені та умови договору, а також врахувавши порушення відповідачем грошового зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення 28 093 213,42 грн пені.

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з наступного:

- оскільки заявою № 2 від 09.02.2015 відповідач заявив про припинення зобов`язання щодо сплати банку 34 000 000 євро тіла кредиту, а заявою від 27.02.2015 - про припинення зобов`язання щодо сплати банку 361 808,22 євро процентів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, з врахуванням презумпції правомірності правочину, до моменту визнання таких заяв недійсними судом у позивача не було підстав заявляти позов про стягнення з відповідача тіла кредиту, нарахованих процентів та пені;

- односторонній правочин - заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 визнано недійсним рішенням Господарського суду Львівської області від 10.05.2017 у справі № 914/3217/16, яке було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 змінено лише мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 914/3217/16, а резолютивні частини таких залишено без змін.

- постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 914/260/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2019, визнано недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Яблуневий дар" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог № 2 від 09.02.2015.

- 28.08.2019, тобто на наступний день після прийняття остаточного судового рішення у справі № 914/260/18 - визнання недійсною заяви відповідача від 09.02.2015 про припинення зобов`язання щодо сплати банку 34 000 000 євро тіла кредиту шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою просив стягнути з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 в розмірі 68 497 972,55 євро та 28 093 213,42 грн, з яких: 34 000 000,00 євро - заборгованість за простроченим кредитом; 34 497 972,55 євро - заборгованість за простроченими процентами, які нараховані за період з 27.06.2013 по 19.08.2019; 28 093 213,42 грн - пеня, нарахована за період з 03.09.2018 по 19.08.2019.

Зважаючи на викладені обставини, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності та дійшов висновку, що порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позову.

4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

4.1. 27.04.2020 ТОВ "Яблуневий дар", на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), звернулося із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому скаржник наголошує на неврахуванні судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та Верховного Суду, наведеного у постанові від 11.09.2019 у справі № 903/908/17. Також скаржник не погоджується із визнанням судом апеляційної інстанції поважними причин пропуску позивачем строку позовної давності та вважає, що судом апеляційної інстанції порушено положення статей 256, 261, 267 ЦК України, в зв`язку з чим необґрунтовано задоволено позов банку.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві та поясненнях на касаційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

При цьому ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" наголошує, що в правовідносинах між сторонами у даному випадку наявна інша домовленість сторін, яка допускається згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12, а також положеннями частини 2 статті 625 ЦК України, та дозволяє позивачу нараховувати після прострочення боржника відповідний розмір процентів, встановлений договором. Про можливість нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами після настання строку погашення кредиту за наявності відповідних положень у договорі, зазначено у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/21449/17 та у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 та від 10.05.2018 у справі № 5015/4826/12. Отже, позивачем обґрунтовано нараховано проценти за неправомірне користування відповідачем кредитними коштами на підставі положень пункту 1.1.3 кредитного договору та статей 625, 1050 ЦК України, що також узгоджується і з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12. ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" зазначає про правильну оцінку судом апеляційної інстанції обставин щодо переривання строку позовної давності, поважності причин пропуску строку позовної давності та обґрунтований судовий захист порушених прав позивача.

Позивач також звертає увагу на те, що між сторонами у справі склалися такі ж правовідносини, як і між сторонами у справі № 5017/1987/2012, адже сторонами кредитного договору було передбачено умову нарахування процентів за підвищеною ставкою у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, що охоплюється диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" зазначає, що умовами кредитного договору сторонами передбачено два різні випадки нарахування процентів: в пункту 1.1.1 договору - до моменту закінчення строку дії договору, а в пункті 1.1.3 - після закінчення строку дії договору (тобто після прострочення боржником виконання своїх зобов`язань). Змістовно положення пункту 1.1.3 кредитного договору відповідають нормам частини 2 статті 625 ЦК України, адже в нормі договору йдеться про правовідносини, коли боржник прострочив виконання грошового зобов`язання та його обов`язок сплатити на вимогу кредитора розмір процентів, встановлений договором. Отже, в правовідносинах між сторонами у даному випадку наявна інша домовленість сторін, яка дозволяє позивачу нараховувати після прострочення боржника відповідний розмір процентів, встановлений договором. Тому позивачем обґрунтовано нараховано проценти у зв`язку з простроченням відповідача щодо виконання обов`язку з повернення кредитних коштів на підставі положень пункту 1.1.3 кредитного договору та статей 625, 1050 ЦК України, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

5.2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у своїх поясненнях вважає касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. При цьому Фонд зазначає, що до прийняття судами остаточних рішень у справах № 914/260/18 та № 914/3217/16, де предметом оскарження були заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, у ПАТ "Дельта Банк" була відсутня можливість заявити позовні вимоги в редакції, викладеній у заяві про збільшення позовних вимог від 28.08.2019, зважаючи на презумпцію дійсності зазначених спірних правочинів.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб акцентує, що умовами пунктів 1.1.1, 1.1.3 договору кредитної лінії № ВКЛ-2005469/4 сторони передбачили, що у випадку непогашення, прострочення погашення боржником кредиту, до нього застосовуватиметься прострочена річна процентна ставка у розмірі 22 % річних. Зазначені положення договору повною мірою кореспондуються з положеннями частини 2 статті 625 та частини 1 статті 1050 ЦК України, у зв`язку з чим у позивача наявне обґрунтоване право здійснити нарахування заявленої суми процентів за кредитним договором. Таку ж правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

6.3. Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

6.4. Згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.5. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 ЦК України.

6.6. Згідно з положеннями статей 599 , 629 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

6.7. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) - стаття 610 ЦК України

6.8. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом - частина 1статті 612 ЦК України.

6.9. Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

6.10. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина1 статті 1048 ЦК України ).

6.11. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частини 1, 2 статті 1056 1 ЦК України).

6.12. Відповідно до вимог частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

6.13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Дельта Банк" на виконання своїх договірних зобов`язань надав ТОВ "Яблуневий дар" кредитні кошти в сумі 34 000 000,00 євро, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

6.14. Водночас судами встановлено, що враховуючи невиконання позичальником умов пунктів 3.3.13.16, 3.3.13.17 договору, що не заперечується відповідачем, кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом є 20.01.2015 включно.

6.15. Також суди встановили, що відповідач свої зобов`язання за договором у строк до 20.01.2015 включно не виконав і не повернув позивачеві кредитні кошти у сумі 34 000 000,00 євро та не сплатив 233 424,75 євро процентів, нарахованих за користування кредитом в межах строку кредитування з 01.01.2015 до 20.01.2015 включно, що стало обґрунтованою підставою для стягнення судом апеляційної інстанції цих коштів з відповідача.

6.16. Крім того, за порушення позичальником зобов`язань з повернення кредиту позивачем на підставі пункту 1.1.3 договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 34 264 547,80 євро процентів після спливу строку кредитування за період з 21.01.2015 по 19.08.2019.

6.17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 навела висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України . В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України , яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В зв`язку з чим, Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

6.18. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, повний текс якої оприлюднено 06.05.2020, наведено висновки про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України . Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу .

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України , підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

6.19. Таким чином, за правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) - на підставі положень частини 2 статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Тому посилання сторін на правові позиції у справах № 911/3150/17, № 487/10128/14-ц, № 924/1473/15, правовідносини в яких не є подібними з даними правовідносинами, не підлягають врахуванню.

Касаційний господарський суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача в даній справі, що переглядається, бере до уваги, що ГПК України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Про це зазначено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18.

6.20. Згідно з положеннями частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

6.21. Положеннями частини 2 статті 625 ЦК України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

6.22. Як вбачається зі змісту позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, позивач свої вимоги положеннями частини 2 статті 625 ЦК України не обґрунтовував, суд першої інстанції врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 34 264 547,80 євро боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019.

6.23. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів Верховного Суду, в зв`язку з чим відхиляє доводи ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, наведені у відзиві на касаційну скаргу та в наданих поясненнях про те, що в правовідносинах між сторонами в пункті 1.1.3 договору наявна інша домовленість сторін, яка дозволяє позивачу нараховувати після прострочення боржника відповідний розмір процентів, встановлений договором.

6.24. Водночас колегія суддів зазначає про помилкове посилання ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, оскільки умовами кредитного договору, стягнення за яким було предметом судового розгляду у зазначеній справі, сторонами договору було передбачено сплату процентів за неправомірне користування кредитом, тобто правовідносини у справі № 5017/1987/2012 та у даній справі № 914/128/18 є різними.

Так у справі № 5017/1987/2012 судами встановлено, що згідно з пунктом 1.4 кредитного договору № 13-65-06/212 проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються.

Відповідно до пункту 3.5 кредитного договору № 13-65-06/212, на якому ґрунтуються позовні вимоги Банку, у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору.

6.25. Натомість суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, надав неправильну оцінку умовам пункту 1.1.3 кредитного договору, не застосував визначеного частинами 1, 2 статті 1056 1 ЦК України (Проценти за кредитним договором) терміну "процентна ставка", залишив поза увагою положення пункту 6 додаткового договору від 31.12.2014 № 12, щодо узгодженого в ньому сторонами терміну, застосованого у пункті 1.1.3 кредитного договору та можливості застосування вказаної процентної ставки саме в межах строку дії договору, тобто, саме правомірного користування кредитом, а також не врахував правил тлумачення змісту правочину, визначених частиною 3 статті 213 ЦК України, зокрема, про те, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а також можливість встановлення їхнього змісту порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

У зв`язку з чим неправильно застосував положення частини 1 статті 1048 ЦК України та дійшов помилкового висновку про правомірність нарахування банком процентів за користування простроченим кредитом щомісячними періодичними платежами в розмірі 22 % річних з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом (траншем) по день фактичного погашення заборгованості за цим договором.

6.26. Згідно з положеннями статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

6.27. Пунктом 4.1 кредитного договору сторони погодили, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійно облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

6.28. За несвоєчасну сплату процентів за період з 03.09.2018 по 19.09.2019, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 28 093 213,42 грн.

6.29. Разом з тим, враховуючи необґрунтованість пред`явлених вимог про стягнення боргу за процентами, нарахованими за період з 21.01.2015 по 19.08.2019, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів з огляду на правову природу пені як відповідальності за невиконання зобов`язання, оскільки таке зобов`язання є додатковим до зобов`язання з повернення процентів, що також не було враховано апеляційним господарським судом.

6.30. Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Яблуневий дар" про необґрунтоване визнання судом апеляційної інстанції поважними причин пропуску строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В касаційній скарзі ТОВ "Яблуневий дар" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 11.09.2019 у справі № 903/908/17 щодо нарахування процентів за весь час користування кредитом.

Отже, доводи скаржника в цій частині не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК України, тому у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції в цій частині. Визначених положеннями частини 4 статті 300 ГПК України підстав для виходу за межі касаційної скарги, колегія суддів не вбачає.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідають не повністю, у зв`язку з чим, колегія суддів у відповідності з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України вважає за необхідне скасувати частково постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.3. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

7.4. За таких обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 34 264 547,80 євро заборгованості за простроченими процентами та 28 093 213,42 грн пені, нарахованої на прострочені проценти, підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити в силі.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 34 000 000,00 євро заборгованості за простроченим кредитом та 233 424,75 євро заборгованості за простроченими процентами ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому в цій частині її слід залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга та позов підлягають задоволенню частково, згідно з статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.2. За результатами вирішення спору позовні вимоги задоволені частково, залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення на користь ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" з ТОВ "Яблуневий дар" 34 000 000,00 євро заборгованості за простроченим кредитом та 233 424,75 євро заборгованості за простроченими процентами.

8.3. Відповідно до частини 11 статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

8.4. При розподілі судових витрат на відповідача пропорційно покладено обов`язок відшкодувати судовий збір у розмірі 331 132,38 грн за розгляд справи в суді першої інстанції, 496 698, 56 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 662 264, 75 грн за розгляд в суді касаційної інстанції, а на позивача пропорційно покладено обов`язок відшкодувати судовий збір у розмірі 341 217,62 грн за розгляд справи в суді першої інстанції, 511 826,44 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 682 435,25 грн за розгляд в суді касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 6 резолютивної частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 було стягнуто з ТОВ "Яблуневий дар" в дохід Державного бюджету України 51 792,94 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. В цій частині судове рішення до суду касаційної інстанції не оскаржувалось та при розподілі судових витрат дана сума враховується судом під час розподілу судового збору.

8.5. Зважаючи на покладення судового збору на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд зобов`язує ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" сплатити на користь ТОВ "Яблуневий дар" різницю судового збору у сумі 97 176,56 грн

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі № 914/128/18 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" 34 264 547,80 євро заборгованості за простроченими процентами та 28 093 213,42 гривні пені скасувати, в цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 29.10.2019.

3. В частині задоволених позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" 34 000 000,00 євро заборгованості за простроченим кредитом та 233 424,75 євро заборгованості за простроченими процентами постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 у справі № 914/128/18 залишити без змін.

4. Здійснити новий розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" 97 176,56 гривень на відшкодування судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір