Постанова

від 06.08.2020 по справі 326/399/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа №326/399/17

провадження №61-16666св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство Приморська центральна районна лікарня Приморської районної ради Запорізької області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють у своїх інтересах та як законні представники від імені малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Приморська районна рада Запорізької області, орган опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_4 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , касаційну скаргу комунального підприємства Приморська центральна районна лікарня Приморської районної ради Запорізької області, касаційну скаргу Приморської районної ради Запорізької області на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2019 року у складі судді Стріжакової Т. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів КочетковоїІ. В.,Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року комунальне підприємство Приморська центральна районна лікарня (далі - КП Приморська ЦРЛ , лікарня) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Приморська районна рада Запорізької області, про усунення перешкод у здійсненні права користування житлом шляхом виселення із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У серпні 2017 року КП Приморська ЦРЛ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Приморська районна рада Запорізької області, орган опіки та піклування Приморської РДА Запорізької області, про усунення перешкод у здійсненні права користування житлом шляхом виселення із квартири

АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою суду від 26 травня 2017 року об`єднано в одне провадження позовні вимоги за вказаними позовами.

Позов мотивовано тим, що на балансі КП Приморська ЦРЛ з червня 2014 року перебувають два гуртожитки, розташовані

по АДРЕСА_3 .

У березні 2011 року у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах з комунальним закладом Санаторій медичної реабілітації Глорія - колишнім балансоутримувачем гуртожитків, на період роботи в санаторії ОСОБА_1 було надано квартиру АДРЕСА_1 , про що був укладений відповідний договір найму житла.

У серпні 2012 року аналогічний договір найму квартири

АДРЕСА_2 , був укладений із ОСОБА_2 , який також перебував у трудових відносинах із комунальним закладом Санаторій медичної реабілітації Глорія .

Відповідачі звільнилися з комунального закладу Санаторій медичної реабілітації Глорія : ОСОБА_2 - 27 вересня 2013 року,

ОСОБА_1 - 08 серпня 2015 року, а отже, відповідно до умов договорів найму втратили право користування житлом у гуртожитках, проте у добровільному порядку спірні квартири не звільняють.

Посилаючись на наведене, позивач, на підставі положень статей 321, 391, 629, 785, 810 ЦК України, просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з їх малолітніми дітьми із займаних ними квартир без надання іншого житла.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області

від 11 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, позов КП Приморська центральна районна лікарня Приморської районної ради Запорізької області задоволені частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні права користування житлом шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_2 надавалася ОСОБА_2 на період його перебування у трудових відносинах з санаторієм. Оскільки через рік після надання квартири у гуртожитку відповідач звільнився з роботи, на час пред`явлення позову про його виселення строк його проживання у гуртожитку був нетривалим, він підлягає виселенню без надання іншого житла.

Відповідно до рішення Приморської міської ради від 09 січня 2006 року №11, гуртожиток, в якому розташована спірна квартира, передавався в оперативне управління Комунального закладу Санаторій медичної реабілітації Глорія для забезпечення житлом працівників санаторію на термін їх роботи на підприємстві з обов`язковим оформленням місця проживання кожного мешканця.

Оскільки вказаним рішенням Приморської міської ради визначалося надання житла в гуртожитку територіальної громади тільки на період роботи працівників у комунальному закладі, доводи ОСОБА_2 про те, що укладений з ним договір найму житла був безстроковим, є безпідставними.

Вимоги про виселення ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими, оскільки останній проживає в гуртожитку менше п`яти років, гуртожиток надавався йому на період його роботи в комунальному закладі, зв`язку із звільненням з роботи він підлягає виселенню без надання іншого житла.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення

ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що остання правомірно на підставі договору найму вселилася в спірну квартиру, розташовану в малосімейному гуртожитку, тривалий час (понад п`ять років) проживає в ній, одна виховує двох малолітніх дітей, іншого житла не має, що унеможливлює її виселення без надання іншого житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги КП Приморська ЦРЛ

У касаційній скарзі КП Приморська ЦРЛ , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з малолітніми дітьми без надання іншого житла, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вказані позовні вимоги.

Узагальнені доводи касаційної скарги КП Приморська ЦРЛ

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано матеріальну норму, передбачену статтею 125 ЖК Української РСР, у якій зазначено, що не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Разом з тим, суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 є одинокою особою, яка виховує і утримує дітей сама, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 також приймає участь в вихованні та утриманні дітей. ОСОБА_2 є працездатною особою, батьківських прав не позбавлений, від утримання дітей не звільнений.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що відповідач ОСОБА_1 проживає тривалий час за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з 24 березня 2011 року. Ці висновки не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки відповідач постійно у цій квартирі не проживала, що підтверджується зібраними у справі доказами, а також тим фактом, що ОСОБА_1 , разом з дітьми обрала інше місце постійного проживання.

Судами помилково не застосовано до спірних правовідносин, які виникли між позивачем і ОСОБА_1 норму матеріального права, передбачену статтею 107 ЖК України, у якій зазначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 вселилася до спірної квартири гуртожитку на підставі договору найму жилого приміщення у гуртожитку. Спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу у гуртожитку, згідно із частиною другою статті 128, 129 ЖК УРСР, частини першої пункту 10 Примірного положення про гуртожитки, ОСОБА_1 не видавався.

Судами до спірних правовідносин помилково застосовано статтю 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Приморської районної ради Запорізької області

У касаційній скарзі Приморська районна рада Запорізької області,не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з малолітніми дітьми без надання іншого житла, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та задовольнити вказані позовні вимоги.

Узагальнені доводи касаційної скарги Приморської районної ради Запорізької області

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про тривале проживання ОСОБА_1 разом з дітьми у спірній квартирі гуртожитку та не дослідили докази, які ці висновки спростовують.

Суд першої інстанції помилкового послався на положення статті 125 ЖК УРСР, оскільки положення цієї статті регулюють питання виселення осіб із службових жилих приміщень.

Судами не враховано, що спеціальний ордер для вселення ОСОБА_1 на житлову площу в гуртожитку колишнім балансоутримувачем К3 Санаторій медичної реабілітації Глорія не видавався. Отже, відповідач заселена до житла колишнім балансоутримувачем КЗ Санаторій медичної реабілітації Глорія на підставі цивільного-правового договору, строк якого сплив, але відповідач не звільняє житло в добровільному порядку, що є підставою для її виселення без надання іншого житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом його виселення з гуртожитку, ОСОБА_1 з малолітніми дітьми без надання іншого житла, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині та відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно розділу 4 Закону України Про забезпечення 'реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, - до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону.

Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що ОСОБА_2 не розповсюджуються норми Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , оскільки він проживав в гуртожитку на підставі договору найму житлового приміщення, а не ордеру.

Незастосування норм Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , є неправильним та безпідставним та таким, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Вказаний Закон підлягав застосуванню з огляду на те, що він є спеціальним законом, який регулює проживання саме у гуртожитках. Правовий режим гуртожитку регулюється нормами ЖК УРСР, які регулюють саме проживання у гуртожитках та Законом України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , положеннями якого забороняється виселяти осіб з гуртожитку, окрім випадку аварійного стану гуртожитку. Норми ЦК України, на які посилається позивач, у даному випадку застосовуванню не підлягають, оскільки наявне спеціальне законодавство.

Судами не надано оцінки наявності дійсного договору найму житла, на який посилався ОСОБА_2 , а саме щодо найму квартири АДРЕСА_2 , датований тією ж датою, що й договір, на який посилається позивач, а саме 14 серпня 2012 року.

Договір, який наданий позивачем, є неукладеним з огляду на те, що стороною договору є ОСОБА_2 , а підписала його (можливо) інша особа, а саме ОСОБА_1 , тобто особи не досягли істотних умов договору, про що свідчить відсутність підпису ОСОБА_2 .

Суди дійшли помилкових висновків про виселення ОСОБА_2 , оскільки відповідно до укладеного з ним договору найму житло надавалося йому на невизначений строк, а отже, його звільнення із санаторію не є підставою для виселення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , КП Приморська ЦРЛ заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення в частині виселення ОСОБА_2 з гуртожитку без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

У відзивах на касаційні скарги КП Приморська ЦРЛ та Приморської районної ради Запорізької області, ОСОБА_2 заперечує проти викладених у них доводів та просить залишити ухвалені у справі рішення в оскаржуваній цими особами частинах без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзиви на касаційні скарги іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

Житло, з приводу якого виник спір, розташовано в гуртожитках, які з квітня 2007 року перебували у власності Територіальної громади Запорізької області і перебували в оперативному управлінні комунального закладу Санаторій медичної реабілітації Глорія для забезпечення житлом працівників санаторію на термін їх роботи в санаторії, а з березня 2014 - передані у власність Територіальної громади м. Приморська Запорізької області, та перебувають в оперативному управлінні комунального закладу Приморська ЦРЛ .

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у трудових відносинах з КЗ Санаторій медичної реабілітації Глорія , у зв`язку із чим отримали спірні квартири, уклавши відповідні договори найму: ОСОБА_1

21 березня 2011 року винайняла квартиру

АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 за договором найму від 14 серпня 2012 року отримав у користування квартиру АДРЕСА_2 .

За умовами укладених сторонами договорів найму, житло надавалося відповідачам на період їх роботи в КЗ Санаторій медичної реабілітації Глорія , наймачі зобов`язалися звільнити житло по закінченню строку дії трудового договору.

27 квітня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, в якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано.

Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати з матір`ю.

Відповідач ОСОБА_1 звільнилася з роботи в КЗ Санаторій медичної реабілітації Глорія за статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням) - 08 серпня 2015 року, ОСОБА_2 звільнився 27 вересня 2013 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСРвстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

На громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п`яти років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла, поширюється норми Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків (далі - Закон), який набрав чинності з 01 січня 2009 року (стаття 1 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менше як п`ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв`язання їх житлової проблеми.

Частиною першою статті 19 цього Закону встановлено заборону виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону без попереднього надання їм (їх сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону (частина друга статті 19 Закону).

Відповідно до положень статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, які працювали за строковим трудовим договором і які припинили роботу, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організації, які поселилися в гуртожиток в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Установивши, що ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру у передбачений законом спосіб, тривалий час (понад п`ять років на час звернення позивача до суду з позовом) разом з двома малолітніми дітьми проживає в спірній квартирі, яка надавалася їй у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із комунальним закладом та є її єдиним постійним місцем проживання, іншого житла не має, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її виселення без надання іншого житла.

Доводи касаційних скарг КП Приморська ЦРЛ та Приморської районної ради Запорізької області про те, що спірна квартира не була місцем постійного проживання ОСОБА_1 , та їй було відмовлено у приватизації квартири, є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судами встановлено, що у вересні 2016 року у відповідачів народився син ОСОБА_3 , старшій дитині виповнилося 4 роки . Відповідно до висновків досліджень метереологічних факторів, проведених в спірній квартирі спеціалістами Державної СЕС 02 лютого 2017 року, умови по температурі повітря у жилій кімнаті

АДРЕСА_1 , не відповідають умовам СНИП.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що тимчасова відсутність ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми у спірній квартирі, яка фактично була непридатна для проживання в ній з дітьми в зимовий період через недотримання температурного режиму, не є підставою для висновку про те, що вказана квартира не була місцем постійного проживання відповідача і її дітей протягом 2011 - 2017 років.

При цьому, установивши, що квартира АДРЕСА_2 , надавалася ОСОБА_2 на період його перебування у трудових відносинах з комунальним закладом Санаторій медичної реабілітації Глорія , через рік після вселення у вказану квартиру він припинив трудові відносини та звільнився, строк його проживання у гуртожитку є нетривалим та складає менше п`яти років, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання йому іншого житла і таке виселення відповідатиме критеріям, що викладені у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки таке втручання у право відповідача ОСОБА_2 на житло є пропорційним.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що за умовами договору найму спірної квартири, екземпляр якого зберігається у нього, строк найму квартири не визначено, а тому договір укладено на невизначений строк і припинення трудових відносин із балансоутримувачем не є підставою для його виселення, є необґрунтованими та спростовуються встановленими судами під час розгляду справи обставинами, відповідно до яких, на підставі рішення Приморської міської ради від 09 січня 2006 року №11, гуртожиток, в якому розташована спірна квартира, передавався в оперативне управління комунального закладу Санаторій медичної реабілітації Глорія для забезпечення житлом працівників санаторію на термін їх роботи на підприємстві з обов`язковим оформленням місця проживання кожного мешканця. Тобто вказаним рішенням Приморської міської ради визначалося надання житла в гуртожитку територіальної громади лише на період роботи працівників у комунальному закладі, а отже доводи ОСОБА_2 про те, що укладений з ним договір найму житла був безстроковим, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для його виселення з гуртожитку.

Усі доводи касаційних скарг, як КП Приморська ЦРЛ та Приморської районної ради Запорізької області, так і відповідача ОСОБА_2 , за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки усправі, яка переглядається, судами надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року зупинено виконання рішення Приморського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, до розгляду справи в касаційній інстанції, то виконання цих рішень, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , касаційну скаргу комунального підприємства Приморська центральна районна лікарня Приморської районної ради Запорізької області, касаційну скаргу Приморської районної ради Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, зупиненого ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська